Справа № 461/5189/22 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.
Провадження № 22-ц/811/1780/23 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
21 березня 2024 року м.Львів
Справа № 461/5189/22
Провадження № 22ц/811/1780/23
Провадження № 22ц/811/3068/23
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Галаня В.Я.
розглянув апеляційні скаргиОСОБА_4 та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 травня 2023 року; представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 на додаткове рішення цього суду від 25 травня 2023 року, ухвалені у м. Львові у складі судді Стрельбицького В.В., у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, -
встановив:
30 вересня 2022 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу. Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу - легкового автомобіля DODGE CHALLENGER, 2016 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , укладений 4 січня 2022 року у Територіальному сервісному центрі МВС №4641 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області, відповідно до якого ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від 21 вересня 2021 року, відчужив автомобіль ОСОБА_7 , та застосувати наслідки недійсності цього договору: зобов'язати відповідачів повернути їй (позивачу) автомобіль. В обґрунтування позову посилається на те, що у 2021 році вона ( ОСОБА_6 ) придбала на аукціоні у США зазначений автомобіль. 18 вересня 2021 року автомобіль був зареєстрований у ТСЦ 4647, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 . 21 вересня 2021 року вона (позивач) видала нотаріально посвідчену довіреність на право розпорядження вказаним автомобілем. Довіреність видана на шістьох осіб, зокрема, - ОСОБА_4 , якому передано автомобіль. ОСОБА_4 на підставі зазначеної довіреності переоформив автомобіль на його дружину - ОСОБА_7 шляхом укладення у Територіальному сервісному центрі №4641 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області договору купівлі-продажу. Стверджує, що ОСОБА_4 не повідомив її ( ОСОБА_6 ) про цей факт та не передав їй, як власниці автомобіля, коштів від його продажу. З договору купівлі-продажу транспортного від 4 січня 2022 року вбачається, що ОСОБА_4 , який діяв від її ( ОСОБА_6 ) імені на підставі довіреності, продав автомобіль ОСОБА_7 . Просив позов задовольнити.
27 січня 2023 року від представника позивача надійшла заява про уточнення та збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просила залучити до розгляду справи в якості співвідповідача ОСОБА_5 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля, укладеного 4 січня 2022 року у Територіальному сервісному центрі МВС №4641 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області, та витребувати на її користь автомобіль від ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .
Ухвалою суду від 30 січня 2023 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_5 .
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 травня 2023 року позов задоволено. Ухвалено визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу - легкового автомобіля марки DODGE CHALLENGER, 2016 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами кузова) НОМЕР_1 , укладений 4 січня 2022 року у Територіальному сервісному центрі МВС №4641 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області, та витребувати автомобіль марки DODGE CHALLENGER, 2016 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами кузова) НОМЕР_1 від ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 . Проведено розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Галицького районного суду міста Львова від 25 травня 2023 року заяву адвоката Галань В.М. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 по 3 000 грн. (з кожного) витрат на правничу допомогу. У решті заяви відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_4 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказує, що у нього з братом ОСОБА_8 була усна угода щодо поділу спадкового майна після смерті їх матері. За даною домовленістю він (відповідач) відмовився на користь брата від спадкового майна, а брат зобов'язався надати йому два автомобілі. Зазначає, що він ( ОСОБА_4 ) виконав свою частину домовленості та подав до Першої Львівської державної нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини, а ОСОБА_8 передав йому у користування два автомобілі, які були зареєстровані на інших осіб. На ОСОБА_6 зареєстровано легковий автомобіль DODGE CHALLENGER, 2016 року випуску, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , який був оформлений на іншу особу ( ОСОБА_6 ) з метою зниження податкового навантаження, а ОСОБА_6 за реєстрацію на неї автомобіля отримала відповідну плату від його брата, який зазначений автомобіль купив у США.
Рішення та додаткове рішення суду оскаржила представник ОСОБА_5 - ОСОБА_2 . Просить рішення та додаткове рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові. Вказує, що останнім набувачем спірного транспортного засобу є ОСОБА_5 , який придбав транспортний засіб у ОСОБА_7 згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу №4641/2022/3399579 від 15 вересня 2023 року за 663 825 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу. Розрахунок за транспортний засіб ОСОБА_5 здійснив в повному обсязі. Договір купівлі-продажу був укладений у сервісному центрі РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області. На момент укладення цього договору власником транспортного засобу була ОСОБА_7 . Працівниками сервісного центру була проведена комплексна перевірка можливості перереєстрації транспортного засобу на нового власника ( ОСОБА_5 ). На момент укладення договору купівлі-продажу жодних обтяжень чи заборон щодо транспортного засобу не було. ОСОБА_5 не знав і не міг знати, що ОСОБА_7 не має права відчужувати автомобіль. Вказує, що на час укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу було запроваджено Єдиний державний реєстр транспортних засобів щодо зареєстрованих транспортних засобів, їх власників, а також Державний реєстр обтяжень рухомого майна, відомості з яких презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання майна та робити висновки щодо правомірності попередніх правочинів щодо нього, а може діяти покладаючись на такі відомості. Відповідно до відомостей із вказаних реєстрів, власником транспортного засобу була ОСОБА_7 , жодних обтяжень на транспортний засіб не було. Зазначає, що ОСОБА_6 видала нотаріальну довіреність, в тому числі, на ОСОБА_4 з правом здійснити продаж транспортного засобу за ціною і на умовах на його власний розсуд. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романчук-Василик В.Р. та зареєстрована за №1521. Довіреність видана з правом передоручення строком дії до 21 вересня 2024 року. Довіреність, видана позивачем на розпорядження транспортним засобом, і далі є чинною, вона не скасована, що підтверджується витягом із Єдиного реєстру довіреностей №51205765 від 23 жовтня 2023 року. Тобто, транспортний засіб вибув з володіння позивача з її волі. Вона добровільно передала ОСОБА_4 транспортний засіб разом із правом розпоряджатися ним, в тому числі шляхом відчуження. Вказує, що Галицьким районним судом м. Львова ухвалено додаткове рішення, відповідно до якого з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 стягуються витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. З огляду на вказані аргументи, які свідчать про незаконність основного рішення від 11 травня 2023 року, витрати на правничу допомогу вважає безпідставними, а додаткове рішення від 25 травня 2023 року таким, що підлягає скасуванню.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг; колегія суддів вважає, що апеляційні скарги належить задовольнити.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що ОСОБА_6 у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 зазначена як власник автомобіля DODGE CHALLENGER, 2016 року випуску, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .
З посвідченої приватним нотаріусом Романчук-Василик В.Р. довіреності, зареєстрованої в реєстрі за № 1521, вбачається, що ОСОБА_6 уповноважила: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , (кожен з яких діє самостійно та незалежно один від одного), продати за ціною і на умовах за своїм власним розсудом належний їй (позивачу) спірний автомобіль.
ОСОБА_4 , на підставі цієї довіреності шляхом укладення у Територіальному сервісному центрі №4641 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області договору купівлі-продажу переоформив автомобіль на його дружину - ОСОБА_7 .
З матеріалів Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області вбачається, що надалі вказаний автомобіль ОСОБА_7 продала ОСОБА_5 (договір купівлі-продажу №4641/2022/3399579 від 15 вересня 2022 року).
Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.
ОСОБА_4 перебуваючи з ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі, уклав оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу у своїх інтересах та в інтересах своєї сім'ї.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спірний автомобіль, на який ОСОБА_7 набула право власності на підставі вказаного договору купівлі-продажу транспортного засобу, є майном, що набуте подружжям за час шлюбу, і належить ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності.
Згідно із ч.1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до ч. 3 ст. 238 цього Кодексу представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч.3 ст. 244 ЦК України).
Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_4 , уклавши із своєю дружиною ОСОБА_7 договір купівлі-продажу транспортного засобу, порушив вимоги ч.3 ст. 238 ЦК України, вчинивши правочин, зміст якого суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, оскільки уклав договір від імені довірителя на свою користь та членів своєї сім'ї, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу - легкового автомобіля марки «DODGE CHALLENGER», 2016 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами кузова) НОМЕР_1 , який укладено 4 січня 2022 року у Територіальному сервісному центрі МВС №4641 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.1 ст. 236 цього Кодексу нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Суд першої інстанції посилається на те, що у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, тобто при визнанні недійсним договору купівлі-продажу автомобіля підлягає поверненню автомобіль його власнику, а покупцеві повертаються сплачені за автомобіль кошти.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
Відповідачем не надано суду доказів про наявність у нього домовленості з братом, які пов'язаної із поділом спадкового майна та не надано доказів щодо витрат понесених ОСОБА_8 на придбання автомобіля.
Наявність чи відсутність відповідних домовленостей між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 щодо поділу спадкового майна жодним чином не впливають на те, що договір купівлі-продажу автомобіля за яким ОСОБА_4 передав у власність спірний автомобіль, не відповідає вимогам закону.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Встановлено, що позивач, з урахуванням збільшених позовних вимог, прийнятих судом, звернулася з вимогами до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу - легкового автомобіля Dodge Challenger, 2016 року випуску, сірого кольору, номер пасі НОМЕР_1 , який був укладений 4 січня 2022 року у Територіальному сервісному центрі МВС №4641 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області, та витребування цього ж автомобіля від всіх відповідачів.
Відтак, позивач звернулася з вимогою про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції і одночасно і віндикаційним позовом про витребування цього ж транспортного засобу з чужого незаконного володіння, які задоволені судом першої інстанції з посиланням на ст. 216 ЦК України (правові наслідки недійсності правочину) та на ст. 387 цього Кодексу (право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння).
Одночасне звернення з віндикаційним позовом і вимогами про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції є взаємовиключним. Одне й те саме майно не може бути витребуване одночасно від одних осіб внаслідок визнання правочину недійсним і від іншої особи за результатами розгляду віндикаційної вимоги (витребування майна із чужого незаконного володіння).
Управовому висновку Верховного суду України у справі № 6-2723цс16 зазначено, що положення ч.1 ст. статті 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Положення ст. 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Таким чином, одночасне пред'явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов'язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.
Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається за набувачем. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Якщо підстав для витребування майна від добросовісного набувача немає, то позивач може звернутися з позовом про відшкодування збитків від особи, якій майно було передано позивачем та яка не повернула це майно (Постанова Верховного Суду від 2 червня 2021 року у справі №761/44057/19).
У постановівід 27 січня 2020 року (справа № 761/26815/17) Верховний Суд зазначив, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
При цьому, якщо оспорюваний договір є недійсним в силу закону (нікчемним) і саме цією підставою позивач обґрунтовує свій позов, у задоволенні вимоги про визнання його недійсним належить відмовити.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зроблено висновок, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту є підставою для відмови в позові.
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку
між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.
У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно.
Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.
Якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.
Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі №752/5281/20 якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (не важливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.
Власник речі (автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Подібні висновки щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача із застосуванням правового механізму, передбаченого ст. 388 ЦК України, у випадку добровільної передачі автомобіля у тимчасове користування, тобто за наявності відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі, також було наведено Верховним Судом у постановах від 2 червня 2021 року (справа № 761/44057/19) та від 19 липня 2023 року.
Задовольняючи позов ОСОБА_6 , суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача поза її волею на підставі договору купівлі-продажу, який визнано судом недійсним, а тому він підлягає витребуванню від відповідачів.
Передавши спірний автомобіль ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, зокрема, із правом продажу, позивач тим самим виразила волю на передання майна іншій особі, що унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.
З урахуванням того, що спірний автомобіль позивач передала на підставі нотаріально посвідченої довіреності, а також з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу як рухомого майна, колегія суддів вважає, що спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_6 з її волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача.
Відповідно до ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Згідно із п.1 ч.2 ст.11 цього Кодексу підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ч.2 ст.245 цього Кодексу).
Довіреність підтверджує наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Видаючи довіреність, яка є одностороннім правочином, позивач уповноважила зазначених у довіреності представників на вчинення дій щодо спірного автомобіля (продати, обміняти, здати в оренду, страхувати належне їй майно) на умовах, визначених повіреними на власний розсуд.
ОСОБА_4 на власний розсуд розпорядився автомобілем на підставі цієї довіреності.
Позивачем не надано доказів скасування довіреності до часу вчинення повіреним спірних правочинів або визнання її у встановленому законом порядку недійсною.
Частиною 1 ст.1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Відповідно до ч. 1 ст. 1004 цього Кодексу повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Довіреність не містить жодних особливих умов, зокрема щодо осіб, яким транспортний засіб можна відчужувати. Позивач не була позбавлена права включити таку умову в текст довіреності, або будь-які інші умови.
Згідно із ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України саме в момент вчинення правочину.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст.216 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених Законом.
Докази того, що оспорюваний договір купівлі-продажу було вчинено відповідачами в особистих інтересах з метою набуття спільної сумісної власності, відсутні.
Чинне сімейне законодавство поряд із правом спільної сумісної власності подружжя передбачає і право особистої приватної власності дружини та чоловіка.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Відповідно до п. 4 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання, пов'язані з розмежуванням добросовісного та недобросовісного набувача, судам слід враховувати положення ст. 330 ЦК України, відповідно до якої на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, набуває право власності добросовісний набувач, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
З урахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог ст.376 ЦПК України оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Такожпідлягає скасуванню додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2023 року про стягнення з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_7 і ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 по 3 000 грн. (з кожного) витрат на правничу допомогу, у зв'язку з відмовою в позові ОСОБА_6 .
Якщо суд апеляційної, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема, - витрати на правничу дпомогу, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись: ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 травня 2023 року та додаткове рішення цього суду від 21 вересня 2023 року скасувати та прийняти нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу - легкового автомобіля марки «Dodge Challenger», 2016 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами кузова) НОМЕР_1 , який був укладений 4 січня 2022 року у Територіальному сервісному центрі МВС №4641 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області; та витребування автомобіля марки «Dodge Challenger», 2016 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами кузова) НОМЕР_1 від ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 26 березня 2024 року.
Головуючий_-_____________________Т. І. Приколота
Судді: ________________Ю.Р. Мікуш ___________________ Р.В. Савуляк