Справа № 161/15015/22 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С. С.
Провадження № 22-ц/802/250/24 Доповідач: Карпук А. К.
26 березня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
секретар Власюк О. С.,
з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,
прокурора ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокуратури за апеляційною скаргою відповідача Офісу Генерального прокурора на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2023 року,-
У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокуратури.
Позов мотивує тим, що 09.12.2011 заступником Генерального прокурора України ОСОБА_5 відносно неї, як судді Ківерцівського районного суду Волинської області, на підставі матеріалів відділу БКОЗ УСБУ у Волинській області була порушена кримінальна справа № 49-3353 за ч.1 ст.14, ч.3 ст.368 КК України. 14.12.2011 заступником Генерального прокурора України відносно неї, як судді Ківерцівського районного суду Волинської області і прокурора Ківерцівської районної прокуратури Волинської області Мойсейця В.Г. була порушена кримінальна справа за ч.3 ст.368 КК України. 24.01.2012 у зв'язку з притягненням її до кримінальної відповідальності на підставі постанови Генерального прокурора України Вищою кваліфікаційною комісією суддів України її було відсторонено від посади. 09.02.2016 вироком Рівненського суду від 09.02.2016 та вироком Рівненського суду від 21.05.2019 ОСОБА_4 була виправдана. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31.10.2019 вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 21.05.2019 щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_6 залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 10.06.2020 вирок Рівненського міського суду від 21.05.2019 та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 31.10.2019 щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_6 залишено без змін.
Внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності за тяжкий корупційний злочин їй заподіяно моральної шкоди - її бездоганна ділова репутація була знищена, відносно неї поширена неправдива інформації компрометуючого характеру в засобах масової інформації, вона та члени її сім'ї відчували постійне пригнічення, острах перед можливістю засудження і конфіскацією усього майна, вона зазнала моральних переживань від довготривалих незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокурорів Генеральної прокуратури України аж до повного виправдання були порушені її звичайний уклад життя та нормальні життєві зв'язки. В неї істотно погіршився стан здоров'я, у зв'язку з чим була змушена стаціонарно лікуватись у медичному закладі Незаконне притягнення її до кримінальної відповідальності на підставі штучних доказів вини підірвало здоров'я її чоловіка та матері, які померли не дочекавшись її виправдання, що постійно гнітить її психоемоційний стан через неможливість своєї моральної реабілітації як завідомо невинної людини перед чоловіком та матір'ю.
У зв'язку із незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності Генеральною прокуратурою України, окрім гарантованого відшкодування моральної шкоди, мають враховуватися і вимушені зміни у її службових стосунках, ступінь зниження її суддівського престижу, репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. Крім того, за період з 01.04.2015 по 04.11.2019 їй було не донараховано та не виплачено доплату за вислугу років в розмірі 515120,60 грн.
Просила суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного Бюджету України на користь ОСОБА_4 кошти в сумі 1000000 грн. як відшкодування моральної шкоди, 515120,60 грн. як відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокуратури та 300000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 08 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з Державного бюджету України призначеного для відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів досудового дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на користь ОСОБА_4 700000 гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди, 515120 гривень в рахунок відшкодування майнової шкоди та 200000 за надання правової допомоги.
В решті позовних вимог - відмовити.
В апеляційній скарзі Офіс Генерального прокурора просить рішення суду змінити в частині присудженої суми завданої моральної шкоди, зменшивши розмір відшкодування. Рішення чуду в частині присудженої суми завданої матеріальної шкоди скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не правильно визначив період перебування позивачки під слідством та судом, та обрахував цей період починаючи з 27 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2019 року, у той час як кримінальна справа була порушена відносно ОСОБА_4 14 грудня 2011 року, виправдувальний вирок набрав чинності 31 жовтня 2019 року, тому ОСОБА_4 перебувала під слідством та судом 94.5 місяці, і за такий період підлягає стягненню моральна шкода. Позивач не навела в позовній заяві, а суд не навів у своєму рішенні мотивів стягнення моральної шкоди у більшому розмірі , ніж мінімально встановлений.
Вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про відшкодування матеріальної шкоди.
Учасники справи не скористались правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
ОСОБА_4 на підставі Указу Президента України від 28.12.1999 № 1624/99 була призначена суддею Ківерцівського районного суду Волинської області строком на п'ять років та на підставі Постанови Верховної ради України від 18.11.2004 № 2194-IV повноваження судді було продовжено на термін, передбаченими п.2 ч.5 ст.126 Конституції України.
09.12.2011 заступником Генерального прокурора України ОСОБА_5 відносно неї, як судді Ківерцівського районного суду Волинської області, на підставі матеріалів відділу БКОЗ УСБУ у Волинській області була порушена кримінальна справа № 49-3353 за ч.1 ст.14, ч.3 ст.368 КК України.
14.12.2011 заступником Генерального прокурора України відносно неї, як судді Ківерцівського районного суду Волинської області і прокурора Ківерцівської районної прокуратури Волинської області Мойсейця В.Г. була порушена кримінальна справа за ч.3 ст.368 КК України.
Приводом до порушення кримінальної справи № 49-3353 стала заява ОСОБА_7 від 03.12.2011, який з 27.10.2011 без належних підстав був залучений до оперативно-розшукових заходів і діяв під контролем оперативних працівників відділу БКОЗ УСБУ у Волинській області.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24.01.2012 на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України було відсторонено суддю ОСОБА_4 від посади судді Ківерцівського районного суду Волинської області у зв'язку з притягненням її до кримінальної відповідальності. (а.с.62-63).
Вироком Рівненського міського суду від 09.02.2016 ОСОБА_4 було визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України за відсутністю в її діях складу злочину.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 03.09.2016 вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 09.02.2016 щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_6 скасовано, а кримінальну справу повернуто на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
Вироком Рівненського міського суду від 21.05.2019 року ОСОБА_4 в пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст.368 КК України визнано невинною і виправдано за недоведеністю її участі у вчиненні інкримінованого злочину.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31.10.2019 вирок суду першої інстанції було залишено в силі. Ухвалою Верховного Суду України вирок Рівненського міського суду від 21.05.2019 та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 31.10.2019 щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_6 залишено без змін.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до приписів пункту 5 статті 3 Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.
Суд правильно встановив, що позивач ОСОБА_4 має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди за рахунок держави, оскільки перебувала під слідством і судом протягом тривалого часу, до неї були застосовані запобіжні заходи та накладено арешт на все майно, її було відсторонено від виконання посадових обов'язків судді, справі надано розголосу в засобах масової інформації.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
Суд першої інстанції правильно керувався тим, що на підставі положень Закону ОСОБА_4 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати, що діяла на час розгляду справи, за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте визначаючи період, за який підлягає обрахунку моральна шкода, суд допустився помилки та безпідставно вважав, що ОСОБА_4 перебувала під слідством починаючи з 27 жовтня 2011 року.
Апеляційним судом досліджено матеріали кримінальної справи 1715/6764/12 про обвинувачення ОСОБА_4 за статтею 368 КК України та встановлено, що 09 грудня 2011 року постановою заступника Генерального прокурора України державним радником юстиції 1 класу ОСОБА_5 порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_4 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. І ст.14, ч.3 ст. 368 КК України.
Згідно з протоколом від 14 грудня 2011 року про вручення копії постанови про порушення кримінальної справи, копія постанови про порушення кримінальної справи вручена ОСОБА_4 14 грудня 2011 року.
Отже час перебування позивача ОСОБА_4 під слідством розпочався 14 грудня 2011 року, з часу вручення їй постанови про порушення кримінальної справи та закінчився 31 жовтня 2019 року, датою набрання виправдувальним вироком законної сили, і становить 94 місяці 18 днів.
Наведене узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, у яких неодноразово звернуто увагу на те, що важливим при обчисленні розміру відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням, є початок строку перебування особи під слідством і судом та його закінчення, який починається з часу пред'явлення обвинувачення і закінчується датою набрання виправдувальним вироком законної сили ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 615/1947/15-ц, від 14 квітня 2021 року в справі № 520/14448/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19, від 06 липня 2022 року у справі № 947/7449/20-ц).
Статтею 8 Закону «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 6700 гривень, тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 633690.34 гривні (6700 грн. х 94 міс 18 днів).
Оскільки суд першої інстанції допустив помилку у визначенні періоду, за який підлягає стягненню моральна шкода, мотивувальну частину рішення суду щодо стягнення моральної шкоди необхідно змінити, викласти рішення в цій частині в редакції постанови апеляційного суду.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем обставин, які слугують підставою для визначення розміру відшкодування моральної шкоди у розмірі 700 000 гривень, тобто, у більшому за встановлений законом мінімальний розмір.
Суд обґрунтовано врахував такі чинники, як характер і обсяг страждань - погіршення стану здоров'я, душевних і психічних страждань , яких зазнала позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у ї життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також неможливість такого відновлення у повному обсязі.
Зокрема судом враховано, що в ході розслідування кримінальної справи ОСОБА_4 була відсторонена від виконання посадових обов'язків судді у період з 24 січня 2012 року, на підставі рішення ВККСУ від 24 січня 2012 року № 2/вп-12 за наслідками розгляду подання Генерального прокурора у зв'язку з притягненням її до кримінальної відповідальності, за місцем роботи та проживання проводились обшуки, що підтверджується матеріалами дослідженої кримінальної справи , що безперечно., у сукупності із фактом порушення кримінальної справи, негативно вплинуло на ділову репутацію позивача, порушило іі життєві зв'язки, погіршило стан здоров'я, унаслідок чого ОСОБА_4 неодноразово проходила лікування, на підтвердження чого подала довідки з лікувальних установ, зокрема, про перебуванні на стаціонарному лікуванні в Ківерцівській міській лікарні з 14.12.2011 - в реанімаційному відділенні з діагнозом стенокардія, вегето-судинна дистонія, з 16.12.2011 по 28.12.2011 в терапевтичному відділенні цієї ж лікарні із діагнозом «стенокардія напруги, та інші діагнози», з 06.05.2012 по 30.05.2012, з 04.12.2012 по 14.12.2012, з 03.06.2013 по 12.06.2013, з 02.12.2014 по 02.12.2014 з діагнозом «стенокардія напруги, гіпертонічна хвороба». Погіршення стану здоров"я унаслідок перебування під слідством і судом підтверджується наявними в матеріалах цивільної справи консультативними висновками та епікрисами, що спростовує аргументи апеляційної скарги про недоведеність позивачем підстав для стягнення моральної шкоди в розмірі більшому, ніж мінімально встановлений законом розмір.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не дотрималася встановленого пунктом 11 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання , попереднього слідства, прокуратури і суду» порядку визначення розміру шкоди апеляційний суд відхиляє, оскільки , внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме, статті 1176 ЦК України, нормами Закону, тому позовні вимоги про відшкодування шкоди, заявлені до суду, мають бути розглянуті по суті.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17 (провадження № 14-457цс18).
З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_4 просила стягнути на свою користь 515120 гривень недоплаченої суддівської винагороди - доплати до посадового окладу за вислугу років.
Згідно з наказом Ківерцівського районного суду від 31.03.2015 № 02-04.09 з 01 квітня 2015 року судді ОСОБА_4 припинено з 01 квітня 2015 року щомісячну доплату за вислугу років відповідно до ч.10 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 70% посадового окладу судді, яка була встановлена наказом голови суду від 30.12.2011 № 02-04.46.
Частиною 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції закону від 28.03.2015, яка була чинною на час винесення вищевказаного наказу передбачалось, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Правосуддя позивач не здійснювала у зв'язку із її відстороненням від виконання посадових обов'язків судді рішенням ВККСУ за наслідками розгляду подання Генерального прокурора у зв'язку з притягненням її до кримінальної відповідальності.
Довідкою Територіального управління судової адміністрації України в Волинській області від 13.08.2021 № 322, за період із 01.04.2015 по 04.11.2019 ОСОБА_4 не донараховано та не виплачено доплату за вислугу років у розмірі 515 120 гривень.
Пунктом І частини 2 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат, зокрема, за вислугу років.
Ця норма була чинною у зазначеній редакції як в період із 01.04.2015 по 04.11.2019, так і є чинною на даний час.
Ураховуючи, що позивач була відсторонена від виконання посадових обов'язків судді у зв'язку із порушенням кримінальної справи відносно неї, і саме тому не виконувала посадових обов'язків, що потягло за собою припинення виплати доплати за вислугу років до посадового окладу, що є складовою суддівської винагороди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення на користь позивача 515 120 гривень невиплаченої доплати за вислугу років в рахунок відшкодування шкоди.
Оскільки позивач, яка незаконно перебувала під слідством і судом, займала та займає посаду судді, згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» оплата праці судді здійснюється шляхом виплати грошової винагороди, складовою якої є доплата до посадового окладу за вислугу років, посилання представника Офісу Генерального прокурора в апеляційній скарзі на необхідність застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» при вирішенні позовної вимоги про стягнення недоплачених сум суддівської винагороди є безпідставним.
Щодо позовних вимог про відшкодування шкоди, що полягає у витратах на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених позивачем ОСОБА_4 на правову допомогу у кримінальному процесі, представником позивача надано договір про надання правової допомоги в кримінальній справі, додаткові угоди до договору, договір про надання правової допомоги в кримінальному процесі, Звіт про виконання договору про надання правової допомоги (акт виконаних робіт) з відомостями про оплату гонорару на суму 120000 грн., квитанції до прибуткового касового ордера від 14.12.2012 та від 21.05.2019 на суму 150000 грн.
З дослідженої апеляційним судом матеріалів кримінальної справи № 1715/6764/12 про обвинувачення ОСОБА_4 за статтею 368 КК України вбачається, що захист інтересів в кримінальному процесі здійснювали адвокати ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , ордери на захист інтересів ОСОБА_4 та копії свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльність знаходяться в матеріалах кримінальної справи (т.3, т. 6).
Про реальність наданої правової допомоги в кримінальному процесі - її необхідність і дійсність, свідчать матеріали кримінальної справи № 1715/6764/12 про обвинувачення ОСОБА_4 за статтею 368 КК України, з яких вбачається, що починаючи з 14 грудня 2011 року - з часу вручення ОСОБА_4 постанови про порушення кримінальної справи адвокат Ковальов С.В, та з 28 жовтня 2013 року адвокат Полячук С.І., до часу набрання виправдувальним вироком законної сили - 31 жовтня 2019 року, здійснювали захист ОСОБА_4 в кримінальному процесі, зокрема брали участь при проведенні слідчих дій та у судових засіданнях, які продовжувалися упродовж тривалого часу.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове відшкодування позивачу сум, сплачених у зв'язку з наданням їй правової допомоги у розмірі 200 000 гривень, урахувавши критерій співмірності, з чим погодилась позивач, оскільки сукупність наявних в матеріалах справи договорів, угод, квитанцій, свідчить про надання адвокатами правничої допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи.
Колегія суддів не бере до уваги квитанції до договору про надання правової допомоги від 28 жовтня 2013 року на загальну суму 34 300 грн. щодо понесених транспортних витрат ураховуючи те, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема, статтею 3, не передбачено право на відшкодування транспортних витрат.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.
У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду: від 26 квітня 2023 року у справі № 227/4691/21; від 4 жовтня 2023 року у справі №757/5351/21; від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20. Відповідний правовий висновок висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.
Проте суд на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів досудового дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Відповідно до частини І статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 4 цієї статті визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Зважаючи на викладене, мотивувальна частина рішення щодо вимог про відшкодування моральної шкоди та резолютивна частина оскаржуваного судового рішення відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України підлягає зміні.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу відповідача Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2023 року в даній справі змінити.
Викласти мотивувальну частину рішення суду щодо вимог про відшкодування моральної шкоди в редакції цієї постанови.
Резолютивну частину рішення суду викласти у такій редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 700 00 (сімсот тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, 515120 (п'ятсот п'ятнадцять тисяч сто двадцять) гривень недоплаченої суддівської винагороди, 200 000 (двісті тисяч) гривень сум, сплачених за надання правничої допомоги.».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови апеляційного суду.
Головуючий
Судді