Справа № 201/16171/23
Провадження № 2/201/1005/2024
Іменем України
(заочне)
18 березня 2024 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та матері,
29.12.2023р. ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та матері.
Ухвалою судді від 22.01.2024р. відкрито провадження по справі та відповідно до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 15).
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що вона з ОСОБА_2 певний час проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу та на даний момент у сторін є спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 та знаходиться на її утриманні.
Між сторонами не досягнуто згоди з приводу способу виконання відповідачем свого обов'язку утримувати неповнолітню дитину. Незважаючи на свій майновий стан та фактичні можливості нести витрати на утримання дитини ОСОБА_2 не допомагає матеріально. Відомостей про інших утриманців у позивачки не має.
На підставі викладеного позивачка просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 всіх видів доходів щомісячно на користь ОСОБА_1 та аліменти на утримання ОСОБА_1 в розмірі 1/4 всіх видів доходів щомісячно до досягнення дитиною трьох років (а.с. 1 - 3).
Позивачка подала до суду заяву, в якій просить розглянути справу за її відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає. Проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 10).
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання, призначені на 21.02.2024р. і на 18.03.2024р. не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток на підтверджену адресу місця його реєстрації (а.с. 26). Про причини неявки не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся, відзиву на позов не надав.
Конверти, якими направлялась судова кореспонденція повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 23 - 25).
Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом, відповідач в судові засідання повторно не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надавав, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався, а також не скористався правом надання заперечень проти позову.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доводам сторін в сукупності, оцінивши зібрані по справі докази відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 10 ст. 7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_3 , батьком якої є ОСОБА_2 , а матір'ю - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 04.11.2023р., виданим Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 882 (а.с. 9).
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягами з Реєстру територіальної громади № 2023/009105100 від 07.11.2023р. та № 2023/009285332 від 13.11.2023р. (а.с. 5 - 6).
Отже, донька проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні.
Відповідно до вимог ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 181 Сімейного кодексу України визначено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Статтею 191 Сімейного кодексу України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Виплачуються аліменти до повноліття дитини.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно зі ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р. та набула чинності для України 27.09.1991р., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Пленум Верховного Суду України у п. 17 постанови від 15.05.2006р. №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст.70 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV«Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Враховуючи вищезазначені обставини, а також обов'язок обох батьків утримувати дитину та те що відповідач працездатна особа (інших відомостей відповідачем суду надано не було), суд вважає, що позов в частині стягнення аліментів на утримання дитини, підлягає частковому задоволенню та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання їх спільної дитини у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 29.12.2023р. і до досягнення дитиною повноліття.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, необхідно допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Стосовно позовних вимог про стягнення аліментів на утримання матері дитини, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному із подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя або у твердій грошовій сумі.
Положеннями статті 84 СК України передбачено право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини», а саме: ч. 1 - дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності; ч. 2 - дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років; ч. 3 - якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років; ч. 4 - право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу; ч. 5 - аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду; ч. 6 - право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Водночас суд звертає увагу, що ст. 84 СК України закріплює право на одержання матеріальної допомоги до досягнення дитиною трирічного віку саме за дружиною, жінкою, а не за одним з батьків, з яким залишилась проживати дитина.
На переконання суду, таке рішення законодавця пояснюється тим, що до досягнення дитиною трирічного віку саме жінка, як матір, перебуває у більш слабкому, більш уразливому становищі, що покладає на батька дитини додатковий обов'язок щодо надання такій жінці матеріальної допомоги.
Частина 4 статті 84 СК України регламентує умову виникнення права дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини - чоловік може надавати матеріальну допомогу. Принципове положення законодавця полягає у тому, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, і в разі розірвання шлюбу.
Таким чином, сімейним законодавством передбачено право дружини - матері на утримання чоловіком - батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини.
Згідно з ч. 6 ст. 84 СК України, право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 2 ст. 91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частини другої-четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.
Тлумачення частини другої статті 84, частини другої статті 91 СК України свідчить, що для виникнення права на утримання потрібна сукупність таких умов: проживання з жінкою (чоловіком) дитини, яка не досягла трьох років; походження дитини від жінки, чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (кровне споріднення) або наявність між ними іншого юридичного значущого зв'язку (усиновлення); можливість другої сторони надавати матеріальну допомогу.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 487/5798/20 (провадження № 61-13023св21) від 03.11.2021р.
Як зазначає у поданому позові позивачка, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 певний час проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Відповідно до долученої до матеріалів справи копії паспорту громадянина України ОСОБА_2 , відповідач з 28.09.2013р. перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , 1989 року народження, актовий запис № 756 (а.с. 8).
Відповідно до долученої до матеріалів справи копії паспорту громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачка з 23.12.2005р. перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , 1980 року народження (а.с. 4).
Доказів розірвання шлюбу сторонами матеріали справи не містять.
Отже, для призначення судом утримання матері, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років від батька дитини, суд має дослідити, чи проживає з позивачем дитина, матеріальне становище дружини, з якою проживає дитина, правового значення не має, а вирішальним є наявність у чоловіка - батька дитини можливості надавати матеріальну допомогу дружині.
Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток на підтверджену адресу місця його реєстрації.
Позивачка також в судове засідання не з'явилась, клопотань про витребування доказів по справі, зокрема щодо майнового стану відповідача, до суду не подала.
За наявних в матеріалі справи доказів суд не має можливості встановити чи має відповідач змогу надавати матеріальну допомогу позивачці, що є обов'язковою умовою при вирішенні питання про призначення аліментів на утримання позивачки, як матері дитини, а тому в даній частині позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Позивач при зверненні до суду з цим позовом не сплачувала судовий збір за дві вимоги у розмірі по 1073,60 грн., так як звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 1 п. 3 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 80, 84, 91, 110-112, 180, 181, 182, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 81, 200, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та матері - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 , аліменти на утримання його доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, стягуючи аліменти на користь матері дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП - НОМЕР_3 , починаючи стягнення з дня пред'явлення позову, а саме з 29 грудня 2023 року, і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позову, - відмовити.
Рішення у межах суми платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення виготовлений 21 березня 2024 року.
Суддя Наумова О.С.