03 квітня 2024 року м. Рівне №460/3362/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., після одержання матеріалів адміністративної справи за позовом
ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1
провизнання дій та бездіяльності протиправними, визнання незаконними та скасування рішення, наказів, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
1) визнати незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо примусової мобілізації ОСОБА_1 , які полягають у: незаконному затриманні 17.02.2024; незаконному доставленні до приміщення центру комплектування та соціальної підтримки; примушуванні до проходження ВЛК за відсутності належних медичних документів (фотографій та/або копій медичних документів) та за відсутності даних від органів соціального забезпечення щодо позивача як особи з інвалідністю; незаконному обмеженні волі та ненаданні їжі і питної води протягом всього часу такого обмеження - у період з 08 год. 30 хв. (приблизно, з часу затримання) 17.02.2024 до 11 год. 00 хв. (приблизний час доставлення) 19.02.2024 (часу коли працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 незаконно доставили позивача до військової частини на Яворівському полігоні); незаконному привласненні мобільного телефону позивача під час періоду обмеження волі (затримання, доставлення до приміщення відповідача та примусового тримання в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) визнати незаконним та скасувати рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене довідкою від 17.02.2024 №2120;
3) визнати незаконним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов за мобілізацією (в частині, що стосується позивача);
4) визнати незаконним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 про зарахування до складу Військової частини НОМЕР_1 (в частині, що стосується позивача);
5) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненаданні відповіді на рапорт позивача з питання переогляду висновків ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо стану придатності позивача до військової служби;
6) стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача моральну шкоду у сумі 750000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Перевіряючи відповідність позовної заяви вказаним вимогам, суд зазначає таке.
Поняття "підсудність" розкривається законодавцем у параграфі 3 глави 2 розділу І КАС України та визначається останнім як територіальна юрисдикція, питання якої врегульовані приписами статей 25-30 КАС України.
Так, за правилами ч.1 ст.25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.26 КАС України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Системний аналіз вказаних норм свідчить, що КАС України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).
Якщо предметом адміністративного позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність.
Згідно з отриманими судом відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру (відповідь від 03.04.2024 №525384) зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 . В той же час позивачем до матеріалів позову долучено довідку переселенця №5611-7501521417 від 27.01.2023, згідно з якою фактичне місце проживання/перебування позивача є АДРЕСА_2 . Ця ж адреса зазначена позивачем у позовній заяві.
Водночас, надаючи право позивачу альтернативної підсудності на подання до суду позову, норми КАС України пов'язують таке право вибору з урахуванням зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання, перебування чи знаходження цієї особи-позивача, а не за фактичним місцем проживання.
Іншими словами, фактичне місце проживання позивача без реєстрації не може вважатися місцем проживання, перебування позивача "зареєстрованим у встановленому законом порядку" для цілей застосування ст. 25 КАС України при визначені підсудності такої справи.
Відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року №1382-ІV (далі - Закон №1382-ІV).
У статті ст. 3 Закону №1382-ІV міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, зокрема:
місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2014 року "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
За змістом положень ч.1 ст.4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Форма довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (далі - Постанова № 509).
Відповідно до п.1 Постанови №509 довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Як свідчить форма довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджена додатком 2 Постанови № 509, в ній зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові особи; дата і місце народження; стать; серія, номер (у разі наявності), дата видачі паспорта громадянина України, ким і коли виданий/дані про документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини; відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, недієздатну особу або особу, дієздатність якої обмежена; зареєстроване місце проживання; фактичне місце проживання/перебування.
Таким чином, в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи йде розмежування її зареєстрованого місця проживання та фактичного місця проживання.
Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлення порядку надання таких послуг та порядку внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг врегульовані Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" №1871-IX (далі, - Закон №1871).
Відповідно до п.12 ст.1 Закону №1871 реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Згідно з ч.1 ст.20 цього Закону, реєстр територіальної громади створюється та ведеться з метою:
1) обробки, використання визначеної цим Законом інформації для обліку осіб, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
2) надання адміністративних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) осіб;
3) здійснення у порядку міжвідомчої електронної взаємодії внесення інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) особи, а також обміну інформацією між реєстрами територіальних громад, Єдиним державним демографічним реєстром та іншими інформаційно-комунікаційними системами;
4) забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування знеособленою інформацією з реєстрів територіальних громад, пов'язаною з місцем проживання (перебування) особи, для здійснення ними своїх повноважень.
На виконання ч.2 ст. 4 Закону №1871, постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року №265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), яким визначено механізм декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлення форми необхідних для цього документів.
Згідно з пунктом 3 цього Порядку декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 4 Порядку №265 особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих російською федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
В силу вимог пункту 5 Порядку №265 громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
Пунктом 46 вказаного Порядку визначено, що посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника (представника) чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або даних від органу соціального захисту населення:
приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) або про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) особи;
вносить відомості про реєстрацію місця проживання (перебування) до реєстру територіальної громади відповідно до Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265;
формує інформацію про реєстрацію місця проживання (перебування) особи для її передачі до відомчої інформаційної системи ДМС з подальшою передачею інформації до Єдиного державного демографічного реєстру відповідно до Порядку електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами та передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265.
Отже, чинним законодавством встановлено чіткі вимоги до реєстрації особою місця свого проживання чи перебування, та визначено документи, які підтверджують таку реєстрацію (витяг з реєстру територіальної громади, відомості з Єдиного державного демографічного реєстру).
Відтак, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (довідка переселенця) не є документом, який підтверджує зареєстроване місце проживання (перебування) особи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що надана позивачем довідка переселенця не є документом, який підтверджує зареєстроване у встановленому порядку місце проживання/перебування позивача за адресою: с.Єльне Сарненського району Рівненської області, оскільки підтверджує лише факт внутрішнього переміщення особи та взяття її на облік.
Підсумовуючи, суд зазначає, що для застосування положень ч.1 ст.25 КАС України, яка визначає підсудність справи за вибором позивача, необхідною умовою є саме наявність зареєстрованого місця проживання чи перебування позивача. При цьому місце проживання чи перебування фізичної особи має бути зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Наведеною нормою не передбачено можливості звернення до суду з позовом за фактичним місцем проживання позивача, не зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Натомість, всупереч чинному правовому порядку, позивач не надав суду належних доказів, що підтверджують факт декларування/реєстрації його місця проживання (перебування) в межах Рівненської області.
Враховуючи те, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання позивача і місцезнаходженням відповідачів не є Рівненська область, то з урахуванням положень статті 25 КАС України суд дійшов висновку про недотримання позивачем територіальної підсудності при зверненні з цим позовом, оскільки такий мав подаватися до Херсонського окружного адміністративного суду.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до ч.7 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 18.03.2022 № 11/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Херсонського окружного адміністративного суду на Одеський окружний адміністративний суд.
Відповідно до ч.5 ст.171 КАС України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу.
Так, за правилами п.2 ч.1 ст.29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Вказана норма має імперативний характер, а тому інших варіантів процесуальної поведінки суду, окрім як обов'язку передати справу на розгляд іншого адміністративного суду, до територіальної юрисдикції (підсудності) якого вона належить, не допускає.
Таким чином, оскільки справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 не підсудна Рівненському окружному адміністративному суду, то суд за правилами територіальної юрисдикції (підсудності), встановленими статтею 25 КАС України, вважає за необхідне передати цю справу до Одеського окружного адміністративного суду.
Відповідно до ч.1 ст.318 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Отже, порушення окружним адміністративним судом правил як предметної, так і територіальної підсудності є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Наведене дає підстави стверджувати, що процесуальний закон забороняє адміністративному суду розглядати справи, які йому територіально не підсудні, і зобов'язує його направити таку справу на розгляд за встановленою законом підсудністю.
При цьому, суд також враховує, що у випадку розгляду цієї адміністративної справи та прийняття будь-якого рішення у ній Рівненським окружним адміністративним судом, останній не відповідатиме критерію “суд, встановлений законом” в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року №ETS №005, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, позаяк не буде дотримано юрисдикційної умови такої відповідності (суд повинен бути повноважним, діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Положеннями частин 1, 2 ст.30 КАС України встановлено, що спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються, і адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.
Відповідно до частини 6 статті 29 КАС України питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено.
Згідно з частиною 8 статті 29 КАС України передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Керуючись статтями 29, 241, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд
Адміністративну справу №460/3362/24 за позовом ОСОБА_1 до до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними, визнання незаконними та скасування рішення, наказів і стягнення моральної шкоди передати за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.
Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 03 квітня 2024 року.
Суддя Н.С. Гудима