СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2-н/759/200/24
ун. № 759/6852/24
08 квітня 2024 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду м. Києва Горбенко Н.О., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг ЖКГ, -
У квітні 2024 року ТОВ «Інвестбудгаличина» через свого представника - адвоката Хапко Ю.Б., звернулось до Святошинського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг ЖКГ.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2024 року визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Справу передано судді 04.04.2024 року.
Дослідивши матеріали поданої заяви, суд встановив наступне.
Питання, пов'язані із видачею судового наказу, врегульовано у розділі ІІ ЦПК України. Отже, при вирішенні питання щодо можливості видачі судового наказу, суд керується положеннями вказаного розділу ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Крім того, ч. 3 ст. 19 ЦПК України встановлює, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Пунктом 3 частини 1 статті 161 ЦПК України встановлено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Вимоги до змісту заяви про видачу судового наказу наведені ст. 163 ЦПК України.
Проаналізувавши матеріали поданої заяви, співставивши їх із вимогами у вищезазначеній статті, суд дійшов висновку, що наявні підстави для відмови у видачі судового наказу, зважаючи на наступне.
Ч. 5, 6 ст. 165 ЦПК України встановлено, що у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.
Звернувшись до ІТС «Реєстр територіальної громади м. Києва» суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого місця проживання у м. Києві не має.
Таким чином, суд позбавлений можливості встановити актуальну інформацію щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , яка є боржником по даній справі.
У відповідності до ч. 9 ст. 165 ЦПК України у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Отже, суд приходить до висновку про необхідність відмови заявнику у видачі судового наказу на підставі ч. 9 ст. 165 ЦПК України у зв'язку із тим, що отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) боржника.
Окрім зазначеного, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 163 ЦПК України, до заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору.
Згідно роз'яснень, наведених у пункті 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв'язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зі змінами)).
Відповідні документи подаються до суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, а також платіжне доручення, яке за формою не відповідає наведеним вимогам, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.
Досліджуючи матеріали додані до заяви, суд встановив, що із платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 20.03.2024 року № 1567527392, яку заявник доєднав до матеріалів справи на підтвердження сплати судового збору за видачу судового наказу, не вбачається, що судовий збір сплачено саме за подання заяви про видачу судового наказу.
Так, відповідно до платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 20.03.2024 року № 1567527392 в розділі «Додаткова інформація» вказано наступне: «… Судовий збір за позовом ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» Святошин. суд м. Києва до ОСОБА_2».
Так, заявник подає заяву про видачу судового наказу, боржником за яким є ОСОБА_1 , проте на підтвердження сплати судового збору подає платіжне доручення, за яким судовий збір сплачено не за заявою про видачу судового наказу, а за позовом. Окрім зазначеного, судовий збір сплачений за іншого боржника - ОСОБА_2 , хоча заява подана за стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
Отже, суд дійшов висновку про те, що додана заявником копія платіжного доручення не є належним доказом сплати судового збору за даною заявою.
Вказаний висновок підтверджено Постановою Київського апеляційного суду від 05 травня 2020 року у аналогічній справі № 755/3288/20 та Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 755/3292/20 за заявою КП «Житло-Сервіс» про видачу судового наказу.
Крім того, Київський апеляційний суд у Постанові від 05 травня 2020 року у аналогічній справі № 755/3288/20 зауважив, що: «Аргументи апеляційної скарги про те, що суд перед прийняттям заяви про видачу судового наказу самостійно перевіряє сплату заявником належної суми судового збору, на увагу не заслуговують, оскільки в платіжному дорученні від 11.02.2020 року № 1056 відсутня будь-яка інформація, яка б надавала можливість ідентифікувати, що саме за подачу даної заяви сплачено судовий збір. Та обставина, що приклад заповнення графи «Призначення платежу», розміщений на офіційному сайті суду і за вказаним прикладом заявником зазначено «призначення платежу», на висновок суду першої інстанції не впливає, оскільки заповнення платіжного доручення повинно відбуватись відповідно до роз'яснень Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведених вище та з розумінням того, що подаючи заяву про видачу судового наказу, необхідно зазначати інформацію, яка б ідентифікувала, за що саме сплачено судовий збір, зважаючи і на те, що на офіційному сайті суду, зазначено лише загальний приклад».
Частиною 2 статті 167 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Отже, суд приходить до висновку про необхідність відмови заявнику у видачі судового наказу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, а також зважаючи на те, що отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника.
Згідно з ч. 1 ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Відповідно до ч. 2 ст. 165 ЦПК України, про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160-167, 260 ЦПК України, суд -
Відмовити у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг ЖКГ.
Ухвалу суду надіслати заявнику, роз'яснивши право звернення з тими самими вимогами у порядку позовного провадження.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Суддя Н.О. Горбенко