03 квітня 2024 року
Справа № 705/5031/21
Провадження № 22-ц/821/541/24
категорія: 305010400
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,
секретаря - Ярошенка Б. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну договору на землю, у складі головуючого судді Піньковського Р. В.,
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником частини садиби - земельної ділянки разом з житловим будинком по АДРЕСА_1 . Співвласниками іншої частини є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та інші. В цілому будинок, як спільне майно належить їм на праві спільної часткової власності і здійснюється за згодою відповідно їх часток. При відчуженні свого майна на користь іншої особи, співвласник зобов'язаний попередити про свій намір і умови, а при необхідності і узгодити з кожним співвласником окремо. В той же час, один із співвласників без попередження щодо істотних умов передав по договору дарування від 29.08.2017 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 150 кв.м ОСОБА_7 , як окремий вид майна, а не частку садиби. Тому ОСОБА_8 має статус окремого землевласника. Такі дії суперечать ст. 203 ЦК України, змінюють розміри їх часток, порушують права, що веде до правових наслідків у виді зміни договору. Вказує, що він звертається до суду з вимогами як співвласник будинку.
Просить суд зобов'язати ОСОБА_9 змінити договір дарування від 29.09.2017 на земельну ділянку площею 150 кв.м по АДРЕСА_1 , для включення узгоджених з співвласниками будинку усіх істотних умов. Судовий збір стягнути з відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини. Саме на позивача покладений обов'язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 76-80 ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів позивач не надав, у зв'язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просив суд денонсувати заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 січня 2024 року, а позов залишити без розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що його нерухомість (земля і будинок) знаходиться в районі паломництва хасидів, які намагаються поглянути її і розширити місце свого проживання. Таким чином, відповідач ОСОБА_8 голова хасидської общини м. Умань неправомірно привласнив частину його землі. Але суд, всупереч вимог ст. 89 ЦПК беззмістовно прийняв жорстке рішення відмовивши позивачу в позові.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій
Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно Уманського виробничого підрозділу Черкаського обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації, сформованого 22.04.2005 за № 7084488, згідно якого будинок АДРЕСА_1 перебуває у власності: ОСОБА_1 , на підставі дублікату договору дарування 3-305 від 11.02.2005, розмір частки становить - 1/6; ОСОБА_10 , на підставі договору дарування 2-1577 від 27.05.1994, розмір частки - 1/6; ОСОБА_11 , на підставі договору купівлі-продажу 1-5715 від 27.07.1989, розмір частки - 1/10; ОСОБА_6 , на підставі свідоцтва про право на спадщину 1-6247 від 24.09.1998, розмір частки - 13/100; ОСОБА_5 на підставі договору дарування 4901 від 19.08.2004, розмір частки - 61/300; ОСОБА_4 на підставі договору дарування 5930 від 13.11.2003, розмір частки - 233/1000. Також вказаний витяг містить інформацію про площу земельної ділянки, яка становить 2035 кв.м. /а. с. 3/
Позивач ОСОБА_1 у своєму позові зазначає про те, що відповідач ОСОБА_12 , без згоди інших співвласників уклав договір дарування від 29.08.2017 про відчуження земельної ділянки площею 150 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому відповідача ОСОБА_13 позивач називає співвласником будинку АДРЕСА_1 , але до позовної заяви не додає ні копії оскаржуваного договору, ні документу, який підтверджує, що відповідач ОСОБА_8 також є одним із співвласників будинку АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У ч. 2-4 ст. 83 ЦПК України зазначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
За правилами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У правовідносинах на позивача покладається обов'язок довести наявність підстав для задоволення позову, про що позивач повинен надати відповідні докази, а відповідач має зустрічний обов'язок довести ті обставини, які становлять основу його заперечень і спростовують відповідні вимоги.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/2218/17.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Виходячи з вказаних положень судовому захисту підлягає саме порушене право, тому відсутність доказів щодо наявності порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 751/968/18.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Судом першої інстанції встановлено, що у своєму позові ОСОБА_1 не ставить питання про визнання оскаржуваного договору недійсним, а просить суть саме зобов'язати відповідача змінити договір дарування, укладений між невідомо якими особами, стороною якого сам позивач ОСОБА_1 також не виступає, але як на підставу необхідності внесення змін у договір дарування 29.08.2017 позивач посилається на ту обставину, що укладення оскаржуваного договору відбулося без згоди інших співвласників будинку, при цьому не залучаючи їх до участі у розгляді справи, як третіх осіб та не надаючи суду жодних доказів на підтвердження зазначеного. Так само не надано доказів порушення процесу укладення такого договору, що також нічим не підтверджується. Зазначені твердження позивача, ґрунтуються лише на його припущеннях, оскільки таких доказів матеріали справи не містять. При цьому, позивачем також не зазначено, яким чином такі дії відповідача, а також наслідки таких дій, впливають на нього особисто.
Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що на позивача покладений обов'язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також підставність застосування до спірних правовідносин відповідних положень ЦК України, однак ОСОБА_1 цього зроблено не було.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в підтвердження позовних вимог позивачем не було надано суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу. Суд першої інстанції при вирішенні спору по суті прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з відсутності підстав для їх задоволення, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів завдання йому матеріальної та моральної шкоди. А отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
В контексті зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відносно вимоги апеляційної скарги про залишення позову без розгляду апеляційний суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 255 та 257 цього Кодексу.
Статтею 257 ЦПК України передбачено чіткий та вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду. Підстави для залишення позовних вимог ОСОБА_1 без розгляду, за наслідками апеляційного перегляду, визначені процесуальним законом, відсутні.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу і на те, що згідно ч. 1 ст. 373 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, рішення суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін, відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Текст постанови складено 03 квітня 2024 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: В. Г. Бородійчук
О. В. Карпенко