01.04.2024 Справа №607/2023/24 Провадження №2/607/1236/2024
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Медвідь О. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що з 30.06.2012 вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.
В даному шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя з відповідачем не склалося, у них різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства, через що між ними виникають непорозуміння, припинилися шлюбні стосунки, їх шлюб носить формальний характер, примирення між ними не буде, а тому подальше його збереження неможливе, і воно суперечить інтересам подружжя та принципу добровільності шлюбу.
Дитина проживає з позивачем, а тому вона матеріально утримує та належним чином піклується про його здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідач не приймає належної участі в матеріальному утриманні неповнолітнього сина, ухиляється від обов'язку утримувати його та не надає матеріальну допомогу на його належне утримання.
У зв'язку із не досягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить розірвати шлюб, укладений між ними та стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) від отриманих доходів, але не менше мінімального рекомендованого розміру аліментів на одну дитину, починаючи з дня січня 2024 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач у судове засідання не з'явилася, однак подала заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримує та просить задовольнити з мотивів та підстав зазначених у ньому, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, будучи повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Правом на подання відзиву відповідач не скористався та не подав заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що сторони по справі зареєстрували шлюб 30 червня 2012 року, про що складено актовий запис № 210 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 30 червня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку.
Від даного шлюбу у сторін є неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 14 грудня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку, актовий запис № 1046.
Позивач ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є внутрішньо переміщеними особами, які зареєстровані на АДРЕСА_1 , однак фактично проживають на АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18.04.2022 за № 6107-5001170844 та № 6107-5001170888.
Позивач, як на підставу заявлених вимог посилається на те, що фактичні шлюбні відносини між нею та відповідачем припинені, окреме проживання та відсутність спілкування свідчить про неможливість збереження шлюбу.
Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Частина 1 статті 1 СК України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина 1 статті 2 СК України).
Згідно із частинами 1 і 2 статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 СК України).
Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
За змістом частини третьої статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З роз'яснень, даних у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року, вбачається, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, брати до уваги інші обставини життя подружжя.
Суд встановив, що у сторін по справі є неповнолітній син, сторони проживають окремо та позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини.
Враховуючи встановленні обставини справи та оцінивши усі докази є усі підстави вважати, що шлюб між сторонами носить формальний характер, подальше спільне життя подружжя неможливе і збереження сім'ї суперечить інтересам сторін та принципу добровільності шлюбу.
За таких обставин, суд вважає, що права та інтереси позивача були порушені відповідачем, і вказані порушені права та інтереси підлягають захисту судом, шляхом розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 30 червня 2012 року, про що складено актовий запис № 210 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку.
Щодо стягнення аліментів, суд частково погоджується з аргументами позивача про необхідність утримування відповідачем неповнолітньої дитини, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Зі змісту ст. 27 Конвенції про права дитини та ч. 2 ст. 182 СК України вбачається, що при визначенні розміру аліментів суд має враховувати ряд обставин, як стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів. Разом з тим, визначальним при вирішенні питання про розмір аліментів є інтереси дитини. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
За вказаних обставин, зважаючи на те, що неповнолітній син потребує матеріальної допомоги і відповідач зобов'язаний надати йому матеріальну допомогу, оскільки він є працездатного віку та ним не представлено суду жодних доказів про наявність в нього на утриманні інших дітей, чи непрацездатних чоловіка, батьків, а також те, що за своїм станом здоров'я він не може виконувати своїх обов'язків по утриманню неповнолітнього сина, визначаючи розмір аліментів, який на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд, з урахуванням вимог статті 182 СК України, враховує, стан здоров'я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, а тому, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення аліментів підлягають до часткового задоволення, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 (п'ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 січня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стосовно вимоги позивача про стягнення аліментів не менше мінімального рекомендованого розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд не бере до уваги, оскільки позивачем не надано доказів щодо достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Тому, суд вважає, що рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Щодо стягнення судових витрат, суд дійшов наступного висновку.
Згідно із ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин 1, 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин, оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат за вимогу про стягнення аліментів, однак нею при подачі позову було сплачено судовий збір за дві позовні вимоги (про розірвання шлюбу та стягнення аліментів), відтак, суд вважає, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258-268, 273, 352-355, 430 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 110, 111, 112-115, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, суд,
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 30 червня 2012 року, про що складено актовий запис № 210 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Копію рішення суду після набрання законної сили надіслати до державного органу реєстрації актів цивільного стану для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 (п'ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 січня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відмовити у задоволенні інших вимог.
Рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Відповідачу направити копію заочного рішення суду, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення суду або апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги заочного рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення суду може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, відповідачем може бути оскаржене заочне рішення суду в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, відповідачем з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, іншими учасниками справи з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину заочного рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного заочного рішення суду.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_2 ;
відповідач ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_1 .
Рішення суду складено та підписано 01 квітня 2024 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко