04 квітня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 683/727/23
Провадження № 22-ц/4820/784/24
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Дубова М.В.
з участю представника позивача
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 683/727/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Козаком Іваном Олександровичем, на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, орган опіки та піклування виконавчого комітету Стярокостянтинівської міської ради Хмельницької області, про зміну розміру і способу стягнення аліментів на дитину та позбавлення батьківських прав.
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
В березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом, просила ухвалити рішення, яким змінити спосіб стягнення та розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на підставі судового наказу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07.10.2019 р. на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 4000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття; а також просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з відповідача судові витрати по справі.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських права, ОСОБА_1 вказувала, що перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька ОСОБА_3 . В подальшому, а саме 02 липня 2020 року, шлюб між ними офіційно було розірвано, однак фактично вони припинили спільне проживання ще з середини 2019 року і з того часу дитина постійно проживає разом із позивачкою та повністю перебуває на її утриманні. Відповідач не бере участі у вихованні доньки, не цікавиться її життям і здоров'ям, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не приймає участі у матеріальному забезпеченні дитини.
Щодо обгрунування вимог про зміну способу та розміру присуджених аліментів, то позивачка вказувала, що на підставі судового рішення із відповідача на її користь на утримання доньки стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини із всіх видів його доходу щомісячно. Після того, як вони стали жити окремо, місце перебування та роботи відповідача невідоме, аліменти в розмірі 1000-1100 грн фактично переказує його мати і цієї суми недостатньо для нормального забезпечення дитини.
Отже, посилаючисьна вищенаведені обставини, просила суд ухвалити рішення, яким задоволити позовні вимоги.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року вказаний позов було задоволено частково. Ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 4000 грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1073 грн 60 коп.
ОСОБА_1 не погодилася із вказаним рішенням в частині відмови в позові, подала апеляційну скаргу, посилаючись на не повне з'ясування обставин, що мають значення для справи справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосував норми матеріального права та не врахував правові позиції та висновки суду вищої судової інстанції.
Вказала, що при вирішенні спору, суд дав неналежну оцінку доказам, зокрема, і показанням свідків.
Так, суд безпідставно не взяв до уваги, що відповідач, починаючи з моменту народження дитини, проживав окремо від неї, не виконував своїх батьківських обовязків з її виховання протягом 4,5 років, не спілкувався із донькою, не звертався до компетентних органів чи суду з приводу здійснення перешкод у вихованні доньки, самовільно залишив країну та не повертається безпідставно, тобто, фактично батько самоусунувся (ухилився) від виховання доньки, не піклувався та не піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя.
Посилаючись на вищевикладене, просила суд ухвалити рішення, яким задоволити позов в цій частині.
Відповідно до статті 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є матір'ю, а відповідач ОСОБА_2 батьком неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Старокостянтинівського районного суду від 02 липня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
На даний час ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 та перебуває на її повному утриманні.
Відповідач ОСОБА_2 проживає окремо від колишньої дружини і дочки.
Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтнівської міської ради Хмельницької області від 04 серпня 2023 року, наданого на виконання ухвали суду, орган опіки та піклування вважає недоцільним та таким, що не відповідає інтересам дитини, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки ОСОБА_2 висловив намір брати участь у вихованні дочки, сплачує аліменти на її утримання та з врахуванням інших відомостей, одержаних службою у справах дітей.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю.
Із положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» ("Mamchur v. Ukraine", заява №10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, п. 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Також у рішенні від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, п.п. 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.
У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно із ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У відповідності до п.п.15 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.03.2007, № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання
дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб,
які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до
досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості
з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують
батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід
вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування
обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12.09.2019 року у справі № 638/6919/16-ц).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 24.06.2020 року у справі № 344/6374/18, від 08.04.2020 року у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 року у справі № 127/31288/18, від 29.01.2020 року у справі № 643/5393/17, від 17.01.2020 року у справі № 712/14772/17, від 25.11.2019 року у справі № 640/15049/17, від 24.04.2019 року у справі № 331/5427/17, від 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15-ц.
Як видно з матеріалів справи, після фактичного припинення шлюбних стосунків відповідач дійсно тривалий час належним чином не приймав участь у вихованні доньки, однак вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу.
При цьому судом встановлено, що між сторонами існує конфлікт, що негативно вплинуло на їхні взаємовідносини, а за показами свідків відповідач намагався побачитись з дитиною, але в зв'язку з позицією позивачки йому це не вдалося.
Також не встановлено, що ОСОБА_2 зловживає алкоголем чи вживає наркотичні засоби, притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов'язків чи до кримінальної відповідальності, навпаки за характеристикою старости Великочернятинського старостинського округу відповідач характеризується виключно позитивно.
Крім того, пояснення самого ОСОБА_2 органу опіки і піклування про намір брати участь у вихованні дочки свідчить про таке його бажання.
Отже, оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є правомірними, оскільки, незважаючи на те, що відповідач в певній мірі нехтував своїми батьківськими обов'язками щодо своєї дочки Людмили, достатні підстави для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у виді позбавлення її батьківських прав стосовно малолітнього дочки Людмили з врахуванням інтересів дитини, інтересів самого відповідача, його заперечень щодо позбавлення батьківських прав, вимог сімейного законодавства, рішень Європейського суду з прав людини, судової практики Верховного Суду на даний час відсутні.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність зміни ставлення до дитини.
Крім того, суд звертає увагу, що в разі, якщо відповідач не змінить свого ставлення до дитини, позивач не позбавлена можливості повторно звернутись до суду з аналогічним позовом.
З вищевказаних підстав доводи апеляційної скарги про безпідставність висновків суду про відмову в позові, наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дочки, так як він не приймає участі у вихованні дитини з моменту народження, не спілкується з донькою, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, слід відхилити.
Як зазначено в мотивувальній частині постанови, встановлені судом обставин справи, на даний час, не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав та застосування такого крайнього заходу впливу.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Козаком Іваном Олександровичем, залишити без задоволення.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08 квітня 2024 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова