04 квітня 2024 року справа №200/6775/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 р. у справі № 200/6775/23 (головуючий І інстанції Циганенко А.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2019 року по 15 жовтня 2019 року включно у розмірі 91734 (дев'яносто одна тисяча сімсот тридцять чотири) гривні 24 копійки; зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2019 року по 15 жовтня 2019 року включно у розмірі 91734 (дев'яносто одна тисяча сімсот тридцять чотири) гривні 24 копійки.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня по 15 жовтня 2019 року в сумі 8561 (вісім тисяч п'ятсот шістдесят одну) гривню 86 копійок. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач наголошує на тому, що позивачем було порушено місячний строк звернення до суду. Позивач протягом 4 років не оскаржував виплати при звільненні та не робив будь-яких дій для захисту своїх порушених прав. Рішення суду у справі №200/998/23 набрало законної сили 10.10.2023р.. На виконання цього рішення 22.11.2023р. позивачу було нараховано відповідну грошову компенсацію. Відповідач вважає, що ст.117 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Окрім того, на виконання рішення суду позивачеві було виплачено 25851,05 грн., а тому стягнута судом першої інстанції сума 8561,86 грн. явно виходить за межі принципу диспозитивності, розумності та справедливості.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач проходив службу в поліції, 12 квітня 2019 року наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області №149 о/с «По особовому складу» майора поліції ОСОБА_1 відповідно до розділу VІІ Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) з 15 квітня 2019 року.
20 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ НП в Донецькій області з заявою щодо не відшкодування витрат на службове відрядження та просив повідомити про причини таких дій, надати документи за визначеним ним переліком.
04 липня 2019 року ГУ НП в Донецькій області повідомило позивача, що у зв'язку із тим, що у Законі України «Про Державний бюджет на 2018 рік» на утримання поліції у 2018 році передбачено асигнування, які забезпечували нормативну потребу лише на 47,8% протягом 2018 року, кошторисні призначення не дозволяли здійснювати виплату компенсацій за винайм житла.
15 серпня 2019 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/9096/19-а, яке набрало законної сили 22 жовтня 2019 року, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на винайм житла у відрядженні у загальній сумі 3850,00 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.04.2019 по 15.08.2019 у розмірі 4342,35 гривень.
24 грудня 2021 року наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області №729о/с внесені зміни до наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 12.04.2019 року №149о/с в частині вислуги років.
12 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ НП в Донецькій області із запитом про надання публічної інформації, відповідно до якого просив: надати завірені належним чином копії щомісячних розрахункових листів (грошового забезпечення) за період часу проходження служби в Національній поліції України з 07 листопада 2015 року по 15 квітня 2019 року; виконати вимоги ст. 116 КЗпП України, а саме письмово повідомити про суми, нараховані та виплачені мені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати; повідомити чи нараховувалась та виплачувалась мені при звільненні 3 компенсація за невикористані додаткові відпустки за період з 01 червня 2018 року по 15 квітня 2019 року, як учаснику бойових дій, передбачені п. 12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни та членів їх сімей».
17 лютого 2023 року листом за №175/26/02-23 відповідач повідомив, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 01.06.2018 по 15.04.2019 не нараховувались та не виплачувались, надано щомісячні розрахункові листи за період з 07 листопада 2015 року по 15 квітня 2019 року.
18 лютого 2023 року позивач повторно звернувся до начальника ГУ НП в Донецькій області із запитом про надання публічної інформації.
06 березня 2023 року листом за №П-22/12/01-2023 відповідач повідомив, що функціональні обов'язки минулих років особового складу слідчого відділу Покровського РУП ГУНП в Донецькій області не накопичуються та оновлюються на початку поточного року. Індексація за період з 07.11.2015 по 01.11.2017 не нараховувалась та не виплачувалась. При звільненні було нараховано разову грошову допомогу в розмірі 47955,15 грн. із розрахунку: посадовий оклад, оклад за спеціальне звання (майор), надбавка за вислугу років (30%), надбавка за проходження служби в умовах режимних обмежень (10%) та премія. У період з 07.11.2015 по 01.05.2018 накази про встановлення або скасування надбавки за службу в умовах режимних обмежень відносно позивача до фінансового підрозділу не надходили, у зв'язку з чим, зазначена доплата не нараховувалась та не виплачувалась.
22 травня 2023 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/998/23, яке набрало законної сили 10 жовтня 2023 року, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року включно; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну надбавку в розмірі 10% до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року включно; здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з Національній поліції України з урахуванням індексації грошового забезпечення та виплатити суму різниці недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018 та 2019 роки, загальною тривалістю 28 календарних днів.
10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав на ім'я начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області заяву про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у адміністративній справі №200/998/23.
25 жовтня 2023 року Головне управління Національної поліції в Донецькій області листом за №П-91/26/02-2023 повідомило позивача, що рішення суду буде виконано після надходження бюджетних коштів.
22 листопада 2023 року на поточний рахунок позивача на виконання рішення суду у справі №200/998/23 Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області, сплачені грошові кошти в загальній сумі 25851,05 гривень, що підтверджено квитанцією АТ «Ощадбанк» від 22 листопада 2023 року.
Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Судом першої інстанції позов задоволено частково, стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку (22 листопада 2023 року виплачено 25851,05 грн. згідно рішення суду у справі №200/998/23) в сумі 8561,86 грн. за період з 16 серпня по 15 жовтня 2019 року, розмір якого був визначений з врахуванням принципу справедливості, співмірності, істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Позивачем апеляційна скарга не подана, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до вимог статті 308 Кодексу адміністративного судочинства, переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України (в редакції, чинної на дату звільнення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Вказана саме ця редакція норми є чинною на день здійснення остаточного розрахунку відповідача з позивачем, отже має бути застосована до спірних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки шість місяців, а саме за період з 16 квітня 2019 року по 15 жовтня 2019 року включно, у розмірі 91734,24 грн..
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 28.06.2023р. у справі № 560/11489/22 зазначив, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було зменшено розмір середнього заробітку, визначивши його в загальній сумі 8561,86 грн..
Доводи відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до суду, колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п'ята указаної статті Кодексу).
Спірні правовідносини пов'язані зі звільненням позивача з публічної служби, отже до спірних правовідносин підлягають застосування саме положення частини 5 статті 122 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, остаточний розрахунок з позивачем був здійснений 22 листопада 2023 року, а до суду останній звернувся 24 листопада 2023 року. Відтак, позивач не пропустив строк для звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що в межах спірних правовідносин строк звернення до суду слід обчислювати саме з дати здійснення остаточного розрахунку 22 листопада 2023 року, а не з дати звільнення позивача зі служби 12 квітня 2019 року, як помилково вважає відповідач.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 р. у справі №200/6775/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2024р. у справі №200/6775/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення 04 квітня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
А.В. Гайдар