Справа № 185/12470/23
Провадження № 2/185/503/24
19 березня 2024 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі : головуючого судді Юдіної С.Г., за участю секретаря Преображенської К.О., представника позивача адвоката Повалій О.В., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданою смертю батька на виробництві, суд -
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», в якому просила суд стягнути з відповідача на її користь у якості відшкодування моральної шкоди, завданою смертю батька на виробництві, суму грошових коштів у розмірі 540 000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовної заяви позивач посилалася на те, що вона є донькою ОСОБА_3 , який з 13.09.1982 року по 11.01.1984 року та з 27.01.1984 року по 07.12.1997 року працював у різних структурних підрозділам Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля». Актом № 123 форми Н-1 про нещасний випадок від 17.12.1997 року встановлена причина настання нещасного випадку: виробництво вибухових робіт із вилучення металевого арочного кріплення накладними зарядами; знаходження потерпілих в небезпечній зоні при виробництві вибухових робіт; низька технологічна дисципліна серед робочих та ІТР дільниці ВТБ (БВР), дільниці по видобутку вугілля № 7 і майстра - підривника. В результаті нещасного випадку внаслідок розліту уламків металевого верхняка був смертельно травмований гірник очисного забою ОСОБА_3 . Пунктом 13 зазначеного Акту встановлені особи які, допустили порушення вимог законодавства і інших нормативних актів про охорону праці: помічник начальника дільниці по видобутку вугілля № 7 ОСОБА_4 ; гірничий майстер ОСОБА_5 ; майстер - підривник ОСОБА_6 ; електрослюсар підземної дільниці видобутку вугілля № 7 ОСОБА_7 ; заступник начальника дільниці ВТБ ОСОБА_8 ; начальник дільниці по видобутку вугілля № 7 Ганієв М.Г.; головний інженер шахти ОСОБА_9 . Тобто ОСОБА_3 помер, перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах у робочий час не порушуючи жодну норму охорони праці, внаслідок недбалості, протиправної поведінки встановлених Актом осіб. Вина відповідача у смерті ОСОБА_3 і відповідно завдання моральної шкоди членам його сім'ї та рідним полягає у тому, що відповідач не забезпечив безпечних умов праці, у яких би останній був забезпечений всім необхідним для унеможливлення отримання травм, які стали наслідком його смерті. Позивач втративши свого батька, рідну людину, опору в житті, що має безповоротну дію, зазнала душевних страждань, що призвело до істотних вимушених змін у житті позивача, яка втратила турботу, моральну та матеріальну підтримку близької людини.
Ухвалою суду від 06.10.2023 року провадження по даній справі було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом/повідомленням сторін.
Представником відповідача ОСОБА_10 надано до суду відзив на позов, зі змісту якого останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на те, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення права на відшкодування шкоди. Нещасний випадок на виробництві із ОСОБА_3 стався 07.12.1997 року. Згідно нормативних актів діючих на час виникнення спірних правовідносин, можливість звернення за відшкодуванням моральної шкоди інших осіб і зокрема утриманців загиблого на виробництві працівника не передбачалася. Всі виплати, які були передбачені підприємством були сплачені матері позивача. Крім того, будь-яких доказів наявності зміни психічного стану, підтвердження факту звернення до фахових лікарів, висновку лікарів щодо виявленого будь-якого діагнозу, який був би встановлений як наслідок фізичних та душевних страждань, до позовної заяви не додано.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_11 позов підтримала, просила його задовольнити, посилаючись на доводи викладені у позові.
Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на доводи викладені у відзиві на позов.
Вислухав сторони, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд прийшов наступних висновків.
Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексу України (ст. 4).
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 . (а.с. 9-11)
13.09.1982 року по 11.01.1984 року та з 27.01.1984 року по 07.12.1997 року ОСОБА_3 працював у різних структурних підрозділах Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (а.с. 12-14)
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть. (а.с. 15)
Відповідно до акту про нещасний випадок № 123 від 17.12.1997 року, встановлено причину настання нещасного випадку: виробництво вибухових робіт із вилучення металевого арочного кріплення накладними зарядами; знаходження потерпілих в небезпечній зоні при виробництві вибухових робіт; низька технологічна дисципліна серед робочих та ІТР дільниці ВТБ (БВР), дільниці по видобутку вугілля № 7 і майстра - підривника. В результаті нещасного випадку внаслідок розліту уламків металевого верхняка був смертельно травмований гірник очисного забою ОСОБА_3 .
Пунктом 13 зазначеного Акту встановлені особи які, допустили порушення вимог законодавства і інших нормативних актів про охорону праці: помічник начальника дільниці по видобутку вугілля № 7 ОСОБА_4 ; гірничий майстер ОСОБА_5 ; майстер - підривник ОСОБА_6 ; електрослюсар підземної дільниці видобутку вугілля № 7 ОСОБА_7 ; заступник начальника дільниці ВТБ ОСОБА_8 ; начальник дільниці по видобутку вугілля № 7 Ганієв М.Г.; головний інженер шахти ОСОБА_9 .
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є діючою в Україні, встановлено, що високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка знаходиться у розділі 1, встановлює, що право кожного на життя охороняється законом.
Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Отже, зобов'язання України перед своїми громадянами щодо права на життя, до якого у контексті Конституції України входить і право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника (ст. 46 Конституції України), мають виконуватися у повному обсязі, право позивача на соціальний захист, а саме отримання грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди як членом сім'ї працівника, який загинув унаслідок нещасного випадку на виробництві, є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Установлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Частинами 3 та 4 статті 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Відповідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Виходячи з аналізу зазначеної норми закону вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім'єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв'язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров'я на виробництві.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008р. 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
У зв'язку з чим, суд вважає, що позивачка має право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із встановленням причинного зв'язку смерті її батька та отриманими ушкодженнями на виробництві під час виконання ним трудових обов'язків, а також з істотності вимушених змін у життєвих стосунках позивачки, її переживань та страждань, пов'язаних із втратою близької людини - батька.
Суд не бере до уваги доводи представника відповідача, що в діях відповідача відсутні ознаки протиправності, оскільки батько позивача отримав тілесні ушкодження у зв'язку з незабезпеченням йому безпечних та нешкідливих умов праці, тому ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» є особою, що несе відповідальність за порушення ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про охорону праці» саме на роботодавця покладено обов'язок створення на кожному робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці, відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередньо відповідальність за порушення зазначених вимог.
Також суд не бере до уваги і доводи представника відповідача щодо відсутності доказів заподіяння позивачці моральної шкоди, оскільки факт заподіяння такої шкоди у зв'язку зі смертю батька доведений матеріалами справи. Позивачка внаслідок втрати батька пережила нервове потрясіння, пов'язане з його смертю, вона втратила турботу, моральну та матеріальну підтримку близької людини.
Відповідно до роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Факт заподіяння моральної шкоди позивачці у зв'язку з втратою батька, завдає їй душевних та психологічних страждань, позивачка позбавлена можливості спілкуватися з близькою людиною, відчувати його турботу, любов, підтримку, та утримання, що тягне за собою порушення її нормальних життєвих зв'язків та докладання з її боку додаткових зусиль для організації свого життя.
Виходячи з цих обставин, суд, беручи до уваги конкретні обставини по справі, невідворотність, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивачки, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки моральну шкоду в сумі 200 000, 00 грн., що буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості, та не приведе до безпідставного збагачення.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так після цієї дати чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. (Постанова Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21)
У зв'язку із зазначеним, моральна шкода на користь позивачки підлягає стягненню без з утримання податку та обов'язкових платежів.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача підлягає стягненню дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 89, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданою смертю батька на виробництві - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 2 000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля», ЄДРПОУ 00178353, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, 76.
Суддя С. Г. Юдіна