ЄУН 174/704/23
н/п 2/174/11/2024
03 квітня 2024 року м.Вільногірськ
Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Борцової А.А.,
за участю: секретаря - Килинчук Л.Л.,
представника позивача - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
представника відповідачки - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні з повідомлення (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (далі ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказуючи, що 18.10.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_3 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4936124 про надання споживчого кредиту. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Процедура укладання електронного договору відбулася шляхом ознайомлення відповідачки на веб-сайті ТОВ «Авентус Україна» з текстом примірного договору, правилами, Паспортом споживчого кредиту, інформацією передбаченою ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ліцензією, фінансовим звітом тощо. Надалі вона пройшла реєстрацію і Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Авентус Україна», обрала бажану суму кредиту та строк кредитування, ознайомилась з текстом примірного кредитного договору, що пропонувався для укладання. Після прийняття ТОВ «Авентус Україна» позитивного рішення щодо надання їй кредиту, він зробив їй пропозицію в особистому кабінеті укласти електронний кредитний договір, який містив усі істотні умови і з якими відповідачка ознайомилась до моменту укладання. Після прийняття відповідачкою умов кредитного договору, він був підписаний нею за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «А253535». Згідно умов договору сума кредиту складає 20 000 грн. Строк кредиту 30 днів, дата повернення кредиту (17.11.2021) вказується в графіку платежів, що є додатком № 1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених договором. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачкою за договором виконало та надало кредит в зазначеному розмірі, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . Відповідно до п.1.5. договору стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується у межах строку кредиту вказаного в п.1.4. договору, у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п.4.2. договору, у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3. договору. 17.11.2021 відповідачка свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, а також не уклала угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, у зв'язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. кредитного договору, він був автопролонгований, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів. 06.05.2022 відповідачка здійснила частково оплату процентів на рахунок кредитора в розмірі 260 грн та 30.06.2022 в розмірі 760,00 грн, надалі оплати за договором не здійснювала.
18.04.2023 між ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) та ТОВ «ФК «Фінтранс Україна» (фактор) було укладено договір факторингу №18.04/23-Ф, згідно умов якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором. Про відступлення права вимоги ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідачку шляхом направлення на її електронну пошту, зазначену при укладенні договору, відповідного повідомлення. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачки складає 20 000,00 грн - тіло кредиту та 44 580,00 грн - нараховані проценти, всього 64 580,00 грн, які позивач просить стягнути з відповідачки на його користь та просить стягнути інфляційні втрати - 16 467,90 грн, три відсотки річних - 2 829,13 грн, понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 2 147,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22.08.2023 у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, сторонам роз'яснені їх процесуальні права та обов'язки.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позові, просить позов задовольнити, додатково пояснив, що оригінал договору факторингу від 18.04.2023 надати для огляду в судовому засіданні не має можливості, оскільки цей документ витребуваний іншим судом. Електронні докази укладення кредитного договору між відповідачкою та ТОВ «Авентус Україна», при укладенні договору факторингу, їм не передавались, а при зверненні з позовом позивачем через електронний суд подані документи, на підтвердження цього факту, які і є оригіналами. Надавати оригінал договору факторингу не будуть, так як надана належним чином завірена копія, яка є допустимим доказом по справі.
Представник відповідачки ОСОБА_2 в судовому проти задоволення позову заперечував, пояснив, що відповідачкою не визнається факт укладення кредитного договору між нею та ТОВ «Авентус Україна», а також договір факторингу між «Авентус Україна» та позивачем, надав письмові пояснення, згідно яких зазначив, що позивачем ані самостійно, ані на вимогу суду не надано електронні докази укладення між його попередником та відповідачкою кредитного договору № 4936124 від 18.10.2021. А ті докази, які були ним надані не вважаються електронними доказами, які доводять укладення спірного кредитного договору, оскільки відповідачкою вони не визнаються. При огляді наданого позивачем електронного доказу - DVD-диску, вбачається, що на ньому зафіксовано укладення у цифровому (електронному) вигляді договору між Кредит Плюс та іншою особою, а не відповідачкою. Також, є неналежним доказом начебто смс-повідомлення від 18.10.2021, оскільки цей доказ наданий у письмовому вигляді, а вимагалось надання саме електронного доказу, оскільки надрукувати на листі паперу можливо будь-яку інформацію, яка відповідає інтересам позивача. Потрібно враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності і допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням. Наведене узгоджується із висновком, сформованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23). Також сума відсотків за користування кредитом зазначена позивачем в позовної заяві не відповідає умовам договору на якій посилається позивач. Так, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавдя нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеної договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України. Відповідно до п.1.4. кредитного договору № 4936124 від 18.10.2021, строк кредиту 30 днів. Відповідно до п.4.3.1. вказаного договору сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль.Отже, строк дії даного кредитного договору закінчився через 30 днів після його укладення, а саме, 18.11.2021, однак кредитор має право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами протягом 90 календарних днів, починаючи з дня закінчення строку кредиту, тобто з 18.11.2021 по 18.02.2022. Натомість, всупереч вищевикладеному, заборгованість нарахована позивачем відповідачці за період, який перевищує вищевказаний період, встановлений договором. Крім цього, позивач заявив позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат, як це передбачено ч.2 ст.625 ЦК України. Однак, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Таким чином, оскільки воєнний стан в Україні триває, то вимоги про стягнення інфляційних втрат не підлягають задоволенню. Стосовно стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу адвоката в сумі 10 000,00 грн, то у цій вимозі позивачу слід відмовити, приймаючи до уваги, що ця сума є вочевидь завищеною, оскільки адвокат тільки склав позовну заяву і більше ніякої участі в розгляді справи не приймав, позовна заява за даним предметом не є складною і не потребує 10 годин на її складення, як зазначив адвокат в звіті про надання правової допомоги, адвокат який склав позовну заяву допустив значні правові помилки в частині зазначення про стягнення з відповідачки інфляційних втрат 3 % річних, які не стягуються в Україні на період дії воєнного стану і що повинний був знати адвокат, позивачем не надано належного доказу про сплату на користь адвоката 10 000,00 грн, оскільки платіжна інструкція від 02.08.2023 не містить підписи та печатки уповноваженої особи позивача, в ній не зазначено номер та дата договору за яким перераховуються кошти, а сама платіжна інструкція не завірена.
Вислухавши представника позивача та представника відповідачки, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити по наступним підставам.
Так, на підтвердження факту укладення з відповідачкою кредитного договору, позивачем надано до суду копію електронного договору про надання споживчого кредиту № 4936124 від 18.10.2021, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_3 , який підписаний електронним підписом останньої, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» надало ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 20 000 грн. Строк кредиту 30 днів. Відповідно до п.1.5. договору стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується у межах строку кредиту вказаного в п.1.4. договору, у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п.4.2. договору, у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3. договору (а.с.27-31), а також відповідачка електронним підписом підписала таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с.32) та паспорт споживчого кредиту (а.с.33-35).
На підтвердження розміру заборгованості відповідачки, позивачем надано розрахунок за договором №4936124 від 18.10.2021, згідно якого відповідачка має заборгованість у розмірі 64 580,00 грн (а.с.13-26).
18.04.2023 між ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) та ТОВ «ФК «Фінтранс Україна» (фактор) було укладено договір факторингу №18.04/23-Ф, згідно умов якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитними договорами вказаними в реєстрі боржників, (а.с.45-49), серед яких вимоги до відповідачки ОСОБА_3 на загальну суму 64 580,00 грн. (а.с.50)
Між ТОВ «Авенус Україна» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» (ФК) укладено договір № 087/20-П від 08.07.2020, за яким клієнт доручає ФК за відповідну плату здійснювати платежі з використанням Реєстру виплат на користь отримувачів відповідно до правил МПС для сервісу Visa Direkt/Master Card Money Send (а.с.129-130).
Згідно платіжної інструкції № 937 від 02.08.2023, позивачем сплачено судовий збір в сумі 2 147,20 грн (а.с.1).
Згідно з ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму згідно ст.625 цього Кодексу.
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі, а тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до ч.ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Отже, законодавство визначає «електронним доказом» інформацію в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Отже, якщо документ в електронній формі містить важливі дані, що можуть розкрити обставини справи, а також є допустимим та прийнятним з точки зору форми та змісту, то такий документ може бути визнаний електронним доказом та прийнятий судом.
Представник відповідачки ОСОБА_2 подавав клопотання про витребування оригіналів електронних та письмових доказів та належним чином завірених копій письмових доказів, мотивуючи тим, що він ставить під сумнів відповідність паперових копій доказів їх оригіналам, та відповідно до ухвали суду від 20.09.2023 (а.с.97-99), клопотання задоволено та від позивача витребувані оригінали та належним чином засвідчені копії зазначених доказів.
На виконання вищевказаної ухвали суду, позивач посилався на подання паперових копій електронних доказів, однак його доводи щодо можливості подання доказів у такому вигляді суд не може прийняти до уваги виходячи з наступного.
Так, ст.ст.5, 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Слід зазначити, що паперова копія електронного документа не є письмовим доказом, а електронна копія письмового (паперового) документа не є електронним доказом. Закон встановлює чіткі вимоги до належного засвідчення електронної чи письмової (паперової) копій електронного доказу. Якщо учасник справи подає до суду копію електронного доказу, суд, за клопотанням іншого учасника справи або з власної ініціативи, може витребувати у відповідної особи оригінал поданого нею електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу відсутній, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність його паперової копії, такий доказ не береться судом до уваги (ч.5 ст.100 ЦПК України).
При судовому розгляді даної справи позивачем, на підтвердження факту укладення відповідачкою кредитного договору, подано паперові копії електронних доказів, однак представник відповідачки ОСОБА_2 ставить під сумнів їх відповідність оригіналам, а оригінали цих доказів позивачем суду не надано, оскільки до суду мали б бути подані цифрові файли у форматі PDF, DOC(X), XML чи іншому текстовому форматі з обов'язковими реквізитами та підписані КЕП, однак цього зроблено не було, внаслідок чого суд позбавлено можливості перевірити справжність вказаних копій шляхом співставлення їх з оригіналами, а отже подані позивачем докази на підтвердження вказаного факту суд не приймає у якості допустимих доказів по справі.
Суд вважає за необхідне зауважити, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
При цьому суд враховує правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 16.03.2020 № 910/1162/19, від 28.12.2019 № 922/788/19, від 11.06.2019 № 904/2882/18 згідно з якими якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал цього доказу або електронні докази. Якщо оригінал не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
З огляду на ч.6 ст.95, ч.5 ст.100 ЦПК України, єдиним належним доказом достовірності наданих копій документів може бути лише дослідження оригіналів та їх співставлення. Вимоги чи заперечення у випадку ненадання стороною оригіналів доказів по договірним правовідносинам мають бути відхилені (КЦС Верховного Суду в постановах від 10.06.2020 № 554/260/17, від 23.12.2020 № 757/28231/13-ц, від 06.05.2020 № 372/223/17 та ін.).
Суд має ігнорувати електронні докази при неподанні оригіналу при дотриманні відповідною стороною умов ч.5 ст.100 ЦПК - у зв'язку з ненаданням оригіналу електронного доказу на клопотання опонента, в якому висловлено сумнів та заявлено про витребування оригіналу (постанова Верховного Суду у справі № 568/879/17).
До того ж, DVD-диск з відеозаписом процедури оформлення кредитного договору, наданий позивачем, суд не приймає у якості допустимого доказу по справі оскільки інформація, що міститься на диску стосується іншої особи, а не відповідачки (а.с.133).
Доказів переказу грошових коштів ТОВ «Авентус Україна» відповідачці відповідно до договору № 4936124 від 18.10.2021 у розмірі 20 000,00 грн, за допомогою яких можна ідентифікувати платника та одержувача, позивачем також не надано, клопотань про витребування доказів на підтвердження цього факту позивачем не заявлялося (а.с.124 звор.)
Окрім того, відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року (справа № 301/2368/14-ц) зазначив, що вирішуючи питання про перехід до нового кредитора права грошової вимоги слід звернути увагу на наявність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за договором.
На необхідність перевірки факту перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року в справі № 2-879/11 (провадження №61-10005св21), з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимоги до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.
Разом з тим, доказів на підтвердження сплати новим кредитором ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» грошових коштів первісному кредитору ТОВ «Авентус Україна» за відступлення права грошової вимоги та зарахування їх на рахунок останнього позивачем не надано.
Вказані обставини позбавляють суд можливості перевірити обставини переходу прав кредитора по відношенню до відповідачки від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», що, відповідно, ставить під сумнів правомірність набуття права вимоги позивача до відповідачки по кредитному договору № 4936124 від 18.10.2021 на підставі договору факторингу № 18.04/23-Ф від 18.04.2023, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та позивачем.
Таким чином, враховуючи відсутність належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження як факту укладення відповідачкою ОСОБА_3 договору споживчого кредиту № 4936124 від 18.10.2021 з ТОВ «Авентус Україна», так і факту відступлення права вимоги позивачу первісним кредитором по вказаному договору, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги, поза розумним сумнівом, не доведені, а отже позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_3 , вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними від позовної вимоги про стягнення заборгованості, тому в їх задоволенні слід відмовити.
Щодо вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» про стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу, то враховуючи, що в задоволенні позову за основними вимогами відмовлено, то ця вимога задоволенню також не підлягає.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2 147,20 грн слід покласти на позивача.
На підставі ст.ст.512,514, 525,526,610-612,615,625,651,1049,1050,1054 ЦК України, ст.ст.3,11,12 Закону України «Про електронну комерцію», керуючись ст.ст.12,81,128,133, 141,178,247,263-265,268,274,277-279 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05.04.2024.
Головуючий - суддя: підпис А.А.Борцова