Ухвала від 03.04.2024 по справі 532/308/15-к

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 532/308/15-к Номер провадження 11-кп/814/1366/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем - ОСОБА_5 ,

за участю прокурора - ОСОБА_6 ,

захисників - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

обвинувачених - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у кримінальному провадженні №12014170110000192 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , захисника - адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 05 березня 2024 року,

встановила:

Цією ухвалою клопотання прокурора задоволено та

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Мануйлівка Козельщинського району Полтавської області, громадянину України, зареєстрованому та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю м. Кременчук Полтавської області, громадянину України, проживаючому за адресою: АДРЕСА_2 ,

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцю м. Христинівка Черкаської області, громадянину України, проживаючому за адресою: АДРЕСА_3 ,

продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, кожному, на 60 днів до 03 травня 2024 року включно.

Відмовлено у задоволенні клопотань захисника адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про їх негайне звільнення з-під варти та захисника - адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 про зміну запобіжного заходу.

Керівництву Державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№23) ухвалено забезпечити дотримання вимог в частині забезпечення обвинувачених нормою площі в камері та Полтавській обласній прокуратурі здійснювати нагляд за виконанням рішення у цій частині.

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_11 , будучи організатором - замовником на заподіяння тілесних ушкоджень судді Автозаводського районного суду м. Кременчук ОСОБА_13 у зв'язку з його професійною діяльністю, у кінці грудня 2013 року та на початку січня 2014 року вступив у попередню змову з ОСОБА_10 з метою відшукання осіб для заподіяння ОСОБА_14 тілесних ушкоджень за матеріальну винагороду.

ОСОБА_10 , будучи організатором вчинення злочину, в третій декаді січня 2014 року вступив у попередню змову з ОСОБА_15 , який наступного дня вступив у попередню змову з ОСОБА_12 з метою заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_13 за винагороду.

Встановивши та відстеживши щоденний графік руху ОСОБА_13 , ОСОБА_15 за попередньою змовою з ОСОБА_12 та ОСОБА_10 на замовлення ОСОБА_11 11.02.2014 приблизно о 19 годині відстежили місце перебування ОСОБА_13 , який на власному автомобілі приїхав додому, де ОСОБА_12 , підійшовши ззаду, вистрелив з обрізу по ногам ОСОБА_13 , а ОСОБА_15 з іншого обрізу, реалізуючи умисел на вбивство, вистрелив ОСОБА_13 у спину, після чого потерпілий помер у лікарні.

Дії ОСОБА_11 кваліфіковані за ч.3 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 377 КК України як умисна організація (замовлення) заподіяння судді ОСОБА_13 тілесних ушкоджень у зв'язку з його діяльністю, пов'язаної із здійсненням правосуддя, за попередньою змовою групою осіб; ОСОБА_10 - за ч.3 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 377 КК України як умисна з корисливих мотивів організація групи осіб для заподіяння судді тілесних ушкоджень у зв'язку із його діяльністю, пов'язаної зі здійсненням правосуддя; ОСОБА_12 - за ч.2 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 377 КК України як умисне на замовлення, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, заподіяння судді тілесних ушкоджень у зв'язку з його діяльністю, пов'язаної зі здійсненням правосуддя.

Крім цього, в середині лютого 2014 року ОСОБА_11 будучи організатором-замовником вступив у попередню змову з ОСОБА_10 , замовивши останньому за матеріальну винагороду відшукати осіб, які б вчинили вбивство Кременчуцького міського голови ОСОБА_16 , підготовку до вчинення злочину та його виконання. У зв'язку з цим у березні 2014 року ОСОБА_11 передав ОСОБА_10 кошти для придбання знаряддя злочину, засобів мобільного зв'язку та автомобіля, а у березні 2014 року ОСОБА_10 , виступаючи організатором, вступив у попередню змову з ОСОБА_15 та ОСОБА_12 за матеріальну винагороду здійснити підготовку до злочину.

26.07.2014 приблизно о 9.50 год ОСОБА_15 за попередньою змовою з ОСОБА_12 , організатором ОСОБА_10 , на замовлення ОСОБА_11 на автомобілі ВАЗ 2108 д.н.з. НОМЕР_1 відстежили місце перебування ОСОБА_16 поруч з будинком АДРЕСА_4 . Під'їхав до ОСОБА_16 , який сідав у власний автомобіль та ОСОБА_12 , який перебував на задньому пасажирському сидінні у відчинене праве переднє скло дверей з гладкоствольної вогнепальної зброї «Сайга», здійснив три постріли у спину ОСОБА_16 , після чого разом з ОСОБА_15 на вказаному автомобілі зникли з місця події. Від отриманих ушкоджень ОСОБА_16 помер на місці.

Дії ОСОБА_11 кваліфіковані за ч.3 ст. 27 п.6, п.11, п.12 ч.2 ст. 115 КК України як організація (замовлення) умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів; ОСОБА_10 за ч.3 ст. 27 п.6, п.11, п.12 ч.2 ст. 115 КК України як умисне, з корисливих мотивів, організація групи осіб, яка вчинила умисне вбивство; ОСОБА_12 за ч.3 ст. 27 п.6, п.11, п.12 ч.2 ст. 115 КК України як умисне, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб вчинення вбивства.

Продовжуючи ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд врахував тяжкість вчинених злочинів та покарання, яке може бути призначене обвинуваченим у разі засудження, даних про осіб обвинувачених, внаявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не відпали та не зменшилися.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою негайно звільнити з-під варти ОСОБА_11 .

Свої вимоги мотивує тим, що розгляд клопотання прокурора про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та розгляд клопотання про негайне звільнення обвинувачених з-під варти незаконно вирішувалося судом присяжних замість головуючого.

Також, судом не враховано, що обвинувачений має постійне місце проживання, роботи, має сім'ю, дітей, є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, внаслідок чого отримав інвалідність 2 групи, має численні захворювання, які потребують стаціонарного лікування, чого він не може отримати в умовах СІЗО. Крім того ОСОБА_11 неодноразово обирався депутатом Кременчуцької міської ради, був членом громадських організацій, користується довірою друзів, колег по роботі, жителів міста Кременчука. Працює на посаді директора ПП «Приватна Телекомпанія «Візит», а також обіймав посаду директора ПП «Візит-Сервіс».

Також, захисник зазначає, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які підтверджують наявність ризиків, зазначених у клопотанні прокурора відповідно до ст. 177 КПК України. Також відсутні докази незаконного впливу ОСОБА_11 на учасників кримінального провадження під час його перебування на свободі.

Вказує, що підозра є необгрунтованою та звертає увагу на ознаки фальсифікації доказів по справі.

Крім того, ОСОБА_11 перебуває під вартою протягом тривалого часу, тому обвинуваченим відбуто строк ув'язнення, який перевищує максимально можливий строк позбавлення волі, передбачений КК України для злочину, у якому обвинувачується особа, тому суд безпідставно відмовив у негайному звільненні особи з-під варти.

Крім цього, зазначив про порушення прав ОСОБА_11 , у тому числі прав, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, які констатовані в рішенні Європейського суду з прав людини «Комар та інші проти України», яка об?єднана зі справою «Мельник проти України» від 22.06.2023.

Також захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою негайно звільнити з-під варти ОСОБА_12 .

Свої вимоги мотивує тим, що висунуте обвинувачення є незаконним, а також ОСОБА_12 було незаконно затримано у даному кримінальному провадженні.

Крім цього, зазначив про порушення прав ОСОБА_12 , у тому числі прав, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, які констатовані в рішеннях Європейського суду з прав людини «Бевз та інші проти України» від 25.06.2020, «Горбачов та інші проти України», яка об'єднана з повторною справою «Куник проти України» від 10 лютого 2022 року, «Кравченко та інші проти України» від 14.12.2023.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з постійним носінням електронного засобу контролю та покладенням на нього відповідних процесуальних обов?язків.

Інші учасники провадження ухвалу не оскаржували.

Заслухавши доповідача, обвинувачених та їх захисників, які підтримали апеляційні скарги захисників, прокурора, який заперечував проти їх задоволення, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами пунктів 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Частиною 1 статті 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Розглядаючи питання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

Статтею 194 КПК України встановлено, що під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним стороною обвинувачення.

За змістом кримінального процесуального закону (ст.199 КПК України), при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує матеріали провадження на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку розгляду справи і тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з'явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший запобіжний захід, тощо.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.50, п.51 рішення у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року). При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначене в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.

Суд першої інстанції, оцінивши в сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою, постановив ухвалу з дотриманням приписів статей 177, 183, 197, 199 та 331 КПК України.

Ухвалюючи рішення, суд врахував положення наведених вище норм процесуального закону та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, правильно пославшись на обгрунованість підозри та існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст.177 КПК України, що були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, які не зменшилися.

Непереконливими є доводи сторони захисту, що на даний час ризики, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, відсутні чи суттєво зменшилися, оскільки у даному випадку слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст.ст. 352, 353 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на потеріплих та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду, оскільки судовий розгляд не завершений та суд вправі допитувати учасників провадження повторно або додатково, досліджувати докази для об'єктивного встановлення фактичних обставин справи, незалежно від місця проживання кожного із учасників судового провадження.

Окрім того, про тиск з боку захисту заявили у своїх письмових заявах потерпілі ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , які вважають, що зміна запобіжного заходу призведе до додаткових емоційних хвилювань, оскільки на їх думку існує реальна зогроза їх життю та життю членів їх сімей і вони сприймають таку загрозу як реальну.

Тому, місцевий суд правильно врахував можливість впливу обвинуваченими на учасників кримінального провадження.

Також суд належним чином врахував, що ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 обвинувачуються у вчиненні у співучасті з іншими особами особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи та тяжкого злочину проти правосуддя з мотивів та у спосіб, які свідчать про високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а і для суспільства в цілому, обґрунтовано звернув увагу на можливе покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими, так як відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків.

Оцінюючи ці обставини, апеляційний суд враховує, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Твердження сторони захисту про недоведеність винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушеннях повинні оцінюватись судом за результатами розгляду кримінального провадження по суті.

Також суд належним чином врахував, при обранні запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які підтверджують неможливість застосування даного запобіжного заходу щодо ОСОБА_11 , про що вказує в апеляційній скарзі захисник.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №1122 від 21.11.2012 затверджено Порядок надання екстреної медичної допомоги особам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі, відповідно до якого зазначеним особам безперешкодно надається медична допомога у закладах охорони здоров'я відповідно до специфіки захворювання.

Крім того, відповідно до роз'яснень ВС №1/0/2-22 від 03 березня 2022 року, як відповідний ризик колегією суддів враховано запровадження воєнного стану та збройну агресію в Україні, що суттєво обмежує можливість виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку у країні.

Тому, з урахуванням складності кримінального провадження, необхідності достатнього часу для судового розгляду, значного публічного інтересу в даному кримінальному провадженні, врахувавши дані про осіб обвинувачених, вік та стан здоров'я, сімейний і майновий стан, їх репутацію, звернувши увагу, що процесуальна поведінка сторони захисту не сприяє найшвидшому розгляду провадження, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що застосування щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, не зможе запобігти вказаним ризикам.

Що стосується доводів апеляційних скарг захисників про не врахування у даному провадженні висновків, викладених у рішеннях ЄСПЛ, слід зазначити таке.

Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції. Це гарантування відбувається шляхом застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права з огляду на положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та відповідних процесуальних норм (ст. 8, ст. 9 КПК України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 46 Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Згідно зі ст. 10 цього Закону, з метою забезпечення відновлення порушених прав особи, за заявою якої ЄСПЛ постановлено рішення (стягувача), крім виплати відшкодування, присудженого ЄСПЛ, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, до яких належить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), та інші заходи, передбачені в рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Враховуючи, що на момент винесення рішень ЄСПЛ у справах «Комар та інші проти України», яка об?єднана зі справою «Мельник проти України», «Бевз та інші проти України», «Горбачов та інші проти України», яка об'єднана з повторною справою «Куник проти України». «Кравченко та інші проти України», якими констатовано порушення п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини в даному кримінальному провадженні, судовий розгляд справи в суді першої інстанції з об'єктивних причин не закінчено, суд присяжних вживає всі можливі заходи щодо розгляду справи у розумні строки, колегія суддів вважає, що обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 слід продовжити з метою досягнення захисту особи та суспільства від кримінальних правопорушень, забезпечення охорони прав, свобод та законних інтересів, як певних осіб, так і суспільства в цілому.

Доводи захисників щодо негайного звільнення обвинувачених з-під варти у зв'язку з відбуттям строку покарання, спростовуються таким. Згідно зі ст.72 КК України в редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26.11.2015 № 838-VIII в даному випадку не підлягає до застосування, оскільки він застосовується до осіб, стосовно яких ухвалено обвинувальний вирок та призначено відповідне покарання. Крім того, слід зазначити, що санкцією ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання не лише у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років, але й у виді довічного позбавлення волі.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із зауваженнями сторони захисту про те, що відповідно до ст. 331 КПК України під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене ч. 3 зазначеної статті, вирішує головуючий.

Однак, на переконання колегії суддів, розгляд питання продовження строку тримання під вартою складом суду, а в даному випадку судом присяжних, утвореним у відповідності до ст. 35 та Глави 30 параграфу 2 КПК України, та який здійснює судовий розгляд у зазначеному вище кримінальному провадженні, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке б згідно ст. 412 КПК України слугувало підставою для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, висновки суду про продовження тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні обставинах, а саме рішення ухвалене у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, тому апеляційні скарги захисників не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 405, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та захисника - адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 залишити без задоволення, а ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 05 березня 2024 року, щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4