Справа № 758/14727/20
Категорія 67
20 березня 2024 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Білоус А.О.,
позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 , його представника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення батьківства та стягнення аліментів,-
.12.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просить встановити факт батьківства відносно неї громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язавши Відділ реєстрації актів громадянського стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві внести відповідні зміни до актового запису про її народження, а також стягнути з відповідача на її користь аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку за останні три роки, починаючи з 22.12.2018.
Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що з квітня по липень 2001 року її мати ОСОБА_5 , яка у 2010 році змінила прізвище на « ОСОБА_6 », проживала разом зі ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою АДРЕСА_1 , вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилась дочка - позивачка по справі, народження якої матір'ю було зареєстровано у Відділі реєстрації актів громадянського стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві. При цьому запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень було проведено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записано за її вказівкою, у відповідності до ч.1 ст.135 СК України, оскільки після того, як мати дізналась про вагітність та повідомила про це відповідачу, останній став наполягати на тому щоб вона зробила аборт. Мати позивачки на це погодилася, після чого в серпні 2001 року вони припинили спільне проживання та з того часу стали проживати окремо. Позивачка стверджує, що під час вагітності її мати неодноразово зустрічалась з відповідачем, просила у нього допомогу, проте останній їй увесь час відмовляв. Після народження позивачка увесь час повністю перебуває на утриманні та вихованні матері ОСОБА_7 , оскільки відповідач, який знав про її народження, ніколи їм нічим не допомагав. 29.04.2002 та 30.05.2002 мати надсилала відповідачу листи з фотографіями його дочки, намагаючись владнати стосунки між ними та викликати у нього батьківські почуття. З цією ж метою у червні-липні 2002 року та 18.08.2003 відповідач зустрічався з позивачкою та її матір'ю. У вересні-жовтні 2003 року мати позивачки разом із нею приїжджала до відповідача за місцем його роботи, де вони зустрічалися та розмовляли щодо неї. Відповідач також неодноразово протягом 2002-2003 років приїжджав до матері позивачки, де зустрічався із нею та дочкою. Під час таких зустрічей він визнавав себе батьком позивачки, проте від офіційного визнання його батьком він відмовляється та жодної матеріальної допомоги на її утримання не надає. У 2020 році позивачка намагалася самостійно налагодити відносини з батьком, надіславши 19.10.2020 лист за місцем його роботи, а 26.10.2020 - електронний лист його колезі по роботі, однак жодної відповіді від відповідача вона не отримала. На час подання позову до суду позивачка навчалася на ІІ курсі денної форми навчання у Київському національному торговельно-економічному університеті, у зв'язку з чим вказала про відсутність у неї можливості самостійно забезпечувати себе у повній мірі та наявність у зв'язку з цим потреби в отриманні матеріальної допомоги від відповідача.
Ухвалою суду від 15.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву та зустрічного позову.
Відповідач у встановлений судом строк без поважних причин відзив на позов не надав, тому суд вирішив справу за наявними матеріалами у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Після відкриття провадження ухвалою суду від 03.08.2021 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачці строк для усунення визначених недоліків.
06.08.2021 на виконання вказаної ухвали позивачкою усунуто недоліки та ухвалою суду від 09.08.2021 постановлено продовжувати розгляд справи.
Ухвалою суду від 02.08.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 02.03.2023 задоволено клопотання представника позивачки та постановлено повернутись до стадії підготовчого провадження у справі.
Ухвалою суду від 22.03.2023 провадження у справі було зупинено у зв'язку з призначенням судової молекулярно-генетичної експертизи за клопотанням позивачки.
Вказана ухвала була направлена судом для виконання експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, однак в подальшому повернута вказаною експертною установою до суду без виконання, оскільки відповідач ОСОБА_3 на неодноразові виклики до експерта для проведення експертизи не з'явився.
Ухвалою суду від 12.09.2023 провадження у справі поновлено.
Ухвалою суду від 02.11.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 10.11.2023 витребувано у Деснянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) копію актового запису про народження позивачки.
Ухвалою суду від 20.12.2023, постановленою судом без виходу до нарадчої кімнати, задоволено клопотання представника позивачки про допит свідка ОСОБА_8 , оскільки свідок ОСОБА_9 , про допит якої позивачем було подано відповідну заяву на стадії підготовчого провадження, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, а також з огляду на факт ухилення відповідача від участі у призначеній судом молекулярно-генетичній експертизі.
Відповідач та його представник просили повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на їх необґрунтованість та недоведеність.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши показання свідка та письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20)).
Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини, зокрема, вказав, що: «хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов'язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов'язання можуть існувати позитивні зобов'язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов'язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов'язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню; проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 22, ЄСПЛ, від 14.12.2018).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як встановлено судом із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Києві. Батьками дитини записані ОСОБА_10 та ОСОБА_5 .
Із копії актового запису про народження №55 від 17.09.2003, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, встановлено, що відомості про батька дитини у такому актовому записі записані за вказівкою матері згідно з частиною першою статті 135 СК України.
Мати дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка за життя змінила своє прізвище на « ОСОБА_6 », померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Звернувшись до суду з даним позовом, позивачка ОСОБА_1 вказує на те, що відповідач ОСОБА_3 є її батьком, оскільки в період з квітня по липень 2001 року він проживав з її матір'ю ОСОБА_11 у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. Відповідачу було відомо про народження дитини, проте від її реєстрації за спільною згодою він відмовився. При цьому під час подальших зустрічей із позивачкою та її матір'ю він визнавав себе батьком дитини.
Відповідач заперечує факт свого батьківства стосовно позивачки, вказуючи на недоведеність таких її тверджень.
Вирішуючи обґрунтованість доводів сторін та їх представників, наведених в обґрунтування та заперечення їхніх вимог та заперечень щодо позову, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
Як визначено частиною першою статті 126 СК України, походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
У відповідності до ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Як встановлено судом, у даній справі позов пред'явлено до суду дитиною, яка досягла повноліття та запис про народження якої вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.
Таким чином, наявні підстави для визнання батьківства за рішенням суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Із урахуванням наведеної норми ЦПК України, суд при вирішенні даного спору враховує наступні правові висновки Верховного Суду.
Як зазначив Верховний суд у постанові від 30.05.2023 у справі №592/4443/17, відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 Сімейного кодексу України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частини друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано статтею 125 Сімейного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.
Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статі 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.
Але передумовою звернення до суду в справах про встановлення батьківства є, зокрема, наявність кровного споріднення між особою, яку позивач просить визнати батьком, і дитиною.
Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням статті 89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07.05.2009).
Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.01.2024 у справі №367/4662/22 (провадження № 61-15826св23), у якій Верховний Суд також підтримав постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 у справі №297/3225/16-ц (провадження № 61-19259св19), де зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Комплексний аналіз норм пункту 3 частини першої статті 43, статті 180, частин першої, другої статті 227 ЦПК України свідчить, що про визнання обставин учасниками справи має, в тому числі, бути зазначено в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників або іншим чином визнано ці обставини саме під час розгляду спору в суді, а не поза його межами».
Обґрунтовуючи свої вимоги в частині встановлення батьківства, позивачка надала до суду в якості доказів копію свідоцтва про її народження, копії фотокарток із зображенням її у дитинстві та спільного перебування її матері та відповідача, копії поштового конверта з описом вкладення та письмового повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення на адресу відповідача.
Вказані докази не є такими, що прямо підтверджують батьківство відповідача відносно позивачки.
Разом із цим, ураховуючи пояснення, надані сторонами в ході судового розгляду, та показання допитаного свідка, суд вважає, що такі докази підтверджують обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог у цій частині.
Так, як з'ясовано судом в ході допиту свідка ОСОБА_8 , яка є бабою позивачки та матір'ю померлої ОСОБА_7 , її дочка у 1991-1999 роках перебувала у зареєстрованому шлюбі, а після його розірвання, з 2001 року почала зустрічатися з чоловіком на ім'я ОСОБА_12 , якого свідок впізнала в особі відповідача. При цьому свідок зазначила, що особисто з ОСОБА_12 вона знайома не була, однак впізнає його, співставивши із тим фото, яке зберігається у неї вдома та по якому її дочка ОСОБА_13 розповідала їй про нього. Свідок повідомила, що її дочка проживала з ОСОБА_12 приблизно півроку, зустрічаюсь разом із ним у квартирі, що знаходиться по АДРЕСА_1 , крім нього інших чоловіків у неї на той час не було. Дочка ОСОБА_14 від першого шлюбу при цьому проживала разом зі свідком. Дізнавшись про свою вагітність, дочка повідомила про це ОСОБА_12 , однак він не хотів щоб вона народжувала та дав їй гроші на аборт, після чого приблизно у серпні 2001 року вони розійшлися та дочка стала проживати разом із нею. Після народження дочки ОСОБА_1 відповідач приїжджав до них додому та дав ОСОБА_17 500 доларів, однак дитину визнавати він не хотів. Дочка свідка увесь час його чекала та сподівалася на те, що він повернеться. Усі їхні знайомі знали про ОСОБА_12 та знали про те, що саме він є батьком ОСОБА_1 .
Судом приймаються до уваги такі показання свідка, оскільки вони не спростовані відповідачем ОСОБА_3 .
При цьому суд також враховує, що в ході судового розгляду відповідач не заперечував свого знайомства з матір'ю позивачки, а також того факту, що остання повідомляла йому про свою вагітність та що у зв'язку з цим він надавав їй грошові кошти для того, щоб вона зробила аборт. Зокрема, у своїх поясненнях в судовому засіданні 22.02.2024 відповідач підтвердив, що мав відносини із матір'ю позивачки, які перервав, дізнавшись про її можливий шлюб, а також припустив, що його біологічний матеріал міг бути використаний для зачаття дитини. Крім того, відповідач зазначив, що за адресою АДРЕСА_1 проживала його сестра, та вказав, що після народження дитини мати позивачки переслідувала його та шантажувала.
Жодних належних та допустимих доказів, які б стосувалися предмета дослідження у даній справі, відповідачем до суду не надано.
При вирішенні даної справи суд також враховує, що за клопотанням позивачки у даній справі було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, щодо проведення якої відповідач в цілому не заперечував.
Однак така експертиза експертною установою виконана не була у зв'язку з неодноразовою неявкою відповідача ОСОБА_3 на виклики експерта для відбору його зразків крові.
Із пояснень відповідача у судовому засіданні причини неявки його для участі у призначеній експертизі судом не встановлено. Останній, зокрема, пояснив, що не бажав з'являтися для проведення експертизи саме у цій експертній установі.
Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що відповідач ОСОБА_3 свідомо ухилився від участі в судовій молекулярно-генетичній експертизі, виконання якої неможливе без фактичного відібрання його біологічного матеріалу, що свідчить про його ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 25.08.2020 у справі №478/690/18 (провадження №61-18333св19) та від 09.09.2020 у справі №277/836/16-ц (провадження №61-48029св-18), висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги встановлені вище обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини, суд визнає доведеним факт батьківства громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
При цьому суд також враховує сукупність наведених вище зібраних по справі доказів, які були досліджені судом.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав.
Підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про визнання батьківства.
Із урахуванням наведеного, позовні вимоги в частині внесення змін до актового запису про народження позивачки є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Що стосується позовних вимог про стягнення аліментів, то такі задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В силу вимог статті 273 ЦПК України рішення суду у даній справі не набрало законної сили.
Вимоги про стягнення аліментів є похідними від вимог про встановлення батьківства.
З огляду на наведене, суд вважає, що вимоги позивачки про стягнення аліментів, пред'явлені в межах даного спору, є передчасними, а тому правові підстави для їх задоволення відсутні.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат по справі, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із наявної в матеріалах справи квитанції №74-1316К від 24.12.2020, позивачкою при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 840,00 грн., що відповідало ставці судового збору, встановленій за подання до суду позовної вимоги немайнового характеру.
За вимогу про стягнення аліментів судовий збір не сплачувався у відповідності до норм Закону України «Про судовий збір».
Таким чином, враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги про встановлення батьківства, тобто позовні вимоги немайнового характеру, сплачена позивачкою сума судового збору в розмірі 840,00 грн. підлягає стягненню на її користь з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 23, 81, 89, 141, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення батьківства та стягнення аліментів задовольнити частково.
Встановити факт батьківства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Внести зміни до актового запису про народження №55 від 17.09.2003, складеного Відділом реєстрації актів громадянського стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки м. Київ, вказавши в графі «Відомості про батька»: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Повне найменування сторін та третіх осіб по справі:
- позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
- відповідач - ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
- третя особа - Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), код ЄДРПОУ 26125532, місцезнаходження: м. Київ, просп. Червоної калини, 15-А.
Повний текст рішення складено 01.04.2024.
Суддя Олена КОВБАСЮК