Провадження № 2/760/2544/24
Справа № 730/1085/21
0 5 квітня 2024 року Солом'янський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України /далі - МТСБУ/ (код ЄДРПОУ: 21647131, адреса: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар 8) до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_2 / (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування,
Рух справи
23.12.2021 до Борзнянського районного суду Чернігівської області надійшла вказана позовна заява, датована 21.12.2021, за підписом представника позивача - адвоката Грабової О.В. (діє на підставі ордера).
В позові ставиться питання про стягнення з ОСОБА_2 на користь МТСБУ 19 780,00 грн понесених витрат та 2 270,00 грн судового збору.
Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 12.01.2022 вказану справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
Зазначена ухвала обґрунтована тим, що відповідно до довідки Височанської сільської ради № 1291 від 28.12.2021, відповідач по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території громади не зареєстрована й не проживає. Згідно інформації УДМСУ в Чернігівській області від 05.01.2022 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знята з реєстраційного обліку в АДРЕСА_2 , з 24.12.2020 на інше прізвище (як з'ясовано - ОСОБА_3 ). Відповідно до інформації ЦМУ ДМС м. Києва та Київської області від 05.01.2022, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
07.02.2022 справа надійшла до Солом'янського районного суду міста Києва з супровідним листом Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01.02.2022.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2022 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.. Справу фактично по реєстру передано судді 11.02.2022.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 16.02.2022 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Доводи позову
В обґрунтування позову, зокрема, вказано, що 14.10.2017 о 22 год 30 хв відповідач керувала автомобілем марки «Фольцваген транспортер» д.н.з. НОМЕР_1 . НОМЕР_2 , рухаючись по автомобільній дорозі між селами Шаповалівка - Велика Доч Борзнянського району, в напрямку с. Велика Доч, здійснила наїзд на лежачого пішохода ОСОБА_5 , в результаті ДТП останній помер.
Як вказує позивач, постановою про закриття кримінального провадження від 28.12.2017 було встановлено відсутність порушень зі сторони відповідача ПДР України, натомість було встановлено порушення вимог розділу 4 ПДР України зі сторони ОСОБА_5 .
У позові зазначається, що на день дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб, яким керувала відповідач, не був забезпечений та території України.
Як стверджується у позові, 21.01.2019 представник ОСОБА_6 звернулась до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування. До заяви були додані документи, які підтверджували понесенні ОСОБА_6 витрат на поховання ОСОБА_5 .
У позові звертається увага на те, що 15.02.2019 МТСБУ видало наказ про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих представнику за довіреністю заявника, ОСОБА_7 , в розмірі 19 780,00 грн.
При цьому, зауважується, що 18.02.2019 МТСБУ платіжним дорученням № 912341 перерахувало розрахунковий рахунок ОСОБА_7 19 780,00 грн.
З урахуванням наведеного, позивач просить відшкодувати понесені ним витрати за рахунок відповідача в порядку, зокрема, ч. 3 ст. 1193 Цивільного кодексу України.
Щодо правової позиції відповідача
Відзив на позовну заяву не надійшов.
Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Відповідно відомостей Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06.02.2021 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 54).
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження з копіями позовної заяви та доданих до неї документів. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а лист повернулися до суду без вручення (а.с 75).
Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідача, суд 22.09.2023 зробив оголошення для відповідача про розгляд даної справи на офіційному сайті судової влади (а.с. 74; https://sl.ki.court.gov.ua/sud2609/gromadyanam/111/1480676/).
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
За змістом відповіді з Національної поліції України вбачається, що 14.10.2017 о 22 год 56 хв за адресою: А/дорога Т-25-23-Борзна-Стрільники-Бахмач, 8 км, 950 км сталася ДТП (ідентифікатор картки: 3017291448778566) за участі транспортного засобу Volkswagen Transporter, реєстраційний № НОМЕР_3 , під керуванням - ОСОБА_2 , та потерпілого ОСОБА_5 (а.с. 30-32)
При цьому, в графах: серія страхового полісу учасника ДТП, номер страхового поліса учасника ДТП, код страховика, що видав страховий поліс учаснику ДТП не вбачається жодних позначень (а.с. 31).
Постановою слідчого відділу СУ ГУНП в Чернігівській області від 28.12.2017 кримінального провадження, внесене 15.10.2017 до ЄРДР № 12017270000000730, було закрито, у зв'язку із відсутністю ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України, оскільки за результатами проведення досудового розслідування не здобуто доказів, які б свідчили про порушення правил дорожнього руху ОСОБА_2 (а.с. 16-20).
Свідоцтвом про смерть ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданим 02.11.2017 Виконавчим комітетом Прачівської сільської ради Борзнянского району Чернігівської області серії НОМЕР_4 , актовий запис № 19, зафіксовано факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Харків ОСОБА_5 (а. с. 15).
Відповідно до довідки про причину смерті (до форми № 106/о № 183, видається для поховання), смерть ОСОБА_5 , настала ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок множинних травм з переломами та ушкодженням внутрішніх органів (а.с. 14).
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданого 07.04.1983, актовий запис № 544, ОСОБА_8 (мовою оригіналу), народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Харкові; батько - ОСОБА_9 (мовою оригіналу), мати - ОСОБА_10 (мовою оригіналу) /а. с. 13/.
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 06.04.1995 Московським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова серії НОМЕР_6 , актовий запис 167, ОСОБА_10 розірвала шлюб з ОСОБА_9 (а.с. 12).
Як вбачається з відмітки у розділі «Сімейний стан» у паспорті ОСОБА_6 , ОСОБА_10 04.09.1996 уклала шлюб з ОСОБА_11 (а.с. 11).
З матеріалів справи вбачається, що 31.01.2019 представник ОСОБА_6 (тобто матері постраждалого) по довіреності ОСОБА_7 , звернувся до МТСБУ з заявою про виплату страхового відшкодування у сумі 19 780,00 грн (а.с. 29).
Відповідно до товарного чеку від 28.11.2018, накладної від 28.11.2018 та рахунку від 28.11.2018, виданої на ім'я ОСОБА_6 , витрати на гранітний пам'ятник, установку пам'ятника, укладка гранітної плитки та транспортні витрати складають - 19 780,00 грн (а. с. 21-22).
Як вбачається з матеріалів справи 15.02.2019 МТСБУ видало наказ про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих представнику за довіреністю заявника, ОСОБА_7 , в розмірі 19 780,00 грн (а.с. 34)
На а.с. 37 міститься платіжне доручення № 912341 від 18.02.219, з якого вбачається, що МТСБУ здійснило переказ 19 780,00 грн отримувачу ОСОБА_7 ; призначення платежу: виплата по справі № 56399, згідно наказу № 1488 від 15.02.2019, ОСОБА_7 , ІПН НОМЕР_7 , НОМЕР_10.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 19.02.2019 надсилалася відповідачу ОСОБА_2 претензія № 3.1-05/5402 про відшкодування витрат (а.с. 38).
Крім того, до позовної заяви долучено копії: паспорту ОСОБА_7 (а.с. 9); паспорту ОСОБА_6 (а.с. 10-11); повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 31.01.2019 (а.с. 7); договору підряду № 77/11 від 22.11.2018 (а.с. 24); акту прийому-передачі наданих послуг до договору про надання послуг № 77/11 від 02.11.2018 (а.с. 25); витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_12 (а.с. 26); свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_12 серії НОМЕР_8 (а.с. 27); свідоцтва № НОМЕР_9 про реєстрацію платника податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_12 (а.с. 28); повідомлення до ОСОБА_2 від МТСБУ (а.с. 33); довідки № 1 від 12.02.2019 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих (а.с. 35); розрахунку розміру шкоди, пов'язаної зі смертю потерпілого від 12.02.2019 (а.с. 36).
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Разом з цим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно з п. 22.1 статті 22 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 цього Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до п.п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 зазначеного Закону, МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Згідно із п. 27.1 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Стаття 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до поняття «шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника.
Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п. 27.4 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Відповідний правовий висновок викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.04.2022 у справі № 184/1461/20-ц (провадження № провадження № 61-14226св21), від 01.07.2020 у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).
Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Частиною 3 статті 1193 К України передбачено, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах: від 05.6.2019 у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15.08.2019 у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02.10.2019 у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11.12.2019 у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.
Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.
Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.
До таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03.12.2014 року у справі № 6-183цс14.
Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. покладається на володільця джерела. Правила ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
З огляду на такі обставини, враховуючи, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент вчинення ДТП не була застрахована, а позивач виконав покладені на нього обов'язки, та оплатив витрати на поховання, на користь позивача з відповідача належить стягнути 19 780,00 грн.
Щодо судових витрат
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 270,00 грн судового збору сплаченого за подання позовної заяви (а.с. 1).
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_13 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ: 21647131, адреса: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар 8):
-19 780,00 грн (дев'ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят гривень) сплаченого відшкодування;
- 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень) судового збору.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич