Справа № 203/674/23
Провадження № 2/0203/124/2024
28.02.2024 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Сливчук В.В.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача-1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту,
встановив:
06.02.2023 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою, з урахуванням редакції позовної заяви від 23.03.2023 року та ухвали суду від 26.07.2023 року, до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач-1), ОСОБА_3 (далі - відповідач-2) про звільнення майна з-під арешту, в якому позивач просить суд:
- припинити обтяження (звільнити з-під арешту) та скасувати заборону відчуження всього нерухомого майна, накладені постановою державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 20.05.2013 року в рамках виконавчого провадження №37985756 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на все майно боржника ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , звільнивши тим самим з-під арешту все майно, що є предметом договору іпотеки №8/207/840-К/1652-Н/2 від 27.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Куліш В.І. 27.11.2007 року, за реєстром №3205, та яке належить ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на підставі:
- договору купівлі-продажу від 27.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Куліш В.І. 27.11.2007 року, за реєстром №3195, - домоволодіння, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- договору купівлі-продажу від 27.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Куліш В.І. 27.11.2007 року, за реєстром №3200, - земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:06:026:0024, площею 404,0 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі, але не виключно, припинити (скасувати) обтяження, державна реєстрація якого вчинена на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54875239 від 30.10.2020 року.
І. Стислий виклад позицій учасників справи.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що посадовою особою органу державної виконавчої служби обтяження не скасоване. Водночас реєстрація обтяження на предмет іпотеки під час здійснення виконавчого провадження №37985756, яке, на думку позивача, проводиться з грубим порушенням чинного законодавства безпосередньо порушує права та законні інтереси позивача як іпотекодержателя та унеможливлює в подальшому реалізацію належних йому прав іпотекодержателя щодо визнання права власності або продажу предмету іпотеки.
З огляду на викладене вище, позивач звернувся до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту.
16.01.2024 року на адресу суду надійшла письмова заява відповідача-2 про визнання позовних вимог, в якій ОСОБА_3 зазначив, що позивач достовірно виклав обставини та документально їх підтвердив щодо укладення між ним та ВАТ КБ «Надра» кредитного договору від 27.11.2007 року та також укладення на забезпечення виконання його умов договору іпотеки від 27.11.2007 року. Предметом іпотеки за договором є домоволодіння та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , речові права на які зареєстровані за відповідачем-2. Обтяження, що виникли на підставі вказаного договору були зареєстровані у встановленому законом порядку. Як пояснив відповідач-2, у зв'язку з порушенням ним зобов'язань за кредитним договором, в судовому порядку було прийнято рішення про стягнення з нього суми заборгованості, розмір якої та підстави стягнення він визнає. Виконавчий документ був звернутий до виконання, під час якого державним виконавцем були встановлені відповідні обтяження на будинок та земельну ділянку.
Також, як зазначив відповідач-2, позивач на законних підставах набув права на житловий будинок та земельну ділянку, набув процесуальний статус стягувача у виконавчому провадженні та наділений правом вимагати припинення арештів та інших обтяжень, в яких він є стягувачем. Отже, на думку відповідача-2, заявлені позовні вимоги про припинення обтяження є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
21.02.2024 року відповідач-1 подав до суду відзив на позов, в якому його представник зазначила, що на виконанні у ДВС з 20.05.2013 року по 09.07.2014 року перебувало виконавче провадження №37985756 з примусового виконання виконавчого листа №2-9099/10 від 11.03.2013 року Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості у розмірі 1466979,02 грн. Так, 20.05.2013 року державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, а 09.07.2014 року - постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві. При цьому відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції №2274 від 25.12.2008 року (редакція втратила чинність), строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить три роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.
Як зазначила представник відповідача-1, станом на 19.02.2024 року позивач не звертався до відділу із заявою про надання реквізитів для сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, бо кошти зі сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження №37985756 не надходили. Тому у державного виконавця відсутні підстави для припинення обтяження та скасування заборони відчуження всього нерухомого майна, що накладені постановою державного виконавця Кіровського ВДВС ДМУЮ від 20.05.2013 року, ВП №37985756, про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження на все майно боржника ОСОБА_3 .
З огляду на викладене, відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
27.02.2024 року позивач подав до суду заяву, в якій виклав свої заперечення проти тверджень відповідача-1, вказаних у відзиві на позов. Так, за твердженнями позивача, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який у визначеному законом порядку підлягає зверненню до виконання. Водночас у відзиві відсутні відомості про звернення до виконання такого виконавчого документа як постанова про стягнення виконавчого збору та не містить відомостей про об'єднання їх у зведене виконавче провадження. Відповідач не довів, що постанова про стягнення виконавчого збору була звернута до виконання, не довів, що була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження по виконанню такої постанови.
Тому позивач просить суд відхилити як недоведені доводи відповідача-1, викладені у відзиві на позов.
Під час судового засідання позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, підстави звернення до суду з позовом пояснив суду таким чином, як про це вказано вище. Також позивач пояснив, що він не може оформити право власності на будинок та земельну ділянку, бо він є власником права вимоги боргу. Водночас позивач як іпотекодержатель за договором іпотеки, який був укладений між позивачем та банком, а до нього перейшли права вимоги за договором про їх відступлення, не може користуватися майном, бо на нього накладені обтяження. Оскільки за рахунок цього майна він вирішив з позивачем його боргові проблеми. При цьому позивач зазначив, що орган ДВС листом роз'яснив йому право на звернення до суду з позовом про скасування арешту майна, бо до нього перейшли права стягувача від банку.
Представник відповідача-1 заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила суд відмовити у їх задоволення, пояснила, що у ДВС перебувало виконавче провадження про стягнення заборгованості з відповідача-2. Наразі виконавче провадження знищене, арешт може бути скасований за рішенням суду. Водночас є невиконані постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження та ДВС не може скасувати арешт, накладений на нерухоме майно постановою державного виконавця.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 02.03.2023 року було залишено без руху позовну заяву та надано позивач строк для усунення її недоліків.
23.03.2023 року у встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви та надав суду клопотання про усунення недоліків та виправлену редакцію позовної заяви відповідно до кількості сторін разом з квитанцією про сплату судового збору.
Ухвалою суду від 27.03.2023 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою суду від 26.07.2023 року було задоволено заяву позивача про заміну найменування відповідача-1 в цивільній справі та замінене первісне найменування відповідача-1 з: Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на нове найменування: Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 28.02.2024 року було відмовлено представнику відповідача-1 у прийнятті до розгляду відзиву на позовну заяву як заяви по суті спору, з огляду на вимоги ст. ст. 126, 127, 178, 191 ЦПК України, з огляду на пропуск строку на його подання без поважних причин, та на підставі ст. 182 ЦПК України, роз'яснено, що на підставі ст. 182 ЦПК України судом будуть враховані пояснення відповідача-1 по суті спору.
Ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 28.02.2024 року було прийнято до розгляду відзив відповідача-2 - ОСОБА_3 як заяву про визнання позовних вимог.
У судове засідання 28.02.2024 року з'явились позивач та представник відповідача-1.
Відповідач-2 у судове засідання не з'явився та подав до суду разом з відзивом на позов клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення та думки учасників справи, на підставі ст. ст. 128, 211, 223 ЦПК України розглянув справу за відсутності відповідача-2.
Під час судового розгляду справи суд заслухав усні пояснення позивача та представника відповідача-1, дослідив письмові докази, що містяться в матеріалах справи, та 28.02.2024 року у судовому засідання було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув права вимоги за кредитним договором №8/2007/840-К/1652-Н від 27.11.2007 року та за договором іпотеки №8/2007/840-К/1652-Н/2 від 27.11.2007 року, та набув прав стягувача як сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-9099/10. Це підтверджується копіями: кредитного договору №8/2007/840-К/1652-Н від 27.11.2007 року, договору іпотеки №8/2007/840-К/1652-Н/2 від 27.11.2007 року, договору про відступлення прав вимоги №GL3N216867 від 29.04.2020 року, договору про відступлення прав вимоги №409/ФК-20 від 07.09.2020 року, договору про відступлення прав вимоги від 07.09.2020 року №1652-Н, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 07.09.2020 року, в яких іпотекодержателем вказано ОСОБА_1 , а іпотекодавцем - ОСОБА_3 , ухвали Шевченківського районного суду м. Києва, справа №761/35871/20 про заміну сторони виконавчого провадження від 26.07.2021 року.
На підтвердження факту неможливості скасувати арешт нерухомого майна, що становить предмет іпотеки в позасудовому порядку та того, що виконавче провадження ВП №37985756 знищене, позивач надав суду копії: заяви від 07.10.2021 року, в якій він просив Центральний ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) скасувати арешт, накладений на домоволодіння та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належать ОСОБА_3 на праві власності; листа Центрального ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 12.10.2021 року №17.5-34/28861/10; інформації про виконавче провадження №37985756; постанов про відкриття виконавчого провадження від 20.05.2013 року; про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.05.2013 року; про стягнення з боржника виконавчого збору від 27.05.2013 року; про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах від 22.11.2013 року; про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 09.07.2014 року, про зняття арешту з заставного майна від 12.04.2018 року, про передачу виконавчого провадження від 30.10.2020 року, про прийняття виконавчого провадження від 30.10.2020 року.
На підтвердження того, що на нерухоме майно: домоволодіння, земельну ділянку, 404,0 кв.м, на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2007 року за реєстраційним номером АДРЕСА_2 , накладено обтяження у виді арешту нерухомого майна, позивач надав суду: копію постанови державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-9099/10, виданого 11.03.2013 року Шевченківським районним судом м. Києва; Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14.11.2023 року.
Так, за відомостями з Державного реєстру речових прав, зареєстровані відомості про обтяження нерухомого майна у виді арешту нерухомого майна: домоволодіння, земельну ділянку, 404,0 кв.м, на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2007 року за реєстраційним номером №3200, відповідно до постанови державного виконавця від 20.05.2013 року №37985756, та заборона на нерухоме майно №6112003 від 27.11.2007 року, відповідно до договору іпотеки, 3205, 27.11.2007 року, приватний нотаріус ДМНО Куліш В.І., власник: ОСОБА_3 , іпотекодавець: ОСОБА_3 , іпотекодержатель: ОСОБА_1 .
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу звільнення нерухомого майна з-під арешту.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна сторона має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976 року № 6 надані роз'яснення, що вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз'яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні. Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Положеннями частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.
Згідно з ст. 391 ЦК України, власник майна може вимагати скасування заборон в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року, справа № 1-10/2004, під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об'єктивний і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції та Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.
Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року №898-IV (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Іпотекодержатель зобов'язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов'язанням, забезпеченим іпотекою.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про іпотеку», Іпотека припиняється у разі , зокрема, припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, з інших підстав, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень ст. 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.
Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до положень ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до положень ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку», Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Відповідно до положень ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред'явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.
Аналогічні положення закріплені і у ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 56 Закону №1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення .
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 59 Закону №1404-VIII, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності-суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Згідно з ч. 5 ст. 59 Закону №1404-VIII, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до положень ст. 74 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року №3425-ХІІ, одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Відповідно до вимог пунктів 5.1, 6.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема, кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки.
Про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами та органами державної виконавчої служби накладеного ними арешту на майно нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.
За змістом ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами , зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Відповідно до ст. ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в цивільному процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що через наявність арешту порушуються права позивача на належне оформлення прав на нерухоме майно як іпотекодержателя з метою реєстрації права власності після звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому порушені права позивача підлягають відновленню та судовому захисту у заявлений позивачем спосіб шляхом скасування арешту нерухомого майна іпотекодавця. При цьому позивач довів належними, допустимими та достатніми доказами обставини, на які він посилається у позові, як на підставу своїх вимог, та які входять у предмет доказування у справі.
Крім того, суд враховує те, що на момент судового розгляду справи відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження стосовно позивача, а арешт, накладений на майно іпотекодавця, порушують його права на нерухоме майно. Внаслідок цього позивач не має можливості зареєструвати право власності на нерухоме майно у встановленому законом порядку. Також суд враховує те, що відповідач-2 як зареєстрований власник нерухомого майна визнав позовні вимоги та таке визнання не порушує чиї-небудь права на нерухоме майно.
Тому суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме в частині скасування арешту нерухомого майна, накладеного на все майно боржника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , постановою державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 20.05.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми звернення стягнення у розмірі 1466979,02 грн, ВП №37985756, при примусовому виконанні виконавчого листа №2-9099/10, виданого 11.03.2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, номер запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав (спеціальний розділ): 38937662 від 30.10.2020 року; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54875239 від 30.10.2020 року, ОСОБА_4 , Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Дніпропетровська область; опис предмета обтяження: домоволодіння, земельна ділянка, площею 404,0 кв.м, на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2007 року за р.№3200, за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Так, позивач просить суд, в тому числі, але не виключно, припинити обтяження нерухомого майна на підставі рішення, індексний номер 54875239 від 30.10.2020 року. Суд зазначає, що обтяження у виді заборони на нерухоме майно було накладене 27.11.2007 року на підставі договору іпотеки №3205 від 27.11.2007 року приватним нотаріусом ДМНО Куліш В.І. Порядок зняття заборони на нерухоме майно у такому випадку визначений Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/6, відповідно до якого нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема, припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки. При цьому зняття заборони на нерухоме майно не входить до предмета доказування в цивільній справі, що розглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Згідно з ст. 1, ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI, судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд зазначає, що порядок повернення судового збору регламентований, зокрема ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI та Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787.
Відповідно до ч. 3, ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Відповідно до п. 5, п. 10 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за № 650/24182, повернення судового збору (крім помилково зарахованого) здійснюється за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити позовні вимог та скасувати арешт нерухомого майна, накладений на все майно боржника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , постановою державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 20.05.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми звернення стягнення у розмірі 1466979,02 грн, ВП №37985756, при примусовому виконанні виконавчого листа №2-9099/10, виданого 11.03.2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, номер запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав (спеціальний розділ): 38937662 від 30.10.2020 року; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54875239 від 30.10.2020 року, ОСОБА_4 , Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Дніпропетровська область; опис предмета обтяження: домоволодіння, земельна ділянка, площею 404,0 кв.м, на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2007 року за р.№3200, за адресою: АДРЕСА_1 , а у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити, стягнути з Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн (1073,60 : 2 = 536,80 грн), стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 268,40 грн (536,80 грн : 2 = 268,40 грн), зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 268,40 грн (536,80 грн : 2 = 268,40 грн).
Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 141, 142, 206, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту - задовольнити частково.
Скасувати арешт нерухомого майна, накладений на все майно боржника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , постановою державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 20.05.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми звернення стягнення у розмірі 1466979,02 грн, ВП №37985756, при примусовому виконанні виконавчого листа №2-9099/10, виданого 11.03.2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, номер запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав (спеціальний розділ): 38937662 від 30.10.2020 року; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54875239 від 30.10.2020 року, ОСОБА_4 , Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Дніпропетровська область; опис предмета обтяження: домоволодіння, земельна ділянка, площею 404,0 кв.м, на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2007 року за р.№3200, за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (адреса місцезнаходження: вул. Старокозацька, буд. 56, м. Дніпро, 49101; електронна адреса: info_bb@dpm.dp.dvs.gov.ua; код ЄДРПОУ 44703621) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого та фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса останнього відомого місця проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого та фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 268,40 грн (двісті шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, 1; код ЄДРПОУ 37988155) повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого та фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 268,40 грн (двісті шістдесят вісім гривень 40 копійок) (копія квитанції №НК22-С1К8-5НА7-7НЕМ від 23.03.2023 року на суму 992,40 грн міститься в матеріалах цивільної справи №203/674/23).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 06.03.2024 року.
Суддя Ф.М. Ханієва