04 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/2557/22 пров. № А/857/22981/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Заверухи О.Б., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року (суддя - Плахтій Н.Б., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 18 серпня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року позов задоволено.
ОСОБА_1 у жовтні 2023 року звернувся до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з заявою про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року у цій справі. Заява обґрунтована тим, що на виконання рішення суду у даній справі 27.01.2023 відкрито виконавче провадження. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо використання як розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки рішення зобов'язує здійснити йому нарахування та виплату підвищення до пенсії саме в розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, вчинених на виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ГУПФУ у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, відмовлено.
Не погодившись з постановленою ухвалою суду першої інстанції її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року , прямо зазначено проводити відповідні виплати в розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 58 постанови від 11.12.2019 у зразковій справі №240/4946/18 вказала, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом №1774-VIII, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону №796-ХІІ щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129 та ст. 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
За приписами ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Приписами ст. 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,- за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За змістом частини 6 статті 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Таким чином, вказана процесуальна норма спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20 вказала, що стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV Кодексу адміністративного судочинства України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви. Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач звернувся до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України у зв'язку з тим, що на виконання вказаного вище рішення суду відповідачем нараховано та призначено до виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, проте суму обрахованого підвищення визначено у розмірі двох прожиткових мінімумів, а не мінімальних заробітних плат, що, на думку позивача, не відповідає судовому рішенню.
Відтак, спірним у цій справі є питання виконання ГУПФУ у Волинській області рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини для нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії. З цього приводу колегія суддів вказує на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року у даній справі позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 18 серпня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
У даній справі 27 січня 2023 року відкрито виконавче провадження ВП №70832171.
При цьому, як слідує з рішення про перерахунок пенсії від 07 березня 2023 року №907080136126, позивачу встановлене підвищення до пенсії в сумі 4540,00 грн.
Вбачається, що відповідач при проведенні нарахування підвищення до пенсії визначив розмір такого підвищення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що й стало підставою для звернення позивача з даною заявою в порядку статті 383 КАС України.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність таких дій відповідача з огляду на те, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, та за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Проте, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року вирішено спір з приводу розміру належних позивачу виплат, вказане рішення набрало законної сили та у відповідності до статті 370 КАС України підлягає обов'язковому виконанню у відповідності до змісту резолютивної частини такого рішення.
Матеріалами справи підтверджується застосування відповідачем для обрахунку підвищення до пенсії позивача розрахункової величини - двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Натомість, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року, зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення позивачу у розмірі визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
На переконання колегії суддів, такі дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень, є протиправними, оскільки не відповідають судовому рішенню, яке набрало законної сили і яким його зобов'язано при перерахунку пенсії позивачу застосувати саме розміри мінімальної заробітної плати, установлені на відповідний календарний рік, а не прожитковий мінімум.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Постановою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 804/2076/17 встановлена наступна позиція Верховного Суду: «Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи».
Враховуючи те, що у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року у цій справі визначено, що розмір підвищення до пенсії, яку слід нарахувати та виплатити позивачу, визначається статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що проведення відповідачем на виконання такого рішення суду перерахунку пенсії позивача із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є протиправним, оскільки при перерахунку пенсії застосуванню підлягає саме величина мінімальної заробітної плати.
Таким чином, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року підлягає до виконання відповідачем (боржником) у точній відповідності до його резолютивної частини.
Суд першої інстанції прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, а також помилково застосував норми процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви позивача.
За приведених положень законодавства та фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали та задоволення заяви позивача шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року у справі № 140/2557/22 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 18 серпня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
За таких обставин, з врахуванням положень статті 317 КАС України суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушив норми процесуального права, що має наслідком скасування такої та задоволення заяви про визнання протиправними рішень та дій, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду за вищевстановлених обставин.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року у справі № 140/2557/22 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 18 серпня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року у справі №140/2557/22.
Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області місячний строк з дня отримання (вручення) копії цієї постанови для подання до суду першої інстанції доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року у справі № 140/2557/22.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська