04 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/8286/20 пров. № А/857/21659/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гудим Л.Я., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року (суддя - Волдінер Ф.А., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 у червні 2020 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ГУПФУ у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 04 грудня 2019 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ; зобов'язати ГУПФУ у Волинській області провести ОСОБА_1 з 04 грудня 2019 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року позов задоволено.
ОСОБА_1 у жовтні 2023 року звернувся до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року у цій справі. В обґрунтування заяви зазначає, що в порушення зазначеного у резолютивній частині рішенні суду, при виконанні рішення суду у цій справі, ГУ ПФУ у Волинській області одноразово застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021, що підтверджується витягом із пенсійної справи, та при зміні розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір доплати до пенсії за статтею 39 Закону №796-ХІІ відповідно до рішення суду не переглядався. Виконання у такий спосіб рішення суду є неправомірним, оскільки розрахунок спірного підвищення до пенсії повинен здійснюватися із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року виплати пенсії, а тому така величина є змінною з урахуванням закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень-відповідача на виконання рішення суду в адміністративній справі № 140/8286/20 за позовом ОСОБА_1 до ГУПФУ у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, залишити без задоволення.
Не погодившись з постановленою ухвалою суду першої інстанції її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року, прямо зазначено проводити відповідні виплати в розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не використано усі можливості для примусового виконання рішення суду у даній справі, а, відтак, суд дійшов висновку про те, що звернення позивача в порядку статті 383 КАС України є передчасне, а тому відсутні підстави для задоволення даної заяви.
Відповідно до частини 1статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Положеннями частини 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Частиною 2статті 383 КАС України закріплено, що у такій заяві зазначаються:1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.
Вказана стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.
Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.
Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має право спонукати до вчинення дій для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і лише після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а таке і надалі залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернення до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
З матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що позивач в повному обсязі виконав вимоги частини 2 статті 383 КАС України, використав можливість виконання рішення суду на підставі Закону України «Про виконавче провадження», що в сукупності зобов'язує суд першої інстанції прийняти до розгляду подану заяву, та за наслідками її розгляду ухвалити відповідне рішення.
Частина 2 статті 129 Конституції визначає основні засади судочинства, тобто ті загальні вимоги (принципи права), забезпечення дотримання яких судами є обов'язковим при здійсненні основної функції правосуддя - судового захисту прав і свобод людини і громадянина (стаття 55 Конституції України), у тому числі у сфері публічно-правових відносин (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Серед цих засад однією з найважливіших є обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини 2статті 129 Конституції України). Обов'язок реалізації цієї фундаментальної вимоги частина 2 статті 129-1 Основного Закону покладає на державу, від імені якої контрольну функцію за виконанням судового рішення здійснює суд (частина 3 зазначеної статті).
Згідно з частиною 2статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Принцип обов'язковості судового рішення (відомий як «принцип res judicata»), як неодноразово роз'яснював Європейський суд з прав людини, є складовою принципу юридичної визначеності - важливого аспекту основоположного принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України; відповідно до частини 2статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, «суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини». Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на необхідність безумовного дотримання цього принципу у судовій практиці України. Так, наприклад, у рішенні у справі «Лізанець проти України» (заява №6725/03, 31.05.2007) Європейський суд з прав людини нагадав, що «одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який полягає, inter alia, у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву».
Одним із правових засобів забезпечення безумовного дотримання принципу res judicata, зокрема, здійснення визначеного статтею 129-1 Конституції України контрольного повноваження суду щодо виконання судового рішення, є визнання права особи-позивача, на користь якої ухвалено рішення суду, «подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду» (частина перша статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
Це суб'єктивне право особи, на чию користь прийнято судове рішення у справі, розгляд якої завершений, зобов'язати відповідача виконати таке рішення (якщо воно, на думку заявника, не виконане або неналежно виконане добровільно) у повному обсязі та усунути допущені (на думку заявника) при виконанні цього рішення нові порушення прав, захищених (поновлених) судовим рішенням, яке підлягає виконанню.
Як вже було зазначено судом вище, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року, яке набрало законної сили, позов у даній справі задоволено: визнано протиправною бездіяльність ГУПФУ у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 04 грудня 2019 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ; зобов'язано ГУПФУ у Волинській області провести ОСОБА_1 з 04 грудня 2019 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 у справі №240/4937/18, розглядаючи питання нарахування та виплати підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, вказала, що статтею 67 Закону № 796-ХІІустановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 № 6-р/2018тастатті 39 Закону №796-ХІІіз 17 липня 2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
В силу приписів статті 14 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковими до виконання, тоді як невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб.
Враховуючи, що у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року зобов'язано ГУ ПФУ у Волинській області провести ОСОБА_1 з 04 грудня 2019 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), то суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що проведення відповідачем на виконання такого рішення суду перерахунку пенсії позивача із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є протиправним, оскільки не відповідає резолютивній частині судового рішення у цій справі.
Отже, вказане рішення суду підлягає до виконання відповідачем (боржником) у точній відповідності до його резолютивної частини.
Відтак, суд першої інстанції, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, допустився помилки в частині застосування норм процесуального права, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року у справі № 140/8286/20 щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а не в розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року у справі №140/8286/20.
Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області місячний строк з дня отримання (вручення) копії цієї постанови для подання до суду першої інстанції доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року у справі № 140/8286/20.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді Л. Я. Гудим
З. М. Матковська