Справа № 644/6455/21 Головуючий суддя І інстанції Глібко О. В.
Провадження № 22-ц/818/592/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: надання послуг
09 квітня 2024 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Бурлака І.В., Маміної О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2021 року, по цивільній справі №644/6455/21, за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач є споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, отримує послуги, але в добровільному порядку оплату за отримані послуги не здійснює, в результаті чого у відповідача перед КП «Харківводоканал» утворилась заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.02.2014 року по 30.04.2021 року в сумі 17300 грн. 59 коп., за надані послуги з водовідведення за період з 01.02.2014 року по 30.04.2021 року в сумі 12891 грн. 39 коп. з урахуванням індексу інфляції за час прострочення та 3 відсотки річних від простроченої суми, яку на теперішній час не відшкодовано.
На підставі вищевикладеного, КП «Харківводоканал» просило суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.02.2014 року по 30.04.2021 року в сумі 17300 грн. 59 коп., за надані послуги з водовідведення за період з 01.02.2014 року по 30.04.2021 року в сумі 12891 грн. 39 коп. з урахуванням індексу інфляції за час прострочення та 3 відсотки річних від простроченої суми та суму сплаченого судового збору у розмірі 2270 грн.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2023 року позов Комунального підприємства «Харківводоканал» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» суму заборгованості: за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.02.2014 року по 30.04.2021 року в сумі 17300 грн. 59 коп., за надані послуги з водовідведення за період з 01.02.2014 року по 30.04.2021 року в сумі 12891 грн. 39 коп., з індекс інфляції за час прострочення - 1624,13 грн.; 3 відсотки річних від простроченої суми - 634 грн. 20 коп., а всього -32450 грн. 31 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» суму сплаченого судового збору в розмірі 2270,00 гривні.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2021 року відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 міститься клопотання про виклик свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Вказав, що про оскаржуване рішення йому стало відомо тільки у вересні 2023 року внаслідок накладення арешту та заблокування його банківської картки. Суд не повідомляв його про судові засідання, він не зміг з'явитися до суду з незалежних від нього причин, оскільки не знав про цю справу та призначені судові засідання.
Зазначив, що він не отримував судові повістки, оскільки він фактично не проживав за зареєстрованою адресою: АДРЕСА_1 . Зауважує, що з 20.04.2017 ніхто з його родини не мешкає по вказаній адресі, оскільки громадянин ОСОБА_6 20.04.2017 виселив відповідача та його родину з квартири без надання іншого житлового приміщення, та цю квартиру з 2014 року вже декілька разів перепродали. Він мешкає за іншою адресою АДРЕСА_2 , у квартирі свого батька, та за цією адресою боргів перед позивачем не має. Зазначає, що оскільки він не був власником та не користувався квартирою за якою рахується у позивача заборгованість, то відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в якій передбачено, що індивідуальним споживачем є фізична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника ним користується і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги, та за відсутності укладеного між сторонами відповідного договору, - він не є належним відповідачем у справі.
Вказує, що позивач пропустив строк позовної давності, тому просить не визнавати причини пропуску строку позовної давності позивача поважною та застосувати строк позовної давності у відповідності до ст.257 ЦК України. Просить взяти до уваги, що він з 02 квітня 2022 року проходить військову службу у лавах ЗСУ за є учасником бойових дій по відсічі російської збройної агресії проти України.
Представник Комунального підприємства «Харківводоканал» надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
На обґрунтування вказав, що на підтвердження доводів скарги про необґрунтованість рішення суду докази не надані.
Вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, з дотриманням норм цивільного процесуального та матеріального права.
Вказує, що відповідач не скористався правом на несплату вартості послуг позивача у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в жилому приміщенні споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження відповідно до умов договору, що передбачено положеннями п.п. 7 п. 45 «Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», затвердженого постановою КМ України від 05.07.2019 № 690, п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII, який діє з 01.05.2019.
Також зауважує, що за змістом п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про жилово-комунальні послуги» передбачено, що індивідуальний споживач зобов'язаний повідомити управителя, виконавця послуг - позивача про зміну власника житла та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача. Крім того, згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в України» від 05.11.2021 № 1871-IX, громадянин України, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.
Оскільки апелянтом не було надано до КП «Харківводоканал» як на момент подання позову, так і на момент оскарження судового рішення заяви та документального підтвердження своєї відсутності, розрахунок заборгованості позивач вважає вірним.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить його скаргу задовольнити повністю, не брати до уваги відзив на апеляційну скаргу та застосувати наслідки спливу позовної давності у відповідності зі ст. 257 ЦК України.
При цьому він зазначив про те, до апеляційної скарги були надані докази на підтвердження її доводів, які вказують на те, що відповідач разом зі всією родиною були 20 квітня 2017 року незаконно виселені з квартири, де відповідач залишився зареєстрований, з цього приводу його мати зверталась з відповідною заявою до прокуратури. До суду першої інстанції ці докази відповідач не надав з поважних причин, оскільки він не був повідомлений судом про розгляд цієї справи. Згідно наданих відповідачем до апеляційної скарги витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що з 2014 року ця квартира неодноразово була продана іншими особами, а не його матір'ю.
Вважає помилковим доводи позивача щодо порядку повідомлення споживачем послуг про свою тимчасову відсутність більше 30 днів, оскільки застосування такого порядку є правом, а не обов'язком споживача, та він не застосовується до даної справи з урахуванням того, що відповідача примусово виселили з вказаної квартири 20 квітня 2017 року.
Також звертає увагу, що відповідач надсилав 09.12.2023 року позивачу по справі заяву про проведення перерахунку через відсутність за зареєстрованим місцем проживання з 20.04.2017 разом з документальним підтвердження своєї відсутності та не отримав не неї відповідь.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/ тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Внаслідок невиконання відповідачем обов'язку по оплаті житлово-комунальних послуг утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню в повному обсязі.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Доводи скарги про те, що відповідач не був належним чином повідомлений судом про розгляд цієї справи та про судове засідання 05 листопада 2021 року знайшли своє підтвердження. Так, на день ухвалення заочного рішення судом першої інстанції 05 листопада 2021 року у суду не було документального підтвердження отримання відповідачем копії позову та ухвали суду про відкриття провадження у справі, а також - зворотних розписок про отримання судової повістки на 05 листопада 2021 року, або зворотних повідомлень з відміткою про відмову отримати судову повістку, ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 06 вересня 2021 року, чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку. У справі таких документів немає і на день перегляду справи судом апеляційної інстанції. Отже, суд не дотримався передбаченого ст.ст. 128, 272 ЦПК України порядку вручення судових повісток та копій судових рішень.
Оскільки відповідач не був повідомлений судом про розгляд цієї справи, у відповідача був відсутній визначений у ч. 1 ст. 130 ЦПК України процесуальний обов'язок повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
Такі порушення норм процесуального права відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Судом у заочному рішенні було встановлено, що будинок АДРЕСА_3 є багатоквартирним, обладнаний централізованою системою водопостачання та водовідведення, за цією адресою позивач надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.
Позивач у позові посилається на те, що відповідач є споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення шляхом відкриття абонентського особового рахунку № НОМЕР_1 та зобов'язаний своєчасно та в повній мірі вносити плату за надані позивачем послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, однак оплату в добровільному порядку не здійснює.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за вищевказаною адресою обраховує заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, з урахуванням індексу інфляції за час прострочення - 1624,13 гривень та 3 відсотки річних від простроченої суми - 634,20 гривень, складає суму 32450,31 гривень, з яких: за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.02.2014 року по 30.04.2021 року в сумі 17300 грн. 59 коп., за надані послуги з водовідведення за період з 01.02.2014 року по 30.04.2021 року в сумі 12891 грн. 39 коп.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, доказів про укладення між сторонами договору на надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - до суду не надано.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. (ст. 48 ЦПК України).
Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.
Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки. (Ст. 50 ЦПК України).
Згідно вимог ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі в цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов'язків, визначених статтями 4, 43 та 49 ЦПК України, сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі (зокрема третіх осіб) є те, що сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом, та на сторони поширюються усі наслідки судового рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 226/817/19 (провадження № 61-6327св20) вказано, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звертався до суду з заявою про перегляд заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова № 644/6455/21 від 05.11.2021 і просив скасувати зазначене рішення суду, призначити справу за позовом КП «Харківводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги централізованого водопостачання та водовідведення до розгляду. В обґрунтування заяви відповідач посилався на те, що в судове засідання він не викликався, постанови про відкриття провадження у справі не отримував. Зазначав, що квартира АДРЕСА_1 , придбана його матір'ю ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 13.11.2011, а 30.12.2016 ця квартира перейшла у власність ОСОБА_8 Вказував, що у вказаній квартирі він був зареєстрований, але не проживав, тому позовні вимоги КП «Харківводоканал» є безпідставними. Крім того, ОСОБА_1 подано заяву про поновлення строку на перегляд заочного рішення. При цьому заявник посилався на те, що копію заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова № 644/6455/21 від 05.11.2021 він не отримував, про його існування дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень.
У апеляційній скарзі, ОСОБА_1 вказав, що у квартирі АДРЕСА_1 він зареєстрований, але проживає з батьком за іншою адресою: АДРЕСА_2 та боргу за комунальні платежі не має. 8 вересня 2015 року згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н.О. ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_9 , який продав ОСОБА_6 зазначену квартиру на підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки на підставі іпотечного договору від 08 травня 2014 року, складеного між ОСОБА_10 та відповідачем ОСОБА_7 в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором. Спірна квартира зареєстрована за позивачем ОСОБА_6 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 вересня 2015 року. Раніше спірна квартира належала ОСОБА_7 на підставі договору - купівлі продажу квартири від 13.10.2011 року. Новим власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_8 з 30.12.2016, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.51,148).
Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Однак, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач проживав у період з 01.02.2014 по 30.04.2021 у квартирі АДРЕСА_1 та був споживачем комунальних послуг, оскільки з 08.09.2015 вже був новий власник квартири.
При цьому відповідні докази, що ОСОБА_1 був зареєстрований та продовжував проживати після зміни власника квартири у матеріалах справи відсутні. Відповідач заявив, що він проживає з батьком за іншою адресою: АДРЕСА_2 , а тому він не є належним відповідачем у даній справі.
Однак, суд першої інстанції на доводи заяви та надані до суду не звернув уваги, та не навів у своїй ухвалі про відмову у перегляді заочного рішення мотиви, з яких він не погодився з такими доводами заяви відпаовідача.
Законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права у відповідності до вимог ст. 51 ЦПК України звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів.Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача.
Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
З урахуванням принципу диспозитивності, ст. 13 ЦК України, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів з власної ініціативи і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (ст. 51 ЦПК України).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Однак, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем, в межах строків визначених ст. 51 ЦПК України, не заявлялось клопотання про залучення у справу належного відповідача, за наявності відповідних доказів доданих до заяви про перегляд заочного рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У даній справі відповідач не був належним чином повідомлений судом про розгляд цієї справи, а судова повістка не була йому належним чином вручена судом у передбаченому ст.ст. 127, 202 ЦПК України порядку.
Тому колегія суддів вважає поважними ці причини ненадання відповідачем до суду першої інстанції нових доказів, які він додав до своєї апеляційної скарги та до заяви про перегляд заочного рішення, які по суті судом першої інстанції не досліджувались, та відповідно до ст. 367 ЦПК України враховує їх при апеляційному перегляді справи.
Так, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.02.201 № 242531043 власником квартири за адресою; АДРЕСА_1 - з 30 грудня 2016 зареєстрований ОСОБА_8 , підстава - договір купівлі-продажу квартири, реєстровий номер 326, виданий 30.12.2016 приватним нотаріусом ХМНО Азадалієва Я.М. Під реєстраційним номером 34847908 також було зареєстровано право приватної власності на вказану квартиру на 1/1 частку - за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу р. № 1954 від 13.10.2011, приватний нотаріус ХМНО Погрібна С.В. (а.с. 51-52 т. 1).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2016 року у справі № 644/1016/15-ц (провадження 2/644/262/16), яке є чинним, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та виселення, було встановлено, що 08 вересня 2015 року згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н.О., ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_9 , який продав йому зазначену квартиру на підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки на підставі іпотечного договору від 08 травня 2014 року, складеного між ОСОБА_9 та відповідачем ОСОБА_7 в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором. Спірна квартира зареєстрована за позивачем ОСОБА_6 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 вересня 2015 року. Раніше спірна квартира належала ОСОБА_7 на підставі договору купвлі-продажу квартири від 13.10.2011 року. В спірні квартирі проживають та зареєстровані відповідачі ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , та ОСОБА_1 (а.с. 115 т.1).
З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 242531043 від 01.02.2021 право власності на квартиру
Із заяви ОСОБА_7 від 27 квітня 2018 року на ім'я Харківського міського голови Кернеса Г.А. вбачається, що підставою для її звернення було її незаконне виселення разом з ОСОБА_1 та іншими особами зі спірної квартир АДРЕСА_1 20.04.2017, не зважаючи на рішення судів про відмову у позові ОСОБА_6 про їх виселення (а.с. 144-145 т.1).Згідно висновку слідчого поліції Індустріального ВП ГУ НП в Харківській області Слєпцова В.В. від 30.05.2018 - за аналогічною заявою, яка надійшла 24.05.2018 від громадянки ОСОБА_7 , про її виселення з родиною громадянином ОСОБА_6 з квартири за адресом: АДРЕСА_1 - було припинено перевірку та було рекомендовано звернутися до суду за місцем мешкання (а.с. 146, 198-199 т.1).
Згідно листа керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова Харківської обласної прокуратури від 20.04.2021, вих. № 51-165-21 на адресу ОСОБА_1 - Харківською окружною прокуратурою м. Харкова було розглянуто його звернення від 12.04.2021, яке надійшло з Харківської обласної прокуратури щодо незаконного виселення його з квартири АДРЕСА_1 . За результатами розгляду Немишлянською окружною прокуратурою внесено дані до ЄРДР за № 42021222020000018 за ч. 1 ст. 162 КК України за фактом незаконного виселення. Проведення дізнання доручено сектору дізнання відділу поліції № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області (а.с. 150, 204 т.1).
Згідно копії письмового акту від 22.11.2023, який склали громадяни ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навесні 2017 року, після того як всю його родину незаконно вигнали із зареєстрованого місця проживання із квартири за адресою: АДРЕСА_1 , одразу переїхав до квартири свого батька ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 , де проживав до 02 квітня 2022 року. З 02 квітня 2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зі зброєю в руках захищає нашу Батьківщину на Харківщині (а.с. 123 т.1).
Вищевказані докази у їх сукупності та взаємозв'язку свідчать на підтвердження доводів скарги про те, що: у квартирі АДРЕСА_1 він зареєстрований, але з проживає з батьком за іншою адресою: АДРЕСА_2 ; громадянин ОСОБА_6 навесні 2017 виселив попереднього власника ОСОБА_7 та відповідача із вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення, внаслідок чого відповідач, який не власником вказаної квартири втратив можливість користуватися нею та отримувати послуги позивача за її адресою.
Колегія суддів з цих підстав погоджується з доводами скарги, шо оскільки відповідач не був власником та не користувався квартирою за якою рахується у позивача спірна заборгованість, то відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в якій передбачено, що індивідуальним споживачем є фізична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника ним користується і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги, та за відсутності укладеного між сторонами відповідного договору, - він не є належним відповідачем у справі за вимогами, які нараховані до весни 2017 року.
Що стосується заявлених у справі позовних вимог з січня 2014 до весни 2017 року (не пізніше 20.04.2017), то в цій частині колегія суддів виходить з наступного.
Відповідач внаслідок вищевказаних порушень щодо відсутності повідомлення про розгляд справи не мав процесуальної можливості вчасно в суд першої інстанції подати заяву про застосування наслідок спливу позовної давності, тому колегія суддів відповідно до ст. 367 ЦПК України вважає за можливе розглянути по суті таку заяву відповідача, подану разом з апеляційною скаргою.
Отже, на день звернення до суду з цим позовом, 12 липня 2021 року, вже сплив трирічний строк загальної позовної давності, перебіг який для таких вимог щодо спірних зобов'язаннь, що мають визначений строк виконання, закінчився не пізніше весни 2020 року (21.04.2020), ст. 257, ч. 5 ст. 261 ЦК України.
Згідно ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Виходячи з наведеного обґрунтування колегія суддів вважає, що позивач за недоведеності іншого - без поважних причин звернувся з цим позовом до ОСОБА_1 зі спливом трирічного строку позовної давності за вимогами, за якими він належним відповічем: з січня 2014 до весни 2017 року (не пізніше 20.04.2017).
В іншій частині позову - ОСОБА_1 не є належним відповідачем, оскільки позивач не довів, що відповідач був споживачем його послуг після весни 2017 року.
Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, суд припустився неповного з'ясування обставин справи, які мають значення до справи, внаслідок чого порушив норми цивільного матеріального права, то відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції задовольняє скаргу та скасовує рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу за правилами статті 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.367,368,374,376,381- 384,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2021 року- скасувати, та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення-відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства «Харківводоканал» (ЄДРПОУ 03361715) на користь ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3405 грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 09 квітня 2024 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії І.В.Бурлака.
О.В.Маміна.