Номер провадження: 33/813/585/24
Номер справи місцевого суду: 522/21292/23
Головуючий у першій інстанції Лагода К. О.
Доповідач Сегеда С. М.
29.03.2024 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
захисника ОСОБА_1 - адвоката Нікітіної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Нікітіної Оксани Вікторівни на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Зазначеною постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 170 грн. Також стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Відповідно до адміністративних матеріалів, 20 жовтня 2023 року о 15 год. 48 хв., ОСОБА_1 , за місцем свого проживання, а саме в квартирі АДРЕСА_2 вчинив насильство у сім'ї відносно малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме здійснив умисні дії фізичного характеру, які виразились у нанесенні декількох ударів по різним частинам тіла (а.с.1).
Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року про визнання винним і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП (а.с.106-109).
Не погоджуючись із вказаною вище постановою, представник ОСОБА_1 - адвокат Нікітіна О.В. подала на неї апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати, провадження по справі закрити у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП (а.с.115-123).
Разом з тим, у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив викликати та допитати у судовому засіданні свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , законним представником якої є ОСОБА_7 , для надання ними пояснень (а.с.125).
У судове засідання, призначене на 13.02.2024 року на 12 год. 20 хв. прибули ОСОБА_1 , його адвокат Нікітіна О.В., та свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , які надавали пояснення, однак, у зв'язку із необхідністю допиту практичного психолога ОСОБА_8 , яка склала висновок 24.10.2023 року під час бесіди з малолітніми дітьми - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно, судове засідання було відкладено на 01.03.2024 року, на 12 год. 00 хв. (а.с.151).
Однак, через перебування судді ОСОБА_9 на лікарняному з 29.02.2024 року по 07.03.2024 року, судове засідання, призначене на 01.03.2024 року, на 12 год. 00 хв., було відкладено на 11.03.2024 року, на 12.00 год. (а.с.164-165).
Судове засідання, призначене на 11.03.2024 року на 12 год. 00 хв. у зв'язку із оголошенням сигналу повітряної тривоги, було відкладено на 29.03.2024 року на 11 год. 30 хв. (а.с.167-168).
У судове засідання, призначене на 29.03.2024 року на 11 год. 30 хв. прибула адвокат Нікітіна О.В. та практичний психолог ОСОБА_8 .
Так ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що при спілкуванні з малолітніми дітьми - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було виявлено що діти залякані і бояться ОСОБА_1 . Крім того, пояснила, що на запитання до одного з дітей, звідки синець під оком, пояснив, що його вдарив ОСОБА_1 , діти говорили їй, що таке відбувається не вперше. При цьому ОСОБА_8 суду апеляційної інстанції пояснила, що вона вела бесіду з дітьми вільно, без примушування їх до тих чи інших пояснень свого життя.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив із того, що вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП належним чином доведена та підтверджена матеріалами справи.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, з огляду на наступне.
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з положеннями ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251 КУпАП, передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно до диспозиції ч.1 ст.173-2 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Тобто, обов'язковими елементами складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, ст. 173-2 КУпАП є умисні дії/бездіяльність та наявність наслідків їх вчинення, зокрема у виді завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, або ж за наявності реальної можливості завдання такої шкоди.
Відповідно до п.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
За змістом п.17 ч.1 ст.1 цього ж Закону, фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Так вина ОСОБА_1 у скоєнні ним адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП повністю підтверджена доказами які містяться в матеріалах справи, а саме:
-протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 005268 від 23.10.2023року, з якого вбачаються обставини даного правопорушення (а.с.1);
-рапортом інспектора-чергового ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області Михайлова Є.О. від 23.10.2023 року (а.с.3);
-заявою ОСОБА_10 про побиття ОСОБА_1 його дітей від 23.10.2023 року (а.с.4);
-терміновим заборонним приписом від 23.10.2023 року стосовно кривдника ОСОБА_1 (а.с.13);
-письмовими поясненнями ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (а.с.16, 21);
-висновком практичного психолога ОСОБА_8 , щодо малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 24.10.2023 року (а.с.24);
-заявою ОСОБА_7 про відмову в огляді дітей від 23.10.2023 року (а.с.26).
Отже, аналізуючи вищевказані докази, враховуючи висновок психолога, пояснення представника поліції, апеляційний суд дійшов висновку, що своїми не правомірними діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками - вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь фізичного характеру, внаслідок чого, була завдана шкода фізичному здоров'ю потерпілого.
Таким чином, враховуючи, що по справі зібрано достатньо доказів, які не викликають сумнівів у своїй достовірності і допустимості, та які підтверджують вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, є всі підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Згідно п.16 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров'я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства
Відповідно до ст.25 вказаного Закону, терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
З матеріалів справи вбачається, що одразу після складення протоколу про вчинення домашнього насильства було винесено поліцейським терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_1 у виді заборони в будь-який спосіб контактувати із постраждалою особою. Такий припис підписаний ОСОБА_1 без застережень (а.с.13).
Отже, наведене в сукупності вказує на те, що у працівника поліції були підстави вважати, що на час його винесення 20.10.2023 року існує безпосередня та реальна загроза для особи стосовно якої вчинено насилля, і ОСОБА_1 , підписавши такий документ, фактично погодився з ним, оскільки даних про оскарження цього припису у встановленому законом порядку у справі немає.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_12 є сусідами ОСОБА_1 , з сім'ями яких, останній має неприязні відносини, а тому вони спеціально надали пояснення проти нього, не підтверджені належним чином.
Доводи апелянта стосовно того, що висновок практичного психолога ОСОБА_8 не може бути належним доказом, апеляційний суд відхиляє, оскільки він складений уповноваженою на те особою, і підстав ставити його під сумнів у апеляційного суд немає. Крім того, допитана в суді апеляційної інстанції практичний психолог ОСОБА_8 фактично підтвердила свій письмовий висновок (а.с.24).
Інші доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_1 - адвоката Нікітіної О.В. не спростовують правильності встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і його висновків про кваліфікацію дій ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Разом з тим, правопорушником ОСОБА_1 не було наведено жодних даних, які б викликали сумніви у належності даних матеріалів справи та об'єктивності органів поліції при їх складанні.
При цьому, в матеріалах справи не встановлено доказів того, щоб ОСОБА_1 звертався із заявами та скаргами до прокурора, який здійснює нагляд за органами поліції чи вищестоящих органів з приводу незаконних дій працівників поліції, а тому такі твердження викликають об'єктивний сумнів.
Позиція і показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також законного представника малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - їх матері - ОСОБА_7 , допитаних в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки жоден із вищевказаних свідків не був свідком вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 по відношенню до своїх прийомних дітей - малолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , про що вони особисто зазначили суду апеляційної інстанції.
Таким чином, підстав вважати, що в процесі встановлення обставин справи зі сторони органів поліції на особу, яка притягнута до адміністративної відповідальності, чинився тиск, проводилася фальсифікація матеріалів справи, у суду немає.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне роз'яснити, що законодавство вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку висуває поліцейський, був спростований фактами захисту, встановленими на підставі доказів, - і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням або її спростування.
Суд також враховує, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого, звертається увага на те, що виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту.
Позиція ОСОБА_1 , яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невідповідності оскаржуваної постанови вимогам законності та обґрунтованості, розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту з метою ухилення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст. 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 268, 283, 289, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нікітіної Оксани Вікторівни - залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда