Головуючий І інстанції: Шляхова О.М.
05 квітня 2024 р. Справа № 520/28004/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2023, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/28004/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Миколаївській області), в якому просив суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 26.07.2023 №204050008560 про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди:
- роботи в колгоспі «Червоний Оскіл», КСП «Червоний Оскіл», КСП «Колос» протягом вересня 1980 року - грудня 1998 року, отримання допомоги по безробіттю з 25.03.1999 по 23.06.1999, згідно з трудовою книжкою колгоспника №498 від 01.09.1980;
- перебування на підготовчому відділенні слухачем з 30.11.1981;
- отримання компенсаційної виплати по догляду за інвалідом «групи або особою, яка досягла 80 років, з 20.11.2001 по 14.10.2002, згідно з довідкою від 07.07.2023 №05-23/715;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дня, що настає за днем досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку, а саме - з 25 липня 2023 року, пенсію за віком.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу призначення пенсії за віком і надав всі необхідні документи, проте пенсійним органом безпідставно не зараховано до страхового стажу для призначення пенсії за віком періоди роботи в колгоспі, перебування на підготовчому відділенні слухачем, отримання компенсаційної виплати по догляду за інвалідом «групи або особою, яка досягла 80 років. Вважає, що відповідачами порушено його право на пенсійне забезпечення, у зв'язку із чим просить суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 частково задоволено адміністративний позов.
Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 26.07.2023 №204050008560 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) періоди:
роботи в колгоспі «Червоний Оскіл», КСП «Червоний Оскіл», КСП «Колос» протягом вересня 1980 року - грудня 1998 року, отримання допомоги по безробіттю з 25.03.1999 по 23.06.1999, згідно з трудовою книжкою колгоспника №498 від 01.09.1980;
перебування на підготовчому відділенні слухачем з 30.11.1981;
отримання компенсаційної виплати по догляду за інвалідом «групи або особою, яка досягла 80 років, з 20.11.2001 по 14.10.2002, згідно з довідкою від 07.07.2023 №05-23/715.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дня, що настає за днем досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку, а саме - з 25 липня 2023 року, пенсію за віком.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням, ГУ ПФУ в Миколаївській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 по справі № 520/28004/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з вересня 1980 по грудень 1998 та періоду отримання допомоги по безробіттю з 25.03.1999 по 03.06.1999 відсутні, оскільки на титульному аркуші трудової книжки колгоспника від 01.09.1980 № 498 зазначено не повну дату народження. Також, зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що період перебування слухачем на підготовчому відділенні не є навчанням у вищому навчальному закладі у розумінні Закону № 2984, оскільки особа не здобуває освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня. Отже, вважає, що судом безпідставно покладено зобов'язання про зарахування до страхового стажу позивача періоду перебування слухачем на підготовчому відділенні з 30.11.1981. Крім того, звертає увагу, що судом не зазначено кінцевої дати періоду такого навчання. Вказує, що позивачем не надано документи, що засвідчують перебування на інвалідності (для осіб з інвалідністю I групи) і вік (осіб похилого віку і дітей з інвалідністю), тому вважає, що відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду отримання компенсаційної виплати по догляду за інвалідом І групи або особою, яка досягла 80 років, з 20.11.2001 по 14.10.2002.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що всі доводи апеляційної скарги були розглянуті та правильно оцінені судом першої інстанції при ухвалення рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі зазначеного просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Учасниками по даній справі було отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження, про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження та про прийняття до провадження, у т.ч. позивачем отримано копію апеляційної скарги відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних документів.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 18.07.2023 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
26.07.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 204050008560 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано:
- період роботи в колгоспі «Червоний Оскіл», КСП «Червоний Оскіл», КСП «Колос» протягом вересня 1980 року - грудня 1998 року; період отримання допомоги по безробіттю з 25.03.1999 по 23.06.1999, згідно з трудовою книжкою колгоспника №498 від 01.09.1980, оскільки на титульному аркуші не вказана повна дата народження;
- перебування на підготовчому відділенні слухачем з 30.11.1981, оскільки слухачі підготовчих відділень вищих навчальних закладів не здобувають певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня;
- період отримання компенсаційної виплати по догляду за інвалідом І групи або особою, яка досягла 80 років, з 20.11.2001 по 14.10.2002, згідно з довідкою від 07.07.2023 №05-23/715, оскільки не надано документи, що засвідчують перебування на інвалідності (для осіб з інвалідністю) та вік (для осіб похилого віку).
Вважаючи вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області неправомірним, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 26.07.2023 №204050008560, оскільки спірні періоди підтвердженні належними документами та підлягають зарахуванню до страхового стажу, отже вважав, що вказане рішення підлягає скасуванню.
Обираючи належний спосіб захисту, суд першої інстанції зобов'язав відповідача 2 зарахувати до загального страхового стажу позивача період роботи в колгоспі «Червоний Оскіл», КСП «Червоний Оскіл», КСП «Колос» протягом вересня 1980 року - грудня 1998 року, отримання допомоги по безробіттю з 25.03.1999 по 23.06.1999, згідно з трудовою книжкою колгоспника №498 від 01.09.1980, перебування на підготовчому відділенні слухачем з 30.11.1981, отримання компенсаційної виплати по догляду за інвалідом «групи або особою, яка досягла 80 років, з 20.11.2001 по 14.10.2002, згідно з довідкою від 07.07.2023 №05-23/715 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначається види, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до пункту 2 статті 24 вказаного Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до положень ст.5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (надалі за текстом - Закон №1058-ІV), цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно - правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України № 1788-ХІI «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що право на призначення пенсії за віком мають після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У постанові від 16 січня 2023 року по справі №171/843/17(2-а/171/46/17) Верховний Суд відмітив що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412), (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювати понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підтягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі З - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Згідно з п.п. 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Пунктом 4.1 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, установ, тощо.
Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача №498 вбачається, що згідно з наказу №10 від 29.08.1980 позивач прийнятий у колгосп «Червоний Оскіл» на посаді санітара;
- наказом від 25.11.1981 №13 направлений на підготовчі курси до Харківського зооветінституту;
- 30.11.1981 зарахований слухачем підготовчого відділення Харківського зооветінституту;
- 01.10.1982 зарахований студентом І курсу факультету ветеринарної медицини;
- 08.02.1983 відрахований з інститут за академічною неуспішністю;
- з 10.02.1983 працював санітаром у колгоспі «Червоний Оскіл»;
- наказом від 01.09.1985 №19 направлений на навчання до Харківського зооветінституту;
- наказом від 01.06.1990 №4 призначений на посаду головного ветлікаря;
- протягом 1991- 1996 працював на посадах головного ветлікаря та ветлікаря;
- 04.04.1996 на підставі протоколу від 03.04.1996 №3 звільнений із членів КСП «Червоний Оскіл» за переводом у КСП «Колос» на посаду головного ветлікаря;
- 05.04.1996 прийнятий у члени КСП «Колос» за переводом на посаду головного ветлікаря;
- протягом 1996-1999 працював на посаді головного ветлікаря у КСП «Колос»;
- 05.02.1999 виключений із членів КСП «Колос» відповідно до рішення загальних зборів;
- у період з 25.03.1999 до 23.06.1999 отримував виплату допомоги по безробіттю та перебував на обліку в Ізюмському міському центрі зайнятості.
Усі записи в трудовій книжці виконані акуратно, без виправлень, перекреслень і помарок.
Колегія суддів зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.
У п.30 постанови Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а зазначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
В свою чергу, згідно правової позиції, наведеної у п.34 постанови Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №307/541/17, однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Посилання відповідача у спірному рішенні про відсутність підстав для зарахування періоду роботи в колгоспі «Червоний Оскіл», КСП «Червоний Оскіл», КСП «Колос» протягом вересня 1980 року - грудня 1998 року; період отримання допомоги по безробіттю з 25.03.1999 по 23.06.1999, згідно з трудовою книжкою колгоспника №498 від 01.09.1980, оскільки на титульному аркуші не вказана повна дата народження є безпідставними.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не - правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
За цим, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки не може ставитись в провину власнику трудової книжки. Окремі недоліки та неточності, наявні в трудовій книжці позивача, не залежали та не залежать від його волевиявлення.
Оскільки в трудовій книжці позивача міститься запис про період роботи в колгоспі «Червоний Оскіл», КСП «Червоний Оскіл», КСП «Колос» протягом вересня 1980 року - грудня 1998 року, отримання допомоги по безробіттю з 25.03.1999 по 23.06.1999, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано цей період до його загального страхового стажу.
Крім того, суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачем не надано доказів того, що вказані записи в трудовій книжці позивача є сфальсифікованими або мають підробний характер.
Щодо позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу перебування на підготовчому відділенні слухачем з 30.11.1981, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. д) ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Підготовчі відділення при вищих навчальних закладах були створені відповідно до Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР від 20.08.1969 № 681 "Про організацію підготовчих відділень при вищих навчальних закладах" та Постанови ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР від 08.10.1969 № 573.
Вказаними нормативно-правовими актами визначалося, що: 1) "при організації підготовчих відділень передбачається проведення учбових занять по денній, вечірній та заочній формах навчання...; створення відділень при наявності не менше 100 слухачів, які навчаються з відривом і без відриву від виробництва; строк навчання з відривом від виробництва - 8 місяців, без відриву від виробництва - 10 місяців" (п. 2 зазначених нормативних актів); 2) "на підготовчі відділення приймаються особи з закінченою середньою освітою з числа передових робітників, колгоспників і демобілізованих з рядів Збройних Сил СРСР. Молоді робітники і колгоспники, які вступають на підготовчі відділення, повинні мати стаж практичної роботи (не менше одного року). Відбір і направлення молоді на ці відділення здійснюються безпосередньо керівниками промислових підприємств, установ, організацій транспорту і зв'язку, радгоспів, колгоспів, командуванням військових частин за рекомендацією партійних, комсомольських і профспілкових організацій" (п. 3 зазначених нормативних актів); 3) "слухачам підготовчих відділень, зарахованим на навчання з відривом від виробництва, виплачується, стипендія в розмірі, встановленому для студентів І курсів вищих учбових закладів (п. 10 зазначених нормативних актів), при яких організовані підготовчі відділення, у відповідності з Постановою Ради Міністрів СРСР від 09.07.1963 №774 та розпорядження Ради Міністрів УРСР від 27.07.1963 № 1114".
Крім того, відповідно до вищевказаних нормативно-правових документів розроблено та затверджено Положення про підготовче відділення при вищому навчальному закладі (Накази Міністерства вищої та середньої освіти СРСР № 712 від 26.09.1969; № 394 від 17.05.1971; №468 від 31.05.1974 та №504 від 14.07.1987, згідно з яким: а) "час навчання на підготовчому відділенні не перериває трудового стажу" (пункт 21); в) "особам зарахованим на підготовче відділення видається квиток слухача", "на слухачів підготовчого відділення поширюються права та обов'язки, встановлені для студентів вищого навчального закладу" (пункт 9-10).
На момент навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком регулювався Постановою Кабінету Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590 "Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій".
Згідно з підпункту "і" пункту 109 вказаного Порядку встановлено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т.д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі. При призначенні пенсій по старості періоди вказані у підпункті "і" зараховуються в стаж при умові, що цим періодам передувала робота в якості робітника чи службовця, або служба в складі Військових сил СРСР.
Відповідно до записів трудової книжки позивача, у період до зарахування на підготовчі курси, а саме з 29.08.1980 прийнятий у колгосп «Червоний Оскіл» на посаді санітара, 04.04.1996 звільнений із членів КСП «Червоний Оскіл» за переводом у КСП «Колос» на посаду головного ветлікаря, з 30.11.1981 зарахований слухачем підготовчого відділення Харківського зооветінституту; 01.10.1982 зарахований студентом І курсу факультету ветеринарної медицини; 08.02.1983 відрахований з інститут за академічною неуспішністю.
Крім того, зазначені періоди також підтверджуються архівною довідкою Харківської державної зооветеринарної академії від 12.07.2023 №55.
Отже, позивач з 30.11.1981 зарахований слухачем підготовчого відділення Харківського зооветінституту, а у період з 01.10.1982 по 08.02.1983 студентом Харківського зооветінституту.
Враховуючи те, за нормами законодавства, що діяло у 1975-1981 роках, слухачі підготовчого відділення за правовим статусом прирівняні у правах до студентів вищого навчального закладу, час навчання позивача на підготовчому відділенні за денною формою навчання не переривав трудового стажу, а тому колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що такий підлягає зарахуванню до трудового стажу.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не вказано кінцевої дати зарахування до страхового стажу позивача періоду перебування слухачем на підготовчому відділенні (з 30.11.1981), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV в редакції Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого, уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Відповідно до ст.101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Згідно із ч.3 ст.44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Таким чином, пенсійний орган в силу чинного законодавства наділений повноваженнями самостійно вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти відомості у вказаних документах.
Крім того, колегія суддів зазначає, що вказані доводи щодо відсутності кінцевої дати перебування позивачем слухачем підготовчого відділення не були підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу.
Отже, колегія суддів зазначає, що пенсійний орган маючи необхідність встановлення кінцевої дати перебування позивача на підготовчому відділенні слухачем з 30.11.1981 наділений повноваженнями самостійно перевірити зазначені відомості.
Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів щодо не зарахування відповідачем до стажу періоду догляду за інвалідом «групи або особою, яка досягла 80 років, з 20.11.2001 по 14.10.2002, суд зазначає наступне.
Згідно з п. є ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується час догляду за інвалідом 1 групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.
Відповідно до п. 10 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, час догляду за особою з інвалідністю I групи, дитиною з інвалідністю віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, встановлюється на підставі: інформації про отримання допомоги, компенсації за догляд за такою особою, одержаної органами Пенсійного фонду України від органів соціального захисту населення, або акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду; документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для осіб з інвалідністю I групи і дітей з інвалідністю) і вік (осіб похилого віку і дітей з інвалідністю). Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд, та їх сусідів, інших даних. Документами, які підтверджують перебування на інвалідності, можуть бути виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичні висновки, пенсійне посвідчення, посвідчення одержувача допомоги або довідка органів соціального захисту населення або Пенсійного фонду України та інші документи. Документами, що підтверджують вік, можуть бути свідоцтво про народження, паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу.
У матеріалах справи наявна довідка управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації від 07.07.2023 №05-23/715 про те, що позивач перебував на обліку в управлінні з 20.11.2001 по 14.10.2002 та отримував компенсаційну виплату особі, яка здійснює догляд за особою з інвалідністю І групи або особою, яка досягла 80-річного віку, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Отже, вищевказаній довідці зазначено, що позивач дійсно перебував на обліку в управлінні, як одержувач компенсаційної виплати по догляду за інвалідом 1 групи.
Враховуючи наведене вище, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, неправомірно прийняло рішення щодо не зарахування до стажу періоду догляду за інвалідом «групи або особою, яка досягла 80 років, з 20.11.2001 по 14.10.2002.
За таких обставин, твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування вказаних періодів періоду роботи позивача до страхового стажу є безпідставними, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 26.07.2023 №204050008560 про відмову зарахувати до страхового стажу періодів роботи позивача протягом вересня 1980 року - грудня 1998 року, отримання допомоги по безробіттю з 25.03.1999 по 23.06.1999, перебування на підготовчому відділенні слухачем з 30.11.1981, отримання компенсаційної виплати по догляду за інвалідом «групи або особою, яка досягла 80 років, з 20.11.2001 по 14.10.2002 та, як наслідок, відмову у призначенні пенсії, є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.
Колегія суддів зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Враховуючи вищезазначене, з урахуванням цього періоду стажу, та самостійно визначеного пенсійним органом, в сукупності стаж позивача достатній для призначення пенсії (понад 30 років) та оскільки, позивач досягнув 60 років, то позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
06.03.2024 від представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлокриницького Артема Олександровича надійшла заява про стягнення з ГУ ПФУ в Харківській області та ГУ ПФУ в Миколаївській області витрати на професійну правничу допомогу понесені під час ведення справи в Другому апеляційному адміністративному суді в розмірі 25000 грн.
ГУ ПФУ в Миколаївській області до суду апеляційної інстанції через систему «Електронний суд» було подано заперечення на клопотання позивача про вирішення питання щодо відшкодування понесених позивачем судових витрат по справі №520/28004/23, в якому вказував, що предмет спору в цій справі містить лише один епізод взаємопов'язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи вказаної вище заяви, колегія суддів дійшла висновку про те, що подана заява підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.
Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
З матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем та Адвокатським об'єднанням "АРХОНТ" в особі голови, керуючого партнера адвокатом Бєлокриницьким А.О укладено договір про надання правничої допомоги від 02.10.2023 №01/0210/2023.
Представництво інтересів позивача здійснювалося адвокатом Бєлокриницьким А.О на підставі ордеру серії АХ №1141323, виданого 02.10.2023.
Шляхом укладення додаткової угоди №2 від 30.01.2024 (додаток №2) до договору про надання правничої допомоги №01/0210/2023 від 02.10.2023 Клієнт ( ОСОБА_1 ) доручив адвокатському об'єднанню «АРХОНТ» представництво інтересів, надання професійної правничої допомоги, вивчення та підготовку всіх необхідних процесуальних документів, у тому числі відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №520/28004/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, вивчення та підготовку (в разі необхідності) додаткових пояснень, заяв, клопотань, заперечень, вивчення та долучення до справи матеріалів судової практики з метою обґрунтування правової позиції у спорі, належне оформлення поштових відправлень і надсилання процесуальних документів засобами поштового зв'язку відповідно до вимог процесуального законодавства (та/або через кабінет Електронного суду), участь в судових засіданнях (якщо судові засідання призначатимуться та відбуватимуться) у Другому апеляційному адміністративному суді в інтересах Клієнта в судовій справі №520/28004/23 за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №520/28004/23, яка (апеляційна скарга) подана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області до Другого апеляційного адміністративного суду та розглядатиметься цим апеляційним адміністративним судом (п.1 додаткової угоди №2 від 30.01.2024 до договору про надання правничої допомоги №01/0210/2023 від 02.10.2023).
П.2 додаткової угоди №2 від 30.01.2024 до договору про надання правничої допомоги №01/0210/2023 від 02.10.2023 встановлено, що гонорар Адвокатського об'єднання за ведення справи за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №520/28004/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, яка (апеляційна скарга) подана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області до Другого апеляційного адміністративного суду та розглядатиметься цим апеляційним адміністративним судом, встановлюється у фіксованому розмірі та становить 25 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень 00 коп.
П.3 додаткової угоди №2 від 30.01.2024 до договору про надання правничої допомоги №01/0210/2023 від 02.10.2023 встановлено, що Гонорар Адвокатського об'єднання буде сплачений Клієнтом до «01» (першого) липня 2024 (дві тисячі двадцять четвертого) року на підставі відповідного рахунка-фактури (який може виставлятися Клієнту як до, так і після завершення розгляду та вирішення Другим апеляційним адміністративним судом справи за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №520/28004/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії).
Адвокатське об'єднання «АРХОНТ» виставило Садовому Валерію Володимировичу рахунок-фактуру від 05.03.2024 (додаток №4) за представництво інтересів, надання професійної правничої допомоги та підготовку всіх необхідних процесуальних документів у Другому апеляційному адміністративному суді в адміністративній справі за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №520/28004/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Детальний опис робіт адвокатського об'єднання «АРХОНТ» під час представництва інтересів Садового Валерія Володимировича у Другому апеляційному адміністративному суді позивач надає у формі звіту №01/2024 від 05.03.2024 до договору про надання правничої допомоги №01/0210/2023 від 02.10.2023 (додаток №5) згідно якого адвокатом надано такі послуги: 1) складення відзиву на апеляційну скаргу; 2) належне оформлення відправлення та надсилання іншим учасникам справи відзиву на апеляційну скаргу.
Отже, в підтвердження надання правової допомоги позивачем надано відповідні документи.
Колегія суддів зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 р. по справі № 340/4492/22 (адміністративне провадження № К/990/12857/23) судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Крім того, колегія суддів зазначає, що участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19.
Колегія суддів зазначає, що така послуга як належне оформлення та подання відзиву на апеляційну скаргу за своїм змістом є складовими єдиного процесу щодо підготовки та складання відзиву на апеляційну скаргу.
Враховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи у суді апеляційної інстанції (змістовна частина відзиву на апеляційну скаргу складається переважно з обставин справи та доводів, наведених у позовній заяві та у відповіді на відзив на позовну заяву), колегія судів апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, у сумі 2500,00 грн.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду позовні вимоги, звернуті до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишено без задоволення, тому відсутні підстави для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судових витрат з правої допомоги.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 139, 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 по справі № 520/28004/23 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на правничу допомогу в Другому апеляційному адміністративному суді в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко