Справа № 344/16414/22
Провадження № 22-ц/4808/310/24
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Фединяк
02 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач)
суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.
секретаря Петріва Д.Б.
з участю представника ОСОБА_1 адвоката Легіня В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 30 листопада 2023 року, ухвалене в складі судді Пастернак І.А. в м. Івано-Франківську, повний текст складено 04 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про зняття арешту з майна,
У грудні 2022 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про зняття арешту з майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13.01.2015 р. у справі №344/288/15-ц задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення її позову до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на той час відповідачці ОСОБА_4 . Однак, ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.02.2015р. змінено ухвалу Івано-Франківського міського суду від 13.01.2015 р. та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 в межах суми позову 157 679 грн. На сьогодні він є власником вказаної квартири, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.10.2020р. На даний час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про арешт зазначеної квартири на підставі ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.02.2015р. Внаслідок існування такого обтяження на належну йому на праві власності квартиру, він позбавлений можливості розпорядитися нею, зокрема, відчужити. Вважає, що арешт вказаної квартири, накладений як заходи забезпечення позову, накладений ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.02.2015р. слід зняти як такий, що перешкоджає йому, як власнику, належно користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Просить зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13.01.2015р. у справі №344/288/15.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 листопада 2023 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про зняття арешту з майна задоволено. Знято арешт з нерухомого майна квартири АДРЕСА_2 , накладений на підставі ухвали Івано-Франківського міського суду від 13.01.2015 року у справі 344/288/15-ц, яка була змінена ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.02.2015 року.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому постановив незаконне рішення. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що 30.09.2010 року між нею та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_3 . Умовами даного договору сторони обумовили, що зобов'язуються в майбутньому, але не пізніше 30.09.2011 року укласти і належним чином оформити Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 . У зв'язку з неналежним виконанням умов договору, рішенням Івано-Франківського міського суду від 26.11.2015р задоволено її позов та стягнуто з ОСОБА_4 158 000 грн та ухвалою Івано-Франківського міського суду віл 13.01.2015р. у справі N: 344/288/15-д накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала на той час відповідачці ОСОБА_4 . Разом з тим, під час існування арешту на квартиру приватний нотаріус Павлінський В.Д. 28.10.2020р. вніс запис в частині державної реєстрації права власності на нерухоме майно: Номер об'єкту в РПВН 21910866 трикімнатна квартиру по АДРЕСА_3 та змінив власника на ОСОБА_3 . У зв'язку з наведеним, нею подано позов про захист своїх прав та 17 березня 2023 року відкрито провадження у справі №344/4023/23 до ОСОБА_3 до ТОВ “Преміум Лігал Колекшн”, приватного нотаріуса Павлінського Віталія Даниловича, ОСОБА_4 про визнання протиправних дій приватного нотаріуса в частині державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 трикімнатної квартири по АДРЕСА_3 , що від розгляду зазначеного позову та у випадку його задоволення ОСОБА_5 не буде власником квартири АДРЕСА_5 , а значить втратить право на вимогу зняття арешту на дане майно.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Легін. В.Б. заперечив доводи апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.
ОСОБА_2 та представник Відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківськ Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ)у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак не з'явились у судове засідання, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.
Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Заслухавши доповідь судді, заперечення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що державна реєстрації обтяження - іпотеки квартири АДРЕСА_2 відбулась 07.02.2008, а 19.02.2015 зареєстроване обтяження - арешт нерухомого майна зазначеної квартири, на підставі ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.02.2015, що підтверджується Інформацією з ВП -с пецрозділ (86). Позивач має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, і таке право підлягає захисту в тому числі і шляхом зняття арешту з предмету іпотеки, накладеного в забезпечення виконання вимог інших кредиторів, які не є іпотекодержателями. Наявність арешту на належну позивачу квартиру АДРЕСА_2 , накладеного в рамках цивільної справи № 344/288/15-ц, перешкоджає позивачу реалізувати своє право власності на вказану квартиру.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 28.10.2020, укладеного між ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та ОСОБА_3 , згідно умов якого право вимоги за Договором іпотеки посвідченим 07.02.2008 року Українець В.В., приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за реєстровим №309, укладений між ВАТ “НАДРА” та ОСОБА_4 , право вимоги за договором іпотеки перейшло до ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» згідно Договору №GL3N217215-ПВ про відступлення (купівлі-продажу ) прав вимоги, посвідченого Кравець О.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №2891, відповідно до якого ОСОБА_3 було передано в іпотеку - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 109 кв.м., житловою площею 55,1 кв. (а.с.5).
28.10.2020 року, ОСОБА_4 погодилась на позасудове врегулювання зобов'язання за кредитним договором на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в ст.5 Договору іпотеки, посвідченого 07.02.2008 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В.В. за реєстровим номером №309, в порядку ст.37 Закону України “Про іпотеку” шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 109 кв.м., житловою площею 55,1 кв. (а.с.4).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07.12.2022, квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 109 кв.м., житловою площею 55,1 кв. зареєстрована 28.10.2020 на праві приватної власності за ОСОБА_3 . Підстава для державної реєстрації: договір іпотеки серія та номер 309, виданий 07.02.2008 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В.В.; засвідчена іпотекодержателем копія вимоги про усунення порушення зобов'язання, серія та номер:300, виданий 04.05.2020 року, видавник: ТОВ “Преміум Лігал Колекшн”; засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, серія та номер б/н виданий 29.09.2020 року, видавник УКРПОШТА; договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки серія та номер 3214, виданий 28.10.2020 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В.Д. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.10.2020 (а.с.8-10).
Встановлено, що позивач просить скасувати арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13.01.2015р. у справі №344/288/15-, яка була змінена ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.02.2015р, кінцеве рішення по суті у справі прийнято 26 листопада 2015 року.
Забезпечення позову за своєю суттю є тимчасовим обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.
Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Питання, пов'язані із забезпеченням позову, зміною виду чи їх скасуванням вирішуються у порядку, передбаченому ЦПК України, і не можуть бути предметом розгляду в іншому провадженні.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
Наявність арешту на належну позивачу квартиру АДРЕСА_2 , накладеного в рамках цивільної справи № 344/288/15-ц, перешкоджає позивачу реалізувати своє право власності на вказану квартиру
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, судом першої інстанції вірно враховано, що наявність арешту на належну позивачу квартиру АДРЕСА_2 , накладеного в рамках цивільної справи № 344/288/15-ц, перешкоджає позивачу реалізувати своє право власності на вказану квартиру. Крім того, згідно змісту заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 26 листопада 2015 року спір у даній справі № 344/288/15-ц вирішений.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що спірна квартира АДРЕСА_2 є предметом її позову у справі №344/4023/23, оскільки не позбавляє права ОСОБА_2 забезпечити її позов в межах даної цивільної справи шляхом подачі відповідної заяви.
Крім цього, вищевказаними доказами установлено, що 28.10.2020 між ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, згідно умов якого право вимоги за Договором іпотеки посвідченим 07.02.2008 року Українець В.В., приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за реєстровим №309, укладений між ВАТ “НАДРА” та ОСОБА_4 , право вимоги за договором іпотеки перейшло до ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» згідно Договору №GL3N217215-ПВ про відступлення (купівлі-продажу ) прав вимоги, посвідченого Кравець О.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №2891, відповідно до якого ОСОБА_3 було передано в іпотеку - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 109 кв.м., житловою площею 55,1 кв. (а.с.5).
Іпотека, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про іпотеку", - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частинами шостою та сьомою статті 3 названого Закону:
- у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки;
- пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Зі змісту наведених приписів Закону України "Про іпотеку" випливає, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно.
Аналіз положень Закону України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 30 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 04 квітня 2024 року.
Судді: В.Д.Фединяк
Л.В.Василишин
І.О.Максюта