м. Вінниця
03 квітня 2024 р. Справа № 120/14883/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказів
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказів Військової частини НОМЕР_1 №178 від 09.09.2022, №91 від 31.03.2023, №31 від 21.07.2023 та Військової частини НОМЕР_2 №183-рс від 20.07.2023.
Ухвалою від 13.10.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
30.10.2023 представником Військової частини НОМЕР_2 подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зазначив, що оскаржуваний позивачем наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2022 №178 був виданий на виконання наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 08.09.2022 №34-РС. На час видання оспорюваного наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 виконував функцію органу військового управління вищого рівня щодо Військової частини НОМЕР_1 . З приводу наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.03.2023 №91, представник відповідача зазначив, що посади командира 2 відділення протитанкового взводу військової частини НОМЕР_1 та командира 3 відділення протитанкового взводу військової частини НОМЕР_1 є рівнозначними. Крім того, обґрунтовуючи правомірність наказу командира військової частини НОМЕР_2 №183-рс від 20.07.2023 представник відповідача зазначив, що переміщення позивача на посаду водія відбулося за його власним клопотанням та у відповідності з вимогами підпункту 3 пункту 82 Положення.
06.11.2023 представником Військової частини НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, в якому останній також заперечив щодо задоволення даного позову, посилаючись на ідентичні обставини, які відображені у відзиві, поданому представником Військової частини НОМЕР_2 . Додатково з приводу наказу №31 від 21.07.2023 зазначив, що відповідно до накладної від 08.03.2022 №9 (Р) позивачем було отримано протигази ПМГ-25 шт., а відповідно до накладної від 02.05.2022 №15 (Р) отримано плащ ОП-1М - 32 одиниці, панчохи захисні-10 одиниць. Разом із тим, при здачі посади головного сержанта військової частини НОМЕР_1 позивачем не було надано ані отриманого майна, ані первинних документів про передачу майна іншим особам. При цьому, надавати будь-які пояснення щодо місцезнаходження даного майна позивач відмовився. З огляду на викладене, зазначив, що позивача обґрунтовано притягнуто до матеріальної відповідальності.
Ухвалою від 04.03.2024, окрім іншого, прийнято до розгляду заяву представника ОСОБА_1 про зміну предмету позову. Подальший розгляд справи вирішено здійснювати з урахуванням позовних вимог, викладених в уточненій позовній заяві.
Крім того, цією ж ухвалою також залучено до участі у справі в якості співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 та надано йому строк для подання відзиву на позовну заяву.
22.03.2024 представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зазначив, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 08.09.2022 №34-РС є обґрунтованим. Вказав, що у відповідності до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України в особливий період можливо призначати військовослужбовця на нижчу посаду без його згоди.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що у відповідності до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2022 року №3 старшого сержанта ОСОБА_1 призначено головним сержантом військової частини НОМЕР_1 , ВОС-929981А, шпк "майстер-сержант".
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 08.09.2022 №34-РС старшого сержанта ОСОБА_1 увільнено від займаних посад та призначено на посаду командира 2 відділення взводу протитанкових керованих ракет цієї ж військової частини, ВОС-139182А.
Як видно із наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №34-РС від 08.09.2022 позивача призначено на нижчу посаду на підставі рішення посадової особи відповідно до номенклатури посад (з шпк «майстер-сержант» на «молодший сержант»).
На виконання наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №34-РС від 08.09.2022 командиром Військової частини НОМЕР_1 був виданий наказ від 09.09.2022 №178, яким позивача призначено на відповідну посаду.
В подальшому, командиром Військової частини НОМЕР_1 було прийнято наказ від 31.03.2023 №91, яким старшого сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду командира 3 відділення взводу протитанкових керованих ракет військової частини НОМЕР_1 , шпк "молодший сержант", ВОС-139182А.
20.07.2023 командиром Військової частини НОМЕР_2 прийнято наказ №183-РС, у відповідності до якого старшого сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду водія відділення протитанкових керованих ракет взводу протитанкових керованих ракет механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_2 , ВОС-790037А.
Разом із тим, позивач не погоджується із наказами відповідачів №34-РС від 08.09.2022, №178 від 09.09.2022, №91 від 31.03.2023 та №183-РС від 20.07.2023 та вважає їх протиправними, адже він не надавав згоди на переведення на нижчі посади. Крім того, як зазначив представник позивача у позовній заяві, призначення позивача згідно оскаржуваних наказів здійснювалося на посади до яких позивач не мав відповідних вмінь та навичок, що, в свою чергу, могло завдати шкоди життю та здоров'ю його підлеглих.
Крім того, встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №31 від 21.07.2023 "Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту" старшого сержанта ОСОБА_1 , окрім іншого, притягнуто до матеріальної відповідальності за допущення втрат військового майна.
Разом із тим, як зазначив представник позивача в позовній заяві, позивачем не підписувались жодні акти приймання - передачі майна, у втраті якого його звинуватили. Також зазначив, що наказ №31 від 21.07.2023 не містить детальних обставин події настання збитків у вигляді нестачі військового майна. Наведені обставини, на думку представника позивача, свідчать про наявність підстав для скасування наказу №31 від 21.07.2023.
Таким чином, незгода позивача із наказами відповідачів №34-РС від 08.09.2022, №178 від 09.09.2022, №91 від 31.03.2023 та №183-РС від 20.07.2023 та №31 від 21.07.2023 зумовила його звернення до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Так, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно норм частин 1 та 2 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
За приписами частини 13 статті 6 Закону №2232-XII військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.
Спеціальними нормами, які регулюють проходження військової служби є Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Пунктом 12 Положення №1153/2008 передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Розділом IV Положення №1153/2008 врегульовано порядок призначення на посади та звільнення з посад, види посад та вимоги при призначенні на посаду, зокрема, такі види посад, як: вищі, рівнозначні та нижчі посади
Відповідно до підпункту 1 пункту 81 Положення №1153/2008 призначення військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) на посади здійснюється Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.
Підпунктом 3 пункту 82 Положення №1153/2008 визначено підстави за яких військовослужбовця може бути призначено на нижчі посади, а саме:
- у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
- за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
- з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування;
- за віком або сімейними обставинами - на особисте прохання;
- у зв'язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності - у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
- у порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення - відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України;
- у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
- вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов'язків на займаних посадах та за відсутності рівнозначних посад;
- за ініціативою військовослужбовця (крім військовослужбовців, які займають посади, за якими передбачені первинні військові звання офіцерського, сержантського і старшинського складу) на нижчу на один ступінь посаду на підставі рішення посадової особи відповідно до номенклатури посад.
Відповідно до підпункту 6 пункту 82 Положення №1153/2008 призначення військовослужбовців на посади здійснюється у зв'язку зі звільненням або призначенням на посади, передбаченими штатами воєнного часу, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану.
Розділ ХIV Положення №1153/2008 встановлює особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період.
Зокрема, абзацом 2 пункту 257 Положення №1153/2008 визначено, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
У пункті 112 Положення №1153/2008 визначено, що військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: 1) неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; 2) неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; 3) потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Наведене у своїй сукупності дає суду підстави для висновку, що станом на час виникнення спірних у цій справі відносин в Україні діяв (і діє наразі) воєнний стан (особливий період), під час якого не вимагається згода військовослужбовця на переведення його на нижчу посаду чи/або до іншої військової частини, при цьому призначення військовослужбовця здійснюється на посади, передбачені штатами воєнного часу.
Поряд з цим, судом не встановлено наявності обставин, наведених у пункті 112 Положення №1153/2008, які виключають можливість переведення позивача на нижчу посаду без його згоди.
Таким чином, зважаючи на те, що при винесенні оскаржуваного наказу №34-РС від 08.09.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 керувався саме указаними вище приписами пунктів 82 та 257 Положення №1153/2008, то суд приходить до висновку про законність відповідного наказу.
Як наслідок, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №178 від 09.09.2022, який прийнятий на виконання наказу №34-РС від 08.09.2022 також є правомірним.
При цьому, варто враховувати, що переведення позивача на нижчу посаду відбулось лише на підставі наказу №34-РС від 08.09.2022, решта ж переведень позивача відбувалась на підставі наказів №91 від 31.03.2023 та №183-РС від 20.07.2023 в межах рівнозначних посад.
Втім, в позовній заяві представник позивача не обґрунтовує в чому саме полягає протиправність кожного окремого наказу, а лише вказує про те, що ними здійснювалось призначення позивача на посади, до яких він не мав відповідних вмінь та навичок.
Поряд із цим, суд зазначає, що саме лише посилання на відсутність у позивача вмінь та навичок обіймати конкретну посаду не може свідчити про протиправність оскаржуваних наказів.
Крім того, з приводу переведення позивача на посаду водія згідно наказу №183-РС від 20.07.2023 варто зазначити, що в матеріалах справи наявний рапорт позивача від 18.04.2023, адресований командиру Військової частини НОМЕР_1 .
В даному рапорті позивач особисто просив розглянути його кандидатуру на призначення на посаду водія.
При цьому, в позовній заяві представник позивача наголосив на тому, що на даному рапорті наявна резолюція про недоцільність призначення позивача на відповідну посаду за станом здоров'я.
Разом із тим, суд зазначає, що дані обставини (резолюція) не можуть свідчити про протиправність наказу про переведення позивача на посаду водія, згідно наказу №183-РС від 20.07.2023, адже останній самостійно виявив таке бажання, зазначивши про це у рапорті від 18.04.2023.
В будь-якому випадку, суд наголошує, що обставини, які виключають можливість переведення військовослужбовця без його згоди під час особливого періоду наведені у пункті 112 Положення №1153/2008.
Доказів існування таких обставин представником не надано, а судом не встановлено.
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що вимоги даного позову, які стосуються визнання протиправними та скасування наказів відповідачів №34-РС від 08.09.2022, №178 від 09.09.2022, №91 від 31.03.2023 та №183-РС від 20.07.2023 задоволенню не підлягають.
Як наслідок, відсутні підстави для задоволення вимог даного позову, які стосуються поновлення позивача на посаді головного сержанта Військової частини НОМЕР_1 та виплати йому грошового забезпечення за відповідною посадою.
Що ж стосується наказу №31 від 21.07.2023, то суд враховує наступне.
Так, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків, визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 3 жовтня 2019 року №160-IX (далі - Закон №160-IX).
Пункти 4, 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX установлюють, що матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Частини 1 - 2 статті 3 Закону №160-IX встановлює, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Частина 4 статті 3 Закону №160-IX встановлює, що переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Стаття 4 Закону №160-IX передбачає, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Частина перша статті 6 Закону №160-IX встановлює, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Абзац 1 частини 2 статті 8 Закону №160-IX встановлює, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Частина 3 статті 8 Закону №160-IX передбачає, що розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Частини 6 - 8 статті 8 Закону №160-IX встановлюють, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.
Приписи статті 9 Закону №160-IX передбачають, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи.
Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.
Абзац 1 частини 1 статті 10 Закону №160-IX визначає, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами 3, 4 та 5 цієї статті та частиною 1 статті 12 цього Закону.
Частина 1 статті 12 Закону №160-IX встановлює, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Частина 1 статті 14 Закону №160-IX передбачає, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.
В даному ж випадку, як слідує із матеріалів справи, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №31 від 21.07.2023 "Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту" старшого сержанта ОСОБА_1 , окрім іншого, притягнуто до матеріальної відповідальності за допущення втрати військового майна.
Як слідує зі змісту оскаржуваного наказу №31 від 21.07.2023, в ході службового розслідування було встановлено, що згідно накладної №9 (Р) від 08.03.2022 старший сержант ОСОБА_1 отримав майно служби РХБ захисту для забезпечення управління військової частини НОМЕР_1 , а саме: протигаз ПМГ - 25 шт.
Крім того, згідно накладної №15 (Р) від 02.05.2022 старший сержант ОСОБА_1 отримав майно служби РХБ захисту для забезпечення управління військової частини НОМЕР_1 , а саме: плащ ОП-1М - 32 од., панчохи захисні - 10 од.
Із пояснень капітана ОСОБА_2 , начальника служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини НОМЕР_1 , стало відомо, що він став свідком як військовослужбовець старший сержант ОСОБА_1 , командир 3 відділення взводу протитанкових керованих ракет військової частини НОМЕР_1 , відмовився надавати пояснення щодо нестачі та не здачі роздавальної (видаткової) відомостей майна служби РХБ захисту.
Також, із пояснень підполковника ОСОБА_3 , начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 , стало відомо, що військовослужбовець старший сержант ОСОБА_1 під час переміщення з посади головного сержанта військової частини НОМЕР_1 на посаду командира 3 відділення взводу протитанкових керованих ракет справи та посаду не здав. Станом на 21.07.2023 військовослужбовець акт прийому-передачі посади не надав.
Відповідно до довідки-розрахунку служби РХБ захисту встановлено вартість втраченого майна з розрахунку: Плащ захисний ОП-1М - 4347,52 грн. за 32 одиниці; панчохи захисні - 506,60 грн. за 10 пар; протигаз ПМГ - 756,75 грн. за 25 одиниць. Загалом втрачено 5610,87 грн.
Як наслідок, службовим розслідуванням встановлено, що невиконання чи неналежне виконання обов'язків військової служби, недбале ставлення до виконання службових обов'язків старшим сержантом ОСОБА_1 призвело до втрати майна служби РХБ захисту, причину якої військовослужбовець відмовився пояснити та відмовився надати документи які б підтверджували відсутність його вини у втраті вказаного майна. Причинами та умовами, що сприяли втраті майна, є невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків військової служби, недбале ставлення до виконання своїх службових обов'язків старшим сержантом ОСОБА_1 командиром 3 відділення взводу ПТКР військової частини НОМЕР_1 , яке спричинило його втрату.
Таким чином, за результатами проведеного службового розслідування вирішено притягнути командира З відділення взводу протитанкових керованих ракет військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, накласти дисциплінарне стягнення - “СУВОРА ДОГАНА”.
Крім того, за допущення втрат військового майна служби зв'язку в результаті невиконання чи неналежного виконання обов'язків військової служби, недбалого ставлення до виконання службових обов'язків, відповідно статті 9 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі” старшого сержанта ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності.
Пунктом 4 оскаржуваного наказу №31 від 21.07.2023, помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово - економічної роботи - начальнику служби доручено внести суму нестачі в Книгу обліку втрат та нестач військової частини НОМЕР_1 в розмірі 5610,87 грн. по службі РХБ захисту та утримати з грошового забезпечення військовослужбовця старшого сержанта ОСОБА_1 командира 3 відділення взводу протитанкових керованих ракет військової частини НОМЕР_1 безповоротні втрати інвентарного майна служби РХБ захисту, на загальну суму 5610,87 грн.
Поряд із цим, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного наказу, представник позивача в позовній заяві зазначив, що позивачем не підписувались жодні акти приймання-передачі майна, у втраті якого його звинуватили.
Надаючи оцінку даним посиланням представника позивача, суд зазначає наступне.
Так, до матеріалів відзиву на позовну заяву представником відповідача долучено накладну 15 (Р) від 02.05.2022, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав майно служби РХБ захисту, а саме: плащ ОП-1М - 32 од., панчохи захисні - 10 од. На відповідній накладній наявний підпис одержувача, яким визначений «Римар».
Представником відповідача також долучено накладну №9 (Р) від 08.03.2022, згідно якої ОСОБА_1 отримав майно служби РХБ захисту, а саме: протигаз ПМГ - 25 шт. На даній накладній також наявний підпис одержувача, яким визначений « ОСОБА_1 ».
Таким чином, суд критично оцінює посилання представника позивача, що позивачем не підписувались жодні акти приймання-передачі щодо отримання майна, яке було втрачено, адже представником відповідача долучено накладні про отримання позивачем майна, які містять підписи останнього.
Також, до відзиву на позовну заяву представником відповідача додано письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які підтверджують обставини втрати позивачем майна та його відмову від надання пояснень з даного приводу.
Відповідні докази, на переконання суду, підтверджують висновки службового розслідування.
В свою чергу, представником позивача не надано жодних доказів на їх спростування.
Самого лише посилання у позовній заяві на недоведеність вини позивача у втраті майна без будь-якого документального підтвердження таких тверджень та без надання позивачем пояснень з приводу зникнення отриманого ним майна, на думку суду, недостатньої для висновку про протиправність притягнення позивача до матеріальної відповідальності.
Як наслідок, суд не знаходить підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного у даній справі наказу №31 від 21.07.2023.
Таким чином, позовні вимоги позивача, які стосуються визнання протиправним та скасування наказу №31 від 21.07.2023 задоволенню не підлягають.
Не підлягає також задоволенню похідна вимога позивача щодо зобов'язання відповідача повернути йому утриману матеріальну шкоду в сумі 5610,87 грн.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Відповідач: Військова частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
Повний текст рішення складено 03.04.2024.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна