ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.03.2024Справа № 910/10986/23
За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Роялті Форм", м. Київ
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ
про стягнення 613 357,12 грн, -
та
зустрічним позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роялті Форм", м. Київ
про стягнення 105 651,72 грн, -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Кудрявцев О.М. (адвокат за ордером серія АА№1323601 від 16.06.2023);
від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): Балабанов М.В. (в порядку самопредставництва).
10.07.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Роялті Форм" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач) суми інфляційних втрат в розмірі 496 315,27 грн та суми 3% річних в розмірі 117 041,85 грн, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №53-129-01-21-02233 від 01.03.2021 року щодо вчасного розрахунку за посталений позивачем товар.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023 року матеріали справи №910/10986/23 було передано на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою від 19.07.2023 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
27.07.2023 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у ній матеріалами. Окрім того, запропоновано відповідачу у строк до п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву.
11.09.2023 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що вина відповідача у невчасній оплаті відсутня, оскільки виник брак обігових коштів, який не дав можливості ефективно працювати та негативно вплинув на можливість виконувати зобов'язання по сплаті платежів. Відповідачем також зазначено, що під час проведення розрахунку позивачем невірно враховано дані по трьом актам. Також у відзив відповідачем заявлено про відстрочення виконання рішення на один рік.
Окрім того, 11.09.2023 року Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" подано до суду зустрічну позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роялті Форм" суми пені в розмірі 105 651,72 грн за порушення умов Договору поставки №53-129-01-21-02233 від 01.03.2021 року щодо вчасної поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 прийнято зустрічний позов Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роялті Форм" про стягнення 105 651,72 грн до спільного розгляду з первісним позовом у справі №910/10986/23, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом, постановлено перейти до розгляду справи №910/10986/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.10.2023.
20.09.2023 до суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшло клопотання про зменшення розміру 3% річних.
21.09.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Роялті Форм" надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що заперечення відповідача не заслуговують на увагу, оскільки товар було поставлено до вторгнення рф і строк оплати настав раніше. Позивачем за первісним позовом також зазначено, що детальний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованим.
В підготовчому засіданні 24.10.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 05.12.2023.
В підготовчому засіданні 05.12.2023 судом було оголошено перерву до 20.02.2024.
17.01.2024 до суду від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) надійшла заява про заміну сторони її правонаступником, а саме Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
В підготовчому засіданні 20.02.2024 судом було замінено Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на його правонаступника -Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та оголошено відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.
Ухвалою від 20.02.2023 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2024 року.
В засіданні 26.03.2024 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
01.03.2021 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (змінено найменування на Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець) (надалі також - АТ «НАЕК «Енергатом», відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Роялті Форм» (постачальник) (надалі також - ТОВ «Роялті Форм», позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) укладено Договір поставки №53-129-01-21-02233 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити натрію гідроокис (натр їдкий очищений) виробництва ТОВ «Карпатнафтохім» Україна або АТ «Каустик» (далі - продукція) для потреб ВП «Запорізька АЕС», ВП «Южно-Українська АЕС», ВП «Рівненська АЕС» та ВП «Хмельницька АЕС» ДП «НАЕК «Енергатом», а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію (в редакції Додаткової угоди №2 від 19.04.2021 року).
Сума Договору складає 27 199 017,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 4 533 169,50 грн. (п. 3.1. Договору).
Оплата поставленої продукції за Специфікацією здійснюється покупцем за кожну партію протягом 30 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої продукції. (п. 4.2. Договору).
Відповідно до п. 5.1. Договору строк поставки продукції зазначений в Специфікації.
Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача. (п. 5.4. Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє по 01.06.2022, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. (п. 10.1. Договору).
Додатками №1,2,3 до Договору сторони погодили найменування ТМЦ, технічні характеристики та строк поставки.
Позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) на виконання умов Договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму в розмірі 24 164 287,69 грн, а саме згідно наступних актів:
- №2121/61 від 15.03.2021 року на суму 1 276 057,52 грн;
- №2125/61 від 17.03.2021 року на суму 1 262 834,12 грн;
- №041-35/253 від 06.04.2021 року на суму 1 311 531,06 грн;
- №469 від 16.04.2021 року на суму 1 097 422,93 грн;
- №2141/61 від 19.04.2021 року на суму 977 343,43 грн;
- №2140/61 від 26.04.2021 року на суму 1 127 076,59 грн;
- №041-35/419 від 11.05.2021 року на суму 1 054 585,46 грн;
- №2145/61 від 21.05.2021 року на суму 1 128 937,37 грн;
- №2150/61 від 31.05.2021 року на суму 1 084 991,35 грн;
- №2243/61 від 04.08.2021 року на суму 1 256 737,12 грн;
- №2242/61 від 04.08.2021 року на суму 1 254 757,56 грн;
- №041-35/995 від 13.08.2021 року на суму 1 115 951,52 грн;
- №2271/61 від 01.10.2021 року на суму 1 215 839,62 грн;
- №2272/62 від 01.10.2021 року на суму 1 118 841,66 грн;
- №2299/61 від 26.10.2021 року на суму 1 128 841,66 грн;
- №2298/61 від 29.10.2021 року на суму 1 127 393,32 грн;
- №2344/61 від 09.12.2021 року на суму 1 051 141,06 грн;
- №2353/61 від 13.12.2021 року на суму 1 194 816,79 грн;
- №22-8 від 28.01.2022 року на суму 1 041 124,52 грн;
- №2380/61 від 18.01.2022 року на суму 1 168 765,91 грн;
- №2381/61 від 18.01.2022 року на суму 1 169 953,64 грн.
Як зазначено в первісному позові, відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) здійснено оплату вказаної отриманої продукції, однак з порушенням визначеного Договором строку, а саме:
- за актом №2121/61 від 15.03.2021 року повна оплата проведена 20.07.2021 року;
- за актом №2125/61 від 17.03.2021 року повна оплата проведена 20.07.2021 року;
- за актом №041-35/253 від 06.04.2021 року повна оплата проведена 22.09.2021 року;
- за актом №2141/61 від 19.04.2021 року повна оплата проведена 20.07.2021 року;
- за актом №2140/61 від 26.04.2021 року повна оплата проведена 22.09.2021 року;
- за актом №041-35/419 від 11.05.2021 року повна оплата проведена 22.09.2021 року;
- за актом №2145/61 від 21.05.2021 року повна оплата проведена 22.09.2021 року;
- за актом №2150/61 від 31.05.2021 року повна оплата проведена 22.09.2021 року;
- за актом №2243/61 від 04.08.2021 року повна оплата проведена 22.09.2021 року;
- за актом №2242/61 від 04.08.2021 року повна оплата проведена 16.11.2021 року;
- за актом №041-35/995 від 13.08.2021 року повна оплата проведена 14.12.2021 року;
- за актом №2271/61 від 01.10.2021 року повна оплата проведена 16.12.2021 року;
- за актом №2272/62 від 01.10.2021 року повна оплата проведена 09.12.2021 року;
- за актом №2299/61 від 26.10.2021 року повна оплата проведена 30.12.2021 року;
- за актом №2298/61 від 29.10.2021 року повна оплата проведена 30.12.2021 року;
- за актом №2344/61 від 09.12.2021 року повна оплата проведена 16.03.2022 року;
- за актом №2353/61 від 13.12.2021 року повна оплата проведена 25.03.2022 року;
- за актом №22-8 від 28.01.2022 року повна оплата проведена 25.03.2022 року;
- за актом №2380/61 від 18.01.2022 року повна оплата проведена 25.03.2022 року;
- за актом №2381/61 від 18.01.2022 року повна оплата проведена 25.03.2022 року.
У зв'язку з невчасною оплатою поставленої позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) продукції, ним на адресу відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) було надіслано 117 041,85 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 496 315,27 грн.
При цьому, подаючи до суду зустрічну позовну заяву, ТОВ «ТД «КХ» зазначає, що здійснені відповідачем за зустрічним позовом поставки є не у визначений Договором строк
Так, у зустрічному позові зазначено, що відповідачем за зустрічним позовом поставлено продукцію з наступним порушенням строків:
- за актом №2141/61 від 19.04.2021 року з порушенням строків на 18 днів;
- за актом №2140/61 від 26.04.2021 року з порушенням строків на 18 днів;
- за актом №041-35/995 від 13.08.2021 року з порушенням строків на 10 днів;
- за актом №2344/61 від 09.12.2021 року з порушенням строків на 6 днів;
- за актом №2353/61 від 13.12.2021 року з порушенням строків на 11 днів;
- за актом №22-8 від 28.01.2022 року з порушенням строків на 2 дні;
- за актом №2380/61 від 18.01.2022 року з порушенням строків на 15 днів;
- за актом №2381/61 від 18.01.2022 року з порушенням строків на 15 днів.
У зв'язку з порушенням строків поставки, позивач за зустрічним позовом зазначає, що наявні підстави для нарахування відповідачу за зустрічним позовом суми пені в розмірі 105 651,72 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та є фактично за своєю правовою суттю договором поставки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно матеріалів справи, Судом встановлено факт передачі позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустрічним позовом) товару на загальну суму 24 164 287,69 грн, що підтверджується зазначеними вище актами та не заперечено жодною із сторін.
Відповідно до п. 4.2. Договору оплата поставленої продукції за Специфікацією здійснюється покупцем за кожну партію протягом 30 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої продукції.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) здійснено повну оплату отриманої продукції, однак, як вбачається із зазначеного вище, така оплата проведена із порушенням визначеного п. 4.2. Договору строку.
Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по Договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.
Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Із викладеного вище переліку оплат по кожному акту, вбачається, що строк оплати визначений п. 4.2. Договору відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) пропущено, у зв'язку з чим у позивача за первісним позовом наявні підстави для нарахування відповідачу за первісним позовом суми 3% річних та суми інфляційних втрат.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Заперечуючи проти задоволення первісних позовних вимог відповідач за первісним позовом не наводив власного контррозрахунку, проте зазначив, що у первісному позові невірно враховано дати оплат по трьом актам.
Судом враховано зазначені заперечення та перевіривши наданий позивачем за первісним позовом розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що обґрунтованою до стягнення з відповідача за первісним позовом є сума 3% річних в розмірі 117 041,85 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 496 315,27 грн.
Разом із цим, відповідач за первісним позовом просив зменшити розмір нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки дохід відповідача складається з виручки з реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами. Однак, втрата відповідачем виробничих потужностей негативно вплинула на фінансовий стан останнього. Одночасно, відповідач послався на відсутність його вини в порушенні умов договору, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо.
Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Судом також ураховано, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
У той же час, за частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 (постанова від 18.03.2020) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Приймаючи до уваги наведені Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" обставини для зменшення розміру трьох процентів річних, враховуючи майновий стан обох сторін, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку зменшити розмір заявлених до стягнення трьох процентів річних, у зв'язку з чим до стягнення підлягає три проценти річних у сумі 39 013,95 грн.
Одночасно не підлягають зменшенню інфляційні втрати, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.
Щодо зустрічних позовних вимог про стягнення з відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) суми пені в розмірі 105 651,72 грн, Суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Додатками №1,2,3 до Договору сторони чітко визначили строк поставки продукції.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за зустрічним позовом (позивачем за первісним позовом) поставлено позивачу за зустрічним позовом (відповідачу за первісним позовом) товар з порушенням таких строків, що викладено вище.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, відповідачем за зустрічним позовом (позивачем за первісним позовом) поставлено позивачу за зустрічним позовом (відповідачу за первісним позовом) продукцію із порушенням строків визначених умовами Договору, що також на заперечено і самим відповідачем за зустрічним позовом.
Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з поставки товару виконав невчасно за актами №2141/61 від 19.04.2021 року, №2140/61 від 26.04.2021 року, №041-35/995 від 13.08.2021 року, №2344/61 від 09.12.2021 року, №2353/61 від 13.12.2021 року, №22-8 від 28.01.2022 року, №2380/61 від 18.01.2022 року та №2381/61 від 18.01.2022 року, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача за зустрічним позовом є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
За порушення строків поставки товару позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) було заявлено до стягнення з відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) суми пені в розмірі 105 651,72 грн.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7.2 Договору за порушення строку поставки продукції за Договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення, але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язання.
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Правовий аналіз вказаного, що також викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань може бути застосовано як штраф так і пеня.
Перевіривши наданий позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) розрахунок пені (з врахуванням визначеного позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) періоду нарахування) суд прийшов до висновку, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого первісного позову, та повну обґрунтованість заявленого зустрічного позову.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи встановлені вище обставини, суд приходить до висновку, що частково доведеними є позовні вимоги за первісним позовом про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоратом» суми 3% річних в розмірі 39 013,95 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 496 315,27 грн, і є повністю доведеними позовні вимоги за зустрічним позовом про стягнення з ТОВ «Роялті Форм» суми пені в розмірі 105 651,72 грн.
За змістом ч. 11 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
Таким чином за аналогією вказаної норми, у зв'язку з частковим задоволенням первісних та повним задоволенням зустрічних позовних вимог суд проводить зустрічне зарахування таких сум.
Щодо вимог позивача за первісним позовом про покладення на відповідача за первісним позовом понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 19 800,00 грн, Суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2023 року між Кудрявцевим Олегом Миколайовичем (адвокат) та позивачем за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) (клієнт) було укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги №16/06-2023, відповідно до якого адвокат зобов'язується надати клієнту юридичні послуги у справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем за первісним позовом було подано до суду:
- акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10.07.2023 року на суму 19 800,00 грн.
- платіжну інструкцію №1612 від 11.07.2023 року на суму 19 800,00 грн.
Проаналізувавши зазначені вище докази, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 800,00 грн.
Судові витрати сторін, з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із частковим зарахуванням первісних та зустрічних позовних вимог, покладаються на сторін.
Також, відповідачем подано клопотання про відстрочення виконання прийнятого у цій справі рішення тривалістю на 1 рік з моменту прийняття рішення у справі.
В обґрунтування цього клопотання відповідач зазначив про складний період воєнного стану та обставини фінансово-економічного становища товариства.
Відповідно до частини 1 статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частиною 1 статті 331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
За частинами 3, 4 статті 331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Тобто, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
Законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
При цьому, суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) принципів на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року в справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача за первісним позовом та відстрочення виконання рішення в даній справі.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ідентифікаційний код 24584661, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Роялті Форм" (ідентифікаційний код 41246270, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 52) суму 3% річних в розмірі 39 013,95 грн (тридцять дев'ять тисяч тринадцять гривень 95 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 496 315,27 грн (чотириста дев'яносто шість тисяч триста п'ятнадцять гривень 27 копійок), суму судового збору в розмірі 9 200,36 грн (дев'ять тисяч двісті гривень 36 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 800,00 грн (дев'ятнадцять тисяч вісімсот гривень 00 копійок).
3. Зустрічний позов задовольнити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роялті Форм" (ідентифікаційний код 41246270, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 52) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ідентифікаційний код 24584661, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) суму пені в розмірі 105 651,72 грн (сто п'ять тисяч шістсот п'ятдесят одна гривна 72 копійки) та суму судового збору в розмірі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривни 00 копійок).
5. В порядку ч. 11 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України провести зустрічне зарахування грошових сум та судових витрат, що підлягають до стягнення за первісним і зустрічним позовами.
6. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ідентифікаційний код 24584661, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Роялті Форм" (ідентифікаційний код 41246270, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 52) суму коштів в розмірі 429 677,50 грн (чотириста двадцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят сім гривень 50 копійок), суму судового збору в розмірі 6 516,36 грн (шість тисяч п'ятсот шістнадцять гривень 36 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 800,00 грн (дев'ятнадцять тисяч вісімсот гривень 00 копійок).
7. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
9. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 05.04.2024 року.
Суддя С. МОРОЗОВ