04 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/15962/23 пров. № А/857/19646/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Гудима Л.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року про повернення заяви (суддя - Каленюк Ж.В., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
ОСОБА_1 у червні 2023 року звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 21 грудня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року позов задоволено.
ОСОБА_1 29.09.2023 звернувся до суду у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з заявою про визнання протиправними дій, вчинених відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року у справі №140/15962/23.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії повернуто заявнику.
Не погодившись з постановленою ухвалою суду першої інстанції її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що дії відповідача не узгоджуються з резолютивною частиною Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року. Вказує, що позивач використав своє право на примусове виконання рішення суду та звернувся з відповідною заявою до Відділу примусового виконання рішень.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів того, що не пред'явивши виконавчий лист у цій справі до виконання, позивачем не використано усі можливі способи для примусового виконання рішення суду від 14 серпня 2023 року.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст.383 КАС України.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Положеннями частини 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Частиною 2 статті 383 КАС України закріплено, що у такій заяві зазначаються:1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви;10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.
Вказана стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.
Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.
Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має право спонукати до вчинення дій для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і лише після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а таке і надалі залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернення до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Зі змісту заяви вбачається, та матеріалами справи підтверджується, що представником позивача було подано заяву про видачу виконавчих листів у справі №140/15962/23.
Разом з тим, заявником було зазначена на виконання пункту 7 частини 2 статті 383 КАС України, що виконавчі листи Волинським окружним адміністративним судом не видані на день подання заяви.
Тобто, інформацію, яка вимагається пунктом 7 частини 2 статті 383 КАС України, ОСОБА_1 викладено в доступній формі в заяві, поданій в порядку статті 383 КАС України.
Однак, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заява подана без додержання вимогам статті 383 КАС України та підлягає поверненню заявнику з огляду на те, що пунктами 7, 8 частини другої статті 383 КАС України передбачено, що у такій заяві зазначаються: інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно положень до статті 383 КАС України дії виконавця вчинені в межах виконавчого провадження, жодним чином не впливають на можливість подання позивачкою заяви про встановлення судового контролю шляхом визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Статті 383 КАС України лише встановлює вимоги повідомити інформацію про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та хід виконавчого провадження (пункти 7, 8 частини 2 статті 383 КАС України).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що заявник не дотримався вимог ст.383 КАС України, оскільки в поданій заяві останній зазначив інформацію.
Частина 2 статті 129 Конституції визначає основні засади судочинства, тобто ті загальні вимоги (принципи права), забезпечення дотримання яких судами є обов'язковим при здійсненні основної функції правосуддя - судового захисту прав і свобод людини і громадянина (стаття 55 Конституції України), у тому числі у сфері публічно-правових відносин (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Серед цих засад однією з найважливіших є обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України). Обов'язок реалізації цієї фундаментальної вимоги частина 2 статті 129-1 Основного Закону покладає на державу, від імені якої контрольну функцію за виконанням судового рішення здійснює суд (частина 3 зазначеної статті).
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Принцип обов'язковості судового рішення (відомий як «принцип res judicata»), як неодноразово роз'яснював Європейський суд з прав людини, є складовою принципу юридичної визначеності - важливого аспекту основоположного принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України; відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, «суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини». Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на необхідність безумовного дотримання цього принципу у судовій практиці України. Так, наприклад, у рішенні у справі «Лізанець проти України» (заява №6725/03, 31.05.2007) Європейський суд з прав людини нагадав, що «одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який полягає, inter alia, у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву».
Одним із правових засобів забезпечення безумовного дотримання принципу res judicata, зокрема, здійснення визначеного статтею 129-1 Конституції України контрольного повноваження суду щодо виконання судового рішення, є визнання права особи-позивача, на користь якого ухвалено рішення суду, «подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду» (частина перша статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
Це суб'єктивне право особи, на чию користь прийнято судове рішення у справі, розгляд якої завершений, зобов'язати відповідача виконати таке рішення (якщо воно, на думку заявника, не виконане або неналежно виконане добровільно) у повному обсязі та усунути допущені (на думку заявника) при виконанні цього рішення нові порушення прав, захищених (поновлених) судовим рішенням, яке підлягає виконанню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18, розглядаючи питання нарахування та виплати підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вказала, що статтею 67 Закону № 796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
В силу приписів статті 14 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковими до виконання, тоді як невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб.
Зміст конкретних обставин, хронологія та послідовність дій позивача дають підстави виснувати, що заявник в достатній мірі виконав вимоги ч.2 ст.383 КАС України, які б зобов'язували суд прийняти до розгляду подану заяву та за наслідками її розгляду ухвалити відповідне рішення.
Також суд не позбавлений можливості отримати більш детальну інформацію щодо хронології виконання рішення суду в примусовому порядку під час розгляду заяви позивача в порядку ст.383 КАС України, витребувати відповідні письмові докази від сторін та органу державної виконавчої служби.
Водночас, із самих доводів заявника є цілком зрозумілим, що виплата спірного підвищення до пенсії здійснюється не в тому розмірі, що визначений в рішенні суду.
Відтак, оскільки подана позивачем у порядку ст.383 КАС України заява відповідає встановленим вимогам, тому суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про повернення заявнику такої заяви.
Приписами ст.320 КАС України визначені підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, серед яких визначено неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (п.4 ч.1).
Аналіз терміну «провадження» у контексті адміністративного процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що зазначений термін означає як зібрання певних документів, які були предметом судового розгляду (справа), так й комплекс певних процесуальних дій у їх системі.
При цьому, процесуальне законодавство також застосовує такі терміни як «судочинство» та «судовий процес», які за своїм змістом є ширшими ніж судове провадження, оскільки означають увесь комплекс процесуальних дій, прав та обов'язків учасників при здійснення правосуддя та принципів правосуддя (судочинство) та судовий розгляд (судовий процес).
Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Розгляд заяв в порядку ст.ст.382, 383 КАС України має наслідком виконання або невиконання судового рішення, як завершальної стадії судового процесу; такий розгляд є комплексом певних процесуальних дій його учасників, а тому такий розгляд підпадає під термін «провадження у справі».
За наслідками розгляду таких заяв суд постановляє ухвалу, яка за своєю суттю не є ухвалою суто з процесуальних питань, а має наслідком виконання або невиконання судового рішення, тому має суттєве значення для руху справи та судового процесу у цілому.
Таким чином, системний аналіз указаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що апеляційний суд має повноваження на скасування ухвали суду першої інстанції про повернення заяви, прийнятої в порядку ст.382, 383 КАС України, та направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки спірна ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення заяви, поданої в порядку ст.383 КАС України, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись ст. 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року про повернення заяви у справі №140/15962/23, - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
Л. Я. Гудим