05 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/1773/23 пров. № А/857/22185/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима В.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмово провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року у справі № 140/1773/23 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Волинській області (відокремлений підрозділ Державної податкової служби України) до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Мачульським В.В. в м. Луцьк Волинської області 14 квітня 2023 року за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -
Головне управління ДПС у Волинській області (далі також - ГУ ДПС, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , відповідач), в якому просило суд стягнути з відповідача податковий борг в сумі 79368,16 грн. в дохід держави.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила відповідач, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином правомірність нарахувань контролюючим органом відповідачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, внаслідок несплати якого виник податковий борг. Вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про узгодження суми податкового боргу, оскільки не дослідив питання отримання відповідачем податкових повідомлень-рішень, на підставі яких виник податковий борг, та який є предметом розгляду у цій справі.
У відповідь на подану апеляційну скаргу позивач подав відзив, у якому заперечує проти вимог скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно з положеннями статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за відповідачем обліковується податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у сумі 79368,16 грн, про що зазначено у розрахунку виникнення податкової заборгованості по нарахованих (донарахованих) сумах згідно карток особових рахунків.
Податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 79368,16 грн виник внаслідок несплати відповідачем грошових зобов'язань згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 30.09.2019 № 0163355-5533-0308 на суму 2354,48 грн., від 10.02.2020 № 0003675-5533-0308 на суму 2639,07 грн. та № 0003674-5533-0308 на суму 29651,02 грн., від 30.09.2019 № 0163354-5533-0308 на суму 29149,47 грн., від 19.09.2017 № 453472-13 на суму 30316,32 грн., від 15.09.2018 № 0060422/1303-0308 на суму 31172,80 грн., від 05.04.2021 № 0148834-2406-0318 на суму 30264,02 грн., від 05.04.2021 № 0148835-2406-0318 на суму 2986,90 грн.
Згідно листа № 583/03-20-13-04-04 від 15.06.2022 скасовано податкові повідомлення-рішення за податкові (звітні) періоди 2018-2020 роки.
Податкова вимога від 17.02.2020 № 11653-55 була надіслана ГУ ДПС на адресу відповідача та вручена 02.04.2020.
Доказів оскарження податкової вимоги чи податкових повідомлень-рішень у судовому чи в адміністративному порядку відповідачем надано не було, як і доказів сплати податкового боргу.
Відтак, ГУ ДПС звернулося до адміністративного суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у судовому порядку.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки за відповідачем обліковується податковий борг у сумі 79368,16 грн, щодо наявності та розміру якого відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву, не надано доказів його сплати, вжиті контролюючим органом заходи не призвели до його погашення, то позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом прийняття рішення про стягнення податкового боргу у вказаному вище розмірі.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами Податкового кодексу України (далі також - ПК України).
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, встановлено, що грошове зобов'язання платника податків сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.175 статті 14 ПК України сума грошового зобов'язання, самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Приписами підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Згідно з положеннями пункту 37.2 статті 37 ПК України податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.
Пунктом 54.1 статті 54 ПК України встановлено, що, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно із пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пункту 59.3 статті 59 ПК України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Згідно з пунктом 59.5 статті 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Згідно з підпунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Підпунктом 56.15 статті 56 ПК України передбачено, що скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
Відповідно до підпункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Таким чином, у разі незгоди з податковим повідомленням-рішенням, яким платнику податків визначено грошове зобов'язання, останній має право оскаржити таке податкове повідомлення-рішення в адміністративному чи судовому порядку. Протягом строку оскарження грошове зобов'язання вважається неузгодженим.
Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що узгоджене грошове зобов'язання, не сплачене платником податків у добровільному порядку в строки, визначені законодавством, набуває статусу податкового боргу, з метою стягнення якого контролюючий орган має право звертатись з відповідним позовом до суду.
З матеріалів справи слідує, що станом на 07.02.2023 за ОСОБА_1 обліковується податковий борг у розмірі 79368,16 грн. по платежу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.
На момент подання адміністративного позову згідно з листом 583/03-20-13-04-04 від 15.06.2022 скасовано податкові повідомлення-рішення за податкові (звітні) періоди 2018-2020 років в загальній сумі 79165,92грн., а саме:
20.06.2022 зменшено борг минулих років по податковому повідомленню-рішенню №453472-13 від 19.09.2017 на суму 30316,32грн.;
20.06.2022 зменшено борг минулих років по податковому повідомленню-рішенню №0060422/1303-0308 від 15.03.2018 на суму 31172,80грн.;
20.06.2022 зменшено борг минулих років по податковому повідомленню-рішенню №0163355-5533-0308 від 30.09.2019 на суму 2354,48грн;
20.06.2022 зменшено борг минулих років по податковому повідомленню-рішенню №0163354-5533-0308 від 30.09.2019 на суму 15322,32грн.
Зазначена вище сума в розмірі 79165,92 грн не включена до стягнення податкового боргу. Отже, Головним управлінням ДПС у Волинській області правомірно встановлено суму до стягнення податкового боргу в розмірі 79368,16грн. та, відповідно до оскаржуваного рішення, сума в розмірі 79165,92грн. - не стягувалась, що також вбачаєтеся з розрахунку суми податкового боргу доданого до позовної заяви.
Відповідачу податкові зобов'язання були визначені контролюючим органом. Податкові повідомлення-рішення відповідачем не оскаржувалось, а тому є узгодженими та набули статусу податкового боргу, у відповідності до підпункту 14.1.175 статті 14 ПК України.
Водночас, в апеляційній скарзі зазначено, що в оскаржуваному рішенні не обґрунтовано жодними доказами у зв'язку з чим виник податковий борг і якого саме майна він стосується.
Однак, наведені представником відповідача обставини не є предметом судового розгляду у даній справі, оскільки оцінка податкових повідомлень-рішень, які прийняті контролюючим органом як акти індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження податкових повідомлень-рішень.
В свою чергу, неоскарження актів індивідуальної дії в досудовому або судовому порядках платником податків вказує на погодження останнього з визначеними йому сумами грошових зобов'язань.
Згідно з пунктом 70.7 статті 70 ПК України фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до підпункту 70.2.4 пункту 70.2 статті 70 ПК України до облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься інформація, в тому числі, щодо місця проживання.
Тобто платник податків у разі зміни податкової адреси зобов'язаний подати заяву про внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (форма 5-ДР) для внесення змін щодо місця проживання. Відповідач у встановленому порядку не повідомив контролюючий орган про зміну місця проживання.
Відповідно до пункту 58.3. статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Згідно пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Враховуючи викладене, за винятком випадків оскарження податкового повідомлення-рішення, законодавство пов'язує виникнення у фізичної особи обов'язку сплатити грошове зобов'язання із фактом особистого вручення їй чи законному представникові податкового повідомлення-рішення або надсилання його рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцем проживання або останнім відомим місцезнаходженням.
Колегія суддів наголошує, що податкова вимога від 17.02.2020 № 11653-55 була надіслана на адресу платника податку, яка зазначена у відомостях з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків і вручена платнику 02.04.2020, що підтверджено відміткою та печаткою пошти на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, а також, як вбачається з відомостей Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 09.01.2023 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
На вказану адресу листом від 19.01.2023 № 894/6/03-20-13-04-06 ГУ ДПС було повторно направлено податкові повідомлення-рішення. З огляду на зазначене, контролюючим органом дотримано вимоги щодо надіслання (вручення) платнику податків податкової вимоги та податкових повідомлень-рішень.
Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт надіслання ОСОБА_1 податкової вимоги у період після скасування податкових повідомлень-рішень та зазначає наступне.
Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на час погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення та до моменту його повного погашення за всіма видами податків і зборів. При цьому, грошові зобов'язання, які складають податковий борг, можуть змінюватись як кількісно, так і за видами податків. Проте, у разі зміни суми податкового боргу нормами ПК України не передбачено обов'язку контролюючого органу повторно формувати та вручати платнику податків податкову вимогу.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постановах від 31.01.2024 (справа № 140/12235/21), від 12.06.2018 (справа № 810/2533/16), від 19.02.2019 (справа № 818/1117/16), від 04.03.2019 (справа № 2а-6053/11/1070), від 25.02.2020 (справа № 1340/5767/18).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ГУ ДПС правомірно нараховане дане податкове зобов'язання, і доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року у справі № 140/1773/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 05.04.2024