19.03.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2131/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання Зелецький Р.Р.
представники сторін:
від скаржника: Погосян С.А., предстаник АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
представник позивача у судове засідання не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення господарського суду Запорізької області від 30.10.2023 року у справі №908/2131/23 (суддя Зінченко Н.Г.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Електропівденмонтаж-10»
до відповідача Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"
про стягнення 2 191 569, 28 грн,-
Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.10.2023 року у справі №908/2131/23 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Електропівденмонтаж-10» (далі - позивач) задоволені повністю, з ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС (далі - відповідач) стягнуто 1 599 823,84 грн основного боргу, 81 139,94 грн 3% річних, 510 605,50 грн інфляційних втрат, 32 873,55 грн судового збору та 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду обґрунтовано доведеністю позивачем факту порушення відповідачем зобов'язання за договором №2405/2021 від 24.05.2021 року в частині оплати виконаних позивачем на користь відповідача робіт, підтвердження розміру заборгованості та правом позивача стягнути інфляційні та 3% річних згідно ст.625 Цивільного кодексу України.
Проведені позивачем розрахунки суд визнав обґрунтованими, вірними. Також суд погодився з доводами позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, заявлений розмір яких є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом позивача роботи.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в частині стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних.
Апелянт вважає, що:
- судом порушено норми процесуального права та безпідставно не прийнято письмові пояснення відповідача і не враховано їх при вирішенні спору, що є порушенням ст. 42 ГПК України;
- не прийнявши до уваги доводи відповідача, викладені в поясненнях б/н від 16.10.2023 року, суд першої інстанції не з'ясував обставини, в яких перебуває скаржник у зв'язку з окупацією ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», зокрема, щодо втрати виробничих потужностей, що негативно вплинуло на його фінансовий стан.
Скаржник вказує, що дохід ДП «НАЕК «Енергоатом» більше, ніж на 90% складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями; у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні запроваджений воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався; з 04.03.2022 року місто Енергодар Запорізької області та відокремлений підрозділ «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» (далі - ВП ЗАЕС) були захоплені збройними силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації.
З моменту окупації ВП ЗАЕС працює в екстремальних умовах, на початку захоплення атомна станція працювала на мінімальних потужностях, а вже з вересня 2022 року відпуск електричної енергії у мережу зі станції не здійснюється; разом з цим, для підтримання життєздатності атомних блоків живлення станції відбувається за рахунок виробленої електричної енергії іншими атомними станціями України.
З 17.04.2023 року на офіційному телеграм-каналі ДП «НАЕК «Енергоатом» було повідомлено, що: «Внаслідок збройної агресії рф майно й інфраструктура тимчасово окупованої Запорізької АЕС та інших відокремлених підрозділів ДП «НАЕК «Енергоатом» були пошкоджені або знищені; за попередньою оцінкою, вартість цього майна, будівель, споруд та інфраструктурних об'єктів Компанії сягнула вже 32 млрд грн.; на теперішній час Компанією втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину її доходу від реалізації електроенергії; поряд з цим, ДП «НАЕК «Енергоатом» продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ВП ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу; зазначені втрати виробничих потужностей вкрай негативно вплинули на фінансовий стан Компанії - за період 2022 року ДП «НАЕК «Енергоатом» отриманий збиток в розмірі 6,75 млрд грн, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2022 рік.
Скаржник вважає, що з огляду на вказані вище обставини, що склалися, суд першої інстанції мав врахувати, що втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили Компанії своєчасно виконати свої зобов'язання за договором з позивачем.
Апелянт зазначає, що Господарський та Цивільний кодекси України передбачають право суду під час розгляду справи зменшувати розмір відповідальності за порушення зобов'язань. Вбачає підстави щодо можливості зменшення сум інфляційних втрат та 3% річних, що підлягають стягненню, враховуючи умови воєнного стану та приймаючи до уваги ситуацію, яка склалась у даний час в енергетичній галузі України, з метою запобігання настанню негативних наслідків в частині забезпечення соціальної спрямованості економіки України.
Скаржник просить:
- скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 30.10.2023 року у справі № 908/2131/23 в частині задоволення позову Приватного акціонерного товариство «Електропівденмонтаж-10» до ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» про стягнення 81 139,94 грн 3% річних та 510 605,50 грн інфляційних втрат;
- розглянути та задовольнити клопотання ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» про зменшення сум інфляційних втрат та 3% річних, що підлягають стягненню;
- вирішити питання про розподіл судових витрат у встановленому порядку.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає її доводи незаконними та безпідставними, оскаржуване рішення обґрунтованим, ухваленим у відповідності до норм матеріального та процесуального права і наданих сторонами доказів. Спростовує доводи апелянта та просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
В судове засідання з'явився представник відповідача, який надав відповідні пояснення суду.
Представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Враховуючи, що явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з причини неявки представника позивача.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 24.05.2021 року між Приватним акціонерним товариством «Електропівденмонтаж-10» (підрядник, позивач у справі) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (замовник, відповідач у справі) укладено договір № 2405/2021 на виконання робіт: «Технічне переоснащення. ВП «Запорізька АЕС», м. Енергодар, Промислова, 133. Енергоблок № 6. Турбінне відділення. Заміна системи збудження турбогенератора ТВВ-1000. Будівельно-монтажні пусконалагоджувальні роботи» (надалі - договір).
Згідно з п.1.1 договору замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати на свій ризик власними силами в межах ціни робіт, визначеної на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації (далі - ПКД), роботи на об'єкті ВП ЗАЕС по темі: «Технічне переоснащення. ВП «Запорізька АЕС», м. Енергодар, Промислова, 133. Енергоблок № 6. Турбінне відділення. Заміна системи збудження турбогенератора ТВВ-1000. Будівельно-монтажні пусконалагоджувальні роботи», і передати виконані роботи замовникові у встановлені строки у стані, який відповідає проектно-кошторисній документації, будівельним нормам та Технічним вимогам (невід'ємний додаток №3 до договору).
Відповідно до п. 2.1 договору ціна робіт за договором зазначається в «Протоколі погодження договірної ціни» (невід'ємний додаток № 1 до договору) і визначена на підставі «Договірної ціни» (невід'ємний додаток № 2 до договору), є твердою і складає: 4 860 850,00 грн.; крім того ПДВ 20 %: 972 170,00 грн., разом: 5 833 020,00 грн.
Пунктом 2.6 договору сторони узгодили, що оплата виконаних робіт провадиться відповідачем на підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт (Ф.КБ-3), оформленої в установленому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки замовником.
Оплата замовником частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
При застосуванні підрядником касового методу нарахування ПДВ, у випадку відсутності реєстрації підрядником податкової накладної в ЄРПН протягом терміну, встановленого п. 201.10 ПК України від дати перерахування грошових коштів замовником підрядник на підставі письмової вимоги замовника повертає грошові кошти в розмірі суми ПДВ. У разі неповернення грошових коштів в розмірі суми ПДВ, підрядник зобов'язаний сплатити штраф за невиконання такого обов?язку в розмірі суми неповерненого ПДВ.
Додатковою угодою № 1 від 09.11.2021 до договору сторони узгодили загальну вартість робіт станом на 01.10.2021 року в сумі 5 753 529,38 грн., в т.ч. ПДВ 958 921,56 грн.
Відповідно до п. 13.1. договору, договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами діє до 31.12.2022 року.
На виконання умов договору позивач виконав на користь відповідача обумовлені договором роботи, що підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, складеними за формою № КБ-3 - довідка № 3 від 31.08.2021 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2021 року; - довідка № 5 від 29.10.2021 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2021 року.
Таким чином, дослідженими судом письмовими доказами підтверджується, що позивач взяті на себе зобов'язання за договором № 2405/2021 від 24.05.2021 року виконав належним чином і у повному обсязі.
Відповідач виконані позивачем роботи прийняв, проте оплату вказаних робіт у повному обсязі та в порядку, визначеному договором, не здійснив.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не оскаржується рішення щодо стягнення розміру заборгованості за виконані роботи. Тому в цій частині рішення колегією суддів не переглядається.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що відповідачем роботи сплачені частково на суму 4 111 099,41 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 13101 від 05.08.2021 року на суму 700 000,00 грн., № 14082 від 01.09.2021 року на суму 1 001 021,76 грн., № 15757 від 23.09.2021 року на суму 144 350,02 грн., № 19785 від 10.11.2021 року на суму 826 642,64 грн., № 4477 від 15.02.2022 року на суму 998 872,55 грн., № 5186 від 01.03.2022 року на суму 245 702,14 грн., № 7494 від 11.08.2022 року на суму 194 510,30 грн.
Крім того, матеріали справи свідчать, що шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог припинені (погашені) зобов'язання відповідача перед позивачем на загальну суму 42 606,13 грн.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Згідно ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 ЦК України).
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).
Відповідно до ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З огляду на умови п.2.6 договору відповідач повинен був сплатити вартість виконаних робіт не пізніше 28.12.2021 року (60 календарних днів з дати підписання довідки).
Однак, у строк до 28.12.2021 року відповідач розрахунок з позивачем не провів, що ним і не заперечується.
За таких обставин є доведеним порушення відповідачем вимог ст., ст. 837, 854 ЦК України.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на викладене стягнення судом з відповідача 1 599 823,84 грн. основного боргу є законним та обґрунтованим.
Вказані доводи колегія суддів зазначає задля оцінки посилань апелянта про невідповідність рішення суду в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, наявність підстав для їх зменшення, та звертає увагу та не, що строк виконання зобов'язання для відповідача - 28.12.2021 року, сплинув задовго до настання подій, пов'язаних з військовою агресію російської федерації проти України та окупацією території, на якій розташована Запорізька АЕС.
Встановлено, що позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 81 139,94 грн. 3 % річних і 510 605,60 грн. інфляційних втрат.
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати за виконані роботи за договором № 2405/2021 від 24.05.2021 року, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлено позивачем обґрунтовано.
Суд вірно зазначив, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), а також інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідачем контррозрахунок сум річних відсотків та інфляційних втрат суду не наданий.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всупереч приписам п. 7 ч. 2 ст. 258 та п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України апеляційна скарга не містить чіткого клопотання відповідача стосовно того, що саме має вчинити апеляційний суд за результатами перегляду справи, та яким, на думку відповідача, має бути прийняте у справі рішення.
Так, із резолютивної частини скарги вбачається, що відповідач просить скасувати рішення у вказаній вище частині та ухвалити нове рішення з урахуванням позиції відповідача, а саме - розглянути та задовольнити клопотання відповідача про зменшення сум інфляційних втрат та 3% річних, що підлягають стягненню.
До якої саме межі слід зменшити ці нарахування, і яке саме рішення в даній частині відповідач вважав би справедливим (обґрунтованим, законним тощо), в скарзі не конкретизовано і з її змісту взагалі не вбачається.
Заперечуючи законність і обґрунтованість рішення в частині стягнутої судом суми інфляційних втрат та відсотків, нарахованих на суму боргу, відповідач зазначає, що рішення ухвалено за не з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та при неправильному застосуванні судом норм матеріального права.
При цьому, з тексту скарги не вбачається, які саме норми матеріального права місцевий господарський суд застосував неправильно і в чому це полягає, які обставини, що мають значення для справи, не були з'ясовані судом.
Між тим, згідно абз.2 ч.3 ст. 277 ГПК України чітко внормовано, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Натомість, апелянт не зазначає, як саме вплинуло неприйняття судом до уваги поданих відповідачем письмових пояснень на вирішення справи по суті.
Відповідач за змістом апеляційної скарги посилається на наявність матеріальних втрат, пов'язаних з знищенням його майна. Однак, раніше зазначено колегією суддів, що належними позивачу грошовими коштами відповідач почав безпідставно користуватися задовго до настання форс-мажорних обставин, про які він вказує.
Стала судова практика, що склалася відносно стягнення інфляційних втрат та відсотків, свідчить про те, що вони застосовуються незалежно від вини боржника і можуть бути зменшені лише у двох випадках: або коли їх розмір є надмірно великим порівняно з реальними втратами кредитора (наприклад, якщо відсоткова ставка за користування чужими грошовими коштами узгоджена сторонами на значно вищому рівні, аніж це передбачено ч.2 ст.425 ЦК України), або коли, окрім відсотків, договором також передбачено стягнення з боржника пені, тобто, фактично йдеться про подвійну фінансову відповідальність.
Крім того, відповідне зменшення в будь-якому випадку не застосовується до інфляційних втрат, оскільки такі нарахування за визначенням не можуть вважатися завеликими.
Враховуючи наведене, у спірних правовідносинах відсутні будь-які підстави для зменшення стягнутих судом сум, і прийняте в цій частині рішення відповідає засадам справедливості, добросовісності і розумності, що є складовими принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки висновки оскаржуваного судового рішення апелянтом не спростовано, апеляційна скарга не доведена та задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги слід віднести на відповідача.
Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, - ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 30.10.2023 року у справі №908/2131/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст складено 08.04.2024 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков