Справа № 120/13647/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
04 квітня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: визнати неправомірними дії щодо надання відмови 19.07.2023, № 58/2, та відмови від 28.08.2023 №7395 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 видати дозвіл виїзду закордон з метою працевлаштування закордоном ОСОБА_1 .
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.07.2023 № 58/2 та від 28.08.2023 №7395 у видачі ОСОБА_1 дозволу на перетин державного кордону як особі, передбаченій пп. 3 абз. 2 п. 212 Правил перетинання державного кордону громадянами України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2022 №992.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.08.2023 про видачу йому дозволу на перетин державного кордону як особі, передбаченій пп.3 абз.2 п.212 Правил перетинання державного кордону громадянами України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2022 № 992, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 має статус моряка, що підтверджується копією посвідчення моряка серії НОМЕР_1 від 03.09.2015, яке продовжено до 03.09.2025, згідно з відміткою у цьому посвідченні.
Як зазначає позивач, він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про видачу дозволу для перетину державного кордону України.
ІНФОРМАЦІЯ_5 листом від 14.11.2022 за № 6696 відмовив позивачу у наданні такого дозволу.
07.07.2023 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про видачу дозволу для перетину державного кордону України під час дії правового режиму воєнного стану відповідно до Правил № 57. До вказаної заяви позивач додав: довідку №645 від 03.07.2023 про працевлаштування, судову роль «CREW LIST», контракт «SEAFARERS EMPLOYMENT AGREEMENT», копію паспорта громадянина України, копію військового квитка, копію закордонного паспорта, копію диплома капітана далекого плавання №16754/2016/08, підтвердження до диплому, диплом радіооператора № 16721/2016/08, підтвердження диплому.
За наслідками розгляду заяви позивача відповідач листом від 19.07.2023 № 58/2 надав відмову у видачі такого дозволу, мотивуючи тим, що позивач не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно зі ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
08.08.2023 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виїзд за кордон з метою працевлаштування на судні «BBC DIRECTION» до 01.09.2023. До заяви додав: паспорт громадянина України, довідка про РНОКПП, копію військового квитка, посвідчення особи моряка НОМЕР_2 , копію диплому капітана далекого плавання №16754/2016/08, диплом радіооператора №16721/2016/08, довідку про працевлаштування №669 від 03.08.2023, судову роль «CREW LIST», контракт «SEAFARERS EMPLOYMENT AGREEMENT».
Разом з тим, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 відповідач листом від 28.08.2023 № 7395 надав відмову у видачі такого дозволу, мотивуючи тим, що позивач не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно зі ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Не погоджуючись із вказаними відмовами, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 33 Конституції України закріплено право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, вільно залишати її територію, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Таке право відповідно до ст. 64 Конституції України може обмежуватися в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з пп. 1, та абз. 3 пп. 7 п. 252 Указу Президента України від №1153/2008 у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду: проводиться призов на військову службу військовозобов'язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також прийом громадян на військову службу за контрактом.
З моменту оголошення мобілізації виїзд військовозобов'язаних та громадян призовного віку з місця постійного проживання без дозволу керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки забороняється.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Згідно з п. 2 та п. 3 Указу Президента України № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування надано право запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Строк дії воєнного часу продовжувався та триває до теперішнього часу.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з ч. 9. ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ (далі також Закон України №3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативна-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону України №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України №3543-ХІІ громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Станом на час виникнення спірних у даній справі в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавством.
Правилами №57 визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Згідно з ч. 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2022 №992 внесено зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України та доповнено дані Правила пунктом 212 такого змісту: "212. У разі введення на території України воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років мають право перетинати державний кордон України, якщо вони прямують для роботи на морських суднах, суднах внутрішнього плавання у складі екіпажів таких суден або для проходження практичної підготовки на суднах.
Для перетину державного кордону України такі особи повинні надати такі документи, зокрема: інші особи, які прямують для роботи на морських суднах, суднах внутрішнього плавання у складі екіпажів таких суден та які здобули відповідну освіту та кваліфікацію до 24 лютого 2022 р. і випускники закладів освіти, які завершили навчання у період воєнного стану: посвідчення особи моряка; підтвердження від Адміністрації судноплавства про отримання копій освітніх кваліфікаційних документів; військово-облікові документи з відповідними відмітками районного (об'єднаного районного), міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (п. 3).
Особи, зазначені у підпункті 3 цього пункту, під час перетину державного кордону України повинні мати трудовий договір (контракт) для роботи на морському судні, судні внутрішнього плавання або лист від судновласника, оператора судна про намір укласти з громадянином України трудовий договір (контракт) для роботи на морському судні, судні внутрішнього плавання.
Адміністрація судноплавства у дводенний строк з моменту отримання завірених копій документів від осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту (крім курсантів закладів освіти), видає таким особам підтвердження про отримання копій освітніх і кваліфікаційних документів у довільній формі за підписом Голови Адміністрації судноплавства або його заступника, яке містить гербову печатку або на яке накладено кваліфікований електронний підпис.
Особи, зазначені у підпункті 3 цього пункту, після отримання від Адміністрації судноплавства підтвердження про отримання копій освітніх і кваліфікаційних документів, а також особи, зазначені у підпункті 1 цього пункту, які досягли віку від 18 до 60 років та отримали довідку від закладу освіти щодо направлення курсанта для проходження практичної підготовки на судні під українським або іноземним прапором, зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, та отримати дозвіл на виїзд з місця проживання від керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти СБУ, Служби зовнішньої розвідки України - дозвіл відповідного керівника) для пред'явлення уповноваженим службовим особам Держприкордонслужби під час перетину кордону.".
З аналізу наведених положень суд робить висновок, що в період дії воєнного стану та з моменту оголошення мобілізації конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавством, зокрема, виїзд військовозобов'язаних та громадян призовного віку з місця постійного проживання без дозволу керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки забороняється. Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2022 №992 внесено зміни до Правил № 57, якими визначено, що у разі введення на території України воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років мають право перетинати державний кордон України за умови якщо вони прямують для роботи на морських суднах, суднах внутрішнього плавання у складі екіпажів таких суден або для проходження практичної підготовки на суднах. В разі надання вказаними особами необхідних документів, керівник відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видає дозвіл на виїзд з місця проживання для пред'явлення уповноваженим службовим особам Держприкордонслужби під час перетину кордону.
Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Приписами п. 9 Положення №154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань. видають необхідні довідки та інші документи.
Отже, обов'язки щодо мобілізації на військову службу за призовом, надання відстрочки, отримання дозволу на виїзд з місця проживання покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки та, зокрема, й на відповідача.
Оцінюючи підстави відмови у видачі позивачу відповідного дозволу, суд враховує, що ч. 4 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2022 № 992 військовозобов'язаним морякам надано можливість тимчасового виїзду за кордон під час дії правового режиму воєнного стану та визначено умови перетину державного кордону зазначеним особами в розрізі наявності в них документів, що підтверджують підстави для такого виїзду відповідно до вказаної постанови.
Судом встановлено, що при зверненні до відповідача позивачем надано всі необхідні документи для підтвердження обґрунтованості підстав перетину ним державного кордону як особи, яка прямує на роботу на морських суднах.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у видачі позивачеві дозволу на перетин державного кордону як особі, що передбачена пп. 3 абз. 2 п. 2-12 Правил № 57, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2022 № 992, та, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.
Оцінюючи доводи позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу відповідний дозвіл, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 зазначає, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Зазначеного правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.05.2018 у справі №825/602/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність в ієрархії нормативно-правовим актам.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином, суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 у справі №810/3393/17.
Суд зауважує, що відповідач при визначенні наявності умов для надання дозволу на виїзд з місця проживання повинен встановити обґрунтованість підстав для такого виїзду. Надання дозволу на виїзд за кордон вирішується у кожному випадку з урахуванням усіх необхідних умов.
Таким чином, відповідач повинен здійснити повторний розгляд заяви позивача із наданням об'єктивної оцінки обґрунтованості підстав для його виїзду за кордон.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що з метою належного захисту порушених прав та інтересів позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 08.08.2023 про видачу йому дозволу на перетин державного кордону як особі, передбаченій пп. 3 абз. 2 п. 212 Правил перетинання державного кордону громадянами України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2022 № 992, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.