Справа №577/2409/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/197/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Грабіж
Іменем України
03 квітня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 577/2409/21 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17.02.2022 про продовження строку тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду, постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою і звільнити його з-під варти, оскільки ризики не підтверджуються доказами, потерпілий претензій не має, він допомагає слідству.
У Конотопському міськрайонному суді Сумської області знаходиться об'єднане кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК, судовий розгляд якого по суті пред'явленого обвинувачення не завершений, тому прокурором було подане клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, яке обгрунтоване тим, що ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу, передбачені у п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК продовжують існувати і не зменшилися, а більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17.02.2022 обвинуваченому ОСОБА_6 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою до 24:00 16.04.2022 без визначення розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що судовий розгляд не завершений, ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу не зменшились, а більш м'які запобіжні заходи, передбачені ст. 178 КПК, не забезпечать їх запобіганню.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_7 , який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ст. 177 КПК).
Відповідно ч. 2, 3 ст. 331 КПК (в редакції, яка діяла на час розгляду клопотання про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу) вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців; до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначено в законі (абз. 6 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2011 № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до 6 років, існують реальні ризики того, що останній може переховуватися від суду з метою уникнути відповідальності за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, вчинити інше кримінальне правопорушення, і застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі суду ризикам.
Оскільки ОСОБА_6 згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого і обґрунтованість вказаного вище пред'явленого обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, тому колегія суддів не уповноважена надавати оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність цього обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення чи судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності (чи відсутності) передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо), а ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».
Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, тобто «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (справа ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії», № 33977/96, від 26.07.2001).
Вирішуючи питання про обґрунтованість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 колегія суддів враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважаючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, а згідно положень ст. 5 Конвенції та судової практики ЄСПЛ обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою; суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду і цей ризик не зменшився, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує останньому в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження.
ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», тому беручи до уваги зазначене, колегія суддів вважає, що наявні підстави вважати, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності не зменшився і є актуальним.
Враховуючи те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, вчиненому в період умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі, має не погашені судимості за вчинення тяжких корисливих злочинів, не має міцних соціальних зв'язків, що в сукупності з тяжкістю покарання, яке йому загрожує, обґрунтованим є і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці ЄСПЛ, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: вплив на свідків та потерпілих, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24.07.2003; «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968; «Штегмюллер проти Австрії» від 10.11.1969; «Мацнеттер проти Австрії» від 10.11.1969; «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Колегія суддів вважає, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в подальшому триманні обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Твердження апеляційної скарги обвинуваченого про відсутність доказів на підтвердження наявності ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, спростовуються матеріалами кримінального провадження, а те, що він допомагав слідству, відсутність претензій збоку потерпілого, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вказані обставини повинні враховуватись в сукупності з іншими фактичними обставинами кримінального провадження і не є такими, що унеможливлюють тримання особи під вартою.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Конотопського міськрайонного суду від 17.02.2022 відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4