Справа № 761/11482/24
Провадження № 2-о/761/305/2024
01 квітня 2024 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Пономаренко Н.В., розглянувши матеріали заяви в порядку окремого провадження ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення,-
У березні 2024 до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
Відповідно до вказаної заяви ОСОБА_1 просить суд:
1. Встановити факт зміни прізвища в 2011 році на Богатова;
2. Факт неможливості укладати договори та бути відповідачем в суді під іншим прізвищем станом на 2007 рік
3. Визнати рішення судді Піхур О.В. у справі № 761/18088/18 таким, що прийняте з порушенням процесуальних норм.
Так, відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Разом з тим, згідно з ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Положеннями ч.2 ст.315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Окрім того, згідно п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про прав (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) сформульовано висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, однією з умов встановлення факту в рамках окремого провадження є відсутність спору про право, тобто якщо встановлення такого факту підтвердить наявність чи відсутність саме неоспорюваних прав.
У постанові від 13.10.2022 року у справі №755/1938/22 Верховний Суд зазначив, що для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Як вбачається із змісту заяви, вищевказана заява була мотивована тим, що з 2017 року вона була притягнена до суду, як відповідач не маючи жодного відношення до банківських установ, що призвело до невиправних наслідків. В 2007 році вона змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що підтверджується копією паспорту, та свідоцтвом про зміну прізвища, отже фізично і юридично на прізвище ОСОБА_1 не могла укладати будь - які договори, нести за це відповідальність та бути відповідачем в суді. Рішення судді Піхур О.В. у справі № 761/18088/18, яка без вивчення документів та навіть ознайомлення з матеріалами справи нав'язала їй неіснуючі договори. Це призвело до наслідків для неї та її родини.
Так, питання щодо встановлення факт неможливості укладати договори та бути відповідачем в суді під іншим прізвищем станом на 2007 рік, не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вказана обставини свідчить про спір щодо дійсності укладених договорів заявницею, що розглядається в порядку позовного провадження.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі" проти Італії", рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно ч. 2 ст. 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Так, згідно частини 1-2 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Питання щодо визнання рішення судді Піхур О.В. у справі № 761/18088/18 таким, що прийняте з порушення процесуальних норм, є дискреційними повноваження судів вищих інстанцій, тому суд першої інстанції не має процесуальних повноважень визнати законність інших рішень.
Окрім того, як вбачається з долучених до заяви документів, а саме копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 25.05.2011 ОСОБА_1 зміни на ОСОБА_1 , про що в Книзі реєстрації зміни імені 2011 травня 25 зроблено відповідний актовий запис за №47.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З огляду на зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник фактично оскаржує дійсність договорів та оскаржує по суті рішення у справі №761/18088/18.
За таких умов заява не може бути розглянута в окремому провадженні, оскільки очевидним є те, що у заявника може виникнути спір.
Частиною 4 ст.315 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року за №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Таким чином, враховуючи те, що дана заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право, а також наявність вимог, які не входять до процесуальних повноважень суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
Роз'яснити заявнику, що він має право з метою захисту оспорюваного права звернутися до суду з позовною заявою на загальних підставах.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 293, 347, 353, 354 ЦПК України, суддя, -
у відкриті провадження у цивільній справі в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: