04 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 560/12806/23
адміністративне провадження № К/990/10548/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Пасічник С.С., перевіривши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.11.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2023 у справі №560/12806/23 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, розпорядження про анулювання ліцензії, визнання протиправною бездіяльності,
Зі змісту наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.03.2023 за №0032190705, №0032220705, №0032240705 і №0032230705, розпорядження від 12.04.2023 №58-р про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями №2225000308202201451; визнати протиправною (такою що не відповідає положенням абзацу 2 пункту 42.4 статті 42 ПК України) бездіяльність відповідача щодо ненаправлення на електронну адресу платника податків (позивача) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет стосовно розпорядження від 12.04.2023 №58-р.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 07.11.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2023, позов задовольнив частково; визнав протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Хмельницькій області щодо ненадіслання платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет відповідно до вимог п.42.4 ст.42 ПК України, а саме інформації про скасування ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 за №22200308202201451 розпорядженням Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 12.04.2023 №58-р; а в іншій частині позовних вимог відмовив.
Вказані судові рішення ухвалені у справі, що призначена та розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
19.03.2024 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.11.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2023 в частині відмови у задоволенні позову, з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення відповідних позовних вимог. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявляє пункти 1, 3 і 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (з урахуванням пунктів 1 і 4 частини другої статті 353 цього ж Кодексу).
При вирішенні питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право на касаційне оскарження.
Частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Так, згідно з частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Стаття 330 Кодексу адміністративного судочинства України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже зміст наведених положень процесуального закону свідчить про те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, в касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Водночас частина третя статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Згідно з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов'язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
При визначенні подібності правовідносин необхідно враховувати суб'єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору); об'єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Обов'язковими ж умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
В той же час посилання у касаційній скарзі на порушення судом першої та (або) апеляційної інстанції норм процесуального права, як умови для скасування судових рішень, можуть бути визнані прийнятними при касаційному оскарженні судових рішень за пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у разі обгрунтованості заявлених у такій скарзі підстав касаційного оскарження, визначених відповідними пунктами частини другої та третьої статті 353 цього Кодексу.
Перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник не навів обов'язкових умов у їх сукупності, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку за заявленими ним пунктами 1 і 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, позивач не визначив чітко норми права, які були застосовані судами попередніх інстанцій неправильно, не обгрунтував, у чому саме полягало таке неправильне застосування норм права; натомість навів фактичні обставини справи, процитував положення законодавства із посиланням на окремі витяги із постанов Верховного Суду (без доведення при цьому подібності правовідносин як такої); водночас не вказав на підстави необхідності висновку Верховного Суду щодо правозастосування норм права у подібних правовідносинах (як то для усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми тощо), а також не пояснив, у чому, на його думку, полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій саме норм права, щодо яких необхідний висновок Верховного Суду, та як такі відповідні норми права повинні були застосовуватись.
В цілому зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди позивача із наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, - що не кореспондується із нормами пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Окрім того, у даній касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328, пункти 1 і 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає про недослідження судами долученого до відзиву відповідача доказу (а саме «Додаток №5» на 47 аркушах) та водночас наводить свої міркування щодо його неналежності.
Так, згідно із пунктами 1 і 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
- суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
- суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
За змістом приписів пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України недослідження судами зібраних у справі доказів може бути враховано за умови обгрунтування заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених саме пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, у силу норм частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Вказаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судом порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Однак, всупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань у зазначеному контексті.
Поряд з цим відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У касаційній скарзі містяться посилання, що ця справа має для позивача виняткове значення з огляду на значний розмір застосованих до нього штрафних санкцій на підставі акта фактичної перевірки.
Оцінивши твердження скаржника стосовно винятковості справи, Суд вважає їх нейпринятними у розумінні приписів підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказівок же на існування інших обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга не містить.
За таких обставин касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
1. Повернути касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.11.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2023 у справі №560/12806/23 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, розпорядження про анулювання ліцензії, визнання протиправною бездіяльності.
2. Надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги учасникам справи, а касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами - скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяС.С. Пасічник