26 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/23778/23 пров. № А/857/233/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Кузьмича С.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судових засідань - Хомича О.Р.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року (головуючий суддя: Костюкевич С.Ф., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом громадянина Корейської Народно-Демократичної Республіки ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про скасування відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
Громадянин Корейської Народно-Демократичної Республіки ОСОБА_1 , через засоби поштового зв'язку 18.08.2023, звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України у Волинській області у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.07.2023;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України прийняти заяву ОСОБА_1 про надання статусу біженця, або особи яка потребує додаткового захисту в Україні.
Обґрунтовує позов тим, що є громадянином КНДР та через побоювання за своє життя, здоров'я та свободу у зв'язку з своїми релігійними поглядами був вимушений залишити країну походження. Вказав, що за рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15.05.2023 по справі № 725/3505/23 його було затримано, з метою його ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, строком на 6 місяців з поміщення до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України (ПТПІ) Державної міграційної служби України, в с. Журавичі, Луцького району, Волинської області, починаючи з часу фактичного затримання, а саме з 18 год 40 хв 12 травня 2023 року.
Зазначає, що перебуваючи в статусі затриманого, в Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України він скористався правом на звернення за захистом в Україні, гарантованим Конституцією та законами України, та відповідними міжнародними конвенціями. Відповідну заяву-анкету направив через адміністрацію Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області. Однак, 09.08.2023 отримав лист-відповідь від УДМС в Волинській області про те, що на час воєнного стану прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є неможливим.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року позов задоволено повністю.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати та прийняти судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що позивачем було порушено порядок та строки звернення за захистом, передбачені ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI. Також відзначає, що у відповідності до нормативно-правового регулювання особі, яка потребує захисту необхідно бути особисто присутньою при поданні заяви. До того ж зауважує, що судом першої інстанції було не враховано те, що згідно з міжнародними договорами держава під час війни може вживати тимчасових заходів щодо обмежень у наданні притулку особам, що потребують захисту.
Представник відповідача Гудкова М.С. у судовому засіданні просила апеляційну скаргу задовольнити.
Представник позивача Максимов А.О у судовому засіданні просив апеляційну скаргу відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що громадянин КНДР ОСОБА_1 через побоювання за своє життя, здоров'я та свободу у зв'язку з вчиненням замаху на його життя через його політичні погляди був вимушений залишити країну походження та вирішив звернутись за захистом в Україні.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15.05.2023 по справі № № 725/3505/23 затримано громадянина Корейської Народно-Демократичної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою його ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, строком на 6 місяців з поміщення до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України (ПТПІ) Державної міграційної служби України, с. Журавичі, Луцький район, Волинської області, починаючи з часу фактичного затримання, а саме з 18 год. 40 хв. 12 травня 2023 року.
ОСОБА_1 звернувся 20.07.2023 через Волинській пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства до Управління ДМС у Волинській області із заявою (із додатками) про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
Листом від 28.07.2023 за вихідним №0701.4-3805/0701.1.3-23 на заяву позивача від 20.07.2023 за вх. №0777.1-94/0777.1-23 відповідач повернув заяву та подані ним документи без прийняття до розгляду та рекомендацією звернутися із даною заявою після припинення чи скасування воєнного стану.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з метою належного способу захисту порушених прав позивача, дослідивши письмові докази у їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги належить задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій Управління ДМС у Волинській області по відмові у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання Управління ДМС у Волинській області та зобов'язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина КНДР ОСОБА_1 від 20.07.2023, з врахуванням висновків суду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні урегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 8 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Як передбачено у частині п'ятій статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Відповідно до частини 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з статтею 7 Закону України № 3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі - Правила № 649).
Відповідно до пункту 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила №649) уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з пунктом 2.4 Правил № 649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Пунктом 2.4 Правил № 649 визначено, що у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.
Відповідно п. 13 Розділу ІІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні», затвердженою наказом Міністра МВС № 141 від 29.02.2016, у разі звернення іноземця або особи без громадянства до адміністрації ПТПІ про передачу заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, для розгляду територіального органу ДМС, на території обслуговування якого знаходиться ПТПІ, адміністрація ПТПІ того ж дня надсилає заяву реєстрованим поштовим відправленням до територіального органу ДМС із одночасним повідомленням цього органу засобами електронних комунікацій. Копія повідомлення про відправлення заяви іноземця або особи без громадянства та електронного листа долучається до особової справи особи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції у своєму рішенні покликався на те, що громадянин КНДР ОСОБА_1 належним чином заповнив заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та направив її через адміністрацію Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області. Мотивуючи тим, що через побоювання за своє життя, здоров'я та свободу у зв'язку з вчиненням замаху на його життя через його політичні погляди був вимушений залишити країну походження та вирішив звернутись за захистом в Україні.
Однак, така заява-анкета не була долучена до матеріалів розглядуваної справи.
Судом апеляційної інстанції витребувано заяву-анкету ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.07.2023.
Проаналізувавши цю заяву, судом апеляційної інстанції встановлено, що вона відповідає вимогам законодавства, а саме встановленому зразку згідно зі Наказом Міністра МВС від 07.09.2011 № 649.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач належним чином заповнив заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка направлена через адміністрацію Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області.
Щодо покликань апелянта на існування підстави для відмови у зв'язку з можливістю відступу від міжнародно-правових зобов'язань держави в у зв'язку з воєнним станом, то суд апеляційної інстанції їх не враховує, оскільки на сьогодні ст. 6 Закону України № 3671-VІ передбачено лише дві підстави для відмови у прийнятті заяви:
- заявник видає себе за іншу особу;
- заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Управління Державної міграційної служби України у Волинській області мало можливість прийняти заяву-анкету позивача, провести інтерв'ю та з'ясувати, чи містить заява позивача характер зловживання. За відсутності такого інтерв'ю та за відсутності ґрунтовного аналізу наданої інформації по країні походження, рішення органу ДМС є необґрунтованим і таким, що прийняте з порушенням норм закону.
Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 640/23300/19.
Таким чином, апеляційна скарга Управління Державної міграційної служби України у Волинській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року у справі № 140/23778/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді С. М. Кузьмич
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 05.04.2024.