02 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 606/2210/23 пров. № А/857/6101/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Саленик Тетяни Сергіївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської обл. від 19.01.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Журавель Тетяни Сергіївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Національної поліції в Тернопільській обл. про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (суддя суду І інстанції: Вийванко О.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 10 год. 40 хв. 19.01.2024р., м.Тернопіль Тернопільської обл.),-
08.11.2023р. (згідно з відомостями ярлика на поштовому відправленні) представник адвокат Журавель Т.С., діюча на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову серії ЕАТ № 8056407 від 01.11.2023р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 496 грн. 20 коп. та витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 1500 грн. (а.с.1-4, 19).
Ухвалою суду від 27.12.2023р. замінено первісного відповідача Управління патрульної поліції в Тернопільській обл. Департаменту патрульної поліції на належного відповідача Головне управління /ГУ/ Національної поліції /НП/ в Тернопільській обл. (а.с.50-51).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської обл. від 19.01.2024р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.69-72).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Саленик Т.С., діюча на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким закрити справу про адміністративне правопорушення (а.с.89-94).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що викладені в спірній постанові відомості не відповідають дійсності, оскільки позивач не допускав порушення Правил дорожнього руху /ПДР/, а здійснив обгін транспортного засобу, що рухався зі швидкістю менше 30 км/год. Такі дії апелянта не суперечать приписам п.1 розділу 34 ПДР.
Також у постанові відповідача не зазначений технічний засіб, яким здійснено представлений відеозапис, останній не був представлений на розгляд суду. За таких умов відповідач не надав жодного доказу на підтвердження порушення позивачем вимог абз.55 глави 1 розділу 34 ПДР.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів.
Як слідує з матеріалів справи, відповідно до постанови серії ЕАТ № 8056407 від 01.11.2023р., винесеної поліцейським відділення поліції № 3 (м.Теребовля) Тернопільського районного управління поліції ГУ НП в Тернопільській обл. лейтенантом поліції Лабівським М.І., о 11 год. 06 хв. 01.11.2023р., позивач ОСОБА_1 , керуючи легковим автомобілем марки «Volkswagen», модель «Touareg», державний номерний знак НОМЕР_1 , в с.Воля Теребовлянського району Тернопільської обл. (342 км автодороги Чернівці-Тернопіль) перетнув вузьку суцільну лінію дорожньої горизонтальної розмітки 1.1., яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, чим порушив вимоги п.34 ПДР (вимог розмітки проїзної частини доріг).
На підставі наведеного, відповідачем визнано позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. (а.с.5).
До постанови додається відео з боді камери 0097 (на вимогу суду) (а.с.65).
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивача обґрунтовано притягнуто до адміністративної відповідальності за наявності передбачених законом підстав. Позивачем не представлено доказів, які б спростовували обставини, викладені відповідачем в спірній постанові про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Із змісту наданого відеозапису слідує, що поліцейським було продемонстровано позивачу відеозапис вчинення ним адміністративного правопорушення, згідно якого керований ним автомобіль перетнув суцільну лінію розмітки, виїжджаючи на смугу зустрічного руху, що не заперечив позивач.
Між тим, колегія суддів вважає наведені висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам чинного законодавства, з наступних підстав.
Згідно із п.п.1, 4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до розділу 34 «Дорожня розмітка» ПДР, затв. постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001р., горизонтальна розмітка має таке значення:
п.1.1 (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків (осьова розмітка) на дорогах з двома чи трьома (2 + 1) смугами руху в обох напрямках, позначає межі смуг руху у попутному напрямку (розділювальна розмітка), позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено (напрямні острівці та острівці безпеки); розділяє пішохідний і велосипедний рух на суміжних пішохідних та велосипедних доріжках, позначених знаком 4.18; розділяє смуги на велосипедних доріжках з двостороннім рухом у разі наближення до велосипедного переїзду, позначеного розміткою 1.15.
Лінії 1.1 і 1.3 перетинати забороняється.
Як виняток, за умови забезпечення безпеки дорожнього руху, дозволяється перетинати лінію 1.1 для об'їзду нерухомої перешкоди, розміри якої не дають змоги здійснити її безпечний об'їзд, не перетинаючи цю лінію, а також обгону поодиноких транспортних засобів, що рухаються із швидкістю менше 30 км/год.
Згідно ч.1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Спірна постанова серії ЕАТ № 8056407 від 01.11.2023р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, не відповідає вимогам ст.283 КУпАП.
Із змісту вказаної норми слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку.
Вказана постанова містить посилання на такий доказ вчинення позивачем згаданого адміністративного порушення як відеозапис з нагрудної камери поліцейського.
Колегія суддів виходить з того, що відповідно до приписів КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
ст.222 - органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
ст.251 - доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
ст.258 - протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) (ч.2).
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (ч.4).
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення (ч.5).
Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затв. наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП.
Згідно п.10 розділу ІІІ вказаної Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Посилання на жоден із цих доказів (окрім відеоматеріалів), які передбачені ст.251 КУпАП, у винесеній постанові є відсутніми.
Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Статтею 254 КУпАП визначено, що така фіксація відбувається шляхом складання протоколу про адміністративне правопорушення, у якому відповідно до ст.256 КУпАП, крім іншого, зазначається місце час і суть адміністративного порушення, виявленого уповноваженою особою, прізвища адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Отже, системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Такі ж вимоги містяться у відомчому нормативному акті - в Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом МВС України № 1376 від 06.11.2015р. (остання не поширюється на правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, однак враховується судом в системному аналізі з іншими актами законодавства).
Зокрема, згідно п.3 розділу ІІ цієї Інструкції якщо під час винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення й адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа органу поліції зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст.256 КУпАП, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 КУпАП.
В іншому випадку застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України у своєму Рішенні у справі № 23-рп/2010 від 22.12.2010р.
Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складався попри те, що позивач заперечував свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Будь-яких інших доказів вчинення розглядуваного правопорушення, окрім DVD-R диску з відеоматеріалами, відповідачем не представлено.
На підставі наведеного, відповідачем неправомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП; складену інспектором поліції постанову за наведених обставин не можна вважати належним і допустимим доказом по справі.
Стосовно представленого під час розгляду справи відеозапису (а.с.65) колегія суддів враховує наступне.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015р. «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Згідно з ст.31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:
1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:
дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;
транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);
технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався);
розмір штрафу та порядок його сплати;
правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;
відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Долучені до справи відеозаписи не фіксують вчинення позивачем правопорушення, а стосуються саме процедури оформлення матеріалів правопорушення після зупинки 01.11.2023р. керованого позивачем автомобіля інспектором поліції та розгляду справи.
При цьому, інспектором був продемонстрований інший відеозапис, щодо якого позивач висловлював свої зауваження. Втім, такий відеозапис не представлений суду під час розгляду справи.
За таких умов відповідач не надав доказу фіксації обставин правопорушення, при цьому обмежився лише наданням відеозаписів розгляду справи на місці вчинення правопорушення.
Сама ж обставина демонстрації відеозапису фіксації порушення без дослідження такого під час судового розгляду не має правового значення і доказом вчинення правопорушення не може вважатися.
Стосовно обставин, на яких наголошує позивач щодо здійснення ним обгону поодинокого транспортного засобу, що рухався із швидкістю менше 30 км/год., колегія суддів наголошує на такому.
Як під час розгляду справи на місці вчинення правопорушення, так і в суді позивач наголошував на тому, що в спірному випадку він здійснював обгін поодинокого транспортного засобу, що рухався із швидкістю менше 30 км/год., при цьому перетнув суцільну лінію розмітки.
Про вказані обставини він надав письмові пояснення поліцейському (а.с.17).
Вказані обставини відповідачем не спростовані.
Отже, належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого ч.1 ст.122 КУпАП, не представлено, оскільки відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв'язку з тим, що він не фіксує обставин вчинення позивачем правопорушення (перетину вузької суцільної лінії дорожнього горизонтальної розмітки 1.1. на 342 км автодороги Чернівці-Тернопіль).
Наведені доводи мають визначальне значення для вирішення спору, через що решта доводів та аргументів сторін не розцінюються як такі, що спричиняють принциповий вплив на висновки апеляційного суду.
Відповідно до ст.77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В аспекті наведеного, доводи суду першої інстанції щодо непредставлення позивачем доказів відсутності вчинення правопорушення є помилковими.
На підставі наведеного, відповідачем неправомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та помилково накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Також складену інспектором поліції постанову за наведених обставин не можна вважати належним і допустимим доказом по справі.
Згідно вимог ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, колегія суддів дійшла до переконливого висновку про протиправність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення розділу 34 «Дорожня розмітка» ПДР, у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові серії ЕАТ № 8056407 від 01.11.2023р.
Оскільки вимоги позивача сформульовані в інший спосіб, ніж передбачені нормами ст.245 КАС, ч.3 ст.286 КАС України повноваження суду за наслідками розгляду справи з приводу рішення суб'єкта владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, тому заявлений позов підлягає до часткового задоволення.
За таких умов належить визнати протиправною і скасувати постанову серії EAT № 8056407 від 01.11.2023р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену поліцейським відділення поліції № 3 (м.Теребовля) Тернопільського районного управління поліції ГУ НП в Тернопільській обл. лейтенантом поліції Лабівським М.І., про визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, і накладення на нього штрафу в розмірі 340 грн.; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП (за відсутності події і складу адміністративного правопорушення); решта позовних вимог задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, керуючись ч.6 ст.139 КАС України апеляційний суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Позивач ОСОБА_1 належить до осіб з інвалідністю ІІ групи, через що на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору (а.с.12).
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З наведеного слідує, що в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Позивачем заявлені до відшкодування витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката в суді першої інстанції, в загальному розмірі 1500 грн.
На підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом позивачем представлено:
договір про надання правової допомоги № 0611/23 від 06.11.2023р., за яким правничу допомогу позивачу надано адвокатом Журавель Т.С. (а.с.13 і на звороті);
акт від 08.11.2023р. про виконання договору про надання правової допомоги № 0611/23 від 06.11.2023р., відповідно до якого адвокатом надані послуги по підготовці позовної заяви (а.с.16);
ордер серії СА № 1064295 від 08.11.2023р. на представництво інтересів у Теребовлянському районному суді Тернопільської обл. (а.с.14).
Отже, надані суду матеріали доводять факт понесення позивачем витрат на правову допомогу саме в розглядуваній справі.
Між тим, доказів реального понесення таких витрат (фактичної сплати коштів на рахунок адвоката або внесення таких готівкою) позивачем не представлено.
Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).
В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).
Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Із урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу в заявленому розмірі 1500 грн.
В цілях з'ясування суми витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає сплаті позивачем, в аспекті норми ст.134 КАС України, колегія суддів здійснює правовий аналіз договору № 0611/23 від 06.11.2023р. про надання правової (правничої) допомоги, умовами якого визначено порядок розрахунків між сторонами.
Відповідно до п.5.2 зазначеного договору клієнт зобов'язаний сплатити адвокату гонорар протягом двадцять робочих днів з дати виставлення рахунку адвокатом.
Водночас, доказів виставлення адвокатом згаданого рахунку для оплати суду не представлено.
Таким чином, умовами договору сторони погодили порядок проведення розрахунків, визначивши кінцеву (граничну) дату сплати коштів за надані послуги.
Станом на 02.04.2024р. докази виставлення рахунку та оплати коштів за надані послуги апеляційному суду не представлені; причини їх несплати заявником не вказані.
Отже, спірні витрати на правову допомогу не понесені позивачем через небажання самих сторін здійснювати відповідні розрахунки в межах вказаного договору.
Колегія суддів враховує, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Враховуючи наведені обставини, приймаючи до уваги невиконання сторонами умов договору № 0611/23 від 06.11.2023р. про надання правової допомоги в частині своєчасної оплати наданих послуг, заявлені до відшкодування витрати в розмірі 1500 грн. є непідтвердженими.
Звідси, позивачем документально не підтверджено факт несення витрат на правову допомогу в заявленому розмірі, що вказує на відсутність понесення ним відповідних витрат.
За таких умов суд позбавлений об'єктивної можливості оцінити рівень адвокатських витрат, достовірно встановити несення таких витрат позивачем.
При вирішенні наведеного питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду по наведеній категорії справ, яка викладена у постанові Великої Палати від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, в постановах Касаційного адміністративного суду від 05.09.2019р. у справі № 826/841/17, від 19.09.2019р. у справі № 826/8890/18, постанові Касаційного господарського суду від 922/445/19 у справі № 922/445/19, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковими під час вирішення наведеного спору.
Враховуючи те, що наданими до справи документами витрати на правничу допомогу не підтверджено, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Також в силу приписів ст.139 КАС України підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат у вигляді сплаченого збору та витрат на правничу (правову) допомогу є відсутніми.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.ст.272, 286, 310, ч.2 ст.313, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника адвоката Саленик Тетяни Сергіївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської обл. від 19.01.2024р. в адміністративній справі № 606/2210/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити.
Визнати протиправною і скасувати постанову серії EAT № 8056407 від 01.11.2023р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену поліцейським відділення поліції № 3 (м.Теребовля) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській обл. лейтенантом поліції Лабівським Миколою Івановичем, про визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, і накладення на нього штрафу в розмірі 340 (триста сорок) грн.
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП (за відсутності події і складу адміністративного правопорушення).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 04.04.2024р.