08.04.2024 року м. Дніпро Справа № 904/4773/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023р.
(суддя Ніколенко М.О., м. Дніпро, повний текст рішення складено 04.12.2023р.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Енергоальянс", м. Запоріжжя
до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", м. Нікополь, Дніпропетровська область
про стягнення пені, у розмірі 200 477,22 грн., інфляційної складової, у розмірі 37 528,08 грн., 3% річних, у розмірі 8 711,67 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Енергоальянс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", про стягнення пені, у розмірі 200 477,22 грн., інфляційної складової, у розмірі 37 528,08 грн., 3% річних, у розмірі 8 711,67 грн.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023р. позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок" Енергоальянс" пеню, у розмірі 200 477,22 грн., інфляційну складову, у розмірі 37528,08 грн., 3% річних, у розмірі 7 727,07 грн., витрати на правову допомогу адвоката, у розмірі 10 000 грн. та витрати зі сплати судового збору, у розмірі 2 673,29 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог, про стягнення 3% річних, у розмірі 984,60 грн..
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023р. в частині стягнення 200 477,22 грн. господарської санкції (пені); 37528,08 грн. інфляційних втрат; 7727,07 трьох процентів річних. В іншій частині рішення просить залишити без змін.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм процесуального права: ст. 6 «Гарантії права на справедливий судовий розгляд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.8, 129 Конституції України, ст.ст.7, 11, 13 ГПК України, та норм матеріального права - п. 6 ст. 3 ЦК України, без врахування висновків Верховного Суду в подібних справах.
Скаржник вважає, що з урахуванням добровільного і повного виконання ним рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2023р. у справі № 904/3980/22, позовні вимоги, про стягнення з покупця штрафних санкцій та плати за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованими. Оскільки господарська санкція може бути стягнута лише за умови невиконання судового рішення про стягнення основного боргу.
Зокрема, Скаржник зауважує на тому, що на момент порушення ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2022 р. провадження у справі №904/3980/22, тобто станом на 21.11.2022р., основний борг відповідача перед позивачем становив 528 316,80 грн.. Станом на 21.11.2022р., тобто на момент ухвалення Господарським судом Дніпропетровської області рішення від 21.11.2022р. в справі №904/3980/22 - 369 316,80 грн.. Станом на 31.05.2023 р., на день ухвалення Центральним апеляційним господарським судом Дніпропетровської області постанови від 31.05.2023р. в справі №904/3980/22 - 263 316,80 грн., Остаточно основний борг, в розмірі 263 316.80 грн. разом з інфляційними втратами, в розмірі 108 355,19 грн., 5 093,59 грн. трьома процентами річних та 69 124,74 грн. господарською санкцією (пенею) відповідач сплатив 19.06.2023 р., добровільно виконавши судове рішення в справі №904/3980/22.
На думку Скаржника, справедливим та пропорційним буде обмеження господарської санкції (пені) розміром, який вже присуджений на користь позивача рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2023р. в справі №904/3980/22 та йому сплачений.
Скаржник погоджується з тим, що визначений судом першої інстанції в справі №904/4773/23 розмір витрат на професійну правничу допомогу у 10 000,00 грн., є справедливим і розумним, але якщо, апеляційний суд за наслідками апеляційного провадження у цій справі дійде висновку про правомірність апеляційної скарги АТ «НЗФ» та про скасування оскаржуваного судового рішення, апелянт вважає, що у стягнення з нього цих витрат на користь позивача має бути відмовлено.
У відзиві на заяву про розподіл судових витрат, що надійшов до суду, Скаржник просить суд, заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково, стягнувши на його користь 2 000,00 грн..
В обгрунтування своїх заперечень Скаржник вказує на те, що з огляду на матеріали справи, з боку представника позивача в апеляційній інстанції був створений лише один процесуальний документ - відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ухвали Центрального апеляційного господарського суду судовий розгляд справи №904/4773/23 здійснюватиметься у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Судові засідання не проводяться.
Скаржник вважає, що вартість заявлених позивачем витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції завищеною оскільки: відповідь позивача на відзив на позовну заяву та відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2023р. в справі №904/4773/23 за своїм змістом є повністю ідентичними; нових правових позицій Верховного Суду, які не зазначені позивачем у його відповіді на відзив на позовну заяву, інших заявах по суті та які могли б бути враховані судом апеляційної інстанції, у відзиві на апеляційну скаргу не наведено; копіювання зі стандартного формату відповідного фрагменту тексту відповіді позивача на відзив на позов, інших заяв по суті та їх вставлення у відзив на апеляційну скаргу займає до 10 хвилин; формування форми відзиву на апеляційну скаргу в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС на підставі вже складеного в стандартному форматі відзиву на апеляційну скаргу та безпосереднє направлення цього процесуального документу через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС займає до 15 хвилин робочого часу адвоката. Надані позивачем на підтвердження понесених витрат документи, на думку відповідача, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, співмірності та пропорційності.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов до суду, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
В обгрунтування своїх заперечень, Позивач стверджує, що позовна заява по цій справі №904/3980/22 була подана до суду 07.11.2022 р.. Відповідно, і розрахунки всіх сум, що стягуються за неналежне виконання умов Договору поставки №2104574 від 09.09.2021 - були розраховані до вищевказаної дати, а правильність розрахунків була перевірена судами двох інстанцій.
Позивач вказує на те, що весь борг 528 316,80грн. Відповідач оплачував періодично та частково протягом розгляду справи №904/3980/22, при апеляційному розгляді справи №904/3980/22 та остаточно основний борг було погашено 19.06.2023р. після апеляційного перегляду справи. Відповідно, до 19.06.2023 року заборгованість, яка виникла у Відповідача з договірних відносин, ще була не закрита.
Позивач вважає, що у цій справі є визначеним новий термін прострочення оплати Відповідача по Договору (не охоплений позовними вимогами і судовим розглядом по справі №904/3980/22), що є правом Позивача і законною підставою для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням часткових оплат, обґрунтовані розрахунки яких були наведені у позовній заяві: пені з липня 2022р. по червень 2023р., у розмірі 200477,22грн.,інфляційні втрати з жовтня 2022р. по червень 2023р., у розмірі 37 528,08 грн., 3% річних, з 05.11.2022р. по 18.06.2023р., в розмірі 8711,67 грн., які не заявлялися і не розглядались у справі №904/3980/22.
Позивач також вважає, що Відповідач хибно наголошує на відсутності у нього обов'язку з оплати заявлених сум, адже ця вимога побудована на підставі договірних відносин між сторонами і факту прострочення оплати, які доведені, перевірялись і встановлювались судами першої і апеляційної інстанції у справі №904/3980/22, і позов був задоволений. Крім того, до нового позову доданий весь той самий пакет документів щодо поставок і оплат (з урахуванням оплат решти боргу), які вже були встановлені у справі №№904/3980/22, щоб Відповідач не заперечував ці обставини.
Позивач зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що обставини заявленого позову є доведеними і підтвердженими, перевіривши розрахунки суд встановив, що позивачем було допущено арифметичну помилку при розрахунку загальної суми 3% річних за усі спірні періоди та обґрунтовано скориговано, щодо інших вимог визначено, що вони зроблені арифметично правильно та відповідають вимогам чинного законодавства, що стало підставою для задоволення позовних вимог попри аналогічним заявленим у справі №904/3980/22 запереченням представника Відповідача.
Позивач вказує на те, що прострочення Відповідача і протиправність затримання оплати за Договором було свідомим, встановлене у справі №904/3980/22, і лише після апеляційного перегляду спору у справі №904/3980/22 Відповідач оплатив борг. Таке нездійснення оплати боргу призвело до затримки оплати на користь Позивача 1,5 календарного року поверх належних строків. Вищенаведене у сукупності підтверджує, що прострочення Відповідачем оплати на таку значну суму слід вважати збитками Позивача до дня їх оплати.
Позивач зауважує на тому, що клопотання про зменшення господарської санкції (пені) на 95% ніяким чином не обґрунтовує підстави такого зменшення у самій апеляційній скарзі. Тобто, на думку Позивача, Відповідач фактично не заявляє перед судом клопотання про зменшення неустойки, що унеможливлює з огляду на постанову Верховного Суду від 13.01.2022р. у справі №910/488/21 з'ясувати суду обґрунтованість подібного клопотання, а саме: наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, невідповідності розміру пені наслідкам порушення; об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим; виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки); майновий стан сторін. З приводу вищеперелічених обставин Відповідач взагалі нічого не зазначив, і, тим більше, його прострочення виникло з 07.01.2022р. і 21.01.2022р..
При цьому, Позивач вказує на те, що клопотання Відповідача про зменшення штрафних санкцій, яке наявне в матеріалах справи №904/4773/23, так само не містить вищенаведених відомостей, та містить вимогу про зменшення неустойки на 90%, а зараз вже 95%, тобто це 2 різних клопотання.
Позивач також зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи в апеляційній інстанції: витрати на правничу допомогу, які будуть заявлені надалі у визначеному ГПК України порядку і їх розмір орієнтовно буде складати 24 000грн.
Від Позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій він просить суд, за результатами розгляду справи, стягнути з Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Енергоальянс» витрати на правничу допомогу, у розмірі 24 000,00 грн..
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Дармін М.О., Чус О.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/4773/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023р. відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.
12.01.2024р. матеріали справи № 904/4773/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2024р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
7. Встановлені судом обставини справи
Позов мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2023р. у справі № 904/3980/22 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу, в сумі 106 000 грн., у зв'язку з добровільною оплатою відповідачем цієї заборгованості після відкриття провадження у справі. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок" Енергоальянс" 422 316,80 грн. основного боргу, 69 124,74 грн. пені, 12 587,96 грн. 3% річних, 108 355,19 грн. інфляційних втрат, 5 093,59 грн. витрат зі сплати судового збору, 29 687,25 грн. витрат на правничу допомогу.
Період нарахування пені та плати за користування чужими грошовими коштами склав:
- 3% річних за видатковою накладною № 14731 від 02.11.2021р. та актом приймання-передачі товару від 08.12.2021р., нараховані за період з 10.01.2022р. по 04.11.2022р.;
- 3% за видатковою накладною № 17376 від 16.12.2021р. та актом приймання-передачі товару від 20.12.2021р., нараховані за період з 21.01.2022р. по 04.11.2022р.;
- пеня за видатковою накладною № 14731 від 02.11.2021р. та актом приймання-передачі товару від 08.12.2021р., нарахована за період з 21.01.2022р. по 11.07.2022р.;
- пеня за видатковою накладною № 17376 від 16.12.2021р. та актом приймання-передачі товару від 20.12.2021р., нарахована за період з 31.01.2022р. по 19.07.2022р.;
- інфляційні втрати, нараховані на загальну суму основного боргу, за період з січня по вересень 2022р..
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.05.2023 р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2023 у справі №904/3980/22 в частині стягнення витрат на правову допомогу змінено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок" Енергоальянс" 15 000 грн. витрат на правничу допомогу. В решті частині рішення залишено без змін.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2023р. у справі № 904/3980/22 набрало законної сили 31.05.2023р., в зв'язку з чим 28.06.2023р. господарським судом було видано відповідний наказ.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2023р. у справі № 904/3980/22 встановлено наступні обставини.
09.09.2021р. між Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок" Енергоальянс" (постачальник) укладено договір поставки № 2104574 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКТ ЗЕД за Державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до цього договору (далі - товар), що є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку і за умовами, передбаченими цим договором.
Згідно з п. 4.1. договору, загальна вартість товару за даним договором становить суму партій товару за всіма специфікаціями (додатками) до цього договору та не може перевищувати ліміт в еквіваленті 14 мільйонів доларів США на дату підписання кожної специфікації (додатку до даного договору).
Ціна кожного найменування товару, залежно від марки, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару вказується у специфікації (додатку) до договору (п. 4.2. договору).
Ціна і загальна вартість кожної партії товару, зазначені в п. 4.2 даного договору, встановлюються у національній валюті України - гривні і не підлягають зміні протягом дії цього договору, якщо інше не буде передбачено у специфікації (п. 4.3. договору).
Ціна товару є договірною звичайною ціною і відповідає рівню ринкових цін (п. 4.4. договору).
Відповідно до п. 4.6. договору порядок оплати, форма та строки розрахунків вказуються в специфікаціях (додатках) до даного договору.
Підпунктом 5.8.1. п. 5.8. договору передбачено, що переходом права власності на товар є акт прийому-передачі товару, підписаний сторонами, який фіксує, зокрема, але не виключно, факт відсутності зауважень покупця до постачальника щодо відповідності якості/комплектності і кількості товару умовам договору.
Датою переходу права власності на товар є дата поставки товару відповідно до умов договору і специфікації до нього або датою усунення постачальником встановлених недоліків (у разі їх наявності), виявлених під час приймання товару на складі покупця (пп. 5.8.2. договору).
У підпункті 10.3.1. п. 10.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, зазначених у договорі та специфікації до нього, більше ніж 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми несплаченого товару, починаючи з 11-ого календарного дня такого прострочення. Строк нарахування пені - згідно з чинним законодавством України.
Згідно з п. 12.1. договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх підписів печатками. Строк дії договору закінчується через один календарний рік із дати його укладання, але не раніше повного виконання зобов'язань сторонами. Сторони можуть продовжити строк дії даного договору на обумовлений сторонами термін за тими ж умовами, підписавши відповідну додаткову угоду до договору.
Сторонами підписані специфікації № 1/2104575 від 09.09.2021р. та № 2/2105192 від 08.10.2021р. до договору поставки, в яких визначили найменування товару, що підлягає поставці, його ціну та загальну вартість.
Згідно з умовами п. 2 вказаних специфікацій покупець здійснює оплату поставленого постачальником товару протягом 30 календарних днів з дати поставки товару, за умови відсутності зауважень покупця до якості та кількості товару, що підтверджено актом прийому-передачі, підписаного сторонами, та надання повного пакету документів, згідно з п. 3.5. цього договору.
На виконання умов договору та специфікації № 1/2104575 від 09.09.2021р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 91 110 грн 41 коп., що підтверджується видатковою накладною № 14731 від 02.11.2021р., який прийняти відповідачем на суму 90 752 грн 41 коп., про що сторонами складений та підписаний акт приймання-передачі товару від 08.12.2021р..
На виконання умов договору та специфікації № 2/2105192 від 08.10.2021р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 437 564 грн. 39 коп., що підтверджується видатковою накладною № 17376 від 16.12.2021р., який прийнятий відповідачем на вказану суму, про що сторонами складений та підписаний акт приймання-передачі товару від 20.12.2021р..
Вказані накладні та акти приймання-передачі товару підписані сторонами без жодних зауважень чи заперечень.
Позивач вказував, що відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем, у розмірі 528 316 грн 80 коп.
На підставі п.п. 10.3.1. договору позивач нарахував до сплати відповідачу пеню, у загальному розмірі 76 677 грн. 93 коп. за загальний період з 19.01.2022р. по 30.07.2022р., по кожній поставці окремо.
Із посиланням на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував додатково до суми основного боргу та просив стягнути з відповідача 3% річних, у розмірі 12 602 грн. 88 коп., за загальний період з 08.01.2022р. по 04.11.2022р. та інфляційні втрати, в сумі 108 355 грн. 19 коп., за період з січня по вересень 2022р..
На час прийняття рішення відповідачем до матеріалів справи надані докази часткової оплати основного боргу, на суму 106 000 грн. 00 коп. після звернення позивач із даним позовом до суду, що підтверджується платіжними дорученнями від 12.01.2023р. № 260506, від 15.02.2023р. № 260505, що було стало підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення 106 000,00 грн. основного боргу, а в решті суми основного боргу в розмірі 422 316,80 грн. залишилась несплаченою - позовні вимоги були задоволені.
Відповідно до ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивач вказав, що встановлена судами у справі № 904/3980/22 загальна сума основного боргу 528 316,80 грн. була сформована на дату підготовки позовної заяви та звернення до суду 07.11.2022р.
У позовній заяві у справі № 904/3980/22 були здійснені наступні нарахування:
- пені в межах встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України обмежень в 6 місяців з дати прострочення ( по акту приймання-передачі від 08.12.2021р. ( рахунок 20865 від 02.11.2021р.), на суму 90 752,41 грн., з 19.01.2022р. по 18.07.2022р.; по акту приймання-передачі від 20.12.2021р. ( рахунок 22934 від 16.12.2021р.), на суму 437 564,39 грн., з 31.01.2022р. по 30.07.2022р.);
- інфляційних втрат - з відповідного місяця прострочення по 30.09.2022р. ( адже індексу інфляції за жовтень 2022 р. на 07.11.2022р. ще не було опубліковано);
- 3% річних були здійснені з дати прострочення по 04.11.2022р.
Станом на момент звернення до суду з позовом у справі №904/4773/23, відповідачем було виконано своє зобов'язання з оплати поставленого товару, на суму 528 316,80 грн. у повному обсязі. Оплата була здійснена такими платежами:
1) за видатковою накладною № 14731 від 02.11.2021р. та актом приймання-передачі товару від 08.12.2021р., на суму 90 752,41 грн. - платіжною інструкцією № 271674 від 19.06.2023р., на суму 90752,41 грн.;
2) за видатковою накладною № 17376 від 16.12.2021р. та актом приймання-передачі товару від 20.12.2021р., на суму 437 564,39 грн.: платіжною інструкцією № 260506 від 12.01.2023р., на суму 53 000 грн.; платіжною інструкцією № 260505 від 15.02.2023р., на суму 53 000 грн.; платіжною інструкцією № 268131 від 15.03.2023р., на суму 53 000 грн.; платіжною інструкцією № DOC0000000000000000000000364216589 від 20.04.2023р., на суму 53 000 грн.; платіжною інструкцією № DOC0000000000000000000000366828934 від 09.05.2023р., на суму 53 000 грн.; платіжною інструкцією № 271674 від 19.06.2023р., на суму 90 752,41 грн.; платіжною інструкцією № 267730 від 19.06.2023р., на суму 1 387,33 грн..
За таких обставин, за порушення відповідачем строків виконання грошових зобов'язань позивачем було донараховано відповідачу до сплати пеню, у розмірі 200 477,22 грн., інфляційну складову, у розмірі 37 528,08 грн., 3% річних, у розмірі 8 711,67 грн. до моменту фактичної оплати сум основного боргу, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог за таких обставин.
Відповідач вважає, що з урахуванням добровільного і повного виконання ним рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2023р. у справі № 904/3980/22, позовні вимоги про стягнення з покупця штрафних санкцій та плати за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованими. Оскільки господарська санкція можу бути стягнута лише за умови невиконання судового рішення про стягнення основного боргу.
Разом з цим відповідач зазначив, що позивачем неправильно визначено розмір 3% річних. За контррозрахунком відповідача, такий розмір має становити 7 727,07 грн.
На думку відповідача, нарахування позивачем штрафних санкцій поза вже присуджених до стягнення в рамках розгляду господарської справи № 904/3980/22, не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру нарахованої пені на 90%.
Відповідач зазначив, що починаючи з серпня 2022 року його господарська діяльність знаходиться в стані часткового простою, який викликаних руйнуванням майна внаслідок військової агресії РФ проти України.
Крім того, відповідач заперечив проти покладення на нього витрат позивача на правову допомогу адвоката.
Позивач заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій. Позивач зауважив, що грошові зобов'язання відповідача виникли ще до оголошення військового стану на всій території України і нарахування штрафних санкцій є наслідком недобросовісної поведінки останнього.
Позивач наполягав на тому, що надані відповідачем суду документи не є належними та допустимими доказами розмірів завданих йому збитків внаслідок обстрілу.
Позивач вказав, що сам факт наявності пошкодження або руйнації майна відповідача збитків внаслідок військової агресії РФ проти України не є доказом незадовільного фінансового стану відповідача.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, рішення місцевого господарського суду оскаржується Відповідачем лише в частині стягнення з останнього на користь Позивача штрафних санкцій: пені, у розмірі 200 477,22 грн., інфляційної складової, у розмірі 37 528,08 грн., 3% річних, у розмірі 7 727,07 грн., витрат на правову допомогу адвоката, у розмірі 10 000 грн.. В частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 984.60 грн. 3% річних та в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000.00 грн. судове рішення не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряє.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судове рішення, відповідно до положень Конституції України та Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим з моменту набрання ним законної сили.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2023р. у справі № 904/3980/22 набрало законної сили з 31.05.2023 року.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом положень ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 цього Кодексу).
Як вже зазначалось вище, у позовній заяві у справі № 904/3980/22 були здійснені наступні нарахування: пені, в межах встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України обмежень в 6 місяців з дати прострочення ( по акту приймання-передачі від 08.12.2021р. ( рахунок 20865 від 02.11.2021р.), на суму 90 752,41 грн., за період з 19.01.2022р. по 18.07.2022р.; по акту приймання-передачі від 20.12.2021р. ( рахунок 22934 від 16.12.2021р.), на суму 437 564,39 грн., за період з 31.01.2022р. по 30.07.2022р.); інфляційних втрат - з відповідного місяця прострочення по 30.09.2022р. ( адже індексу інфляції за жовтень 2022р. на 07.11.2022р. ще не було опубліковано); 3% річних були здійснені з дати прострочення по 04.11.2022р.
У зв'язку з тривалим невиконанням відповідачем рішення суду у справі №904/3980/22 позивач просить стягнути донараховані суми, вимога про стягнення яких при розгляді справи №904/3980/22 не заявлялась, а саме Позивачем у даній справі визначено новий термін прострочення оплати Відповідача по Договору, не охоплений позовними вимогами і судовим розглядом по справі №904/3980/22.
Як стверджує Позивач, станом на момент розгляду справи № 904/4773/23 відповідачем було виконано своє зобов'язання з оплати поставленого товару, на суму 528 316,80 грн. у повному обсязі. Оплата була здійснена такими платежами: 1) за видатковою накладною № 14731 від 02.11.2021р. та актом приймання-передачі товару від 08.12.2021р., на суму 90 752,41 грн. - платіжною інструкцією № 271674 від 19.06.2023р., на суму 90 752,41 грн.; 2) за видатковою накладною № 17376 від 16.12.2021р. та актом приймання-передачі товару від 20.12.2021р., на суму 437 564,39 грн.: платіжною інструкцією № 260506 від 12.01.2023р., на суму 53 000 грн.; платіжною інструкцією № 260505 від 15.02.2023р., на суму 53 000 грн.; платіжною інструкцією № 268131 від 15.03.2023р., на суму 53 000 грн.; платіжною інструкцією № DOC0000000000000000000000364216589 від 20.04.2023р., на суму 53 000 грн.; платіжною інструкцією № DOC0000000000000000000000366828934 від 09.05.2023р., на суму 53 000 грн.; платіжною інструкцією № 271674 від 19.06.2023р., на суму 90 752,41 грн.; платіжною інструкцією № 267730 від 19.06.2023р., на суму 1 387,33 грн..
У підпункті 10.3.1. п. 10.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, зазначених у договорі та специфікації до нього, більше ніж 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми несплаченого товару, починаючи з 11-ого календарного дня такого прострочення. Строк нарахування пені - згідно з чинним законодавством України.
На підставі п. 10.3.1 договору, позивач донарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за загальний період з 19.07.2022р. по 31.12.2022р., у розмірі 200 477,22 грн.
Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 ЦК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній визначеній грошовій сумі, або в відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У постанові від 20.08.2021р. у справі № 910/13575/20, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначила, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок розміру штрафних санкцій (пені) з врахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, дати виникнення заборгованості та визначеного позивачем періоду нарахування штрафних санкцій, дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення пені, в розмірі 200 477,22 грн., яка донарахована за період з 19.07.2022р. по 31.12.2022р.
Щодо заявленого Скаржником в прохальній частині апеляційної скарги клопотання про зменшення господарської санкції (пені), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто, з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018р. у справі №913/89/18, від 04.12.2018р. у справі № 916/65/18, від 03.07.2019р. у справі № 917/791/18.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем до суду першої інстанції було подано клопотання про зменшення розміру нарахованої пені на 90%, в обгрунутвання якого заявник посилався на те, що нарахування позивачем штрафних санкцій поза вже присуджених до стягнення в рамках розгляду господарської справи № 904/3980/22, не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності. Також відповідач зазначив, що починаючи з серпня 2022 року його господарська діяльність знаходиться в стані часткового простою, який викликаних руйнуванням майна внаслідок військової агресії РФ проти України.
Водночас, суд першої інстанції, під час розгляду справи, не знайшов підстав для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, пославшись на те, що відповідач не навів жодних виняткових обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Скрутне матеріальне становище відповідача не є тією винятковою обставиною, що може мати наслідком зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд першої інстанції також доречно зауважив на тому, що майновий стан відповідача є наслідком його господарської діяльності, а також, наслідком його власного комерційного розрахунку та ризику. Введення ж з 24.02.2022р. на усій території України воєнного стану вплинуло на господарську діяльність не тільки відповідача, а й позивача. Крім того, прострочення виконання грошових зобов'язань відповідача виникло за місяць до введення воєнного стану.
В прохальній частині апеляційної скарги Скаржник просить суд задовольнити його клопотання про зменшення господарської санкції (пені) на 95%, яке наявне в матеріалах справи № 904/4773/23.
Разом з тим, судом встановлено, що клопотання Відповідача про зменшення штрафних санкцій, яке наявне в матеріалах справи №904/4773/23 містить вимогу про зменшення неустойки на 90%, а клопотання заявлене в прохальній частині апеляційної скарги містить вимогу про зменшення неустойки вже на 95%.
Вказане свідчить про те, що це два різних клопотання, при цьому Скаржник ніяким чином не обґрунтовує підстави такого зменшення у самій апеляційній скарзі.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.
Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача донараханих 3% річних, у розмірі 8 711,67 грн., за загальний період з 05.11.2022р. по 18.06.2023р. та інфляційної складової, у розмірі 37 528,08 грн., за загальний період з жовтня по червень 2022 року, то колегія суддів зауважує наступне.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена ст. 625 ЦК України.
Так за ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
З наведених вище норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.05.2018р. в справі № 914/1487/17, від 20.06.2018р. у справі № 905/2135/17).
Оскільки відповідачем не своєчасно виконано в повному обсязі грошове зобов'язання за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2023р. у справі № 904/3980/22, у позивача наявне право передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що враховуючи те, що прийняте Господарським судом Дніпропетровської області рішення по справі № 904/3980/22 про стягнення заборгованості з відповідача повністю виконане останнім лише 19.06.2023р., це є порушенням грошового зобов'язання останнього перед позивачем, тому 3% річних та інфляційні витрати можуть нараховуватися позивачем по день фактичного виконання відповідачем як боржником грошового зобов'язання зі сплати стягнутої заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріальне правовідношення (зобов'язання), на яке поширюється вимога ст. 625 ЦК України.
Відтак, Позивач правомірно звернувся за захистом свого права та в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив донарахування на суму боргу індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Доводи Скаржника про незаконність заявлених позивачем вимог в частині компенсаційних нарахувань колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зобов'язання з оплати за спірним договором поставки покладається саме на відповідача і підписавши вказаний вище договір, останній був обізнаний про існуючий порядок розрахунків та правові наслідки порушення зобов'язання.
Твердження відповідача про каральність, а не компенсаційність санкцій мають характер припущень та спростовуються вищевикладеним.
Стосовно посилань Скаржника на встановлені преюдиційні виняткові обставини важкий фінансовий стан його підприємства та прямі матеріальні збитки від військових дій, як на підставу для зменшення розміру пені, колегія зазначає, що місцевим господарським судом оскаржуване рішення приймалося, у тому числі, з урахуванням цих обставин.
Одночасно, колегія суддів враховує, що з'ясування відповідних обставин має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
За переконанням колегії суддів, приймаючи оскаржуване рішення, господарським судом були оцінені усі обставини справи та докази у сукупності, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли із спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши відповідних висновків, у тому числі, й щодо відсутності підстав для зменшення пені на 90%.
З огляду на викладене, інші доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За загальним правилом, доказування полягає не лише у поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що у даному випадку скаржником зроблено не було.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Відповідача.
Щодо заяви Позивача, про стягнення з Відповідача витрат про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У відзиві на апеляційну скаргу, Позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу адвоката - 24 000 грн.
20.01.2024р. від представника Позивача, через "Електронний суд", надійшла заява про розподіл судових витрат, згідно якої представник просить за результатами розгляду справи стягнути з Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Енергоальянс» витрати на правничу допомогу, у розмірі 24000,00 грн.
До заяви представник позивача додав докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
12.02.2024р. в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано відзив на заяву про розподіл витрат на правничу допомогу, за змістом якого відповідач просить суд заяву про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково та зменшити заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2000,00 грн..
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу. 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Згідно зі ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до чч. 1-3 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до матеріалів справи, на необхідності компенсації судових витрат в суді апеляційної інстанції заявлено у відзиві на апеляційну скаргу, та подано відповідні докази.
Отже, відзив позивача на апеляційну скаргу містить в собі заяву сторони про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу із зазначенням певного розміру, відповідачем дотримано строки подання відповідних доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, визначених ч.8 ст.129 ГПК України.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020р. у справі №910/4201/19).
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
В якості доказів понесення адвокатських витрат Позивачем надано: Договір про надання правничої допомоги б/н від 12.02.2019р., Додаткову угоду б/н від 15.01.2024р. до Договору про надання правничої допомоги б/н від 12.02.2019р., ордер на надання правничої допомоги серія АР № 1007892 від 04.11.2022р., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 002030 від 12.02.2019р., копію договору про надання правової допомоги б/н від 12.02.2019р., розрахунок наданих послуг від 15.01.2024р., акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 19.01.2024р..
Колегією суддів встановлено, що між адвокатом Кузнецим Іллею Сергійовичем, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №002030 від 12.02.2019р., видане Радою адвокатів Запорізької області (надалі - Адвокат), з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельний Будинок «Енергоальянс», в особі директора Краскова Руслана Анатолійовича, що діє на підставі Статуту (надалі - Клієнт), з іншої сторони, укладено Договір, за умовами п. 1.1. якого Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені Сторонами.
Відповідно до п.1.2. договору, на виконання цього Договору Адвокат надає Клієнту правову допомогу в сферах кримінального, цивільного, господарського, адміністративного, податкового права, та на свій розсуд:
- надає Клієнту консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, органах прокуратури, МВС, поліції та СБУ, державної виконавчої служби, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб;
- представляє Клієнта з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, стягувану, боржнику, у тому числі з правом підписання і пред'явлення позову, зміни підстави або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред'явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред'явлення його до виконання; підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені Клієнта державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах Клієнта не передбачених даним Договором;
- представляє інтереси Клієнта в судах всіх інстанцій та юрисдикцій, в органах прокуратури, МВС, поліції та СБУ під час досудового та судового слідства, кримінального провадження, процедурах оскарження, в тому числі апеляційного і касаційного оскарження, у справах про адміністративні правопорушення, подавати заяви, клопотання, пояснення, докази та вчиняти інші дії щодо захисту прав та інтересів Клієнта.
Відповідно до п.п. 3.1., 3.2 договору, за правову допомогу, передбачену в п. 1.2 Договору, Клієнт сплачує Адвокату обумовлену Сторонами винагороду. Клієнт авансує Адвокату в потрібному розмірі витрати, необхідні для виконання Договору та надання правової допомоги, або компенсує їх, якщо вони понесені Адвокатом без авансування з боку Клієнта.
Відповідно до п.п. 4.1., 4.2 договору, оплата правової допомоги підлягає перерахуванню Клієнтом на розрахунковий чи картковий рахунок Адвоката. Сума наданої правничої допомоги і послуг погоджується Сторонами шляхом укладення письмових додаткових угод або без їх укладення за домовленістю.
15.01.2024р. між адвокатом та клієнтом до вищевказаного договору про надання правничої допомоги підписано розрахунок вартості наданих послуг з правничої допомоги, яким узгоджено, що вартість наданої правничої допомоги Адвокатом у справі №904/4773/23, в межах розгляду в суді апеляційної інстанції (Центральному апеляційному господарському суді) визначена у фіксованому розмірі 24 000,00 грн.
15.01.2024р. між адвокатом та клієнтом до вищевказаного договору про надання правничої допомоги підписано Додаткову угоду б/н, якою також узгоджено, що оплата наданої правничої допомоги і витрат Адвоката у справі №904/4773/23 в межах розгляду в суді апеляційної інстанції (Центральному апеляційному господарському суді) здійснюється у фіксованому розмірі 24000,00 грн. протягом 30 календарних днів з дати набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції у цій справі, та підлягає перерахуванню Клієнтом Адвокату на його карткові рахунки.
Як вбачається з матеріалів справи складання процесуальних документів в суді апеляційної інстанції від імені Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельний Будинок «Енергоальянс» складались адвокатом Кузнецовим І.С..
19.01.2024р. між адвокатом та клієнтом до вищевказаного договору про надання правничої допомоги був підписаний акт б/н приймання-передачі наданої правничої допомоги з детальним описом проведених робіт, в якому перераховано всю надану адвокатом в межах розгляду в суді апеляційної інстанції (Центральному апеляційному господарському суді) правничу допомогу.
Акт підписаний сторонами та завірені печаткою позивача без зауважень.
Згідно акту приймання-передавання, за період з 15.01.2024р. по 20.01.2024 р., у справі №904/4773/23, в межах розгляду в суді апеляційної інстанції (Центральному апеляційному господарському суді) ТОВ «Енергоальянс» прийняло надані адвокатом наступні послуги: 15.01.2024р. - аналіз апеляційної скарги АТ «Нікопольський завод феросплавів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023 у справі №904/4773/23, консультація Клієнта та роз'яснення з правових питань поданої скарги; 18.01.2024 р. - 20.01.2024р. - підготовка і відправлення через систему "Електронний суд" до Центрального апеляційного господарського суду і до АТ «Нікопольський завод феросплавів» відзиву на апеляційну скаргу у справі №904/4773/23; 19.01.2024р. - 20.01.2024р. - підготовка і відправлення через систему "Електронний суд" до Центрального апеляційного господарського суду і до АТ «Нікопольський завод феросплавів» заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у справі №904/4773/23.
Вартість наданої правничої допомоги за цим актом підлягає оплаті у фіксованому розмірі 24 000грн..
Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У запереченні на заяву про розподіл судових витрат відповідач просить зменшити заявлений ТОВ "Торговельний Будинок "Енергоальянс" розмір понесених витрат з надання професійної правничої допомоги. Відповідач вважає, що заявлений розмір судових витрат на правничу допомогу є неспівмірним та завищеним. Зазначає, що відповідь позивача на відзив на позовну заяву та відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2023р. в справі №904/4773/23 за своїм змістом є повністю ідентичними, як до коми, так й до крапки; нових правових позицій Верховного Суду, які не зазначені позивачем у його відповіді на відзив на позовну заяву, інших заявах по суті та які могли б бути враховані судом апеляційної інстанції, у відзиві на апеляційну скаргу не наведено; копіювання зі стандартного формату відповідного фрагменту тексту відповіді позивача на відзив на позов, інших заяв по суті та їх вставлення у відзив на апеляційну скаргу займає до 10 хвилин; формування форми відзиву на апеляційну скаргу в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС на підставі вже складеного в стандартному форматі відзиву на апеляційну скаргу та безпосереднє направлення цього процесуального документу через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС займає до 15 хвилин робочого часу адвоката.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, за його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
З аналізу вищевикладеного слідує, що для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок іншої сторони, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи.
При цьому, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
З аналізу судової практики Верховного Суду (постанови КГС ВС від 24.01.2019 у справі №910/15944/17, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18) вбачається, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Верховний суд у постанові від 01.10.2018 р. у справі №569/17904/17 зазначив, що у підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
У постанові від 12.01.2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі N 908/2702/21 вказав, що здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, суд дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені ч.4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У постановах від 25.10.2022р. у справі № 910/19650/20 та від 06.10.2022р. у справі № 916/840/21, Верховний Суд вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.02.2024р. у справі № 910/9714/22 заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною. Подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом справи по суті спору. Заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.
Окремо, судова колегія зауважує, що в Акті приймання-передачі виконаних робіт адвокатом визначено окремим пунктом підготовка і відправлення заяви про розподіл судових витрат, що не підлягає відшкодуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду, надавши оцінку відповідності заявленої суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, співмірності суми витрат заявника на правничу допомогу зі складністю та об'ємом справи ( розгляд апеляційної скарги відбувався в письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи, з матеріалами справи адвокат був ознайомлений ще при розгляді справи в суді першої інстанції, відзив на апеляційну скаргу майже тотожний позовній заяві, позивачем до цих витрат включено підготовку заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, що не відповідає вищенаведеним висновкам Верховного Суду у постанові №910/9714/22) важає, що витрати на правову допомогу підлягають зменшенню до 10 000, 00 грн..
В іншій же частині заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у цій справі на стадії апеляційного розгляду справи, не відповідають критеріям їх реальності та розумності, а тому не розподіляються судом.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Звертаючись із апеляційною скаргою, Скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути залишено без змін.
10. Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України, покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023р. у справі №904/4773/23 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта - Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів".
Задовольнити частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Енергоальянс", про стягнення витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Енергоальянс" 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, про що видати наказ.
Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О.Дармін