Справа № 348/2941/23
Провадження № 22-ц/4808/561/24
Головуючий у 1 інстанції Міськевич О. Я.
Суддя-доповідач Девляшевський
09 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Баркова В.М., Луганської В.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду, ухвалене головуючою суддею Міськевич О.Я. 08 лютого 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2023 року представник ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 03.10.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено електронний договір № 5986671 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого фінансова установа надала позичальниці грошові кошти в розмірі 20 000 грн на строк 360 днів, дата повернення кредиту (28.09.2023). В зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, позивачем здійснено нарахування відсотків за 60 календарних днів (02.01.2023 - 02.03.2023) в межах строку в сумі 23880 грн.
29.05.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 29-05/2023-Ф, відповідно до умов якого клієнт відступив фактору право грошової вимоги за кредитним договором. До ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі 55820 грн, з яких: сума кредиту - 20000 грн, сума процентів за користування кредитом - 35820 грн.
Загальний розмір заборгованості відповідачки на дату звернення до суду становить 79700 грн, яка складається з 20000 грн - тіло кредиту; 59700 грн - нараховані проценти за користування кредитом.
Зважаючи на вище викладене, позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідачки вказану заборгованість, а також судові витрати.
Рішенням Надвірнянського районного суду від 08 лютого 2024 року позов задоволено частково.
Не погодившись з рішенням суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вказує, що матеріали справи не містять доказів, що відповідачу направлялось смс - повідомлення, не вказано яким чином здійснювалась ідентифікація позивача. Апелянт заперечує укладення договору № 5986671 від 03.10.2022, який не містить її підпису ані власноручного, ані одноразовим ідентифікатором. Вказує, що підтвердження наявності заборгованості позивачем надана довідка від ТОВ «Пейтек Україна», яка не відповідає вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Позивач не був позбавлений можливості надати суду докази перерахування коштів відповідачці, наприклад виписку по рахунку. Вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами отримання ОСОБА_1 від ТОВ «Авентус Україна» будь-яких коштів. Апелянт також зазначає, що позивачем не надано реєстр відступлення прав вимоги та доказів виконання договору факторингу, здійснення фактором оплати за відступлення права вимоги, зокрема до відповідача.
Просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» зазначив, що кредитний договір укладений між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою відповідає вимогам чинного законодавства, яке регулює нормативно-правове укладання електронного кредитного договору. На підтвердження укладання Договору №5986671 про надання споживчого кредиту з ТОВ «Авентус Україна», позивачем було надано електронний доказ в паперовій формі, який було підписано шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «М481341», який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачкою для електронного підпису, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 8 та ст. 11,12 закону України «Про електронну комерцію». Також зазначив, що наданий суду електронний кредитний договір у паперовій формі належним чином засвідчено відповідно до Державного стандарту України. Зазначає, що ТОВ «Авентус Україна», не є банківською установою, а тому позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки, формувати платіжні доручення та виписки за рахунками. Кредитні кошти перераховувалися відповідачу за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію на банківську карту № НОМЕР_1 . Вважає, що судом першої правильно встановлено та надано оцінку доказам щодо права позивача на стягнення заборгованості з відповідача відповідно до договору факторингу від 29.05.2023. Зазначає, що позивачем документально підтверджено та доведено понесені витрати на правову допомогу, а тому вважає, що місцевий суд неправомірно зменшив їх розмір. Представник ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у апеляційній інстанції у розмірі 8 000 грн.
Разом з відзивом представник ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» подав клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати у АТ «Приватбанк» інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної карти № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , а також підтвердження факту зарахування коштів 03.10.2022 на дану платіжну картку у сумі 20000 грн від ТОВ «Авентус Україна».
В обґрунтування заявленого клопотання представник ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» зазначив, що на момент подачі позову не міг знати про те, що відповідач буде оспорювати сам факт укладення договору та отримання кредитних коштів, а тому не було потреби у такому клопотанні.
ОСОБА_1 заперечила вказане клопотання та просила в його задоволенні відмовити, оскільки позивач не повідомляв під час звернення до суду з позовом про неможливість подати будь-які докази.
Згідно із частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Тобто, заявляючи клопотання про витребування доказів, особа повинна зазначити причини, з яких вона не може одержати цей доказ самостійно, до клопотання обов'язково долучаються письмові докази (відомості), які підтверджують неможливість одержання таких доказів самостійно. При цьому, необхідним є обґрунтування, які саме обставини можуть бути підтверджені витребуваними доказами, а також їх значення для правильного розгляду та вирішення справи.
Колегія суддів звертає увагу, що правових підстав для задоволення клопотання ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» про витребування доказів немає, оскільки з відповідним клопотанням позивач до суду першої інстанції не звертався, та суд розглядає справу за наявними у матеріалах справи доказами в межах заявлених позовних вимог, в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того клопотання не містить достатніх необхідних обґрунтованих доводів для витребування доказів у винятковому випадку.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що у задоволені клопотання слід відмовити.
За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду вказаним вимогам відповідає.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку, що спірний кредитний договір був укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України. Взявши на себе обов'язок з повернення кредитних коштів, сплати процентів за їхнє використання, ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконала, що призвело до виникнення заборгованості, право вимоги на яку набув позивач за укладеним між ним та кредитодавцем відповідача договором факторингу. При цьому суд вважав, що нарахування боржнику процентів здійснено в межах погодженого строку кредитування.
Колегія суддів погоджується із таким висновком, враховуючи таке.
Судом встановлено, що 03.10.2022 між ТОВ «Авентус України» та ОСОБА_1 був укладений електронний договір № 5986671 про надання споживчого кредиту,(а.с. 13-18).
Згідно з п.1.3 кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 20 000 грн; строк кредиту 360 дні.
Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в у таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до договору.
Відповідно до п.1.5.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується у межах строку кредиту.
Вказаний договір, додаток № 1 до нього і паспорт споживчого кредиту до договору підписаний електронним підписом «М481341» ОСОБА_1 03.10.2022.
Додаток № 1 і паспорт споживчого кредиту містить вказівку на суму кредиту, строк його видачі, знижену і стандартну відсоткові ставки, орієнтовну загальну вартість кредиту штрафи тощо.
Факт перерахування відповідачу кредитних коштів на зазначену в договорі платіжну картку від ТОВ ««Авентус Україна» підтверджується листом ТОВ «Пейпек Україна» від 06.06.2023 № 20230606-1 про здійснення успішного переказу на платіжну картку 03.10.2022 на суму 20 000 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції -30787836 (а.с. 57).
29 травня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 29.05/23-ІФ, згідно з умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступив ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права грошової вимоги за кредитними договорами, вказаними у реєстрах боржників.
Згідно картки обліку заборгованість за кредитом станом на 28.03.2023 складає 79700,00 грн, яка складається з 20000 грн - тіло кредиту; 59700,00 грн - нараховані проценти за користування кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 25-28).
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким,що вчинений у письмовій формі,якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Як установлено судом першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, договір № 5986671 від 03.10.2022 про надання споживчого кредиту укладено між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі. У договорі зазначено, що він підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «М481341» ОСОБА_1 03.10.2022 о 15:29:22 год.
У постанові Верховного Суду від 7.10.2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12,81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на відповідача.
Оскільки вимог про визнання договору № 5986671 від 03.10.2022 про надання споживчого кредиту недійсним (неукладеним) не заявлено, договору з іншим змістом відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія даного договору, відповідачем не спростовано існування між сторонами договірних відносин.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про доведеність позивачем укладання договору № 5986671 від 03.10.2022 про надання споживчого кредиту між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .
Щодо відступлення права вимоги колегія суддів зауважує таке.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Як установлено судом першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, 29 травня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 29.05/23-ІФ, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» (ціна продажу) за плату, а останнє відступити ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «Авентус Україна». Перехід від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прав вимоги заборгованостей та є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1.- п. 1.2. договору факторингу) (а.с. 33-38).
На виконання вищевказаних умов договору 29.05.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було підписано акт прийому-передачі Реєстру боржників (а.с. 38 - зворот).
З витягу з реєстру боржників вбачається відступлення ТОВ «Авентус Україна» - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права вимоги до боржника за кредитним договором № №5986671 ОСОБА_1 (а.с. 24).
Про відступлення права грошової вимоги відповідача було повідомлено 29 травня 2023 року письмово на електронну пошту, зазначену при укладенні кредитного договору (а.с. 29).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом».
Таким чином позивачем доведено належними доказами те, що ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором №5986671 від 03.10.2022.
Щодо розміру заборгованості та її складових апеляційний суд звертає увагу на таке.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем доведено наявність заборгованості у відповідача за кредитним договором № 5986671 від 03.10.2022 в розмірі 79 700 грн, з яких: 55 820 грн - заборгованість згідно договору факторингу, 23880 грн нараховані відсотки за 60 календарних днів (02.01.2022-02.03.2023). Будь-яких заперечень з приводу правильності розрахунку апелянт не заявляла, власного розрахунку не надала.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів, не надано виписки за картковим рахунком, апеляційний суд відхиляє, оскільки ці доводи не спростовують правильні висновки суду першої інстанції. Пунктом 2.1 договору передбачено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Відповідно до листа ТОВ «Пейпек Україна» від 06.06.2023 № 20230606-1 повідомлено про здійснення успішного переказу на платіжну картку 03.10.2022 на суму 20 000 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції -30787836 (а.с. 57).
Аргументи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано виписку по рахунку відповідача колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач не є банківською установою, а тому позбавлено можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів і формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками. Водночас відповідачем не надано виписки за своїм рахунком на підтвердження обставин, зазначених в апеляційній скарзі та спростування позовних вимог.
З огляду на вищенаведені обставини, суд вважає, що рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. А тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції колегія суддів звертає увагу на таке.
Апеляційний суд враховує, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20). Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн (а.с. 121).
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано такі документи: довіреність у порядку передоручення від 6.09.2023 року (а.с. 122); витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; копію ордера серії АН № 1075167 від 23.03.2024 року (а.с. 124); платіжну інструкцію від 22.03.2024 № 3794, згідно якої сплачено за правову експертизу документів та складання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 348/2941/23 8000 грн без ПДВ (а.с. 170); звіт від 22.03.2024 про надання правової допомоги згідно договору №07/07-2022 від 07.07.2022 (а.с. 171).
Водночас, позивачем не надано до апеляційного суду копію договору № 07/07-2022 від 07.07.2022 року про надання правової допомоги.
Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19 зазначив, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Враховуючи, що Звіт про надання правової допомоги був підписаний між адвокатом та позивачем в підтвердження того, що згідно з умовами договору про надання правової допомоги від 07.07.2022 адвокатом надано певну правову допомогу, відсутність у матеріалах справи самого договору позбавляє можливості суд встановити умови домовленості його сторін (адвоката та позивача), види правничої допомоги, а також умови її оплати, що є підставою для відмови у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
З огляду на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа відноситься до малозначних в силу закону. А тому ухвалене в ній рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд
У задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» про витребування доказів відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 08 лютого 2024 року - без змін.
У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» про стягнення витрат на правову допомогу у апеляційній інстанції відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, і у випадках, передбачених п.2 частини 3 статті 389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Барков
В.М. Луганська
Повний текст постанови складений 09 квітня 2024 року.