№ 755/3489/24
1-кс/755/1232/24
"03" квітня 2024 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши скаргу потерпілого ОСОБА_3 у порядку ст. 220 КПК України, у рамках кримінального провадження № 12024105040000229 від 09.02.2024 року,
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла скарга потерпілого ОСОБА_3 на бездіяльність уповноваженої особи СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві (слідчий - ОСОБА_4 ), яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які вона зобов'язана вчинити у визначений строк у кримінальному провадженні № 12024105040000229 від 09.02.2024 року.
Так, у вказаній вище скарзі зазначено, що 11.03.2024 року в рамках кримінального провадження № 12024105040000229 від 09.02.2024 року потерпілий ОСОБА_3 направив на адресу Дніпровської окружної прокуратури міста Києва клопотання № DOP- YАМVYH-20240311-00-01, яке прохав розглянути у порядку ст. 220 КПК України, з його повідомленням про прийняте процесуальне рішення. У подальшому, 22.03.2024 року вказане вище клопотання за письмовою вказівкою прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва передано для розгляду до СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києва, однак, клопотання не розглянуто, процесуального рішення за результатами розгляду клопотання на дату подання даної скарги до суду ОСОБА_3 не отримано. Все наведене вказує на допущення бездіяльності слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києва ОСОБА_4 .
У судове засідання потерпілий ОСОБА_3 не з'явився, клопотав про можливість розгляду скарги у його відсутність.
Особа, бездіяльність якої оскаржується, у судове засідання не з'явилася, хоча матеріали провадження за скаргою містять дані про виклик уповноваженої особи у судове засідання, однак, її неявка, відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України, не перешкоджає розгляду даної скарги.
Вивчивши доводи скарги, дослідивши надані до скарги докази, слідчий суддя встановив наступне.
Так, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя, згідно зі стандартами ЄСПЛ, розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
При цьому, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).
Реалізація такого права має здійснюватися заявником з урахуванням того, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).
Діючим кримінальним процесуальним законодавством України, зокрема його ст. 220 КПК України, визначено, що клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй.
У п. 33 Рішення ЄСПЛ у справі «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 року та у п. 38 Рішення ЄСПЛ у справі «Аnkel v. Switzerland» від 23.10.1996 року закріплено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
У п. 134 Рішення ЄСПЛ «Генадій Науменко проти України», п. 168 рішення у справі «Айдин проти Туреччини», п. 75 «Афанасьєв проти України», п. 207 рішення у справі «Ічаба проти Швейцарії» та багатьох інших рішеннях ЄСПЛ встановлено, що засіб правового захисту відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Право на ефективний засіб правового захисту»), повинен бути ефективним на практиці, як і в теорії, у тому сенсі, що користуванню засобами захисту не повинно чинитися перешкод діями або бездіяльністю органів влади держави.
У цьому випадку, як вбачається з наданих матеріалів, 11.03.2024 року в рамках кримінального провадження № 12024105040000229 від 09.02.2024 року потерпілий ОСОБА_3 направив на адресу Дніпровської окружної прокуратури міста Києва клопотання № DOP- YАМVYH-20240311-00-01, яке прохав розглянути у порядку ст. 220 КПК України, з його повідомленням про прийняте процесуальне рішення. 22 березня 2024 року вказане вище клопотання за письмовою вказівкою прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва передано для розгляду до СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києва, однак, на час подання скарги до суду та на час її розгляду, відомості про результати розгляду зазначеного клопотання, у розумінні ст. 220 КПК України, суб'єктом оскарження відсутні.
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
За таких обставини, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, які йому відомі, на час розгляду скарги, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку вважає, що скарга потерпілого ОСОБА_3 підлягає задоволенню шляхом зобов'язання вчинити дії за клопотанням, згідно зі ст. 220 КПК України, так як такий спосіб захисту порушених прав є єдиним ефективним засобом юридичного захисту в національному органі у світлі норм ст. 307 даного Кодексу.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220, 303-307, 369-372, 376, 534 КПК України, слідчий суддя, -
Скаргу потерпілого ОСОБА_3 у порядку ст. 220 КПК України, у рамках кримінального провадження № 12024105040000229 від 09.02.2024 року - задовольнити.
Зобов'язати уповноважену (их) особу (іб) СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12024105040000229 від 09.02.2024 року, вчинити дії, передбачені ст. 220 КПК України (клопотання задовольнити або відмовити в його задоволенні шляхом постановлення умотивованої постанови) за клопотанням потерпілого ОСОБА_3 від 11.03.2024 року (№ DOP- YАМVYH-20240311-00-01), у строки, визначені ст. 220 КПК України, прийнявши процесуальне рішення, про прийняття якого повідомити потерпілого ОСОБА_3 та суд у спосіб, передбачений чинним КПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали буде оголошено 04.04.2024 року о 17 годині 00 хвилин.
Слідчий суддя