04 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/4873/23 пров. № А/857/21070/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу Державного нагляду (контролю) у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Луцович М.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
15 червня 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу Державного нагляду (контролю) у Закарпатській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову № ПШ 008068 від 04 травня 2023 року про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 04 травня 2023 року щодо нього винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 008068, згідно з якою стягнуто штраф у розмірі 17000,00 грн. Вказує, що постанову було прийнято на підставі Акту № 350275 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 04 квітня 2023 року, яким установлено відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме використання водієм сторонної картки водія. Зауважує, що така постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки він не був належним чином повідомлений про розгляд справи й не міг бути присутнім при розгляді акту № 350275, на підставі якого згодом була винесена оскаржувана постанова; постанова про накладення штрафу не містить інформації про вид правопорушення, а лише зазначення ст. 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» без зазначення суті правопорушення, не містить посилання на частину, пункт або абзац статті; при складанні акту № 350275 не було враховано положення п. 3.3. Інструкції № 385, що саме водій транспортного засобу, обладнаного тахографом своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання. тобто, даний обов'язок покладено не на підприємство, а саме на водія.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, як перевізник повинен відповідно до положень Інструкції з використання контрольних пристроїів (тахографів) на автомобільному транспорті затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24 червня 2023 року забезпечити водія необхідними документами, а водій зобов'язаний заповнювати відповідні документи, протягом часу якого керував транспортним засобом та мати при собі картку водія чи роздруківку даних роботи цифрового тахографу. Судом першої інстанції встановлено, що водій ОСОБА_2 не дотримався приписів Інструкції 385 та не надав особисту картку водія. Таким чином, оскільки під час проведення перевірки водій не надав посадовим особам Укртрансбезпеки документів, передбачених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем порушено вимоги автомобільного законодавства та при цьому не наведено обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної постанови. Також суд першої інстанції вказав про дотримання відповідачем вимоги Порядку № 1567 щодо скерування суб'єкту господарювання рекомендованого листа з повідомленням про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, визнавши доводи позивача з цього приводу необґрунтованими і безпідставними. З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що вищенаведеними доказами підтверджується факт вчинення позивачем порушення вимог статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв'язку з чим постанова Державної служби України з безпеки на транспорті є правомірною та не підлягає скасуванню.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що в порушення вимог п. 26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567, його не було повідомлено про час і місце розгляду справи про порушення, що позбавило його можливості надати свої пояснення та заперечення. Вказує на суттєві невідповідності та розбіжності у термінах направлення (надіслання) та отримання (вручення) повідомлення про розгляд справи, тому відповідні докази щодо повідомлення про розгляд справи, надані відповідачем, варто піддавати сумніву та наналежному дослідженню судом першої інстанції. Звертає увагу на те, що з вищевказаних документів неможливо ідентифікувати які саме листи, з яким змістом надсилалися ФОП ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області в рамках проведення заходів державного контролю шляхом проведення рейдової перевірки 04 квітня 2023 року перевірено транспортний засіб марки VOLVO FH 42T, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ФОП ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Згідно з Актом № 350275 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 04 квітня 2023 року, під час перевірки виявлено порушення: «під час здійснення внутрішніх вантажних перевезень згідно ТТН № 0404/2 від 04 квітня 2023 року (вантаж гранула паливна основа) транспортним засобом обладнаним цифровим контролюючим пристроєм тахограф за відсутності документів визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме використання водієм сторонньої картки водія», а також перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки щоденного реєстраційного листка режимів праці та відпочинку водія, а саме: роздруківка даних роботи та відпочинку водія ОСОБА_2 за 04 квітня 2023 року на паперовому носії. Пояснення водія про причини порушень: пояснення відсутні, водій з актом ознайомлений, Водій акт підписав.
Постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ008068 від 04 травня 2023 року до ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн. Вказано про допущення ним порушення вимог ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за який передбачена абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з частиною сьомою статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частинами першою - другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Тобто, перелік документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним.
Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно:
наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;
додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);
відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
оснащення таксі справним таксометром;
відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;
виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі);
виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
При цьому, відповідно до ст. 18 Закону № 2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Відповідно до статті 34 Закону № 2344-III, автомобільний перевізник повинен:
виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;
забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;
забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв;
організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;
забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
забезпечувати безпеку дорожнього руху;
забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов'язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п'ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
В силу пунктів 21, 22 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Приписами пункту 25 Порядку № 1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною восьмою статті 53 Закону № 2344-III водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Відповідно до пунктів 6.1 - 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07 червня 2010 року № 340 (далі - Положення № 340), автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Пунктом 1.3. Положення № 340 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Згідно з пунктом 7.1 Положення № 340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 6.3. Положення № 340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 червня 2010 року № 385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція № 385), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 385, ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385:
контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;
картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;
тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Відповідно до пункту 3.3. Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
За приписами пункту 3.5 Інструкції № 385 перевізники:
забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);
зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Відповідно до пункту 3.6 Інструкції № 385, перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:
правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР);
наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;
дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;
дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;
наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;
строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів зазначає, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III зокрема, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційних документів на транспортний засіб, товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж, інших документів, передбачених законодавством, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Водночас перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 Закону № 2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
Транспортний засіб, яким здійснюється перевезення вантажів, повинен бути обладнаний діючим та повіреним тахографом. Водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі заповнені тахокарти, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, водій повинен вести індивідуальну контрольну книжку водія.
При цьому, до переліку інших документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, передбачених законодавством віднесено, зокрема, в даному випадку, роздруківки даних роботи тахографа та картку водія для цифрового тахографу.
Непред'явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених ст. 60 Закону № 2344-III.
Із матеріалів справи слідує, що підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу за спірною постановою є висновок відповідача про надання послуг з перевезення вантажу транспортним засобом, який обладнаний цифровим тахографом без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 48 Закону № 2344-III, а саме: використання водієм сторонньої картки водія.
Так, транспортний засіб транспортний засіб марки VOLVO FH 42T, реєстраційний номер НОМЕР_1 був обладнаний діючим та повіреним цифровим тахографом, що не заперечується учасниками справи, а отже, водій мав пред'явити інспекторам Укртрансбезпеки картку водія, однак такої посадовим особам відповідача не надав. Натомість, на момент проведення перевірки водій, який здійснював перевезення вантажу, ОСОБА_2 використовував індивідуальну картку іншого водія, а саме ОСОБА_3 .
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року по справі № 826/2239/16 прийшов до висновку, що за відсутності документів, зокрема, посвідчення водія, товарно-транспортної накладної та адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуально-контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Непред'явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Таким чином, оскільки водій ОСОБА_2 під час проведення перевірки не надав посадовим особам Укртрансбезпеки документів, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III,, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що позивачем порушено вимоги автомобільного законодавства та при цьому не наведено обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Як зазначено вище, непред'явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону № 2344-III документів, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.
При цьому Законом № 2344-ІІІ передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників.
Так, абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону N 2344-III, визначено, що суб'єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.
Суд апеляційної інстанції констатує, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовуються виключно до автомобільного перевізника і не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
Як слідує з матеріалів справи, транспортний засіб марки VOLVO FH 42T, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить на праві власності ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.36).
Таким чином, у цьому випадку саме позивач, який є автомобільним перевізником, відповідно, несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів, оскільки факт відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а саме: індивідуальної картки водія до цифрового тахографа.) не спростовується матеріалами справи, що, насамперед, зумовлює накладення штрафу за таке порушення.
Стосовно доводів скаржника про недотримання відповідачем процедури розгляду справи та прийняття спірної постанови, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Згідно з п. 26 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
За змістом п. 27 Порядку № 1567, у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
У апеляційній скарзі позивач зазначає, що його не було повідомлено про дату та час розгляду справи ні під розписку, ні шляхом надіслання повідомлення рекомендованим листом, і така була розглянута без його відома, а рішення щодо накладення штрафу прийнято без жодних доказів вчинення правопорушення.
Натомість, разом з відзивом на позовну заяву відповідач приєднав повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт від 25 квітня 2023 року за № 28174/25/24-23, яке було направлено на адресу позивача, та вручене позивачу 02 травня 2023 року. Доказом направлення такого повідомлення є рекомендоване поштове повідомлення про вручення поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором № 8800874398751 (а.с.41).
З матеріалів справи слідує, що розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно з Актом № 350275 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 04 квітня 2023 року був призначений на 04 травня 2023 року о 09 год. 30 хв. (а.с.36, зворот).
Повідомлення про розгляд адміністративної справи, яке зареєстроване 25 квітня 2023 року за № 28174/25/24-23, було направлено на адресу позивача. Факт направлення цього повідомлення підтверджується також відстеженням поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором № 8800874398751 із веб-сайту «Укрпошти», наявним у матеріалах справи, згідно з яким вищезазначене поштове відправлення було направлено на адресу позивача 26 квітня 2023 року та вручено 02 травня 2023 року (а.с.42-43).
Таким чином, обов'язок відповідача повідомити суб'єкта господарювання про розгляд справи обмежується лише надісланням виклику на розгляд справи. Фактичні обставини одержання надісланого виклику знаходяться за межами компетенції відповідача та не можуть впливати на розгляд справи про накладення штрафу, оскільки відносини між оператором поштового зв'язку та адресатом знаходяться поза контролем відповідача та не залежать від нього.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 809/1198/17 та від 13 червня 2018 року у справі № 820/6755/16.
Під час судового розгляду відповідач надав повідомлення про вручення поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором № , що є доказом відправлення позивачу рекомендованим листом з повідомленням виклику на розгляд справи на адресу ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
Посилання скаржника на те, що із вищевказаних документів неможливо ідентифікувати які саме листи, з яким змістом надсилалися ФОП ОСОБА_1 є необгрунтованими, оскільки на повідомленні про вручення поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором чітко зазначено про надсилання повідомлення про розгляд справи.
Доводи апеляційної скарги про наявність суттєвих невідповідностей та розбіжностей у термінах направлення (надіслання) та отримання (вручення) повідомлення про розгляд справи є безпідставними, оскільки побудовані на припущеннях та зводяться із незгодою в достовірності повідомлення про вручення поштового відправлення та відстеження поштового відправлення із сайту «Укрпошти», які у свою чергу містять однаковий штриховий ідентифікатор № 8800874398751 та підпис позивача про отримання повідомлення про розгляд справи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що надсилання Відділом державного нагляду (контролю) Укртрансбезпеки у Закарпатській області виклику на розгляд справи рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення за місцезнаходженням позивача є належним виконанням обов'язків відповідачем щодо інформування сторони про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Таким чином, позивач був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу права на спростування вини у судовому порядку, а, отже, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 березня 2018 року у справі № 820/4810/17.
Колегія суддів зазначає, що позивачем надано пояснення та зауваження щодо прийняття оскаржуваної постанови у межах розгляду цієї справи у суді першої інстанції, проте, такі жодним чином не спростовують факту вчинення правопорушення та правомірності прийняття оскаржуваної постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що позивачем не було доведено наявності порушень суб'єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного рішення, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності.
Виходячи з проаналізованих норм права та обставин справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність прийняття відповідачем постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 008068 від 04 травня 2023 року про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 260/4873/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 04 квітня 2024 року.