Справа № 161/18400/19 Провадження №11-кп/802/300/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
04 квітня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12019030000000353 від 27.02.2019 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Волинської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.2 ст.309 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцьк Волинської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, має на утриманні трьох малолітніх дітей, непрацюючого, проживаючого АДРЕСА_1 , не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.307 ч.2 та 309 ч.2 КК України та призначено покарання за:
- ч.2 ст.307 КК України - у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років, з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності;
- ч.2 ст.309 КК України - у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання ОСОБА_7 до відбуття у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років, з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.
Застосований до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання залишено до вступу вироку в законну силу та покладено обов'язки, відповідно до ст.194 КПК України, зокрема, заборонено виїжджати за межі Луцького району Волинської області.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Вироком суду вирішено долю речових доказів, арештованого майна та процесуальних витрат.
Згідно вироку суду обвинувачений ОСОБА_7 , керуючись корисливим мотивом і переслідуючи мету незаконного збагачення, обрав джерелом накопичення коштів, діяльність пов'язану із збутом на території м. Луцька наркотичних засобів. Так, при невстановлених досудовим слідством обставинах, обвинувачений ОСОБА_7 , керуючись корисливим мотивом, з метою отримання незаконної наживи, придбав у невстановленої досудовим слідством особи (точна дата, час та місце досудовим розслідуванням не встановлено), особливо небезпечний наркотичний засіб обіг якого заборонено - канабіс, який зберігав за місцем свого фактичного проживання.
В подальшому, 26.02.2019, близько 15:00 год., обвинувачений ОСОБА_7 перебуваючи в автомобілі марки «Citroen Berlingo», номерний знак НОМЕР_1 , а саме на АДРЕСА_2 , продав, чим незаконно збув гр. ОСОБА_9 (анкетні дані змінено), який залучався працівниками поліції до проведення оперативної закупки на підставі ЗУ «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995, за грошову винагороду в сумі 300 грн., особливо небезпечний наркотичний засіб обіг якого заборонено - канабіс, у якого того ж дня о 15:22 год. вказаний наркотичний засіб вилучено працівниками поліції, а саме, вилучено пачку з-під цигарок «Прилуки», у якій знаходилося три поліетиленові пакети з подрібненою речовиною рослинного походження.
Згідно ст. 2,7 ЗУ «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 та Таблиці №1, Списку №1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000, канабіс відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг якого заборонено.
Згідно висновку експерта №146 від 08.04.2019 надані на експертизу подрібнені речовини рослинного походження зеленого кольору у трьох пакетах являють собою особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс. Загальна маса канабісу (у перерахунку на висушену речовин) становить 7,34 г.
Крім того, він же, незаконно придбав у невстановленої досудовим слідством особи (точна дата, час та місце досудовим розслідуванням не встановлено), особливо небезпечний наркотичний засіб обіг якого заборонено - канабіс, який переніс до свого будинку за адресою: АДРЕСА_3 , де зберігав без мети збуту. В період часу з 07:06 год. по 10:42 год. 28.08.2019 в ході проведення санкціонованого обшуку на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.08.2019 за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_3 , працівниками поліції було виявлено та вилучено речовини рослинного походження зеленого кольору, які, відповідно до висновку експерта № 577 від 30.09.2019, являють собою особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс. Маса канабісу (в перерахунку на висушену речовину) відповідно становить: 13,5502; 59,6072; 14,1266; 40,6054; 1,9276; 3,1923; 2,0693; 1,3095; 6,0258; 1,7221; 0,4629; 0,6530. Згідно ст.2,7 ЗУ «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 та Таблиці №1, Списку №1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000, канабіс відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг якого заборонено.
Таким чином, суд першої інстанції дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфікував як вчинення незаконного придбання, зберігання без мети збуту, вчинені повторно, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України, а також незаконне придбання, зберігання з метою збуту та збут особливо небезпечних наркотичних засобів - вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
У поданих апеляційних скаргах:
- захисник обвинуваченого оскаржує вирок із підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідності призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Сторона захисту не погоджується із висновком суду про наявність у діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, через очевидну недопустимість ряду доказів, які надані стороною обвинувачення. Звертає увагу на допущені порушення при проведенні оперативно-технічних заходів та відсутність в протоколах про проведення оперативно-технічних заходів інформації про дату, час, коли було залучено особу до конфіденційного співробітництва, хто саме із співробітників оперативного підрозділу її залучав та інші обставини. На переконання захисника, ОСОБА_9 як особа, яка була залучена до конфіденційного співробітництва міг мати або мав при собі до зустрічі із ОСОБА_7 власні наркотичні засоби, які згодом передав оперативним працівникам. Разом з тим, ОСОБА_9 не був допитаний в судовому засіданні, не надавав своїх показань задля підтвердження чи спростування версії обвинувачення, що порушує принцип безпосередності, визначений ст. 23 КПК України.
З огляду на наведене, захисник вважає, що ОСОБА_7 слід виправдати за ч.2 ст.307 КК України у зв'язку із недоведеністю, що в діях обвинуваченого є склад вказаного кримінального правопорушення. А відтак, при обвинуваченні ОСОБА_7 за ст.309 КК України відсутня кваліфікуюча ознака - повторність і у цьому випадку слід його дії перекваліфікувати з ч.2 ст.309 КК України на ч.1 ст.309 КК України.
Крім того, враховуючи, що ОСОБА_7 визнав свою вину, пролікувався, довідка про пройдений курс лікування міститься в матеріалах кримінального провадження, то, на думку захисника, наявні підстави для звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч.4 ст.309 КК України.
Захисник просить оскаржений вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_7 за ч.2 ст.307 КК України у зв'язку з недоведеністю його винуватості та перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.309 КК України на ч.1 ст.309 КК України, звільнивши ОСОБА_7 на підставі ч.4 ст.309 КК України від кримінальної відповідальності. У випадку доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.2 ст.309 КК України, вирок змінити та призначити ОСОБА_7 покарання з урахуванням положень ст.69 КК України.
- прокурор подав апеляційну скаргу у зв'язку із істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
Сторона обвинувачення звертає увагу, що ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст.309 КК України , а саме за незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту, вчиненими повторно. Однак, 01.07.2020 набрали чинності зміни, внесені Законом України від 21.11.2018 №2617-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», згідно з якими ч.2 ст.309 КК України викладено в такій редакції, що в диспозиції статті відсутня кваліфікуюча ознака «повторно». Разом з тим, судом першої інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки відповідно до ч.3 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі. Отже, на думку прокурора, дії ОСОБА_7 необхідно перекваліфікувати з ч.2 ст.309 КК України на ч.1 ст.309 КК України з виключенням кваліфікуючої ознаки повторності.
З огляду на наведене прокурор просить вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.01.2024 скасувати та ухвалити новий, яким дії ОСОБА_7 перекваліфікувати з ч.2 ст. 309 КК України на ч.1 ст.309 КК України, призначити йому покарання за ч.1 ст.309 КК України у виді арешту на строк 6 місяців. На підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України ОСОБА_7 звільнити від покарання у виді арешту у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. З мотивувальної частини оскарженого вироку виключити вказівку суду про визнання доведеним обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.309 КК України, повторно. Призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст.307 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності. З мотивувальної і резолютивної частини вироку виключити посилання про призначення ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення покарань.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційних скарг, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та просили її задовольнити, думку прокурора, який підтримав подану ним апеляційну скаргу та не заперечував проти задоволення клопотання про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ст.309 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, в разі перекваліфікації його дій, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Згідно із положеннями ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, яке ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Вказаних вимог закону місцевим судом при ухваленні оскарженого судового рішення в повній мірі не дотримано.
Перш за все, слід звернути увагу, що перевіряючи доводи сторони обвинувачення та сторони захисту щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч.2 ст. 309 КК України на ч.1 ст.309 КК України апеляційний суд вважає їх слушними.
Відповідно до ст.368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, у першу чергу повинен вирішити питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, чи винуватий обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
При цьому, правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченій особі. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
З огляду на вищевказане, встановлення саме судом винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, чіткість та конкретність викладення у вироку фактичних обставин скоєного, що були встановлені на підставі досліджених доказів, є необхідною умовою для визнання судового рішення законним та обґрунтованим.
Так, ОСОБА_7 , окрім іншого, органом досудового розслідування обвинувачувався у тому, що він повторно, незаконно придбав у невстановленої досудовим слідством особи (точна дата, час та місце досудовим розслідуванням не встановлено), особливо небезпечний наркотичний засіб обіг якого заборонено - канабіс, який переніс до свого будинку за адресою: АДРЕСА_4 , де зберігав без мети збуту, тобто своїми умисними діями, які виразилися у незаконному придбанні, зберіганні без мети збуту, вчиненими повторно, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.309 КК України.
Такі дії ОСОБА_7 місцевим судом також були кваліфіковані за ч.2 ст.309 КК України як незаконне придбання та зберігання особливо небезпечного наркотичного засобу обіг якого заборонено - канабіс без мети збуту, вчинене повторно.
Проаналізувавши матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 в частині його обвинувачення за ст. 309 КК України, доводи апеляційних скарг прокурора та захисника щодо відсутності в діях ОСОБА_7 кваліфікуючої ознаки «повторність» та необхідності перекваліфікації його дій з ч.2 ст. 309 КК України на ч.1 ст.309 КК України колегія суддів дійшла висновку, що такі апеляційні доводи є цілком обґрунтованими та підставними з огляду на наступне.
01.07.2020 року набув чинності Закон України №2617-VIII від 22.11.2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" (надалі Закон), яким внесено зміни до диспозиції ч.2 ст.309 КК України, а саме виключено такі кваліфікуючі ознаки як "вчинення повторно", чи "особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст.ст. 307, 308, 310, 317 КК України", що призвело до пом'якшення кримінальної відповідальності, яка має зворотню дію в часі.
Вимогами ст.5 КК України визначено низку умов, за яких допускається надання зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.
Так, відповідно до ч.1 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України щодо питання чинності закону про кримінальну відповідальність у часі та його зворотної дії, на стадії визначення тієї норми закону, яка встановлює вид і міру юридичної відповідальності, відбувається вибір такої норми, з'ясовується її зміст, форма та чинність, визначається редакція норми, яка діяла на момент вчинення діяння, встановлюється її дія у часі, просторі та щодо певного кола осіб (ст.ст.4, 6, 7 та 8 КК України).
Як вбачається з оскарженого вироку ОСОБА_7 , зокрема, визнано винним та засуджено за ч.2 ст. 309 КК України за кримінальне правопорушення, вчинене ним у 2019 році, тобто до 01 липня 2020 року.
Зважаючи, що на момент ухвалення оскарженого вироку набрали чинності зміни до закону про кримінальну відповідальність, а також відсутність у ОСОБА_7 протягом року судимостей за статтею 309 України, як це передбачено диспозицією ч.2 ст. 309 КК України та інших обтяжуючих обставин кваліфікованого складу злочину, підстави для кваліфікації його дій за ч.2 ст.309 КК України відсутні.
Таким чином, враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що правову кваліфікацію кримінального правопорушення вчиненого ОСОБА_7 слід змінити і перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.309 КК України на ч.1 ст.309 КК України.
Судом першої інстанції під час ухвалення вироку 22 січня 2023 року встановлено, що ОСОБА_7 незаконно придбав у невстановленої досудовим слідством особи (точна дата, час та місце досудовим розслідуванням не встановлено), особливо небезпечний наркотичний засіб обіг якого заборонено - канабіс, який переніс до свого будинку за адресою: АДРЕСА_3 , де зберігав без мети збуту до 28.08.2019 та який в ході проведення санкціонованого обшуку на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.08.2019 за місцем проживання ОСОБА_7 працівниками поліції було виявлено та вилучено. Відповідно до висновку експерта № 577 від 30.09.2019, вилучені речовини рослинного походження зеленого кольору являють собою особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс. Маса канабісу (в перерахунку на висушену речовину) відповідно становить: 13,5502; 59,6072; 14,1266; 40,6054; 1,9276; 3,1923; 2,0693; 1,3095; 6,0258; 1,7221; 0,4629; 0,6530. Згідно ст.2,7 ЗУ «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 та Таблиці №1, Списку №1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000, канабіс відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг якого заборонено.
Отже, суд першої інстанції фактично правильно виклав у вироку формулювання обвинувачення ОСОБА_7 за ч.1 ст.309 КК України без зазначення кваліфікуючої ознаки «повторність», проте усупереч наведеному вище, неправильно кваліфікував дії останнього за ч.2 ст.309 КК України.
Апеляційний суд вважає за необхідне виключити із мотивувальної частини вироку, вказівку про визнання судом доведеним обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.309 КК України, повторно, оскільки кваліфікуюча ознака «повторність» не передбачена ст.309 КК України, а тому й не може бути визнана доведеною судом.
З огляду на викладене вище, колегія суддів апеляційного суду дії обвинуваченого ОСОБА_7 в означеній вище частині кваліфікує за ч.1 ст.309 КК України як незаконне придбання та зберігання особливо небезпечного наркотичного засобу обіг якого заборонено - канабіс, без мети збуту.
Надаючи оцінку апеляційним доводам прокурора про необхідність застосування положень ст.49 КК України та звільнення ОСОБА_7 від покарання за ч.1 ст.309 КК України у зв'язку із закінченням строків давності колегія суддів виходить з того, що такі доводи знайшли своє підтвердження з огляду на наступне.
Положеннями ч.1 ст.44 КК України передбачено, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки.
Санкція ч.1 ст.309 КК України передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або пробаційний нагляд на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк.
Як вбачається з оскарженого вироку, ОСОБА_7 у невстановлену дату, час та місце вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.309 КК України, яке було виявлено під санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 та припинено працівниками поліції 28.08.2019.
Закон не пов'язує можливість застосування правил ч.1 ст.49 КК України із визнанням особою вини, обов'язковою передумовою для закриття кримінального провадження у справі є наявність згоди особи на звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.
У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_7 підтримав заявлене клопотання та просив звільнити його від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.309 КК України з нереабілітуючих підстав в порядку ст.49 КК України, а кримінальне провадження, в означеній частині, щодо нього закрити.
Оскільки на час розгляду апеляційним судом кримінального провадження і з моменту вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, минуло три роки, обвинувачений висловив згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності, протягом цього періоду не ухилявся від слідства або суду, не вчинив нового кримінального правопорушення, а отже ОСОБА_7 може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ч.1 ст.49 КК України.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність частково задоволення апеляційної скарги прокурора, а саме перекваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 з ч.2 ст. 309 КК України на ч.1 ст. 309 КК України, звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ч.1 ст.49 КК України та закриття кримінального провадження щодо нього в цій частині.
Водночас, ураховуючи ту обставину, що ОСОБА_7 та його захисник під час апеляційного перегляду клопотали, в разі перекваліфікації дій обвинуваченого з ч.2 ст.309 КК України на ч.1 ст.309 КК України, про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення згаданого кримінального правопорушення, то в апеляційного суду відсутні процесуальні підстави для перевірки доводів апеляційної скарги сторони захисту щодо звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ч.4 ст.309 КК України.
Разом з тим, сторона захисту в апеляційній скарзі стверджує, що суд дійшов помилкового висновку про наявність належних та допустимих доказів, які б підтверджували винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
Проте, такі апеляційні доводи є безпідставними.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, за яке його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах кримінального провадження та викладеними у вироку доказами, які судом всебічно і повно досліджені та правильно і об'єктивно оцінені в їх сукупності та взаємозв'язку.
Зокрема, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, місцевий суд обґрунтував, покликаючись, зокрема, на: показання свідка ОСОБА_10 , а також письмові докази: постанову про проведення оперативної закупки речовини від 04.02.2019; протокол огляду грошових коштів від 26.02.2019; протокол огляду покупця та вручення грошових коштів від 26.02.2019; протокол вручення оперативно-технічних засобів від 26.02.2019; протокол вилучення товару та огляду покупця від 26.02.2019; протокол оперативної закупки від 27.02.2019; протокол за результатами проведення оперативно-розшукового заходу спостереження за особою від 14.03.2019; протокол за результатами проведення оперативно-розшукового заходу спостереження за особою від 27.02.2019; протокол за результатами проведення оперативно-розшукових заходів від 15.04.2019 та 17.04.2019; протокол дослідження інформації від 29.08.2019; висновком експерта №146 від 08.04.2019; протокол огляду речових доказів від 30.07.2019, оглянуті та досліджені в судовому засідання відеозаписи оперативної закупки та інші відеозаписи слідчих і процесуальних дій в ході проведення досудового розслідування, інші письмові докази.
Дослідивши відповідно до ст.94 КПК України вказані вище докази і визнавши їх належними та допустимими, оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні незаконного придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечних наркотичних засобів.
Так, суд першої інстанції дав належну юридичну оцінку показанням самого обвинуваченого ОСОБА_7 , який свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України не визнав. При цьому, він суду показав, що нікому не продавав наркотичних засобів, а дійсно в нього була зустріч в його автомобілі марки «Сітроен Берлінго» із ОСОБА_11 , він його знає, так як ОСОБА_12 є братом його однокласника, при цьому дана зустріч відбулась, з метою грошового розрахунку за надані ОСОБА_7 послуг таксиста ОСОБА_13 і під час зустрічі він отримав 300 грн. Під час перебування ОСОБА_14 в автомобілі ОСОБА_7 , між ними не було розмов, ОСОБА_15 сів в автомобіль, передав гроші в сумі 300 грн. ОСОБА_7 та вийшов з автомобіля, при цьому сам обвинувачений нічого не передавав ОСОБА_15 в автомобілі, а тому просив повністю виправдати його за ст.307 ч.2 КК України.
Така версія подій озвучена ОСОБА_7 , була предметом перевірки суду першої інстанції, однак свого підтвердження не знайшла.
Свідок ОСОБА_10 , в суді першої інстанції показав, що він працює начальником сектору управління карного розшуку підполковником поліції ГУНП у Волинській області. В ході досудового розслідування проводились заходи документування протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_7 , при цьому було отримано ряд ухвал про надання дозволу на проведення таких заходів апеляційним судом, також було отримано постанову про проведення оперативної закупки наркотичних засобів, і в подальшому була проведена оперативна закупка наркотичних засобів в ОСОБА_7 , як було встановлено експертом - це був канабіс, після чого відкрите кримінальне провадження і в подальшому свідком здійснювався супровід та виконувались доручення слідчого. Щодо проведення оперативної закупки свідок зазначив, що така закупка проводилась в кінці лютого 2019 року, а також було залучено людину, яка дала свою згоду на таку процесуальну дію, відповідно до інструкцій, було оглянуто «покупця», вручено останньому грошові кошти та спецзасоби в службовому кабінеті, однак свідок не впевнений, так як не пам'ятає, оскільки пройшло багато часу. Надалі «покупець» домовився з ОСОБА_7 про місце зустрічі і купівлю наркотичного засобу. В подальшому обвинувачений приїхав на автомобілі до шиномонтажу, що знаходиться орієнтовно біля ТЦ «Варшавський» в м. Луцьк Волинської області, а «покупець» їхав на громадському транспортні до автостанції м. Луцька, де його чекали працівники поліції, в тому числі й свідок, який увімкнув спецзасоби, тобто відеозапис, після чого «покупець» пішов на місце зустрічі, де сів в автомобіль ОСОБА_7 та купив в останнього за 300 грн. три поліетиленові пакети в яких знаходилася подрібнена речовина рослинного походження і ці пакетики були поміщені в пачку з-під цигарок марки «Прилуки червоні особливі», після чого «покупець» вийшов з автомобіля і прибув до працівників поліції в попередньо обумовлене місце - автостанція м. Луцька, де було «закупником» добровільно видано працівникам поліції куплену ним в ОСОБА_7 . наркотичну речовину рослинного походження, після чого відеозапис було припинено для складання відповідних протоколів. Даний відеозапис проводився «покупцем». Також, свідок додав, що відеозапис не проводився як «покупець» доїжджав громадським транспортом на місце оперативної закупки. В подальшому, усі інші оперативні документи були складені в службовому кабінеті. Крім того, свідок додав, що в даний час легендована особа померла і всі документи з обмеженим доступом та грифом «таємно» - знищені у зв'язку з збройною агресією рф щодо України та введенням воєнного стану на всій території України. Кошти були виділені кошторисом МВС для проведення оперативної закупки, які робились ксерокопії, однак хімічні засоби на грошові кошти не наносились під час їх вручення «покупцю».
У колегії суддів відсутні підстави ставити під сумнів показання свідка ОСОБА_10 , оскільки вони фактично узгоджуються з письмовими доказами у кримінальному провадженні та дають можливість частково відтворити фактичні обставини кримінального провадження до, під час та після вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
На переконання колегії суддів апеляційного суду, твердження сторони захисту, що мала місце провокація злочинів, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Так, судом встановлено, що підставою для початку досудового розслідування цього кримінального провадження став рапорт начальника СОАР УКР ГУНП у Волинській області ОСОБА_10 про те, що проведено оперативну закупку наркотичної речовини «канабіс» вагою близько 15 (п'ятнадцяти) грам у громадянина ОСОБА_16 на суму 300 (триста) гривень.
З матеріалів кримінального провадження, а саме протоколів огляду покупця та вручення грошових коштів від 26.02.20219, вручення оперативно-технічних засобів від 26.02.20219, зокрема, протоколу про проведення оперативної закупки від 27.02.2019 вбачається, що закупник під легендованими даними ОСОБА_9 дав свою добровільну згоду на проведення оперативної закупки особливо небезпечного наркотичного засобу канабіс. При цьому у ході апеляційного перегляду апеляційним судом не встановлено, що закупник ОСОБА_9 діяв не з власної волі, будь-які докази щодо примушування його бути закупником не встановлені.
Згідно зі ст.271 КПК України одним із видів негласних слідчих (розшукових) дій є контроль за вчиненням злочину, який може проводитись у формі контрольованої та оперативної закупки.
Поряд із тим, для використання результатів указаних дій як доказів має бути дотримано визначеної процесуальним законом процедури.
За змістом статей 246, 271 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитись, якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також якщо відомості про злочини та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. При цьому, згідно з ч.3 ст.271 КПК України під час підготовки та проведення заходів із контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, якого вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі та документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
Зазначені положення процесуального закону узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях розробив ряд критеріїв для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів.
Так, для визначення провокації злочину ЄСПЛ встановив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об'єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і чи була суттєвою ймовірність вчинення нею злочину.
Таким чином, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ застосування особливих методів ведення слідства - зокрема, агентурних методів - саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний указаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу про схильність особи до вчинення злочину.
Перевіривши доводи сторони захисту щодо провокації злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КПК України, з урахуванням зазначених вище критеріїв, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що встановлені судом обставини свідчать про те, що орган досудового розслідування діяв у пасивний спосіб і не підбурював обвинуваченого до вчинення злочину, а тому такі доводи захисника розцінюються як стратегія захисту з метою уникнення ОСОБА_7 відповідальності за вчинене.
Апеляційним судом встановлено, що органи досудового розслідування у даному випадку діяли у пасивний спосіб і не підбурювали ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення. Звернення легендованої особи ОСОБА_9 в цьому випадку не було обов'язковою умовою для злочинної діяльності ОСОБА_7 , тобто дії, якої в іншому випадку він би не вчинив. При цьому, ОСОБА_9 не вдавався до вмовлянь чи інших способів тиску тощо, а обвинувачений ОСОБА_7 не вчиняв жодних будь-яких дій щодо відмови закупнику в зустрічі та/або збуті особливо небезпечного наркотичного засобу, а навпаки як слідує з матеріалів НСРД казав коли і куди прибути, де відбулася закупка (збут) згаданих наркотичних речовин. Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що такі дії не призвели до підбурювання, через призму прецедентної практики ЄСПЛ стосовно п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Інших обґрунтованих доводів щодо наявності провокації злочину, які б заслуговували на увагу суду, стороною захисту наведено не було.
Таким чином, посилання сторони захисту на те, що докази у даному кримінальному провадженні щодо збуду ОСОБА_7 особливо небезпечного наркотичного засобу здобуті шляхом провокації є цілком безпідставними.
Безпідставними є доводи захисника, де вона ставить під сумнів допустимість в якості доказів протоколу огляду грошових коштів від 26.02.2019, протоколу огляду покупця та вручення грошових коштів від 26.02.2019, протоколу вручення оперативно-технічних засобів від 26.02.2019 протоколу вилучення товару та огляду покупця від 26.02.2019, протоколу оперативної закупки від 27.02.2019.
Матеріали кримінального провадження не містять підстав для висновків, що вказані докази отримані внаслідок порушення прав і свобод ОСОБА_7 чи істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому відсутні підстави для визнання зазначених доказів недопустимими з огляду на вимоги статей 86, 87 КПК.
Покликання сторони захисту про недопустимість протоколу вручення оперативно-технічних засобів з тих підстав, що у протоколі відсутня інформація про характеристики та умови використання цих засобів в ході процесуальної дії, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки зміст протоколу НСРД не суперечить положенням статей 99, 104, 105, 252 КПК.
Безпідставними також є доводи сторони захисту про те, що в протоколі проведення оперативної закупки не зазначено, хід та результати даної процесуальної дії.
Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення оперативно-технічних заходів та постанова прокурора про проведення оперативної закупки речовини від 04 02.2019 долучені до матеріалів провадження. Протокол проведення оперативної закупки від 27.02.2019 та матеріали провадження містять відомості як про процесуальні підстави здійснення НСРД, особу, яка їх виконала та склала відповідні протоколи, так і про хід та результати процесуальної дії, що спростовує доводи захисника.
При цьому, твердження захисника, що протокол проведення оперативної закупки був складений поза межами строку, визначеного в ч.3 ст.252 КПК, не може саме по собі свідчити про недопустимість результатів проведеної НСРД.
Так, положеннями ч.3 ст.252 КПК визначено, що протоколи про проведення НСРД з додатками не пізніше ніж через 24 години з моменту припинення зазначених НСРД передаються прокурору, поміж тим, правила допустимості доказів не пов'язують сам факт складання протоколу НСРД поза межами строку, визначеного приписами ч.3 ст.252 КПК, з недопустимістю результатів НСРД.
Разом з тим, в даному випадку протокол про проведення оперативної закупки, яка була здійснена 26.02.2019 складений 27.02.2019 з12:00 до 12:30 години, тобто в межах 24 годин, що жодним чином не свідчить про наявність порушень вимог ч.3 ст.252 КПК України.
Згідно з п.2 ч.1 ст.271 КПК України контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, та проводиться в таких формах: контрольована та оперативна закупка.
Відповідно до п.1.12.3 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої Наказом від 16 листопада 2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/5, оперативна закупка полягає в імітації придбання або отримання, у тому числі безоплатного, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності товару, обіг якого обмежений чи заборонений чинним законодавством, з метою викриття і документування факту вчинення злочину та особи, яка його вчинила.
Під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.275 КПК України).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 вересня 2023 року (справа № 208/2160/18, провадження № 51-1868кмо22) виснувало, що залучення до конфіденційного співробітництва є не окремим різновидом НСРД, а складовим елементом їх проведення, що вбачається з положень ч.2 ст.246 КПК, де визначаються види НСРД, серед яких залучення до конфіденційного співробітництва відсутнє.
Участь конфідента в контексті реалізації положень статей 223, 246, 271 КПК охоплюється змістом і є невід'ємною складовою процесуальної дії органу досудового розслідування, спрямованої на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Дії конфідента як невід'ємна складова НСРД у формі оперативної закупки фактично утворюють собою спосіб здійснення правоохоронним органом окремої процесуальної дії, метод втілення прихованих засобів виявлення і викриття кримінального правопорушення спеціальними підрозділами, отже, і виконавчий зміст здійснення правоохоронної діяльності у формі проведення НСРД.
Враховуючи характер конфіденційного співробітництва, орган розслідування сам визначає форми і способи його організації з урахуванням потреб розслідування, необхідності запобігти розголошенню факту і деталей такого співробітництва тощо.
На спростування доводів апелянта про необхідність особі, яка залучена до участі в негласній слідчій дії мати допуск до державної таємниці, то в розумінні ст.517 КПК це кримінальне провадження не є таким, що містить відомості, які становлять державну таємницю, та кримінальний процесуальний закон не встановлює вимог про залучення до конфіденційного співробітництва та проведення НСРД лише таких осіб, які допущені до державної таємниці.
При цьому, як вбачається з показань свідка ОСОБА_10 та самого обвинуваченого легендована особа ОСОБА_9 померла, що унеможливило допит останнього в судовому засіданні, відтак покликання захисника на те, що цей свідок не був допитаний під час судового розгляду, що порушує принцип безпосередності, визначений ст.23 КПК України, апеляційним судом не береться до уваги.
Крім того, апеляційний суд вважає, що при встановлених фактичних обставинах кримінального провадження, наявних в матеріалах справи доказах, які були отримані в законний спосіб та належним чином підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України відсутність можливості допитати (легендовану особу) свідка ОСОБА_9 жодним чином не вплинула на повноту судового розгляду чи можливість ухвалення судом першої інстанції законного рішення.
Водночас, безпідставними є покликання апелянта на те, що, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_9 міг мати при собі наркотичні засоби, оскільки з протоколу огляду покупця та вручення грошових коштів від 26.02.2019, протоколу вилучення товару та огляду покупця від 26.06.2019, протоколу оперативної закупки від 27.02.2019 вбачається, що працівниками поліції було здійснено поверхневий огляд покупця на предмет знаходження в нього заборонених до обігу речовин, предметів, а також грошових коштів та вказаних речей у нього не було виявлено. Також хід оперативної закупки фіксувався відео- та аудіо- записом, тобто виключається можливість фальшування матеріалів проведення контролю за вчиненням злочину. Фіксація ходу і результатів НСРД відповідає загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом, а складені за результатами таких дій протоколи, в цілому відповідають вимогам ст.252 КПК України.
Стосовно, на переконання сторони захисту, порушень при ідентифікації коштів, які були використані при закупівлі особливо небезпечної наркотичної речовини канабіс у ОСОБА_7 та тієї обставини, що вказані кошти не були вилучені у обвинуваченого та не були предметом дослідження у справі колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з протоколом огляду грошових коштів від 26.02.2019 грошові кошти у сумі 300 гривень номіналом по 100 гривень були виділені та отримані для використання під час проведеної оперативної закупки в рамках ведення ОРС 28/14/108цт-18. Також ні чинне законодавство, ні усталена судова практика не вимагають надання і дослідження документів відповідної фінансової установи, яка ці кошти видала.
Кошти, які використовувалися як засіб здійснення оперативної закупки особливо небезпечного наркотичного засобу були залучені в установленому порядку, оскільки наявність постанови прокурора про проведення оперативної закупки, у якій він доручає отримати кошти для проведення оперативної закупки, протоколу огляду грошових коштів, у результаті якого вони були ідентифіковані, виключає обґрунтовані сумніви у законності походження коштів. При цьому, в пункті 2 резолютивної частини згаданої постанови прокурора вказано, що кошти в сумі 300 (триста) гривень не підлягають подальшому поверненню, а у пункті 3 зазначено про проведення оперативної закупки без затримання ОСОБА_7 , що у своїй сукупності свідчить про неможливість вилучення вказаних коштів у обвинуваченого та подальшого їх дослідження під час судового провадження.
Взявши до уваги викладене, колегія суддів вважає, що наведені вище та усі інші доводи сторони захисту, які викладені в поданій апеляційній скарзі та наведені в ході апеляційного розгляду справи, не спростовують висновків місцевого суду стосовно винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК Українита не дають жодних підстав для скасування оскарженого вироку чи виправдання ОСОБА_7 за ч.2 ст. 307 КК України, як про це просить захисник обвинуваченого, оскільки спростовуються сукупністю досліджених судом доказів.
А тому апеляційна скарга сторони захисту у вищеозначеній частині щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, до задоволення не підлягає.
Щодо міри призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст. 307 КК України апеляційний суд зазначає наступне.
При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Як убачається із вироку суду, призначаючи обвинуваченому покарання за ч.2 ст.307 КК України, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і дані про його особу.
Обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відсутні.
З достатньою повнотою судом взято до уваги і дані, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме те, що останній не судимий, має постійне місце проживання, має на утриманні трьох малолітніх дітей, а також батьків похилого віку, однак ОСОБА_7 свою вину не визнав, не розкаявся у вчиненому, офіційно не працює, не має постійного джерела доходу, вчинив нетяжкий та відповідно тяжкий злочини в сфері незаконного обігу особливо небезпечних наркотичних засобів.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримуючись вимог ст.ст.50, 65 КК України дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому покарання, в межах санкції ч.2 ст.307 КК України, за якою його засуджується, а саме в мінімальному розмірі. На думку апеляційного суду, у даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Водночас, з приводу апеляційних доводів про можливість застосування положень ст.69 КК України, при призначенні покарання ОСОБА_7 за ч.2 ст.307 КК України, апеляційний суд вважає, що не встановлення судом пом'якшуючих покарання обставин, та дані про особу обвинуваченого в даному випадку з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, обставин його вчинення у своїй сукупності не може вважатись таким, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і впливає на пом'якшення покарання в розумінні ст.69 КК України.
З урахуванням того, що ОСОБА_7 звільняється від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.309 КК України на підставі ч.1 ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, та в цій частині кримінальне провадження закривається, а покарання призначене лише за ч.2 ст.307 КК України, то відповідно з вироку підлягає виключення посилання на призначення покарання згідно із ч.1 ст.70 КК України.
З огляду на наведене, апеляційні скарги сторони захисту та прокурора підлягають до часткового задоволення, а оскаржений вирок стосовно ОСОБА_7 , - зміні у згаданих вище частинах.
В іншій частині вирок в даному провадженні підлягає залишенню без змін.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Волинської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2024 року стосовно ОСОБА_7 змінити.
З мотивувальної частини вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2024 року виключити вказівку про визнання доведеним обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.309 КК України, повторно.
Дії ОСОБА_7 перекваліфікувати з ч.2 ст.309 КК України на ч.1 ст.309 КК України.
На підставі ч.1 ст.49 КК України звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, та в цій частині кримінальне провадження закрити на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.2 ст.307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років, з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання про призначення ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.1 ст.70 КК України.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом.
Головуючий:
Судді: