Номер провадження: 22-ц/813/4272/24
Справа № 522/1061/24
Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І.
Доповідач Сегеда С. М.
08.04.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Драгомерецького М.М.,
Дришлюка А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цейтліної Вікторії Євгенівни на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 січня 2024 року, постановлену під головуванням судді Ковтун Ю.І., про відмову у видачі судового наказу у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
встановив:
23.01.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з моменту звернення до суду із заявою та до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 січня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу було відмовлено (а.с.8-9).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Цейтліна В.Є. ставить питання про скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 26 січня 2024 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (а.с.14-16).
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 08.04.2024 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв'язку з чим судове засідання не проводиться.
Апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу передбачено п.1 ч.1 ст. 353 ЦПК України.
За змістом ч.2 с. 369 ЦПК України ухвали суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, а саме: 08.04.2024 року.
Також слід зазначити, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі від 12.02.2024 року (а.с.23), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, останні отримали належним чином (а.с.26, 30-31), що передбачено ст. 130 ЦПК України.
Апеляційний суд також зазначає, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про тимчасово окуповану територію України» АРК та м. Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією територіями.
У відповідності до офіційного сайту Укрпошти, починаючи з 27.03.2014 року поштові відправлення, які направлені УДППЗ «Укрпошта» з материкової частини України, не приймаються поштою АР Крим та м. Севастополя та повертаються у зворотному напрямку (а.с.30).
Крім того, відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.
З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Одеським апеляційним судом 29.03.2024 року було розміщено на офіційному веб-сайті судової влади України оголошення про повідомлення ОСОБА_2 про слухання справи в порядку письмового провадження, без участі учасників справи, що в сенсі ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням (а.с. 32).
У зв'язку з цим, колегія суддів також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам ст. 161 ЦПК України, а саме: заявник в заяві зазначила, що розмір аліментів не повинен бути меншим ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с.8-9).
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з таких підстав.
Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 ЦПК України.
Згідно ч. 3 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з моменту звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Частиною 5 ст. 183 СК України визначено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Тобто, даною нормою обмежено верхній розмір стягуваних аліментів, нижній же розмір належних до стягнення у такому випадку аліментів закріплений відповідною нормою матеріального права, на якій, згідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 168 ЦПК України, має ґрунтуватися судовий наказ, - у даному випадку на ч. 2 ст. 182 СК України, за якою мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Отже, дане положення закону є безспірною, встановленою державою правовою гарантією для неповнолітніх осіб, права яких не можуть бути обмежені внаслідок застосування того чи іншого судового провадження при вирішенні питання їх належного матеріального утримання, мінімальне матеріальне забезпечення неповнолітніх дітей у вказаному розмірі є законним обов'язком боржника.
З цих підстав, посилання в прохальній частині заяви про видачу судового наказу на те, що розмір аліментів не повинен бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, не може бути підставою для відмови у видачі судового наказу з підстав п. 3 ч. 1 ст. 165 України.
З врахуванням викладеного, заява ОСОБА_1 про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів відповідає вимогам п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України (а.с.1-2).
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції, проявивши надмірний формалізм, прийшов до помилкового висновку про відмову у видачі судового наказу, тим самим порушивши право заявника на доступ до суду.
Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що за змістом ст.ст. 2, 5 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або порушених, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Спосіб захисту має бути ефективним.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Цейтліної В.Є. підлягає задоволенню, ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 26 січня 2024 року про відмову у видачі судового наказу - скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Цейтліної Вікторії Євгенівни задовольнити.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 січня 2024 року про відмову у видачі судового наказу - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
М.М. Драгомерецький
А.І.Дришлюк