04 квітня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/16310/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 09.06.2018 року по 29.09.2023 включно, але не більш як за шість місяців;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 63 651 грн. 12 коп. (шістдесят три тисячі шістсот п'ятдесят одну) гривню 12 копійок (без утримання податків та обов'язкових платежів).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача звільнено з військової служби у 2018 році, однак фактична виплата належних йому відповідно до законодавства сум здійснена із затримкою, а саме 29.09.2023, при цьому відповідач допустив бездіяльність щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2018 року по 29.09.2023 включно, але не більш як за шість місяців.
2. Стислий зміст заперечень відповідача
Відповідач у відзиві на позовну заяву /а.с. 17 - 22/ проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Спір про нарахування індексації грошового забезпечення, що вирішувався судом під час розгляду справи № 440/2128/22, не є спором про нараховані /ненараховані суми при звільненні. При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, що підтверджується правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 940/1532/18 та від 28.01.2020 у справі № 822/2663/15, практикою Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України".
Також відповідач зауважував, що враховуючи специфіку фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку позивача, тому вина відповідача, як роботодавця, у розумінні статт 166 КЗпП України, відсутня.
Поміж іншого вказував, що з точки зору правових підстав позов не може бути задоволений тому, що не можливо ототожнювати військову службу та трудові відносини не тільки по суті понять, але й по нормативно-правовій базі. Крім того, вказував, що індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення, а відтак розрахунок із позивачем проведено військовою частиною у повному обсязі, згідно норм чинного законодавства, що регулюють виплату.
3. Процесуальні дії по справі
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08 червня 2018 року № 127 прапорщика ОСОБА_1 , головного старшину авіаційної ескадрильї, звільненого наказом командира НОМЕР_2 бригади тактичної авіації (по особовому складу) від 06 червня 2018 року № 18-РС у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) визнано таким, що справи та посаду здав 08 червня 2018 року /а.с. 6/.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 у справі № 440/18594/21, яке набрало законної сили 07.02.2023, позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року зі встановленням базового місяця (місяця підвищення доходів) - січень 2008 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року /а.с. 30 -33/.
На виконання рішення суду відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі 82370,85 грн, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю № 295 /а.с. 25/. Позивачем отримано кошти у сумі 82370,85 грн 29.09.2023, про що свідчить виписка з його особового рахунку /а.с. 10/.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2018 року по 29.09.2023 включно, але не більш як за шість місяців, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 21.10.2021 у справі №640/14764/20.
За змістом статті 1 Кодексу законів про працю України /далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин/ Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду та розгляду справи в суді) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Розрахунок середнього заробітку здійснюється на підставі пунктів 2 та 8 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100.
Так, пунктом 2 Порядку №100 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
ІV. ВИСНОВКИ СУДУ
Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником в день звільнення повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать до виплати. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивача звільнено 14.05.2021, однак виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 здійснено відповідачем лише 29.09.2023,
Отже, в даному випадку відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення (день виключення особи зі списків особового складу військової частини).
З огляду на те, що відповідачем по справі не здійснено повного розрахунку з позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України.
Відповідач середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачу не нарахував і не виплатив.
Відтак суд доходить висновку про допущення відповідачем бездіяльності внаслідок невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до положень статті 117 КЗпП України, але не більш ніж за шість місяців.
Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність правових підстав для застосування до Військової частини НОМЕР_1 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку, виходячи з того, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116, 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду у постановах від 18.11.2019 у справі № 0940/1532/18 та від 28.01.2020 у справі № 822/2663/15.
Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 наголошено наступне.
"..За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц".
Отже, вирішення у судовому порядку спору між роботодавцем і колишнім працівником щодо виплати сум, належних при звільненні, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця здійснити відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, протягом усього періоду прострочення, але не більш як за 6 місяців.
Щодо посилання позивача на позиції Верховного Суду у постановах від 18.11.2019 у справі № 940/1532/18 та від 28.01.2020 у справі № 822/2663/15, суд зауважує, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яка ухвалена у часі пізніше, ніж постанови, які зазначив відповідач, змінено існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України і викладена в ній позиція не піддавалася зміні (відступу). Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів суд має брати до уваги відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Аналогічний підхід до правозастосування викладено у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21.
Необґрунтованими у цьому аспекті є посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини у справі “Меньшакова проти України” від 08.04.2010, де Суд зазначав, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17 дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 420/436/22.
Суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки не можливо ототожнювати військову службу та трудові відносини не тільки по суті понять, але й по нормативно-правовій базі. Суд наголошує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Зважаючи на те, що нормативно-правовими актами, які встановлюють порядок проходження військової служби та грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовано відповідальність роботодавця про несвоєчасний розрахунок при звільненні, застосуванню підлягають норми статті 117 КЗпП України.
Стосовно посилань відповідача на те, що індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення, а відтак розрахунок із позивачем проведено військовою частиною у повному обсязі, згідно норм чинного законодавства, що регулюють виплату, суд зауважує, що згідно з частиною третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, відтак індексація грошового забезпечення належить до обов'язкових виплат військовослужбовцям, які нараховуються за визначених законодавством умов.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02 лютого 2023 року у справі № 460/10582/21, індексація грошового забезпечення як складова цього забезпечення мала бути виплачена при звільненні, так само як і інші його складові, які належало виплатити військовослужбовцю до виключення його зі списків особового складу військової частини.
Отже, індексація грошового забезпечення належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст.116 КЗпП України.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 у справі № 440/18594/21, яке набрало законної сили 07.02.2023, визнано право ОСОБА_1 на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року.
Отже, судовим рішенням яке набрало законної сили, установлено право позивача на виплату індексації грошового забезпечення за відповідний період.
З аналізу статей 47, 116, 117 КЗпП України убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, індексація, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі 340/3361/19.
Суд бере до уваги, що згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2023 № 967 /а.с. 27/ середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 10550,98 грн.
З огляду на вимоги статті 117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може перевищувати суми середнього заробітку за 6 місяців, тобто 63305,88 грн (10550,98 грн х 6 місяців).
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 63305,88 грн.
Суд критично оцінює наведений у позовній заяві розрахунок середнього заробітку, за яким середній заробіток у розмірі 63 651 грн. 12 коп. визначено шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на 184 календарні дні, оскільки така кількість днів перевищує термін шість місяців (півроку).
Таким чином, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 09.06.2018 по 29.09.2023 включно, але не більш як за шість місяців включно, але не більш як за шість місяців.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 63305,88 грн (шістдесят три тисячі триста п'ять гривень вісімдесят вісім копійок) (без утримання податків та обов'язкових платежів).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Головуючий суддя М.В. Довгопол