Іменем України
05 квітня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1665/23
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,
код ЄДРПОУ 43173325, проспект Голосіївський, буд. 50, м. Київ, 03039,
адреса для листування: проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Конопка Олега Володимировича,
РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Предмет спору: про стягнення 82 420,75 грн,
Не викликались,
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях звернулось до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Конопка Олега Володимировича, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 82 420,75 грн, з яких 18 499,23 грн боргу зі сплати орендної плати, 805,02 грн пені та 63 116,50 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати.
Процесуальні дії у справі.
Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області для розгляду справи №927/1665/23 було визначено суддю Демидову М.О.
Ухвалою суду від 19.12.2023 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.
22.12.2023 від відповідача на адресу суду надійшла заява про надання матеріалів справи для ознайомлення та зняття копій.
22.12.2023 від відповідача на адресу суду надійшла заява, у якій він просив суд розгляд справи №927/1665/23 проводити за участю сторін, вважав свою явку в судове засідання обов'язковою.
Ухвалою суду від 27.12.2023 постановлено розгляд справи №927/1665/23 здійснювати у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 31.01.2024 о 12:20; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме: відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов суду та позивачу; позивачу п?ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання суду та відповідачу відповіді на відзив; відповідачу п?ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ухвалу суду від 19.12.2023 отримав 27.12.2023, що підтверджується його розпискою, фактично з матеріалами справи ознайомився та зробив необхідні копії також 27.12.2022, що підтверджується його відміткою на заяві.
Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 11.01.2024.
15.01.2024 від відповідача надійшов відзив на позов з додатками, у якому викладено клопотання про поновлення строку на подання відзиву в порядку ст. 119 ГПК України.
25.01.2024 від відповідача надійшла заява про долучення до додатку до відзиву документів, перелік яких наведено у заяві.
29.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наголошує на порушення відповідачем порядку подання відзиву, встановленого ст. 165 ГПК України та викладає заперечення на доводи відповідача.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Демидової М. О., підготовче засідання, призначене на 31.01.2024 о 12:20, не відбулось.
На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Чернігівської області № 02-01/28/24 від 09.02.2024, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Демидової М.О., було призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/1665/23.
Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області для розгляду справи визначено суддю Шморгуна В. В.
Частиною 14 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ч. 1, 2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Отже, малозначні справи та справи незначної складності, визнані судом малозначними, є різними категоріями справ. В першому випадку визначення їх малозначними носить імперативний характер, а в другому диспозитивний, оскільки залежить від дискреційних повноважень суду.
Одночасно, приписи ч. 2-6 ст. 250 ГПК України, які передбачають можливість здійснення заміни порядку розгляду справи, стосуються інших справ (не малозначних) - лише тих, які суд саме диспозитивно вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ГПК України із врахуванням критеріїв, визначених ч. 3 цієї статті.
Якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається (ч. 6 ст. 250 ГПК України).
Разом з тим, відповідно до ч. 7 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.
Системний аналіз п. 1 ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 247, ч. 7 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України свідчить про імперативність розгляду судом малозначних справ, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, саме у порядку спрощеного позовного провадження, подання відповідачем відповідного клопотання у такому випадку не передбачено і перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження є неможливим, у свою чергу справи незначної складності можуть розглядатися в силу диспозитивного характеру або в спрощеному позовному провадженні, або в загальному позовному провадженні.
Зважаючи на вищевикладене, оскільки ціна позову становить 82 420,75 грн та не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа є малозначною в силу Закону та підлягає розгляду виключно за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Беручи до уваги те, що предмет позову (стягнення 82 420,75 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
За наведених обставин, ухвалою суду від 15.02.2024 прийнято справу №927/1665/23 до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвала суду від 15.02.2024 була доставлена позивачу та його представнику до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 15.02.2024 о 14:58, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Ухвала суду від 15.02.2024 була направлена відповідачу рекомендованою поштовою кореспонденцією та отримана ним 19.02.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600088929141 від 16.02.2024.
Щодо відзиву відповідача на позов та відповіді позивача на відзив..
Відповідно до ч. 2 ст. 165 ГПК України відзив підписується відповідачем або його представником.
У порушення зазначених вимог поданий відповідачем відзив взагалі не підписаний ані відповідачем, ані його представником, а тому поданий відповідачем відзив суд залишає без розгляду.
Оскільки поданий відповідачем відзив суд залишив без розгляду, відповідь на відзив позивача не приймається судом до розгляду як похідна заява по суті.
18.03.2024 від відповідача надійшла заява від 18.01.2024 про приєднання до матеріалів справи пояснювальної записки.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи для відповідача є відзив на позовну заяву та заперечення.
Вимоги до відзиву на позов зазначені у ч. 3 ст. 165 ГПК, які також застосовуються і до заперечень, а саме: відзив повинен, зокрема, містити: найменування (ім'я) позивача і номер справи; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Згідно з ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
За приписами ч. 1 ст. 170 ГПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Частинами 1, 2 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Вказана пояснювальна записка взагалі не містить як відомостей щодо автора, який її склав, так і підпису такої особи.
Відтак ця пояснювальна записка не підпадає під розуміння ані заяви по суті, ані заяви з процесуальних питань, ані доказу у справі
За наведених обставин, суд не приймає цю пояснювальну записку до розгляду.
Ухвалою суду від 27.03.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу триденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду та відповідачу повного тексту Договору оренди №77-19 нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.11.2019.
Ухвала суду від 27.03.2024 була доставлена позивачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 27.03.2024 о 18:15, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, останнім днем для усунення позивачем недоліків позовної заяви є 01.04.2024.
28.03.2024 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додав повний текст договору оренди №77-19 нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.11.2019, а також докази направлення цих документів відповідачу. Вказана заява отримана судом 29.03.2024.
Ухвалою суду від 01.04.2024 продовжено розгляд справи.
02.04.2024 відповідач подав до суду заяву про долучення до матеріалів справи письмового пояснення отримання оренди, у якому просить відмовити у задоволенні позову.
Згідно з ч. 1 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Частиною 5 ст. 161 ГПК України передбачено, що суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
Проте відповідач не просив дозволу на подання додаткових письмових пояснень, а суд не визнав їх подання необхідним.
При цьому зі змісту поданого відповідачем «письмового пояснення отримання оренди» вбачається, що відповідач у ньому фактично викладає заперечення щодо позовних вимог, а відтак за своєю суттю надані пояснення є відзивом на позов, хоча він і не відповідає вимогам щодо його оформлення.
Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач подав до суду письмові пояснення, які розцінені судом як відзив на позовну заяву, 02.04.2024, тобто з пропущенням строку на його подання.
За приписами ч. 1, 2 ст. 118, ч. 1 ст. 119 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідачем заяви про поновлення пропущеного строку для подання відзиву із зазначенням поважних причин його пропуску суду не надано.
Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За наведених обставин у їх сукупності, «письмове пояснення отримання оренди» відповідача підлягає залишенню судом без розгляду.
03.04.2024 відповідач подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи копії договору оренди №77-19 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 18.11.2019; копії розрахунку орендної плати; копії заяви відповідача до позивача від 21.02.2022; копії експертної оцінки №02/303/20 від 17.12.2020; копії стану надходження орендної плати за договором від 18.11.2019 №77-19.
Відповідно до ч. 3, 8 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копія договору оренди №77-19 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 18.11.2019 та копія розрахунку орендної плати вже містяться у матеріалах справи, оскільки були додані позивачем до позовної заяви.
Інші додані до заяви документи подані з пропущенням строку на їх подання.
При цьому відповідач не обґрунтував неможливості їх подання у встановлений законом строк з причин, що не залежали від нього, а відтак суд не приймає ці докази до розгляду.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди №77-19 нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.11.2019 в частині сплати орендної плати, а також своєчасного повернення орендованого майна.
Належно оформленого відзиву на позов від відповідача у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
18.11.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (орендодавець) та фізичною особою- підприємцем Конопком О.В. (орендар) було укладено Договір оренди № 77-19 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до п.1.1., 1.2. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування без права передачі у суборенду та приватизації державне нерухоме майно - нежитлові приміщення магазину № 6, площею 114,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Чайковського, 3, та перебуває на балансі Державного підприємства “Торговий дім “Сіверщина” (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31.08.2019 і становить за незалежною оцінкою 578 360,19 грн.
Майно передається в оренду для здійснення торгівлі продовольчими товарами без підакцизної групи.
Згідно з п. 2.1. Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акту приймання-передачі майна.
Пунктами 3.1.-3.4. Договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - жовтень 2019 року 3 898,15 грн.
Розмір орендної плати за перший місяць оренди листопад 2019 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за листопад 2019 року.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
У разі користування Майном протягом неповного календарного місяця (першого місяця оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.
Відповідно до п. 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Згідно з п. 3.7 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Зобов'язання Орендаря щодо сплати орендної плати забезпечується у вигляді завдатку у розмірі, не меншому ніж орендна плата за базовий місяць, який вноситься в рахунок орендної плати за останній місяць оренди (п. 3.9 Договору).
Відповідно до пункту 5.3. Договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.
Договір укладений строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 18.11.2019 до 17.10.2022 (п. 10.1. Договору).
У п. 10.7. Договору сторони погодились, що цей Договір буде достроково розірвано на вимогу Орендодавця, якщо Орендар не сплачує орендну плату протягом трьох місяців підряд.
Пунктом 10.10. Договору встановлено, що в разі припинення або розірвання Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу.
Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами акту приймання- передачі (пункт 10.11. Договору).
Відповідно до п. 10.12. Договору якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за весь час прострочення.
За розрахунком орендної плати за базовий місяць оренди нерухомого майна, що перебуває на балансі Державного підприємства «Торговий дім «Сіверщина» базовий розмір орендної плати за місяць розрахунку жовтень 2019 року становить 3898,15 грн без ПДВ (70% до державного бюджету в сумі 2728,71 грн, та 30% балансоутримувачу - 1169,44 грн (а.с. 43).
Факт передачі в оренду майна підтверджується Актом приймання-передачі від 18.11.2019, підписаним сторонами. В цьому акті вказано, що стан майна на момент укладення договору визначений в акті обстеження від 15.11.2019 і за узгодженим висновком орендаря та балансоутримувача потребує здійснення поточного ремонту.
14.01.2022 Регіональне відділення листом № 50-04.03-0058 направило ФОП Конопку О.В. повідомлення про відмову від договору оренди № 77-19 від 18.11.2019 (рекомендоване відправлення № 1400053689746), яке отримано Конопком О.В. 18.01.2022 (а.с. 51-53).
У вказаному повідомленні зазначено, що відповідач останній раз вносив орендну плату 05.08.2021, а заборгованість з її сплати становить 18 861,44 грн, що свідчить про факти несплати оренди більш ніж три місяці підряд.
Отже, позивач відмовився від Договору у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати протягом трьох місяців підряд.
10.02.2022 позивач направив відповідачу лист №50-0403-00282 від 09.02.2022 щодо повернення майна, в якому він вимагав терміново повернути державне майно балансоутримувачу за актом приймання-передачі, перерахувавши суму заборгованості по орендній платі. До вказаного листа було додано проєкт акта приймання-передавання майна з оренди. Вказаний лист отриманий відповідачем 13.05.2022 згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення №1400054011816 (а.с.48-49).
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач акт приймання-передавання майна з оренди не підписав, майно не повернув.
Листом №50-04.03-747 від 06.09.2022 позивач повідомив відповідача про огляд 09.09.2022 об'єктів оренди з метою перевірки фактичного звільнення державного майна.
Актом огляду державного нерухомого майна від 30.09.2022 встановлено, що об'єкт оренди - державне майно - нежитлові приміщення магазину площею 114,2 м2, розташовані за адресою: вул. Чайковського, 3, м. Чернігів, орендарем ФОП Конопком О.В. не використовується, діяльність, визначена умовами договору оренди, не здійснюється, представники орендаря в приміщенні відсутні, майно орендаря в приміщенні відсутнє.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості з орендної плати розмір нарахованої за період з листопада 2019 року по 24.01.2022 орендної плати, яка підлягала сплаті до державного бюджету, становить 76 027,88 грн, з яких відповідач сплатив 54 799,94 грн (остання оплата - 05.08.2021 у розмірі 2731,43 грн).
Також позивач здійснив зарахування сплаченого відповідачем завдатку у розмірі 2 728,71 грн в рахунок орендної плати за грудень 2021 року.
Отже, згідно з наданим розрахунком загальний розмір заборгованості відповідача зі сплати орендної плати до державного бюджету становить 18 499,23 грн.
Позивач вважає, що Договір припинив свою дію 24.01.2022 (з урахуванням дати отримання відповідачем відмови від Договору - 18.01.2022 та трьох робочих днів на повернення майна).
У зв'язку з невиконанням обов'язку щодо повернення орендованого майна за Договором (п. 10.10 Договору), позивач нарахував відповідачу неустойку у розмірі подвійної орендної плати за прострочення повернення об'єкта оренди на підставі приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України у розмірі 63 116,50 грн за період з 28.01.2022 до 29.09.2022.
Доказів сплати спірної заборгованості відповідач суду не надав.
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України).
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).
Разом із тим передача в оренду майна, яке є державною власністю, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання такого майна, регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 N 2269-XII, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 N 2269-XII, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Пунктом 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Частиною 3 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 N 2269-XII, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, однією із істотних умов договору оренди державного майна є орендна плата з урахуванням її індексації.
Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (ч. 1, 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Аналогічні положення містить ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який введений в дію з 01.02.2020 та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо заявленої до стягнення заборгованості з орендної плати.
Як встановив суд, у відповідача на підставі Договору в оренді перебувало державне нерухоме майно - нежитлові приміщення магазину № 6, площею 114,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Чайковського, 3, за користування яким він повинен був сплачувати орендну плату, у порядку та строки, визначені у п. 3.1, 3.6 Договору.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості з орендної плати розмір нарахованої за період з листопада 2019 року по 24.01.2022 орендної плати, яка підлягала сплаті до державного бюджету, становить 76 027,88 грн, з яких відповідач сплатив 54 799,94 грн та ще 2 728,71 грн сплаченого відповідачем завдатку позивач зарахував в рахунок орендної плати за грудень 2021 року; залишок несплаченої заборгованості становить 18 499,23 грн.
Щодо терміну дії Договору та обов'язку відповідача сплачувати орендну плату.
Відповідно до п. 10.1 Договору він укладений строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 18.11.2019 до 17.10.2022.
Разом з тим, у пункті 10.7. Договору сторони погодили, що цей Договір буде достроково розірвано на вимогу орендодавця, якщо орендар не сплачує орендну плату протягом трьох місяців підряд.
Вказане положення п. 10.7 Договору відповідає ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України, відповідно до якої наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
У зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати протягом трьох місяців підряд, 14.01.2022 позивач листом № 50-04.03-0058 направив відповідачу повідомлення про відмову від договору оренди № 77-19 від 18.11.2019, яке отримано останнім 18.01.2022.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частиною 3 ст. 291 ГК України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Тлумачення статті 651 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що: сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору; у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути момент одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №756/420/17 (провадження № 61-18833св21).
Матеріалами справи підтверджується факти несплати відповідачем орендної плати протягом трьох місяців підряд, а тому дії позивача щодо одностороннього розірвання договору оренди суд вважає правомірними та такими, що тягнуть за собою відповідні правові наслідки.
За доводами позивача, Договір припинив свою дію 24.01.2022 (з урахуванням дати отримання відповідачем відмови від Договору - 18.01.2022 та трьох робочих днів на повернення майна).
Частиною 2 ст. 782 ЦК України визначено, що у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Враховуючи те, що сторони у п. 10.7. Договору передбачили право на дострокове розірвання договору на вимогу орендодавця у випадку несплати орендарем орендної плати протягом трьох місяців підряд, але не встановили моменту з якого договір вважатиметься розірваним, з урахуванням вищевикладеного спірний Договір вважається розірваним з моменту отримання відповідачем повідомлення про відмову від договору, тобто з 18.01.2022.
Таким чином, суд вважає помилковим твердження позивача, що спірний Договір оренди № 77-19 від 18.11.2019 вважається припиненим з 24.01.2022.
Суд зазначає, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Оскільки відповідач отримав повідомлення про розірвання Договору 18.01.2022, проте у цей день ще фактично користувався майном, суд вважає, що такий день підлягає включенню до періоду нарахування орендної плати за січень 2022 року, а наслідки розірвання договору починаються з наступного дня .
Отже, починаючи з 19.01.2022 у відповідача припинився обов'язок зі сплати орендної плати за користування майном.
Відтак нарахування позивачем відповідачу орендної плати за 24 дні січня 2022 року (до 24.01.2022) є неправомірним.
Відповідно до п. 10.10. Договору відповідач повинен був повернути майно Балансоутримувачу протягом трьох робочих днів.
Тобто фактично користування майном до закінчення зазначеного строку є правомірним, проте умовами Договору не передбачено будь-якої плати за таке користування, а позивач свої позовні вимоги такими підставами позову не обґрунтовував.
За перерахунком суду розмір орендної плати за січень 2022 року (до 18.01.2022), яка підлягала сплаті до державного бюджету, становить 1 774,87 грн, а усього загальний розмір заборгованості з орендної плати складає 17 907,60 грн, що є меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 74 ГПК України збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, а тому в силу ст. 79 Господарського процесуального кодексу України докази, надані позивачем, щодо наявності у відповідача боргу з орендної плати є більш вірогідними.
Відповідач вказаної суми заборгованості з орендної плати за спірним Договором належними доказами не спростував. Контррозрахунку та/або доказів повної і своєчасної сплати орендних платежів суду не надав.
Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов'язань не виконав та орендну плату у визначений Договором строк не перерахував, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати підлягають частковому задоволенню у розмірі 17 907,60 грн.
Щодо заявленої до стягнення пені.
Позивач просить стягнути з відповідача 805,02 грн пені, нарахованої на заборгованість з орендної плати з 16.12.2019 по 24.01.2022.
Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Сторони у Договорі встановили відповідальність відповідача за порушення строків оплати у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
За порушення строків сплати орендної плати до державного бюджету позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 2131,69 грн, з яких 1326,67 грн було сплачено відповідачем.
Отже, розмір несплаченої відповідачем пені становить 805,02 грн
Суд, здійснивши перевірку заявленої до стягнення пені, дійшов висновку про правильне її нарахування, а отже позовна вимога в частині стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню в заявленому розмірі.
Щодо заявленої до стягнення неустойки.
Також позивач просить стягнути з відповідача 63 116,50 грн неустойки у вигляді подвійної орендної плати згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 28.01.2022 по 29.09.2022.
Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За приписами ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
За умовами п 10.10. Договору відповідач у разі припинення або розірвання Договору повинен був повернути майно Балансоутримувачу протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу, тобто до 21.02.2022.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем об'єкта оренди протягом трьох робочих днів після розірвання Договору та у спірний період.
Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Такі правові висновки викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.
Відповідно до п. 10.12. Договору якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за весь час прострочення.
Враховуючи те, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення майна у встановлений у Договорі строк, суд доходить висновку, що у Орендодавця виникло право на нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю, що за визначений позивачем період з 28.01.2022 по 29.09.2022 становить 63 116,50 грн, а відтак і про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позову, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 2 664,73 грн.
Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Конопка Олега Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325, проспект Голосіївський, буд. 50, м. Київ, 03039) до державного бюджету України (р/р UA788999980313060094000025739, ГУК у Черніг.обл/тг м.Чернігів/22080300, код отримувача 37972475, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код класифікації доходів бюджету 22080300) 17 907,60 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 805,02 грн пені та 63 116,50 грн неустойки.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Конопка Олега Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325, проспект Голосіївський, буд. 50, м. Київ, 03039, р/р UA458201720343180002000140075, ДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 43173325, МФО 820172) 2664,73 грн судового збору.
4. У решті позову відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун