05 квітня 2024 року Справа № 280/1234/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15.01.2024 №083850020224 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу;
збов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період її роботи з 01.07.2000 по 26.09.2003 у ТОВ «Акцент»;
збов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати подання заяви з 10.01.2024;
стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 10.01.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення». Рішенням відповідача від 15.01.2024 №083850020224 було відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з тим, що за наявними документами право на призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону №1058 заявник набуде після досягнення 63 років, так як до страхового стажу не було зараховано період роботи з 01.07.2000 по 26.09.2003, оскільки відсутні відомості у реєстрі застрахованих осіб. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки нею було надано відповідачу копію трудової книжки, якою підтверджується, що позивач у зазначений період з 01.07.2000 по 26.09.2003 працювала в ТОВ «Акцент». Вказує, що відсутність підтвердження сум отриманого позивачем доходу за цей період та сум сплаченого страхового внеску не виключає її право на включення вказаного періоду до страхового стажу. Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 12 лютого 2024 року було відкрито спрощене позовне та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику сторін.
До суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме копії рішення про відмову в призначенні пенсії, розрахунок стажу та матеріали електронної пенсійної справи позивача. Також зазначено, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років. За відсутності страхового стажу пенсії за віком призначаються після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років, 65 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2028 року - від 15 до 25 років. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється у місяцях. Починаючи з 01.01.2004 неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених, виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.10.1980 з 01.07.2000 по 26.09.2003, оскільки відсутні відомості про сплату внесків у реєстрі застрахованих осіб. Вік заявника - 60 років. Страховий стаж особи - 25 років 04 місяці 14 дні. Підстави для призначення пенсії позивачу відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” відсутні, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі, з огляду на наступне.
З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою від 10.01.2024 про призначення пенсії за віком.
Заяву від 10.01.2024, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію ГУ ПФУ в Сумській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.01.2024 №083850020224 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Відповідно до рішення від 15.01.2024 №083850020224 пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону №1058 - 60 років. Вік заявника на дату звернення - 60 років 23 дні.
Необхідний страховий стаж відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років.
Страховий стаж особи становить 25 років 04 місяці 14 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.10.1980 з 01.07.2000 по 26.09.2003, оскільки відсутні відомості у реєстрі застрахованих осіб.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно приписів статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 20 Закону №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Як установлено під час розгляду справи, до загального страхового стажу позивача не зараховано період її роботи з 01.07.2000 по 26.09.2003, оскільки відсутні відомості у реєстрі застрахованих осіб.
Суд зазначає, що згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, чинним законодавством передбачено підтвердження трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у разі коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
В даному випадку в трудовій книжці позивача зазначено період її роботи з 05.07.1999 по 26.09.2003 у ТОВ «Акцент», трудова книжка за спірний період містить також посилання на накази про прийняття на роботу та звільнення, а також містить підписи та відтиски печаток.
За таких обставин, трудова книжка є самостійною та достатньою підставою для зарахування до страхового стажу позивача періоду з 05.07.1999 по 26.09.2003 у ТОВ «Акцент».
Посилання відповідача на те, що за період роботи з 01.07.2000 по 26.09.2003 відсутній в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає, що позивач жодним чином не має впливу на формування такого реєстру, а відповідно не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на пенсійне забезпечення у зв'язку із невиконанням роботодавцем обов'язків щодо подання звітності та/або сплати єдиного внеску.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 по справі №144/669/17 та від 20.03.2019 по справі №668/947/17.
Також, суд зазначає, що позивач протягом періоду з 05.07.1999 по 26.09.2003 безперервно працювала на одному і тому ж підприємстві, а тому зарахування лише частини стажу з зазначеного періоду є необґрунтованим, оскільки відповідачем фактично визнано факт роботи позивача на зазначеному підприємстві у зазначений період.
Таким чином, внаслідок невиконання ТОВ «Акцент» обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Суд зазначає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є конституційним правом особи, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування цього стажу та перерахунок пенсії.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року по справі №208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року по справі №490/12392/16-а, від 27 лютого 2019 року по справі № 638/5795/17.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з огляду на установлені обставини у справі, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача зарахувати спірний період роботи до страхового стажу позивача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про невідповідність дій відповідача критеріям правомірності дій суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.01.2024 №083850020224 про відмову позивачу у призначені пенсії за віком та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.
При цьому судом враховується таке.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно саме територіальний орган Пенсійного фонду має розглянути питання обчислення стажу позивача з врахуванням періоду навчання, а суд в силу приведеної вище норми матеріального права позбавлений компетенції з обчислення такого стажу, що унеможливлює висновок про достатність такого стажу для призначення пенсії за віком.
Аадміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
У Рекомендаціях Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Враховуючи, що обчислення страхового відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду, суд позбавлений компетенції на обчислення такого стажу, а також компетенції на вирішення питання призначення пенсії, тому в контексті спірних правовідносин не можуть бути задоволені вимоги про зобов'язання відповідний орган зарахувати спірні періоди до страхового стажу та призначити позивачу пенсію за віком.
В такому випадку належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання орган Пенсійного фонду повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком із урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні, як це передбачено абзацом другим частини четвертої статті 245 КАС України.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV, яка регулює порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, встановлено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі постанова № 22-1).
Останнім абзацом пункту 4.2 постанови № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.10 постанови №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Відтак, враховуючи, що за положеннями Закону №1058-IV та постанови № 22-1 заява про призначення пенсії подається до територіального органу Пенсійного фонду, а електронна пенсійна справа після призначення пенсії передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії, є очевидним висновок про те, що після скасування рішення про відмову у призначенні пенсії визначеного програмним забезпеченням органу Пенсійного фонду за принципом екстериторіальності, питання про призначення пенсії має розглядати орган, яким відмовлено у призначенні пенсії, яким в спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
Щодо витрат на правничу допомогу, то суд зазначає таке.
Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, позивач просить стягнути витрати на надання правничої допомоги у розмірі 2000,00 грн, які складаються із складання позовної заяви.
На підтвердження виконання робіт представником позивача надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги, договір про надання правничої допомоги від 30.01.2024, квитанція №355674 від 25.07.2023.
Суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи.
З огляду на зазначене вище та з огляду на часткове задоволення судом позову, суд вважає за необхідне зменшити суму витрат на правничу допомогу та вважає за необхідне стягнути з відповідача - 1000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м.Суми, вул.Степана Бандери, буд.43, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.01.2024 №083850020224 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.2000 по 26.09.2003 у ТОВ «Акцент» відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.10.1980.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 січня 2024 року про призначення пенсії за віком.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова