Головуючий у І інстанції Диба О.В.
Провадження № 22-ц/824/6730/2024 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
Іменем України
05 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Мельника Я.С., Гуля В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 14 листопада 2014 року у розмірі 155 492, 84 грн. станом на 06 вересня 2021 року, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 114 603,56 грн. та заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 40 889,28 грн. Крім цього, Банк просив стягнути з відповідачки сплачений за подачу позову судовий збір у розмірі 2 332,39 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 14 листопада 2014 року.
При підписанні анкети-заяви ОСОБА_2 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг.
Як стверджує позивач, заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.
Для користування кредитним картковим рахунком відповідачка отримала кредитну картку (номери та строк дії отриманих кредитних карток зазначено у довідці про отримані картки, що додається) із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку.
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 100 000,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Таким чином, як вказує позивач, банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідачка зобов'язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме згідно з п. 2.1.1.12.3 Погашення Кредиту - поповнення Картрахунку Держателя, здійснюється шляхом внесення коштів у готівковому або безготівковому порядку і зарахування їх Банком на Картрахунок Держателя, а також шляхом договірного списання коштів з інших рахунків Клієнта на підставі Договору.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідачка станом на 06 вересня 2021 року має заборгованість у розмірі 155 492,84 грн., яка складається з наступного: 114 603,56 грн. - заборгованість за кредитом; 40 889,28 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Позивач у позові вказував на те, що на даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «ПриватБанк».
Посилаючись на вказані обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 14.11.2014 року в розмірі 155 492 (сто п'ятдесят п'ять тисяч чотириста дев'яносто дві) грн. 84 коп., яка складається з: 114 603 (сто чотирнадцять тисяч шістсот три) грн. 56 коп. - заборгованість за кредитом; 40 889 (сорок тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 28 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 2 333 грн. 39 коп.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 06 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.
Непогоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 через представника - адвоката Якушову Н.Е. подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі. Крім цього, відповідачка просила стягнути з позивача на її користь судовий збір та витрати на правничу допомогу.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідачка посилається на те, що судом першої інстанції не досліджено належним чином всі наявні в матеріалах справи докази та не надано їм належної правової оцінки, що призвело до порушення її права на справедливий суд.
Вказує, що вона жодного документу (ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви із додатками, повістки, в тому числі заочного рішення від 01.06.2022 року) не отримувала, дізналась про наявність судової справи випадково.
В зв'язку із зняттям 23.05.2018 року з місця реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , відповідачка не проживає та не зареєстрована за адресою, яку зазначив позивач у позовній заяві.
Зазначає, що жодного SMS повідомлення з позначкою судова повістка вона не отримувала та станом на березень 2022 року телефон із сімкартою номеру телефона НОМЕР_1 втрачений, однак помилково був зазначений в заяві про перегляд заочного рішення.
При цьому, судовий виклик за допомогою SMS вважається належним лише в разі подання учасником справи заяви про таке інформування.
Відповідачка не знала про існування порталу судова влада, на якому були розміщені оголошення про виклик до суду за вказаною справою, а тому не змогла скористуватись своїм правом на захист.
Однак, Банк мав всі контакти відповідачки, але не повідомив останню про розгляд справи.
Скаржниця зауважує, що внаслідок необізнаності про наявний судовий процес, а в подальшому наявності непереборної сили (військова агресія рф проти України), вона була позбавлена можливості подати відзив на позовну заяву та надати відповідні докази та обгрунтування, які є важливими для розгляду справи та винесення правомірного рішення.
Зазначила, що позивачем на підтвердження боргу ОСОБА_1 до суду подані (в копіях): «Анкета-заявление о присоединении к Условиям и правилам предоставления банковских услуг в ПриватБанке» від 14.11.2014 року, виписка за договором б/н за період 05.01.2018 р. - 06.09.2021 р., розрахунок заборгованості за договором б/н від 14.11.2014 р. станом на 06.09.2021 року, довідка про заміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, довідка про видані картки, витяг з Умов та і правил надання банківських послуг.
Вказані документи не можуть підтверджувати факт існування боргу відповідачки в тому числі, в такому в якому зазначає позивач.
Так, копія «Анкети-заявления о присоединении к Условиям и правилам предоставления банковских услуг в ПриватБанке» від 14.11.2014 року не може підтверджувати існування боргу, оскільки вона є лише пропозицією укласти договір (офертою) в розумінні Цивільного кодексу України і для укладення договору обов'язковим елементом процедури такого укладення є прийняття цієї пропозиції (акцепт), відсутність якого підтверджується матеріалами справи, що свідчить про відсутність договору між сторонами.
В заяві немає жодного посилання на те, що сторони керувалися ст. 634 ЦКУ, тому посилання в позовній заяві Банку на те, що сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦКУ і тому підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», складає між відповідачкою та Банком договір, що підтверджується підписом у заяві, є нікчемним та безпідставним. Також, заява не містить домовленості про сплату відсотків за користування коштами.
Крім цього, у вказаній заяві від 14.11.2014 року відсутні будь-які умови, які є істотними для кредитного зобов'язання: заява не містить даних, що відповідачка отримувала або хотіла отримати кредит, а також відсутня інформація, яка саме кредитна карта їй видавалась.
Також, в заяві від 14.11.2014 р. зазначено що, заява разом із пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами, складає укладений договір про надання банківських послуг.
Однак, позивачем до справи не надано копію пам'ятки клієнта. Отже, Банк не надав суду належних документів, які підтверджують укладання між відповідачкою та позивачем кредитного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим позивачем в період - з часу підписання Заяви (14.11.2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21.09.2021 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
На думку апелянта позивачем не надано основних частин договору, на який Банк посилається, внаслідок цього докази позивача є неналежними.
На підтвердження обставин видачі кредиту позивач надав до суду довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, яка оформлена на ОСОБА_1 (договір б/н) (а.с. 19), в якій зазначено, що позивач надав відповідачці кредит у вигляді кредитної лінії.
Однак, позивач не зазначає, що кредитна лінія надається відповідачці відповідно до договору б/н від 14.11.2014 року, а посилається на договір б/н, що на думку відповідачки є різними документами.
Зазначена довідка не містить інформації, на якому саме картковому рахунку відкрита для відповідачки кредитна лінія.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі кредитного ліміту, сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені,штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Апелянт також зазначає, що у виписці, яку надав Банк, зазначено два карткові рахунки № НОМЕР_2 ; № НОМЕР_3 , що суперечить даним, які надав позивач.
На думку ОСОБА_1 наданий позивачем розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій.
Посилається на те, що якщо банк не ознайомив клієнта з конкретними умовами обслуговування кредитної карти, то вважається, що клієнт повинен оплачувати отриманий кредит на умовах, визначених загальними положеннями Цивільного кодексу.
Тобто, якщо мова йде про проценти, то це проценти у розмірі облікової ставки НБУ.
Щодо відповідальності за неналежне виконання свого зобов'язання з оплати заборгованості за кредиткою банк може нараховувати лише інфляційні втрати та 3 % річних за ст. 625 ЦК України, а стягненню підлягає лише суми використаного тіла кредиту.
Апеляційним судом виконаний процесуальний обов'язок щодо направлення позивачу копії апеляційної скарги та ухвали про відкриття провадження, що підтверджується звітом про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с. 192).
Таким чином, позивач, повідомлений про розгляд справи, не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо доводів і вимог апеляційної скарги відповідачки до апеляційного суду не направив.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (155492,84 грн.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.
Згідно із приписами ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписла заяву № б/н від 14 листопада 2014 року (а.с. 21).
Пунктом 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг передбачено обов'язок позичальника погашати заборгованість із сплати кредиту, відсотків за користування ним, за перевитрати платіжного ліміту, комісії за користування кредитом.
Повернення кредиту повинно було здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі та в порядку, визначеному договором. Сторони визначили, що договір складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку.
Відповідачка заповнила анкету-заяву, в якій зазначила персональні дані, підтвердила факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та Тарифами, правилами користування, розміщеними на сайті www.privatbank.ua. Також підтвердила, що згодна з тим, що дана анкета-заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між нею та Банком договір надання банківських послуг.
Інших відомостей, зокрема, щодо розміру кредитного ліміту, строків здійснення періодичних платежів, розміру, порядку нарахування та погашення відсотків за прострочення погашення боргових зобов'язань, розміру, порядку нарахування та погашення штрафних санкцій та інших умов анкета-заява не містить.
Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 було надана кредитна картка № 5221191100059186 від 05.01.2018 року, термін дії - «01/21» (а.с. 20).
Як вбачається з довідки АТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), 05 січня 2018 року відбувся старт карткового рахуну, 03 січня 2012 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 0,00 грн., 05 січня 2018 року збільшено кредитний ліміт до 29 000,00 грн., 10 січня 2018 року збільшено кредитний ліміт до 44 000,00 грн., 24 січня 2018 року збільшено кредитний ліміт до 75 000,00 грн., 05 лютого 2018 року збільшено кредитний ліміт до 100 000,00 грн., 16 січня 2020 року зменшено кредитний ліміт до 0,00 грн., (а.с.20).
У виписці по рахунку за договором б/н, сформованої банком за період з 05 січня 2018 року до 06 вересня 2021 року, клієнт - ОСОБА_1 , зазначено:
- усього витрат: 886 853,16 грн.;
- усього надходжень: 731 360,32 грн.;
- баланс на кінець періоду: - 155 492,84 грн.;
- остання операція по рахунку датована 31 березня 2020 року - «Списання відсотків за використання кредитного ліміту», залишок після операції становить «-155 492,84 грн.»;
- останнє поповнення рахунку - «поповнення карти готівкою» мало місце 05 липня 2019 року на суму 12 800,00 грн., із залишком після операції: «-101 452,94 грн.».
Отже, випискою про рух коштів по рахунку за договором б/н, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», сформованою банком за період з05 січня 2018 року до 06 вересня 2021 року, підтверджується факт того, що відповідачка періодично користувалася кредитними коштами.
З наданого представником позивача розрахунку заборгованості за договором б/н від 14 листопада 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 станом на 06 вересня 2021 року має заборгованість перед позивачем у розмірі 155 492,84 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 114 603,56 грн., несплачені проценти на прострочену заборгованість - 40 889, 28 грн. (а.с.5-8).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості по тілу кредиту та процентам, суд першої інстанції виходив з доведеності факту укладення між сторонами договору, згідно умов якого відповідачка, як позичальниця, погодилася, зокрема з розміром процентів за користування грошовими коштами.
Однак з такими висновками суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з ч.1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується лише до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У наданій суду заяві-анкеті від 14.11.2014 року, підписаній сторонами, інформація про процентну ставку відсутня. Також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість по процентам за користування кредитом.
АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку заборгованості за договором від 14.11.2014 року, посилався на виписку по рахунку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», як на невід'ємні частини спірного договору.
Так, витягом з Тарифів і Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов відповідачка ознайомилася та погодилася, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати заборгованості за тілом кредиту та щодо сплати процентів, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
При цьому, у наданій анкеті-заяві від 14.11.2014 року не вказано, яку саме послугу та на яких умовах відповідачка бажає отримати, окрім цього, із змісту анкети-заяви вбачається, що наявні різні тарифні плани обслуговування кредитної картки, а саме: «Універсальна», «карта для виплат» «Картка класу GOLD», «Преміальна карта», однак надані позивачем документи не містять посилань на те, який саме тарифний план підлягає застосуванню у даному випадку.
При цьому, надана позивачем роздруківка із сайту банку не може бути визнана належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у підписаній відповідачем анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Витяг з Тарифів (картковий рахунок рівня Platinum) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14.11.2014 року шляхом підписання заяви-анкети.
Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19), за результатами перегляду в касаційному порядку рішень судів першої та апеляційної інстанції, ухвалених за наслідками розгляду спору у подібних правовідносин.
При цьому, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 393/126/20 та Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20), при цьому відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, який викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), на яку, посилався заявник, а також від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19).
Більш того, у доданому до позовної заяви аркуші, який очевидно Банк вважає паспортом споживчого кредиту (така назва відсутня), міститься інформація загального характеру щодо кредитних продуктів позивача, яка може бути лише доказом ознайомлення споживача із різними умовами, проте ніяким чином не є доказом досягнення між сторонами згоди щодо конкретних умов кредитування.
Таким чином, наданий позивачем паспорт споживчого кредиту не є належним доказом на підтвердження вимог про стягнення з відповідачки відсотків за користування кредитними коштами.
Вимог про стягнення відсотків за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не заявив.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь Банку заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 40889, 28 грн. є необґрунтованим, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження досягнення із відповідачкою згоди щодо умов, розміру та порядку здійснення таких нарахувань у встановлених законом формі та порядку.
Отже, апеляційна скарга в частині вимог щодо відмови у стягненні з ОСОБА_1 процентів ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги з приводу відсутності підстав для стягнення з відповідачки заборгованості по тілу кредиту, що станом на 06.09.2021 року становить 114603,56 грн., колегією суддів відхиляються, враховуючи наступне.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, з яких вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 користувалася карткою і до липня 2019 року вносила кошти на погашення кредиту. Вимог про визнання цього договору недійсним в цілому або його частин недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав, відповідачка не заявляла, в зв'язку із чим, виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, доведеним є факт існування між сторонами договірних відносин, які виникли на підставі укладеного між ними 14.11.2014 року договору приєднання.
Отже, з матеріалів справи чітко вбачається, що відповідачці ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт, вона неодноразово поповнювала рахунок, користувалася кредитним лімітом.
Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення між сторонами договору та факт існування за договором заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачкою своїх обов'язків по сплаті кредиту, висновок суду про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитом, є обґрунтованим, оскільки із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що внаслідок неналежного виконання обов'язків за кредитним договором у відповідачки виникла заборгованість за кредитом у загальному розмірі 114603,56 грн., яка і підлягає стягненню, зважаючи на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості, як належний, допустимий і достовірний доказ, відповідачкою спростований не був.
При цьому слід зазначити, що ОСОБА_1 не заперечує факту отримання нею кредитної картки та користування нею.
Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальницею кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, розмір якої в даному випадку дорівнює 114603, 56 грн.
З врахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по тілу наданого кредиту в розмірі 114603,56 грн. не ґрунтуються на Законі, а тому колегією суддів відхиляються.
Не спростовують висновків суду доводи апеляційної скарги про те що наданий позивачем розрахунок не може підтверджувати існування боргу, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом.
На переконання апеляційного суду наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, узгоджується з первинним документом - випискою з рахунку і умовами кредитного договору, і приймається апеляційним судом, як належний і допустимий доказ.
Крім того, відповідачкою не надано будь-яких доказів на спростування достовірності наданого Банком розрахунку або помилковості обрахованої заборгованості за тілом кредиту, яка підтверджується первинними банківськими документами.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про доведеність заявлених Банком позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту є законним та обгрунтованим.
При цьому, рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами, розмір якої в даному випадку дорівнює 40889,28 грн., є помилковим, оскільки висновки суду у цій частині не відповідають обставинам справи та спростовуються її матеріалами.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду в повному обсязі та відмови у позові, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують.
Інші доводи апеляційної скарги відповідачки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідачка в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Оскільки висновок суду про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за по процентам у розмірі 40 889, 28 коп. не відповідає обставинам справи, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у стягненні з відповідачки на користь Банку заборгованості по процентам за користування кредитом. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, як законне та обґрунтоване.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відподно до ст. 141 ЦПК України удовий збір та витрати пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга задовольняється частково, а позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню, згідно вимог ст. 141 ЦПК України на користь ОСОБА_1 з Банку підлягають стягненню понесені по справі судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу, що обраховані з врахуванням розміру задоволених вимог позову та апеляційної скарги.
У зв'язку із тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 40889 грн. 28 коп. - скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом - відмовити.
Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судового збору - змінити, зменшивши розмір судового збору з 2333 грн. 39 коп. до 1674 грн. 46 коп.
В іншій частині заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року - залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при зверненні з апеляційною скаргою у розмірі 895 грн. 51 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6312 грн. 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: