Головуючий І інстанції: Спірідонов М.О.
05 квітня 2024 р. Справа № 520/19711/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023, АДРЕСА_1 по справі № 520/19711/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України , Міністерства оборони України
про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі- відповідач 1, ВЧ НОМЕР_1 ), Міністерства оборони України, (далі - відповідач 2), в якому просив суд:
-визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 55 від20.06.2023 року «Про результати службового розслідування» щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани за порушення вимог статей 12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовця ОСОБА_1 ;
-визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 55 від 20.06.2023 року «Про результати службового розслідування» щодо позбавлення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 рядового ОСОБА_1 премії за червень 2023 року та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України виплатити недоотримане грошове забезпечення за червень 2023 року в повному обсязі.
В обґрунтування позову зазначено, що Наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 55 від 20.06.2023 року «Про результати службового розслідування» щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани за порушення вимог статей 12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовця ОСОБА_1 та Наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 55 від 20.06.2023 року «Про результати службового розслідування» щодо позбавлення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 рядового ОСОБА_1 премії за червень 2023 року та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) виплатити недоотримане грошове забезпечення за червень 2023 року в повному обсязі є протиправними та такими, що порушують права позивача.
Так, позивач зазначає, що в лютому 2023 році військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в ВМКЦ ПНР в м. Харкові, де було прооперовано обидва колінні суглоба в результаті отриманих травм при виконуванні службових обов'язків в 2022 році. Після лікування 01.06.203 року був призначений контрольний огляд у лікаря-травматолога, де отримав висновок оцінки стану його здоров'я про направлення на ВЛК до ВМКЦ ПНР для визначення ступеня придатності до військової служби. До 03.06.2023 військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебував у відпустці за станом здоров'я та 03.06.2023 року військовослужбовцем було подано рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 про надання направлення на медичний огляд ВЛК, про що на рапорті поставлено відмітку про його отримання 13.06.2023 року вх. № 15/713. Так як військовослужбовець знаходився до 03.06.2023 у відпустці та потрібно було якнайшвидше вирішити питання з направленням на ВЛК та у військовій частині НОМЕР_1 всі були повідомлені про необхідність надання військовослужбовцю ОСОБА_1 направлення на ВЛК, в месенджері WhatsApp військовослужбовець звернувся до військового лікаря дізнатися, чи невідомо йому коли буде надано направлення на медичний огляд ВЛК та у відповідь отримав, що наразі йде бойовка та немає змоги підписати документи так як відсутній командир. Такі повідомлення з даним запитом військовослужбовець писав постійно майже кожного дня, на що отримував інформацію про відсутність командира та неможливість підписання документів.
Тобто вважає, що відомості внесені до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 55 від року «Про результати службового розслідування» містять неправдиву інформацію, про те, що військовослужбовець не надав жодних документів на підтвердження законності його відсутності та нібито те, що військовослужбовець проводив час на власний розсуд та не виконував обов'язки військової служби, так як сам ОСОБА_1 на той момент перебував після лікування та чекав коли йому видадуть направлення на ВЛК, що призначив йому лікар- травматолог 01.06.2023 року, постійно комунікував із лікарем військової частини і з командиром роти, подавав рапорт про видачу направлення на ВЛК, усім було відомо його місцеперебування.
Військовою частиною НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 05 червня 2023 року було виявлено відсутність на службі військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 , про що його безпосереднім пальником був поданий рапорт командиру військової частини. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 07.06.2023 року №142 було призначено службове розслідування за даним фактом.
Зазначає, що ОСОБА_1 на службу у місто Харків 05 червня 2023 року не звився, обов'язки військової служби не виконував. За даним фактом було призначене службове розслідування.
Вказує, що службовим розслідуванням встановлено, що після повернення на службу позивача 13 червня 2023 року, він весь цей час знаходився вдома та проводив час і власний розсуд. Повідомляючи командуванню військової частини НОМЕР_1 , що у період з 05 червня 2023 року по 13 червня 2023 року чекав, коли йому видадуть направлення на ВЛК, що також викладено у позовній заяві ОСОБА_1 на 2 сторінці, останній абзац.
Просить звернути увагу, що ОСОБА_1 під час службового розслідування відмовився надавати пояснення щодо причин відсутності на військовій службі з 05 червня 2023 року по 13 червня 2023 року, про що власноруч зазначив у бланку пояснень. Окрім цього, останній не надав жодних документів, які б підтверджували законність його відсутності на військовій службі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 позов задоволено частково.
Скасовано пункт 3 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 55 від 20.06.2023 року «Про результати службового розслідування».
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення, та прийняти постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В апеляційній скарзі позивач вказує, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не залишав самовільно частину А 0458, з 05.06.2023 про своє місцезнаходження він повідомив 03.06.2023 Начальника медичної частини в/ч НОМЕР_1 , та командира роти ОСОБА_2 (позивний « ОСОБА_3 »), який як виявилося згодом, займав посаду-заступника командира роти, про що ОСОБА_1 не знав і не міг знати, так як його було переведено до іншого підрозділу 24.02.2023 без його відому під час його находження у відпустці за станом здоров'я, про зміну керівного составу роти ніхто його не повідомив. Саме ОСОБА_2 командував ротою у в/ч НОМЕР_3 і під його командуванням служив ОСОБА_1 і йому особисто доповідав про всі свої переміщення. Начальник медичної частини в/ч НОМЕР_1 мав переписку з ОСОБА_1 в месенджері «Телеграм», відповідав йому 03.06.2023р., 06.06.2023 р. і 13.06.2023 р. і ввів останнього в оману, своїми запевненнями що направлення на ВЛК буде йому негайно видане, як тільки з'явиться можливість його підпису командиром частини. ОСОБА_1 знаходився вдома з медичних показань у зв'язку з відсутністю у в/ч НОМЕР_1 будь яких умов для утримання хворих і поранених військовослужбовців, і знаходження поза межами частини в очікуванні видачі направлення на лікування або проходження ВЛК це звичайна практика для в/ч НОМЕР_1 .
Вказує, що ОСОБА_1 неодноразово в період з 03.06.2023 і по 01.07.2023 звертався до вищого командування в/ч НОМЕР_1 зі скаргами, заявами і рапортами (як в усній так і письмовій формі), жодне його звернення не було належним чином розглянуто: рапорт з проханням видати направлення на ВЛК (вхідний номер 15/713 від 13.06.2023р.), клопотання в бланку пояснень про додання до матеріалів службового розслідування роздруківки вхідних телефонних дзвінків на номер ОСОБА_1 з 01.06.2023 по 13.06.2023 з метою доведення що на цей номер ніхто з посадових осіб в/ч НОМЕР_4 не телефонував і вся ця історія сфабрикована.
Зазначає, що командир роти ОСОБА_4 жодного разу не намагалась зв'язатися з ОСОБА_1 за його особистим телефоном, не написали йому в будь якому месенджері.
Таким чином вважає, що на підставі вищезазначеного командування військової частини НОМЕР_1 діяло постійно ігноруючи і нехтуючи нормами чинного законодавства, грубо порушуючи права військовослужбовця ОСОБА_1 , що і привело до тяжких наслідків для його здоров'я.
Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду у вказаній частині та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на те, що скасування дисциплінарного стягнення чи його заміна тягне за собою і зміну в наказі щодо зняття складової грошового забезпечення. Тобто, командир військової частини, який відповідно до чинного законодавства наділений обсягом повноважень, має право самостійно приймати рішення щодо накладення дисциплінарного стягнення, враховуючи наявність поданих доказів.
Вказує, що стосовно дій позивача було проведено службове розслідування, яке позивач не оскаржував після його проведення та дане питання не оскаржується і в позові. Тобто, позивач погоджується з актом службового розслідування, але не погоджується з наказом про завершення.
Просить апеляційний суд врахувати, що на сьогодні відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022 (зі змінами), діє воєнний стан. Військовослужбовці, відповідно до Конституції України, ціною свого здоров'я та життя боронять кордони України та захищають її інтереси, твердо тримають позиції та відбивають напади ворогів, щоб усі українці могли жити в затишних оселях та працювати. Військовослужбовці роблять все можливе, щоб кожен мав можливість жити в мирній, вільній і незалежній європейській країні.
Також, просить врахувати і той факт, що військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 тимчасово були направлені у місто Харків для виконання бойових завдань та відсічі ворог та захисту цілісності та недоторканості країни. Вказує, що у такий складний час, період воєнного стану кожен військовослужбовець повинен усвідомлювати необхідність щоденно виконувати військовий обов'язок.
Відповідач 1 подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача 1.
Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційних скарг та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а подану відповідачем 1 апеляційну скаргу належить задовольнити з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , проходить службу в військовій частині НОМЕР_1 .
05.06.2023 року було виявлено відсутність на службі позивача, про що його безпосереднім начальником був поданий рапорт командиру військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.06.2023 року № 142 було призначено службове розслідування за даним фактом.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2023 року № 55 встановлено, що 05 червня 2023 року рядовий ОСОБА_1 був відсутній під час ранкового шикування на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , що підтверджується рапортом офіцера військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 (вхідний№15/691 від 06.06.2023 року).
Факт відсутності на службі рядового ОСОБА_1 підтверджується поясненнями співробітника військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_2 , співробітника військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 , співробітника військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_6 .
Також, службовим розслідуванням було встановлено, що 13.06.2023 року позивач повернувся до військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 та приступив до виконання службових обов'язків, що підтверджується рапортом офіцера військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 (вхідний № 15/715 від 13.06.2023 року).
Співробітник військової частини НОМЕР_1 рядовий ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення щодо причин відсутності на військовій службі з 05.06.2023 року по 13.06.2023 року, про що власноруч зазначив у бланку пояснень. Окрім цього, останній не надав жодних документів, які б підтверджували законність його відсутності на військовій службі. Таким чином, військовослужбовець проводив час на власний розсуд та не виконував обов'язки військової служби.
Вказаним наказом було встановлено, що своїми діями співробітник військової частини НОМЕР_1 рядовий ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 11, 12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Також, судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2023 року № 55 було наказано вину співробітника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 вважати доведеною; за порушення вимог ст. 11, 12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, співробітника військової частини ОСОБА_7 притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом "в" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а саме "сувора догана"; офіцеру військової частини НОМЕР_1 лейтенанту ОСОБА_8 відповідно до "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяких інших осіб" затвердженого наказом МОУ №260 від 07.06.2018 року, в порядку пункту 15 розділу І та пункту 5 розділу XVI співробітнику військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 з 13.06.2023 поновити виплату грошового забезпечення, не виплачувати премію за червень 2023 року у повному обсязі.
Позивач зазначає, що в лютому 2023 році військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в ВМКЦ ПНР в м. Харкові, де було прооперовано обидва колінні суглоба в результаті отриманих травм при виконуванні службових обов'язків в 2022 році.
Після лікування 01.06.203 року був призначений контрольний огляд у лікаря-травматолога, де отримав висновок оцінки стану його здоров'я про направлення на ВЛК до ВМКЦ ПНР для визначення ступеня придатності до військової служби.
До 03.06.2023 військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебував у відпустці за станом здоров'я та 03.06.2023 року військовослужбовцем було подано рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 про надання направлення на медичний огляд ВЛК, про що на рапорті поставлено відмітку про його отримання 13.06.2023 року вх. № 15/713.
Так як військовослужбовець знаходився до 03.06.2023 р. у відпустці та потрібно було якнайшвидше вирішити питання з направленням на ВЛК та у військовій частині НОМЕР_1 всі були повідомлені про необхідність надання військовослужбовцю ОСОБА_1 направлення на ВЛК, в месенджері WhatsApp позивач звернувся до військового лікаря щодо надання йому направлення на медичний огляд ВЛК та у відповідь отримав, що наразі йде бойовка та немає змоги підписати документи так як відсутній командир.
13.06.2023 року позивач отримав повідомлення від командира роти з позивним " ОСОБА_3 ", який вказав військовослужбовцю прибути до розположення військової частини НОМЕР_1 , після чого позивач прибув до військової частини НОМЕР_1 .
В позовній заяві позивачем зазначено, що в період з 05.06.2023 року по 13.06.2023 року позивач знаходився за місцем свого проживання: АДРЕСА_3 та чекав виклику у частину для отримання направлення на проходження ВЛК, також знаходився постійно на телефонному зв'язку.
Позивач, вбачаючи в оскаржуваному наказі командира військової частини НОМЕР_1 № 55 від 20.06.2023 року «Про результати службового розслідування» частині щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани за порушення вимог статей 12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовця ОСОБА_1 та в частині щодо позбавлення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 рядового ОСОБА_1 премії за червень 2023 року порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було застосовано до позивача стягнення не співмірне зі ступенем дисциплінарного проступку позивача.
В іншій частині суд першої інстанції вважав позовні вимоги не обґрунтованими.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений та діє станом на час розгляду справи.
Законом України “Про військовий обов'язок та військову службу” передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України встановлені загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
За приписами ст. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV.
За приписами п.2 статті 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України.
Відповідно до ст.ст. 4, 5 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби. За стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до дисциплінарної відповідальності...
Згідно з ст.84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно до ч.7 ст.85 Дисциплінарного статуту порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України встановлюється наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях - центральними органами виконавчої влади, яким вони підпорядковані.
Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608).
Пунктом 2 розділу І Порядку №608 визначено, що службове розслідування це - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення (п.3 розділу І).
Пунктом 1 розділу V Порядку №608 визначено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування.
Згідно з пунктами 1, 2 розділу VI Порядку №608 командир (начальник), який призначив службове розслідування, у 10-денний строк розглядає акт та матеріали службового розслідування. За результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Як вбачається з матеріалів справи, службове розслідування відносно позивача призначено наказом командира від 07.06.2023 року № 142, за результатами розслідування складено акт, завершено - рішенням командира та оскаржуваним наказом № 55, яким на ОСОБА_1 за результатами службового розслідування накладено дисциплінарне стягнення.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає помилковими доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення відповідачем порядку проведення службового розслідування.
Під час прийняття оскаржуваного наказу відповідач дійшов висновку, що позивачем порушені ст.12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ та ст.1, 3, 4 Дисциплінарного статуту.
Так, в ході проведення службового розслідування встановлено, що позивач 05 червня 2023 року був відсутній під час ранкового шикування на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , що підтверджується рапортом офіцера військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 (вхідний№15/691 від 06.06.2023 року).
Факт відсутності на службі рядового ОСОБА_1 підтверджується поясненнями співробітника військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_2 , співробітника військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 , співробітника військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_6 .
Також, службовим розслідуванням було встановлено, що 13.06.2023 року позивач повернувся до військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 та приступив до виконання службових обов'язків, що підтверджується рапортом офіцера військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 (вхідний № 15/715 від 13.06.2023 року).
Співробітник військової частини НОМЕР_1 рядовий ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення щодо причин відсутності на військовій службі з 05.06.2023 року по 13.06.2023 року, про що власноруч зазначив у бланку пояснень. Окрім цього, останній не надав жодних документів, які б підтверджували законність його відсутності на військовій службі. Таким чином, військовослужбовець проводив час на власний розсуд та не виконував обов'язки військової служби.
Судова колегія додатково враховує, що позивачем не заперечується його не прибуття до Військової частини НОМЕР_1 05.06.2023.
Позивач в обґрунтування противності оскаржуваного наказу вказує, що 01.06.2023 був призначений контрольний огляд у лікаря-травматолога, де він отримав висновок оцінки стану здоров'я про направлення на ВЛК до ВМКЦ ПНР для визначення ступеня придатності до військової служби.
Вказує, що до 03.06.2023 перебував у відпустці за станом здоров'я, 03.06.2023 ОСОБА_1 було подано рапорт до командира ВЧ НОМЕР_1 про надання направлення на медичний огляд ВЛК, про що на рапорті проставлено відмітку про його отримання 13.06.2023.
Щодо вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1.1 глави І розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі Положення № 402), медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров'я; потреби у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.
Підпунктами 6.1, 6.4-6.6 глави 6 розділу II Положення № 402 встановлено, що направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби за рекомендацією лікаря, у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть обмежувати придатність або зумовлювати непридатність до військової служби.
У разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров'я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби (пункти а, б статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки), ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи).
Для вирішення питання про потребу у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або про потребу у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), або звільненні від виконання службових обов'язків (у тому числі і повторно) військовослужбовець може направлятися на медичний огляд начальником (керівником) відділення або профільним головним (провідним) фахівцем закладу охорони здоров'я (установи), у якому він знаходиться на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, про що робиться запис в медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом відповідної посадової особи.
Військовослужбовці оглядаються ВЛК у закладах охорони здоров'я (установах) за територіальним принципом або за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні, за місцем проведення відпустки.
Таким чином, позивач після закінчення відпустки за станом здоров'ю та отримання висновку про оцінку стану здоров'я про направлення на ВЛК мав обов'язок особисто прибути до військової частини разом з відповідними документами про закінчення відпустки за станом здоров'я та отримання висновку оцінки стану здоров'я для направлення на ВЛК.
Як вказано в акті службового розслідування, позивач до 03.06.2023 перебував у відпустці за станом здоров'я.
Як свідчать матеріали справи, позивач 01.06.2023 отримав висновок лікаря-травматолога про оцінку стану здоров'я про направлення на ВЛК.
Колегія суддів наголошує, що навіть коли військовослужбовцю лікар робить запис у амбулаторні картці та у в казаному записі зазначають про необхідність направлення на ВЛК, він має обов'язково звернутися до військової частини, в якій проходить службу, оскільки інше чинним законодавством не встановлено.
У зв'язку відсутністю позивача на службі 05.06.2023 року, відповідач призначив проведення службового розслідування.
Позивач наголошує, що до призначення службового розслідування, а саме 03.06.2023 повідомляв військову частину, шляхом направлення рапорту, за змістом якого ОСОБА_1 просить надати направлення на медичний огляд.
Дослідивши наявний в матеріалах справи рапорт, колегія суддів зазначає, що вказаний рапорт було отримано Військової частиною НОМЕР_1 13.06.2032, про свідчить відповідна відмітка про дату та вхідний номер отримання останній рапорту позивача.
Тобто, в матеріалах справі відсутні докази того, що станом на 05.06.2023 у відповідача були наявні рапорти або заяви від позивача.
Доказів направлення інших документів на підтвердження поважності підстав відсутності перебування на військовій службі з 05.06.2023 ОСОБА_1 до суду не надав.
До поданих роздруківок щодо листування в месенжері з « ОСОБА_9 » колегія суддів ставиться критично, оскільки така не може вважатися обґрунтованою підставою не повернення до виконання службових обов'язків та переписка у месенжері як підстава не знаходження на військовій службі не передбачена чинним законодавством.
За таких обставин, позивач не дотримався обов'язку особисто прибути 05.06.2023 до місця несення служби після закінчення відпустки.
Принцип правової визначеності, який визначає за особою право сподіватись на правомірну поведінку та прийняття рішень відповідно до вимог закону, не може існувати без обов'язку особи проявляти розумний інтерес до стану своїх справ та вчиняти активні дії задля захисту порушених прав.
Відповідно до ст.12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові;
Згідно зі ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою;
Відповідно до статті 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлюють, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Бути хоробрим і дисциплінованим, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Згідно із статтею 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна досягається вихованням високих бойових і морально- психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців.
Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил Україні військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів, бути пильними, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Таким чином, колегія суддів що позивачем не підтверджено поважність причин відсутності на службі з 05.06.2023.
В контексті наведених вище висновків, колегія суддів акцентує увагу, що в даному випадку надана оцінка правомірності рішень відповідача у співвідношенні до дій позивача, які не відповідали вимогам Статуту та не могли забезпечити обізнаність військової частини у необхідності надати ОСОБА_1 направлення на медичний огляд.
Щодо оскаржуваного наказу від 20.06.2023 (п. 6) в частині утримання щомісячної премії за червень 2023 року в повному обсязі, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 1 розділу XVI Порядку № 260, командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Пунктом 5 розділу XVI Порядку № 260 передбачено випадки коли військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються.
Зокрема, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
Аналіз наведених вище норм надає суду апеляційної інстанції надає підстави для висновку, що встановлення військовослужбовцю премії належить до дискреційних повноважень командира військової частини та реалізується з урахуванням особистого внеску військовослужбовця в загальні результати служби.
Разом з тим, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у випадку невиходу на службу без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
Як встановлено вище судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 без поважних причин не вийшов на службу у період з 05.06.2023 по 13.06.2023, у зв'язку з чим відповідач правомірно позбавив позивача премії за червень 2023 року у повному обсязі.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правових підстав для скасування оскаржуваного наказу від 20.06.2023 (п. 4) в частині утримання щомісячної премії за червень 2023 року в повному обсязі відсутні.
Отже, враховуючи викладене вище колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача.
Щодо оскаржуваного наказу від 20.06.2023 (п. 3) в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення передбаченого пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, а саме «сувора догана», суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст.4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Згідно зі ст.7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Відповідно до ст.45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Зі змісту ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України видно, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
З огляду на викладені норми Дисциплінарного статуту, підставою для застосування до військовослужбовця дисциплінарного стягнення є невиконання або неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. При цьому, обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок є дискреційними повноважень суб'єкта його накладення. Крім того, положення наведеного законодавства, не містять жодних застережень щодо необхідності дотримання послідовності при застосуванні до осіб дисциплінарних стягнень, а передбачають необхідність застосування до особи, якою вчинено дисциплінарний проступок, дисциплінарного стягнення, співрозмірного з вчиненим нею проступком та з урахуванням обставин його скоєння.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12.12.2019р. у справі № 816/70/16.
Аналізуючи зазначені вимоги чинного законодавства, суд зазначає, що вибір та застосування різних видів дисциплінарних стягнень до військових відноситься до виключної (дискреційної) компетенції суб'єкта владних повноважень, під час яких враховується тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Разом з тим, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність встановленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
Верховним Судом у постанові від 10.09.2020 у справі №360/4790/19 зроблено правовий висновок, що питання обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб'єкта його накладення, але при цьому необхідно враховувати певні обставини. Суд здійснює правову оцінку рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень за критеріями частини другої статті 2 КАС України, які є межею для дискреційних повноважень останніх. Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед у тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим особою діянням.
Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування пункту 3 оскаржуваного наказу, оскільки обрання виду стягнення належить до дискреційних повноважень відповідача, за таких обставин, апеляційна відповідача підлягає задоволенню.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Інші доводи апеляційних скарг на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України - задовольнити. .
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 по справі № 520/19711/23 - скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий