04 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 520/6531/19
адміністративне провадження № К/990/20579/23
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Хохуляка В.В., Васильєвої І.А.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу № 520/6531/19
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 (суддя Горшкова О.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2023 (головуючий суддя Русанова В.Б., судді: Жигилій С.П., Перцова Т.С.),
У липні 2019 року ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.02.2019 №38-5606-2035, №0021598-5606-2035, №0021599-5606-2035, №0021597-5606- 2035, №33-5606-2035, №34-5606-2035.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником нежитлових будівель, які відносяться до будівель промисловості, які в розумінні п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому у нього відсутній обов'язок сплачувати вказаний податок. Крім того, вказує на безпідставне нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на нежитлові будівлі літ. «А-1» загальною площею 457,0 кв.м та літ. «Б-1» загальною площею 702,1 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки такі фактично припинили своє існування в результаті реконструкції у нежитлову будівлю літ. «В-2».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 38-5606-2035, №0021598-5606-2035, №0021599-5606-2035, №0021597-5606- 2035, №33-5606-2035, №34-5606-2035 від 25.02.2019, відповідно до яких ОСОБА_2 нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 16.05.2023 рішення суду першої інстанції змінив з підстав та мотивів задоволення позову, виклавши його в редакції вказаної постанови. У іншій частині рішення залишено без змін.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2020 було зупинено провадження у справі в зв'язку зі смертю позивача до встановлення його правонаступника.
Провадження у справі поновлено ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2023.
Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.04.2023 замінив первісного позивача у справі ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 .
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 був власником нежитлових будівель за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником:
- нежитлової будівлі літ. «В-2» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3 768,5 кв.м;
- нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 457,0 кв.м та літ. «Б-1» загальною площею 702,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 22 476,1 кв.м.
25.02.2019 контролюючим органом на підставі підпунктів 266.7.1 та 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України прийняті податкові повідомлення-рішення №38-5606-2035, №0021598-5606-2035, №0021599-5606-2035, №0021597-5606- 2035, №33-5606-2035, №34-5606-2035, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості», а саме:
- № 0021598-5606-2035 за 2018 рік на суму 140 301,26 грн (3768,5 кв.м.х37,23 грн (1%х3723 грн) за нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Рубанівський, 3, літ. «В-2» загальною площею 3768,5 кв.м;
- № 34-5606-2035 на загальну суму 224 451,86 грн за нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Рубанівський, 3, літ. «В-2» загальною площею 3 768,5 кв.м, у тому числі:
за 2016 рік на суму 103 859,86 грн (3768,5 кв.м х 27,56 грн (2% х 1 378 грн);
за 2017 рік на суму 120 592 грн (3768,5 кв.м х 32 грн (1% х 3 200 грн);
- № 0021597-5606-2035 за 2018 рік на суму 43 153,29 грн (1159,1 кв.м х 37,23 грн (1% х 3723 грн) за нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Рубанівський, 3, літ. «А-1» загальною площею 457 кв.м. та літ. «Б-1» загальною площею 702,1 кв.м;
- № 33-5606-2035 на загальну суму 69 036,36 грн за нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Рубанівський, 3, літ. «А-1» загальною площею 457 кв.м. та літ. «Б-1» загальною площею 702,1 кв.м., у тому числі:
за 2016 рік на суму 31 944,80 грн (1159,1 кв.м х 27,56 грн (2% х 1 378 грн);
за 2017 рік на суму 37 091,20 грн (1159,1кв.м х 32 грн (1% х 3 200 грн);
- № 38-5606-2035 на загальну суму 1 338 676,52 грн за нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 22476,1 кв.м, у тому числі:
за 2016 рік на суму 619 441,32 грн (22476,1 кв.м х 27,56 грн (2% х 1 378 грн);
за 2017 рік на суму 719 235,2 грн (22476,1 кв.м х 32 грн (1% х 3 200 грн);
- № 0021599-5606-2035 за 2018 рік на суму 836 785,2 грн (22476,1 кв.м х 37,23 грн (1% х 3723 грн) за нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 22476,1 кв.м.
Позивач оскаржив вказані рішення в адміністративному порядку, однак рішенням ДФС України від 04.06.2019 скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення - рішення - без змін.
Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що будь-які будівлі, призначені для промислового виробництва, незалежно від того хто є їх власником - фізичні чи юридичні особи, та які використовуються у господарській діяльності, звільняються від оподаткування відповідно до вимог пп. «є» п.266.2.2. ст.266 ПК України.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем неправильно розраховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки застосовано хибні розміри ставок податку (не визначено типу та зони нежитлової нерухомості).
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів, апеляційний суд вказав, що суд дійшов необґрунтованого висновку про можливість застосування положень пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України до нежитлових будівель позивача, оскільки така пільга може бути застосована лише у разі, якщо власники об'єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Проте, доказів використання позивачем належних йому будівель у виробничому процесі суду не надано.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що у зв'язку з невизначенням до якого типу нежитлової нерухомості відносяться нежитлові будівлі позивача, контролюючим органом при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, застосовано хибні ставки податку.
З рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Мотивуючи вимоги касаційної скарги, контролюючий орган зазначає, що при формуванні спірних податкових повідомлень-рішень обґрунтовано керувався відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, оскільки будь-яких інших документів, які б конкретизували приналежність нежитлових будівель до певної категорії, у розпорядженні не мав. При цьому, вказує, що позивач не звертався до відповідача із заявою про проведення звірки; жодних додаткових правовстановлюючих документів надано не було.
Посилається також на помилковість висновку судів, що нежитлові будівлі літ. «А-1» та «Б-1» за адресою: АДРЕСА_1 в результаті реконструкції у нежитлову будівлю літ. «В-2» перестали існувати як об'єкти права власності з 31.07.2007, оскільки сам факт реконструкції нерухомого майна не свідчить про втрату власником права власності на таке майно, оскільки останнє припиняється з моменту внесення змін до державного реєстру, які, у даному випадку, внесено не було.
Крім того, безпідставними вважає контролюючий орган і твердження суду апеляційної інстанції про неможливість самостійно здійснити розрахунок сум податку, оскільки за встановлення у судовому процесі об'єкту оподаткування та його вартісного вираження, суд не позбавлений можливості виділити із загального обсягу грошових зобов'язань суму, яка збільшена правомірно, не скасовуючи при цьому повністю податкове повідомлення-рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 16.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2023 у цій справі.
Позивачка правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалася, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).
Підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Крім того, застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки з його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, якою судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа №806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Так, вказавши на обґрунтованість застосування до спірних правовідносин п.п. «є» п.п. 266.2.2. п.266.2 ст.266 ПК України, суд першої інстанції виходив з того, що об'єкти нерухомості, які належали ОСОБА_2 на праві власності, відносяться до будівель промисловості та використовувалися останнім у власній господарській діяльності.
Натомість, апеляційний суд ствердив, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про можливість застосування положень п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України до нежитлових будівель позивача, які хоч і віднесено до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак такі не використовувалися у господарській діяльності останнього.
Зокрема, суд апеляційної інстанції вказав, що не є належним доказом використання позивачем нежитлових будівель у господарській діяльності та обставина, що ОСОБА_2 є засновником юридичної особи Приватна фірма "Алекс-3", одним з видів діяльності якої за КВЕД 22.23 є виробництво будівельних виробів із пластмас, відповідно до даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Жодних інших доказів використання позивачем належних йому будівель у виробничому процесі суду не надано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що у цій справі не встановлено підстав для застосування п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки відсутні умови, які передбачають можливість такого застосування, а саме - використання об'єктів нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Щодо питання застосування контролюючим органом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України у поєднанні із встановленими ставками податку для певних типів нежитлових приміщень, то колегія суддів зазначає наступне.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у зв'язку з невизначенням до якого типу нежитлової нерухомості відносяться нежитлові будівлі позивача, контролюючим органом при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, застосовано хибні ставки податку.
Відповідно до пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належить встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
За правилами підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три (станом на 01.01.2016) та 1,5 відсотка (станом на 01.01.2017 та 01.01.2018) розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Таким чином, відповідно до приписів пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України органи місцевого самоврядування, серед іншого, встановлюють ставки податку на нерухоме майно, а саме для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому у підпункті 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України законодавець встановив максимальну межу розміру такого податку (1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування) та надав право органу місцевого самоврядування на диференціацію розміру ставки податку залежно від (1) місця розташування (зональності), (2) виду нерухомості, (3) особи платника податку. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 серпня 2020 року (справа №480/631/19).
Судами встановлено, що у 2016 році ставки податку на нерухоме майно встановлювались відповідно до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові (додаток 1 до Рішення 4 сесії ХМР 6 скликання від 12.01.2011 №126/11 «Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України» (в редакції Рішення 36 сесії ХМР 6 скликання «Про внесення змін до Рішення 4 сесії ХМР 6 скликання від 12.01.2011 №126/11 Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України» від 21.01.2015 №1793/15).
При цьому, у Додатку 1 до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлені ставки податку на нерухоме майно залежно від типу та зони нежитлової нерухомості.
У 2017-2018 роках згідно із пунктами 1 -3 додатку № 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 542/7 від 22.02.2017 "Про місцеві податки та збори у місті Харкові", ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, визначалися у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування. Ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних (крім об'єктів, визначених п. 3) та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 1 відсоток. Ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні 1 відсоток; 2) будівлі офісні 1 відсоток; 3) будівлі торговельні 1 відсоток; 4) гаражі 0,1 відсотка; 5) будівлі промислові та склади 0,25 відсотка; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі 0 відсотків; 8) інші будівлі 0,1 відсотка.
У цій справі податковий орган вказував, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у графі «Тип майна» зазначено лише нежитлові приміщення без детальної конкретизації. Інших документів, які б конкретизували приналежність нежитлових будівель до певної категорії, ОСОБА_2 до контролюючого органу не надавав, як і не скористався правом на проведення звірки.
Підпункт 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачає, що платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:
об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;
розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;
права на користування пільгою із сплати податку;
розміру ставки податку;
нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
У постанові від 29 червня 2023 року (справа №520/342/21), ухваленій у подібних до цієї справи правовідносинах, Верховний Суд, застосовуючи наведену вище норму податкового законодавства, виснував, що платник податків не позбавлений можливості надати до податкового органу уточнюючі документи щодо характеристик оподатковуваних будівель для правильного розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом застосування відповідних коефіцієнтів для обчислення такого податку.
Суд касаційної інстанції у цій справі також зазначає, що у випадку нереалізації платником податків права на проведення звірки даних відсутні підстави для посилань в подальшому на відомості, що можуть мати вплив або на віднесення належного йому нерухомого майна до об'єкта оподаткування взагалі, або ж на розмір ставки податку. Подібний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 09 серпня 2022 року (справа №819/1339/16).
Як уже було зазначено, контролюючий орган стверджує, що позивач із заявою про звірку даних до нього не звертався.
Натомість, як зазначено у позовній заяві, 27.03.2019 ОСОБА_2 звернувся до контролюючого органу із заявою про проведення звірки даних в порядку п.266.7.3. ст.266 ПК України, однак жодної відповіді на вищезазначену заяву не отримав.
Разом з тим, оскаржувані судові рішення не містять жодної правової оцінки ні факту звернення ОСОБА_2 до контролюючого органу із заявою про звірку даних, ні наслідкам розгляду такої заяви.
В контексті зазначених вище норм права у взаємозв'язку із наведеними висновками Верховного Суду, встановлення обставин звернення позивача до контролюючого органу із заявою про проведення звірки даних має визначальне значення у цій справі, оскільки може вплинути на результат вирішення спору.
Суд касаційної інстанції вважає, що такий підхід судів до встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не відповідає вимогам, що висуваються приписами частини четвертої статті 9 КАС України до дотримання принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що судові рішення не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.
Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи контролюючого органу про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності у останнього можливості самостійно здійснити розрахунок сум податку та, як наслідок, необхідність скасування податкових повідомлень-рішень у повному обсязі, оскільки суми грошових зобов'язань, яких стосуються позовні вимоги, визначені позивачу за конкретними окремими підставами, а при вирішенні відповідного спору суд не позбавлений можливості скасувати рішення суб'єкта владних повноважень у частині та, за встановлення у судовому процесі об'єкту оподаткування та його вартісне вираження, не позбавлений можливості виділити із загального обсягу грошових зобов'язань суму, яка збільшена правомірно. Такі дії суду не є підміною повноважень контролюючого органу, а є способом відновлення порушених прав та інтересів та справедливості в цілому, що відповідає повноваженням адміністративного суду.
Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 3 вересня 2019 року (справа №806/2049/18), від 26 грудня 2018 року (справа № 2а/0370/3780/11), від 23 жовтня 2018 року (справа №808/3458/16), від 21 травня 2020 року (справа № 824/257/18-а).
Що ж стосується доводів відповідача в касаційній скарзі про те, що будівлі літ. «А-1» та літ. «Б-1» за адресою: АДРЕСА_1 є окремими (самостійними) об'єктами оподаткування, оскільки сам факт реконструкції нерухомого майна не свідчить про втрату власником права власності на таке майно, то вони не заслуговують на увагу, оскільки судами встановлено внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення (погашення) права власності ОСОБА_2 на нежитлові будівлі літ. «А-1» (площею 457,0 кв.м.) та літ. «Б-1» (площею 702,1 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1 .
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2023 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
СуддіВ.П. Юрченко В.В. Хохуляк І.А. Васильєва