Справа № 752/10239/23 Головуючий у суді І інстанції Шевченко Т.М.
Провадження № 22-ц/824/2414/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
04 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У травні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» (далі - ТОВ «УК «Венеція») звернулось до суду з вказаним вище позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 10 386,95 грн, інфляційні втрати у розмірі 44,43 грн та 3 % річних у розмірі 11,70 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідачка є власницею квартири АДРЕСА_1 , обслуговування якого та прибудинкової території здійснює ТОВ «Ліко-Житлосервіс», яке 09 листопада 2021 року змінило найменування на ТОВ «УК «Венеція».
29 жовтня 2019 року між сторонами укладено договір № 15/3/96 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, за умовами якого позивач забезпечує обслуговування та ремонт житлового будинку за вказаною адресою, а також утримання прибудинкової території, а відповідачка приймає участь у витратах на виконання зазначених робіт.
Однак, відповідачка свої зобов'язання в частині оплати наданих позивачем послуг належним чином не виконує, у зв'язку з чим за період з 01 листопада 2021 року по 30 березня 2023 року у неї утворилася вищевказана заборгованість, погашення якої вона ігнорує, отримуючи щомісячно рахунки на оплату. Оскільки відносини між сторонами є грошовим зобов'язанням, відповідачка має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 липня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УК «Венеція» заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01 листопада 2021 року по 30 березня 2023 року у розмірі 10 386,95 грн, суму інфляційних витрат у розмірі 44,43 грн та суму трьох відсотків річних у розмірі 11,70 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УК «Венеція» судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка, як власниця квартири в багатоквартирному будинку, не здійснювала оплату наданих позивачем послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території відповідно до умов укладеного договору та вимог закону, а тому наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заявленої суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідачка звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з неї на користь ТОВ «УК «Венеція» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 листопада 2021 року по 30 березня 2023 рокув сумі 9 597,94 грн, а у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
На обґрунтування зазначених вимог вказала, що вона являється власницею квартири АДРЕСА_1 , в якій разом з нею проживають і зареєстровані троє її дітей.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласник позбавлений відповідальності за неправомірні дії та бездіяльність директора ТОВ «УК «Венеція» - ОСОБА_2 , який не проінформував її про зміну найменування товариства та у письмовому вигляді не повідомив про його нову назву, не уклав з нею додаткової угоди, ігнорував розгляди запитів та заяв, надавав неправдиву інформацію та складав нікчемні договори, відмовлявся надавити договори, проводити перерахунки, звітувати про кошторис витрат та не вживав заходів досудового врегулювання спору, що призвело до порушень статей 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а тому відповідно до положень статті 141 ЦПК вона звільняється від будь-яких судових витрат, понесених позивачем за подання позовної заяви, а також від сплати інфляційних втрат та 3% річних з огляду на те, що розрахунок цих нарахувань суперечать вимогам статей 8, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме виконаний не уповноваженою особою.
Звертає увагу, що виконавцем безпідставно з квітня 2023 року збільшено ціну послуги на утримання будинку з 478,78 грн до 677,19 грн, яка є нікчемною відповідно до пункту 3-1 абзацу 3 розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Ключові рішення щодо управління будинком, у тому числі, щодо вартості послуг, вибору управляючої компанії приймаються шляхом проведення будинкових зборів та голосуванням співвласників, схваленням ними кошторису, переукладенням із власниками договорів за новими правилами тощо.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач та члени його сім'ї мають право не сплачувати вартість побутових відходів за місцем проживання за період їх відсутності у житловому приміщенні за умови надання виконавцю довідки про взяття їх на облік, як внутрішньо переміщених осіб. 02 червня 2022 року нею була подана до позивача заява про взяття її разом з членами сім'ї у квітні 2022 року на облік, як внутрішньо переміщених осіб, в якій вона просила провести перерахунок за комунальну послугу. Із цього обліку вона із сім'єю знялася 25 липня 2022 року, отже з квітня по липень 2022 року (за 4 місяці) позивач був зобов'язаний провести перерахунок по побутових відходах (частина друга статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
За таких обставин відповідачка вважає, що ТОВ «УК «Венеція» невірно здійснені розрахунки заборгованості за житлово-комунальні послуги по її квартирі за спірний період - замість 9 597,94 грн було нараховано 10 386,95 грн, а викладені умови договору за № 15/3/96 від 29 жовтня 2019 року суперечать положенням чинного законодавства.
Відзив позивача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 05 вересня 2019 року на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , обслуговування (утримання) якого та прибудинкової території здійснює ТОВ «Ліко-Житлосервіс», яке 09 листопада 2021 року змінило найменування на ТОВ «УК «Венеція», на підставі актів прийому-передачі від забудовника ТОВ «ТМО Ліко-Холдинг».
29 жовтня 2019 року між сторонами укладено договір № 15/3/96, предметом якого є забезпечення управителем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - послуги) у житловому будинку АДРЕСА_1 , а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
Відповідно до пунктів 2, 3 договору управитель надає послуги відповідно до затвердженого (погодженого) рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг, а саме розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 31 січня 2017 року № 100 «Про внесення змін до Тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надають виконавці цих послуг, по кожному будинку окремо для здійснення розрахунків із споживачами залежно від оплати останніми не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим». Розмір щомісячної плати за надані послуги на дату укладення договору становить 486,81 грн з ПДВ (5,83 грн за 1 кв. м х 83,5 кв. м).
Послугу з вивезення побутових, великогабаритних, рідких відходів (збирання, зберігання, перевезення, переробляння, утилізація, знешкодження та захоронення) було виокремлено в окрему комунальну послугу згідно з рішенням Київської міської ради від 17 квітня 2018 року № 479/4543.
За договором № 005/18 про надання послуг з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів від 09 вересня 2018 року, укладеним між ТОВ «Екотранс-Груп» та ТОВ «Ліко-Житлосервіс», та додаткової угоди № 1 від 20 лютого 2019 року до цього договору, за вивезення та знешкодження твердих побутових відходів з 01 березня 2019 року тариф становив за 1 куб. м 114,00 грн, в т.ч. ПДВ - 19,00 грн.
Відповідно до додаткової угоди № 3 від 01 січня 2022 року до договору № 005/18 від 09 вересня 2018 року тариф за вивезення та знешкодження твердих побутових відходів становив за 1 куб. м. 149,00 грн, в т.ч. ПДВ - 24,83 грн.
На підставі наказу ТОВ «Ліко-Житлосервіс» від 29 листопада 2019 № 36 виокремлено послугу з вивезення відходів зі складової тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій та встановлено окремі тарифи з вивезення, в т.ч. збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізації, знешкодження та захоронення побутових відходів та великогабаритних, що обслуговуються позивачем з розрахунку на людину в залежності від наявності в житловому будинку сміттєзбірника.
За адресою багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 у період з листопада 2021 року по грудень 2021 року вартість вивозу сміття з розрахунку на 1 людину становила 22,04 грн на місяць.
Згідно із наказом ТОВ «УК «Венеція» від 25 січня 2022 року № 1 у зв?язку із підвищенням цін виконавця зазначених послуг встановлено оновлені тарифи у житлових будинках, яких обслуговує позивач, за послуги вивезення побутових, великогабаритних, рідких відходів.
У період з січня 2022 року по вересень 2022 року вартість вивозу сміття у вказаному будинку з розрахунку на 1 людину становила 26,70 грн на місяць.
На підставі наказу ТОВ «УК «Венеція» від 30 вересня 2022 року № 26 у зв?язку із підвищенням цін виконавця зазначених послуг встановлено оновлені тарифи у житлових будинках, яких обслуговує позивач, за послуги вивезення побутових, великогабаритних, рідких відходів.
У період з жовтня 2022 року по березень 2023 року вартість вивозу сміття у вказаному будинку з розрахунку на 1 людину становила 32,07 грн на місяць.
Відповідно до розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги по квартирі відповідачки, в якій зареєстровано та проживає 4 особи, за період з 01 листопада 2021 року по 30 березня 2023 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій і вивезення побутових, великогабаритних, рідких відходів, розмір якої становить 10 386,95 грн.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Статтею 179 ЖК України визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюються з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Отже, власник житлового приміщення у багатоквартирному будинку несе також обов'язок з витрат на утримання будинку та прибудинкової території.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 901 ЦПК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом пунктів 5, 11 укладеного між сторонами договору споживач зобов'язаний оплачувати послуги у встановлений цим договором строк. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше ніж 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, послуги оплачуються в безготівковій формі.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правило статті 526 ЦК України є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
У даній справі, яка переглядається апеляційним судом, між позивачем та відповідачкою склалися договірні відносини шляхом укладення 29 жовтня 2019 рокудоговору про надання послуг № 15/3/96, за яким ОСОБА_1 надавалися послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, а також вивезення побутових відходів, які вона була зобов'язана оплачувати, оскільки фактично користувалася ними як власник квартири у багатоквартирному житловому будинку, і цей правочин є чинним і не розірваним у встановленому порядку, а отже обов'язковим до виконання його сторонами.
Однак відповідачка належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання за договором, своєчасно та у повному обсязі не оплачувала спожиті послуги, внаслідок чого станом на 30 березня 2023 року виникла заборгованість у розмірі 10 386,95 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що виконавцем послуг безпідставно з квітня 2023 року збільшено ціну послуги на утримання будинку з 478,78 грн до 677,19 грн, яка є нікчемною відповідно до пункту 3-1 абзацу 3 розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2849-ІХ, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в межах пред'явлених позовних вимог судом першої інстанції вирішувалось питання про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги лише за період з 01 листопада 2021 року по 30 березня 2023 року, в який тариф на зазначені вище послуги був незмінним і становив суму 486,81 грн з урахуванням його коригування шляхом віднімання 8,03 грн.
Враховуючи, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , за вказаною адресою надавалися послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а також вивезення побутових відходів їх виконавцем ТОВ «УК «Венеція», в тому числі й відповідачці на підставі відповідного договору про надання послуг, проте оплата цих послуг не була забезпечена споживачем у встановлений строк та у розмірі спожитої послуги залежно від площі квартири, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за надані послуги.
Зі змісту спірних правовідносин випливає, що відповідачка фактично не заперечувала, що позивачем надавалися житлово-комунальніпослуги за спірний період згідно укладеного договору, однак вказувала, що 02 червня 2022 року нею була подана управителю заява про взяття її разом з членами сім'ї у квітні 2022 року на облік, як внутрішньо переміщених осіб, з якого вона знялася 25 липня 2022 року, тому з квітня по липень 2022 року (за 4 місяці) позивач був зобов'язаний провести перерахунок по побутових відходах, чого на її прохання не зробив.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII), який набрав чинності 10 грудня 2017 року.
За змістом розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV в попередній редакції визнається таким, що втратив чинність з дня введення в дію Закону № 2189-VIII (тобто з 01 травня 2019 року), крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 10 червня 2018 року).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
У відповідності до частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.
Комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 7 Закону № 2189-VIII визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Водночас пунктом 6 частини першої статті 7 Закону № 2189-VIII визначено, що споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Таким чином, споживачі, які тимчасово залишили свої домівки, можуть скористатися своїм правом за умови надання виконавцю послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, постачання гарячої води, поводження з побутовими відходами заяви та довідки з тимчасового місця проживання, лікування, проходження військової служби, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тобто, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів справи вбачається, що до відзиву на позовну заяву відповідачка додала її заяву від 02 червня 2022 року, адресовану директору ТОВ «УК «Венеція» - ОСОБА_2 , у якій було викладено вимогу провести перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги (щодо утримання будинків та прибудинкових територій і сміття) з 01 березня по 31 травня 2022 року, у зв'язку з тим, що даними послугами вона та члени її сім'ї не користувалися. Додатками до заяви значаться три довідки від 02 та 12 квітня 2022 року про взяття Вінницькою міською радою Вилегжаніної В.В., малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повнолітньої ОСОБА_4 на облік, як внутрішньо переміщених осіб.
Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказана заява з додатками направлялася позивачу та була вручена йому у встановленому законом порядку. Експрес-накладна ТОВ «Нова пошта» від 06 червня 2022 року, на яку посилалась відповідачка, не містить інформації про те, що саме було надіслано, тобто про вкладення до листа. Крім того, у цій накладній відправником значаться ТОВ «Ліко-Житлосервіс» та В ОСОБА_5 , а одержувачем - приватна особа ОСОБА_2 , а також відсутні підписи представника служби поштового зв'язку і відправника.
Колегія суддів відмічає, що належним засобом доказування в даному випадку є опис вкладення, за допомогою якого було б можливо ідентифікувати зміст направленого поштового відправлення. Відтак, доводи відповідачки про те, що ТОВ «УК «Венеція» на її прохання не виконало свій обов'язок з проведення перерахунку за наданими послугами з квітня по липень 2022 року включно є необґрунтованими, оскільки обставини відправлення відповідної заяви на поштову адресу позивача ґрунтуються на припущеннях.
Разом з тим, положення пункту 6 частини першої статті 7 Закону № 2189-VIII не стосується житлової послуги з управління багатоквартирним будинком, оскільки оплачуючи дану послугу власники (співвласники) беруть участь в утриманні спільного майна, що їм належить, та зобов'язанні згідно із законодавством відшкодовувати витрати, пов'язані з утриманням багатоквартирного будинку. Споживачі послуг з управління багатоквартирними будинками мають оплачувати ці послуги, якщо вони фактично надаються управителем для відповідного будинку.
Частиною першою статті 9 Закону № 2189-VIII встановлено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
У відповідності до частини першої статті 12 Закону № 2189-VIII надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до статей 156, 162 ЖК України власник зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.
Статтею 68 ЖК УРСР встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Колегія суддів враховує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Особа, яка є власником (співвласником) квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, у тому числі в якому створено чи не створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, зобов'язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна відповідно до розміру своєї частки та затверджених тарифів, а також сплачувати вартість інших комунальних послуг.
Отже, не проживання особи у квартирі, яка належить їй на праві власності, не звільняє її від обов'язку нести витрати з оплати послуг, які забезпечують утримання майна.
При цьому нормами Житлового кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено, що управитель або виконавець повинен надавати споживачу акти виконаних робіт щомісячно щодо фактично наданих послуг. Відповідачка від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялася, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останньою не надано.
За наведених обставин судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачка допустила невиконання умов договору та вимог закону щодо належної оплати вартості послуг з утримання будинку та прибудинкової території, а також вивезення побутових відходів в установлений строк та у визначеній сумі вартості цих послуг.
За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Із долученого до позовної заяви розрахунку нарахування суми інфляційних втрат та 3 % річних боржника ВОСОБА_6 вбачається, що вони обраховані позивачем по щомісячних сумах заборгованості відповідачки окремо за весьперіод прострочення сплати коштів за надання послуг, а саме за листопад, грудень 2021 року і січень 2022 року, та складають 44,43 грн та 11,70 грнвідповідно. Даний розрахунок перевірений апеляційним судом та не викликає сумнівів в його правильності і обґрунтованості.
При цьому вказаний розрахунок складений і підписаний директором ТОВ «УК «Венеція» - ОСОБА_2 та провідним юристом ОСОБА_7 , а також засвідчений печаткою товариства, тому підстави вважати, що цей розрахунок нарахувань інфляційних втрат та 3 % річних в порушення вимог статей 8, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» виконаний не уповноваженою особою відсутні.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині першій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та відсутність у відповідачки пільг щодо сплати судового збору, суд першої інстанції вірно поклав на останню обов'язок відшкодувати позивачу документально підтвердженні судові витрати, а саме суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 684,00 грн.
Підстави для застосування у цій справі приписів частини дев'ятої статті 141 ЦПК України та звільнення відповідачки від сплати судового збору на користь позивача відсутні.
Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні відповідачкою спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідачки.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки відповідачка була звільнена від сплати судового збору під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі на підставі статті 136 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.
Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.О. Писана
Д.О. Таргоній