03 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 569/18608/21
провадження № 14-23цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Ступак О. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
на постанову Рівненського апеляційного суду від 30 березня 2023 року (колегія суддів Боймиструк С. Ф., Гордійчук С. О., Шимків С. С.)
за позовом виконувача обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах Рівненської міської ради
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Другої рівненської нотаріальної контори Рева Ліана Леонтіївна,
про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання спадщини відумерлою та передачу майна територіальній громаді,
1. У вересні 2021 року виконувач обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах Рівненської міської ради з позовом, в якому просив
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 липня 2017 року серії НМО 095057, видане ОСОБА_1 у спадковій справі № 292/2015 (зареєстроване в реєстрі за № 1-429) державним нотаріусом Другої рівненської нотаріальної контори, що складається з квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 412021456101);
- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36088245 від 11 липня 2017 року, оформлене записом від 11 липня 2017 року № 21334250 про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 56,0 м? (реєстраційний номер нерухомого майна 412021456101) відумерлою спадщиною;
- витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради спірну квартиру.
2. Позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_1 . 13 січня 2016 року до Другої рівненської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_4 як спадкоємиця четвертої черги із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . У заяві вказувалося, що вона додатково надасть рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю.
3. Рішенням Рівненського міського суду від 26 серпня 2016 року у справі № 569/16419/15-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено, встановлено факт проживання ОСОБА_5 однією сім'єю зі спадкодавицею протягом останніх п'яти років та змінено черговість одержання права на спадкування шляхом визнання ОСОБА_5 спадкоємцем за законом другої черги. Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 26 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції в зазначеній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 залишено без змін, а в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 - скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
4. У подальшому ОСОБА_4 змінила свої прізвище та ім'я на ОСОБА_1 і повторно звернулася до суду з позовом про визнання членом сім'ї та встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 (справа № 569/15545/16-ц), який рішенням Рівненського міського суду від 21 червня 2017 року задоволено. Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 20 грудня 2017 року це рішення скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
5. Водночас до скасування рішення місцевого суду у справі № 569/15545/16-ц 11 липня 2017 року Друга рівненська державна нотаріальна контора видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на спірну квартиру та зареєструвала право власності на це нерухоме майно за відповідачкою, а вже 12 липня 2017 року ОСОБА_1 продала цю квартиру ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
6. Прокурор зазначав, що у справах № 569/15545/16-ц і № 569/16419/15-ц суди встановили, що ні ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ), ні ОСОБА_5 не є спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 . Посилаючись на відсутність у ОСОБА_3 спадкоємців, прокурор уважав, що відповідно до статті 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і статті 338 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є всі підстави для визнання спадщини відумерлою та переходу її у власність територіальної громади.
7. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 жовтня 2022 року позов прокурора задоволено:
- визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 липня 2017 року серії НМО 095057, видане ОСОБА_1 у спадковій справі № 292/2015 (зареєстроване в реєстрі за № 1-429) державним нотаріусом Другої рівненської нотаріальної контори, що складається з квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 412021456101);
- скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 липня 2017 року № 36088245, оформлене записом від 11 липня 2017 року № 21334250 про право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру;
- визнано цю квартиру відумерлою спадщиною та витребувано її від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради;
- вирішено питання розподілу судових витрат.
8. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судове рішення, на підставі якого ОСОБА_1 набула права власності на спірну квартиру в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , скасоване, тому є правові підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 . Оскільки спадкоємців після смерті ОСОБА_3 немає, то наявні підстави для визнання квартири відумерлою спадщиною та витребування її з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади, адже квартира вибула із власності органу місцевого самоврядування поза його волею.
9. Рівненський апеляційний суд постановою від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу представника відповідачів - адвоката Дремлюги Ю. С. задовольнив; рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 жовтня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову прокурора.
10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимога про визнання свідоцтва про право власності на спірну квартиру в порядку спадкування недійсним є обґрунтованою, проте не підлягає задоволенню з огляду на пропуск прокурором позовної давності, про застосування якої просив представник відповідачів. Інші пред'явлені прокурором вимоги апеляційний суд визнав неналежними способами захисту порушеного права. Зокрема, суд зазначив, що законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі, якщо спадщина була незаконно передана, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою вже була відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду можливості отримати майно у свою власність як відумерле. Суд апеляційної інстанції констатував, що територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами.
11. Не погодившись із постановою апеляційного суду, прокурор у квітні 2023 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
12. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 03 липня 2019 року у справах № 136/277/18 та № 685/1098/17, від 04 липня 2019 року у справі № 146/294/16-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 321/1702/16-ц, від 22 липня 2021 року у справі № 760/12445/18, від 17 серпня 2022 року у справі № 521/6465/18.
13. Касаційна скарга мотивована тим, що при скасуванні рішення суду першої інстанції апеляційний суд неправильно встановив початок перебігу позовної давності, в результаті чого помилково відмовив у задоволенні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом.
14. Прокурор зазначає, що Рівненська міська рада хоч і не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, проте в силу закону саме на неї покладено обов'язок щодо захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу, який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади. Вказує, що звернення прокурора до суду (щодо повернення спірного майна) фактично спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення у власність територіальної громади майна, яке вибуло з її власності незаконно.
15. Ухвалою від 26 червня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 21 лютого 2024 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).
16. Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що поданий прокурором у цій справі позов спрямований на захист інтересу територіальної громади щодо майна, яке у зв'язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною.
17. Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вже вирішувала питання способу захисту інтересу територіальної громади на спадкове майно, сформулювавши висновок про те, що законодавство не містить норм про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у разі, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у разі, коли спадщина такою особою вже відчужена іншій особі. Тому Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що підлягає застосуванню норма права за аналогією закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема, положення статті 1280 ЦК України, оскільки інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. Відповідно Велика Палата Верховного Суду вважала, що захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, що і захист права спадкоємця, який своєчасно спадщини не прийняв, і вона була визнана відумерлою та продана іншій особі, а саме шляхом отримання грошової компенсації за відчужене майно.
18. З такими висновками Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погодилася та вважає наявними підстави для відступу від них, посилаючись, зокрема, на висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та від яких Велика Палата Верховного Суду не відступала, про те, що спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
19. Відтак Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що не існує прогалини у правовому регулюванні відносин щодо захисту прав територіальної громади, яка претендує на майно як відумерлу спадщину, що було незаконно відчужене. У цьому контексті Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходить з того, що спадкування є підставою універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. Територіальна громада не є спадкоємцем за законом чи за заповітом, проте вона є учасником спадкових відносин щодо визначення юридичної долі відумерлої спадщини, до складу якої входять як права, так і обов'язки, що належали спадкодавцю. Тож відумерлим майном, на яке вправі претендувати територіальна громада, є вся спадкова маса, яка залишилася без спадкоємців за законом або заповітом. Територіальна громада є так званим екстраординарним спадкоємцем тоді, коли ординарних спадкоємців такого майна (за заповітом чи за законом) немає. Оскільки до територіальної громади переходять і права, і обов'язки, її правовий статус, на переконання Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, є таким самим, як і спадкоємців.
20. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено, що, незважаючи на те, що набуття суб'єктивного права територіальної громади на відумерлу спадщину пов'язується з відповідним висновком суду про відумерлість такої спадщини, для територіальної громади так само діятиме принцип, що відумерла спадщина належить територіальній громаді з моменту відкриття спадщини. Такий висновок зобов'язує визнавати за територіальною громадою право на отримання судового захисту до моменту констатації судом спадщини як відумерлої у тому разі, якщо спадкове майно підлягає поверненню з незаконного володіння іншої особи.
21. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що у спадкових відносинах територіальна громада завжди має правомірні очікування щодо отримання у комунальну власність відумерлого майна, а тому має речові права на майно, які підлягають захисту подібно до права власності у класичному розумінні. Враховуючи, що до складу відумерлої спадщини входять і обов'язки, що передбачено частиною четвертою статті 1277 ЦК України, територіальна громада має розглядатися так само, як універсальний правонаступник спадкодавця. Визначивши територіальну громаду таким екстраординарним спадкоємцем, потрібно надати їй можливість захисту речових прав та правомірних інтересів тими способами захисту, які мав би і спадкодавець.
22. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено, що для застосування аналогії закону необхідно, щоб цивільні відносини були подібними за змістом. Стаття 1280 ЦК України, якою визначено питання перерозподілу спадщини, застосовується до правовідносин спадкування, тобто правовідносин між спадкоємцями. Водночас відносини, пов'язані з відумерлістю спадщини, є не спадкуванням, а окремим видом спадкового правонаступництва, чітко врегульованим спеціальними нормами спадкового права (стаття 1277, частина друга статті 1280 ЦК України). Тому, на переконання Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, формально немає підстав для застосування статті 1280 ЦК України за аналогією до спірних правовідносин, адже відсутня прогалина у правовому регулюванні відносин із захисту прав територіальної громади, яка претендує на майно як відумерлу спадщину, яке було незаконно відчужене, оскільки в цьому разі діють загальні цивільно-правові норми без доцільності застосування інституту аналогії.
23. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що запропонований Великою Палатою Верховного Суду підхід до вирішення питання захисту прав територіальної громади на відумерлу спадщину нівелює правове призначення самого інституту відумерлої спадщини, оскільки відповідно до статті 1277 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) територіальна громада як універсальний правонаступник, по-перше, має обов'язок, а не право подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, а по-друге, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Тому залишення територіальній громаді лише права на отримання грошової компенсації позбавить імовірних кредиторів спадкодавця можливості захистити свої права.
24. Додатково в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено, що не можна залишити поза увагою й те, що позбавленням територіальної громади права на повернення в натурі відумерлої спадщини (якою, як правило, є певне житло) порушуються права соціально незахищених громадян цієї територіальної громади, які потребують поліпшення житлових умов та, перебуваючи у відповідних чергах на отримання житла, в подальшому могли б його отримати.
25. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду акцентує на тому, що багаторічна практика розгляду подібних справ свідчить, що з метою заволодіння майном, яке мало б належати територіальній громаді, відповідачами, як правило, використовуються підроблені документи або судові рішення, які в подальшому скасовуються як незаконні. Встановивши такі обставини, суди визнавали спадщину відумерлою та витребовували майно в останнього набувача. Водночас суд не був позбавлений права відмовити територіальній громаді у витребуванні такого майна, встановивши добросовісність останнього набувача цього майна. Проте після прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц територіальна громада позбавлена передбаченого законом права на витребування майна, яке є відумерлою спадщиною, за будь-яких обставин.
26. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), щодо неможливості застосування у спірних правовідносинах віндикації та застосування за аналогією закону частини другої статті 1280 ЦК України, а також для формулювання правового висновку про те, що захист речових прав територіальної громади у разі незаконного відчуження спадкового майна, яке за відсутності спадкоємців є відумерлою спадщиною, можливий шляхом зазначення в мотивувальній частині судового рішення висновку про відумерлість спадщини та її витребування від добросовісного (недобросовісного) останнього набувача.
27. Велика Палата Верховного Суду вважає відсутніми підстави для прийняття цієї справи до розгляду з таких мотивів.
28. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).
29. У пунктах 78-88, 95, 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц сформульовано такі висновки:
«78. … законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.
79. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що уніфіковане застосування закону обумовлює його загальнообов'язковість, рівність перед законом та правову визначеність, а також гарантує учасникам процесу передбачуваність судового рішення.
80. Цивільне право та цивільне законодавство передбачає за відсутності норми права, що регулює спірні правовідносини, які виникли між учасниками цивільного спору, застосування при розгляді таких спорів аналогію права або аналогію закону.
81. Зокрема, стаття 8 ЦК України передбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
82. Проаналізувавши зміст законодавчих норм у системі з установленими судами правовідносинами, Велика Палата вважає, що у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань.
83. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».
84. Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
85. Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.
86. Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону, й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
87. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців
(стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.
95. Відтак саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).
96. У цій справі суди встановили, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача».
30. Дійшовши вказаних висновків, Велика Палата Верховного Суду проаналізувала норми ЦК України, які регулюють спірні правовідносини, та виходила, в першу чергу, з того, що правовий статус територіальної громади, яка претендує на майно (відумерлу спадщину), що було відчужено на користь добросовісного набувача, в контексті обсягу можливостей захисту її прав та інтересів не повинен відрізнятися від правового статусу спадкоємця, який вступив у право спадкування вже після визнання спадщини відумерлою і її подальшого відчуження добросовісному набувачу.
31. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в силу приписів статті 1280 ЦК України право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою; якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. Такий висновок за аналогією закону безперечно застосовний і у «зворотній бік», коли як спадкоємець, який мав законні сподівання на отримання у власність спадкового майна, проте не отримав його внаслідок відчуження майна добросовісному набувачеві, виступає територіальна громада, а майно, що могло б бути визнане відумерлою спадщиною, теж було передчасно відчужене.
32. За такого підходу забезпечується як рівність спадкоємців та територіальної громади в спадкових (квазіспадкових) правовідносинах, так і захист прав та інтересів добросовісних набувачів спадкового майна.
33. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з аргументами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що висновки, сформульовані у її постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, нівелюють інститут відумерлої спадщини, оскільки сфера їх застосування обмежується виключно тими випадками, коли майно, яке підлягало визнанню відумерлою спадщиною, було протиправно відчужене.
34. На переконання Великої Палати Верховного Суду, яке знайшло своє відображення в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, стягнення на користь територіальної громади грошового еквіваленту майна, яке входило до складу спадщини (його ринкової вартості), в повній мірі відновить порушене право та законний інтерес територіальної громади, а також не перешкоджатиме задоволенню вимог кредиторів спадкодавця, адже правовий режим грошової компенсації за відчужене майно не відрізняється від правового режиму конкретного об'єкта нерухомого майна, за який така компенсація стягується.
35. Аргументи Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про відсутність прогалини в законодавстві, яке регулює спірні правовідносини, з посиланням на висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, Велика Палата Верховного Суду визнає необґрунтованими, оскільки висновки, зроблені Верховним Судом України в указаній справі, є нерелевантними до спірних правовідносин. Так, у справі № 6-164цс12 з позовом до суду про витребування майна із чужого незаконного володіння звернувся спадкоємець за заповітом, який, звернувшись в установлений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, довідався, що квартира відчужена невстановленою особою на підставі підроблених документів. Тобто у вказаній справі не вирішувалося питання захисту інтересу територіальної громади у відумерлій спадщині.
36. Щодо інших мотивів, наведених в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, про те, що позбавленням територіальної громади права на повернення в натурі відумерлої спадщини порушуються права соціально незахищених громадян цієї територіальної громади, які потребують поліпшення житлових умов, то Велика Палата Верховного Суду констатує відсутність зв'язку між проблематикою покращення становища соціально незахищених категорій громадян та визначенням способів захисту територіальної громади в спірних правовідносинах. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїй ухвалі не мотивував, чому отримані територіальною громадою як компенсація за відчужене спадкове майно кошти не можуть бути використані з метою поліпшення житлових умов окремих соціальних категорій громадян.
37. Оскільки Велика Палата Верховного Суду вже висловилася щодо застосування приписів статті 1280 ЦК України за подібних спірних правовідносин, то розгляд Великою Палатою Верховного Суду справи № 569/18608/21 є недоцільним.
38. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
39. За пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
40. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
41. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.
42. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об'єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
43. Вмотивованість переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду питань покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.
44. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40), від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 40), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (пункт 33), від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (пункти 54, 55)).
45. Велика Палата Верховного Суду констатує, що з часу прийняття нею 14 грудня 2022 року постанови у справі № 461/12525/15-ц із висновком щодо застосування статті 1280 ЦК України до правовідносин за участі територіальної громади цей висновок не застарів, а такі вади тієї постанови, які б зумовлювали потребу відступу від нього, - відсутні.
46. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що саме по собі періодичне передання їй на розгляд справ для вирішення однієї і тієї ж проблеми за відсутності обґрунтованих підстав та лише з мотивів незгоди з раніше сформульованими Великою Палатою Верховного Суду висновками не сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності (див., зокрема, ухвалу від 19 жовтня 2023 року у справі № 465/5184/14-ц).
47. Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати (частина шоста статті 404 ЦПК України).
48. Тому справа № 569/18608/21 підлягає поверненню для продовження розгляду до Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
49. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
Справу № 569/18608/21 за позовом виконувача обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Другої рівненської нотаріальної контори Рева Ліана Леонтіївна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання спадщини відумерлою та передачу майна територіальній громаді за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
на постанову Рівненського апеляційного суду від 30 березня 2023 року - повернути відповідній колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачка О. В. Ступак
Судді: О. О. Банасько С. І. Кравченко
О. Л. Булейко О. В. Кривенда
Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв
І. А. Воробйова К. М. Пільков
М. І. Гриців С. О. Погрібний
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
І. В. Желєзний О. С. Ткачук
Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич
В. В. Король Є. А. Усенко
Н. В. Шевцова