Дата документу 26.03.2024 Справа № 334/8985/23
ЄУН 334/8985/23 Головуючий у І інстанції: Баруліна Т.Є.
Провадження № 22-ц/807/691/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
26 березня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Крилової О.В.,
Кухаря С.В.,
секретар: Смокотіна В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами Головного управління Національної поліції в Запорізькій області та Державної казначейської служби України на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Головне Управління Національної Поліції в Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Стариченка М.П. звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Головне Управління Національної Поліції в Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
В обґрунтування позову зазначав, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 391577 від 27.06.2023, складеного ДОП Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області капітаном поліні ОСОБА_2 про те, що 27.06.2023 о 10 год. 59 хв. ОСОБА_1 за адресою м. Запоріжжя, пр-т. Ювілейний, 12 здійснив продаж 10 літрів газу «Пропан» за ціною 20,99 грн за 1 літр без будь яких дозвільних документів та реєстрації як суб'єкта господарської діяльності, чим порушив вимоги Закону України № 382/95 від 19.12.1995, та вчинив правопорушення передбачене ч. 1 ст. 161-1 КУпАП.
Постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08.09.2023 у справі № 337/3653/23 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 161-1 КУпАП, було закрито, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, що свідчить про незаконність складання та направлення до суду матеріалів справ щодо нього.
Внаслідок цих дій позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що, він був вимушений шукати адвоката для захисту своїх прав та законних інтересів в суді, витрачати на це час та грошові кошти. Звичний життєвий уклад позивача був порушений, постійна нервова напруга у зв'язку перебуванням його справи в суді не давала йому можливості проживати у звичному для себе темпі протягом усього судового розгляду. У результаті незаконного складання щодо нього протоколу про адміністративні правопорушення позивач міг втратити велику суму коштів, які довелось би витратити на сплату штрафу, що становить від 17000 грн до 34000 грн, відповідно до санкції ч. 1 ст. 161-1 КУпАП. Цей факт викликав постійні переживання та занепокоєння. Будучи незаконно обвинуваченим у вчиненні правопорушення, позивач тяжко це переносив, у нього погіршився сон, він постійно перебував у постійній нервовій напрузі, не міг належним чином виконувати роботу, спілкування з сім'єю не складалось через нервовість позивача, пригнічений стан, також це негативно вплинуло на його стосунки з колегами по роботі сусідами, знайомими, оскільки отримував судові повістки, що викликало нездоровий інтерес до його особи, поставлено під сумнів його честь та гідність. Постійна нервова напруга загострила хронічні захворювання та послабила імунітет.
Внаслідок незаконних дій поліції ОСОБА_1 вимушений був звернутися до адвоката за захистом своїх прав. Загальні витрати на правову допомогу в адміністративній справі склали 12000 гривень. Вказані витрати були понесені позивачем, що підтверджується актом виконаних робіт та квитанцією.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь із Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання з рахунку, на якому обліковуються кошти державного бюджету, 10000 грн на відшкодування моральної шкоди, 12000 грн - на відшкодування шкоди, у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги. Також просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10000 грн на відшкодування моральної шкоди та 12000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ГУНП в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинами справи, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2024 рокускасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову та стягненні витрат на правову допомогу.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 надав постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08.09.2023 у справі № 337/3653/23, яка не містить відомостей відносно позивача із зазначенням ОСОБИ_1, з якої неможливо встановити, чи є саме позивач цією особою.
Крім того, суд першої інстанції не дослідив поведінки позивача на місці події, оскільки матеріали справи не містять копії протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 391577 від 27.06.2023, зі змісту якого можливо було встановити, як позивач себе поводив на місці складання протоколу, чи визнавав він свою вину, чи була наявна у цьому випадку самообмова, тощо. Суд першої інстанції не взяв до уваги те, що у постанові Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08.09.2023 у справі № 337/3653/23 дії посадових осіб ГУНП не визнані незаконними чи протиправними, а сам факт складання відносно позивача протоколу поліцейськими та закриття справи про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності і не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди. На думу скаржника, позивач не довів належними доказами завдання йому моральної шкоди, а також понесення витрат на юридичну допомогу як в адміністративній справі, так і на правову допомогу під час розгляду цієї справи.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням в частині витрат на професійну правничу допомогу, Державна казначейська служба України (далі - ДКСУ) подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2024 року в частині стягнення з Державного бюджету України судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, всупереч безальтернативним приписам п. 3 ч. 2 ст. 141 та п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, стягнув витрати на правничу допомогу адвоката не зі сторони у справі, а з Державного бюджету України, не звернувши уваги на те, що Державний бюджет України не передбачає асигнувань для виплати витрат на правничу допомогу адвоката у цивільній справі.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.
22 січня 2024 року надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Стариченка М.П. про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 147, 149), клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 27.06.2023 співробітники Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області склали протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №391577 відносно ОСОБА_1 , яким встановлено, що 27.06.2023 о 10:00 годині по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 здійснив продаж 10 літрів газу «Пропан» за ціною 20,99 гривень за 1 літр, без будь-яких дозвільних документів, а також реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.
Вказаний факт підтверджується постановою Хортицького районного суду міста Запоріжжя у справі ЄУН № 337/3653/23, провадження № 3/337/1449/2023 від 08.09.2023.
Постановою Хортицького районного суду міста Запоріжжя у справі ЄУН № 337/3653/23, провадження №3/337/1449/2023 від 08.09.2023 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 161-1КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Як зазначено у постанові суду, підставою для ухвалення такого рішення стало те, що матеріалами справи про адміністративне правопорушення не підтверджено винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 161-1 КУпАП.
Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вказана постанова набрала законної сили 19.09.2023.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) викладено правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. За викладених обставин колегія суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що дії працівників поліції щодо затримання позивача та складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність вини у діях працівників поліції при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених статтями 173, 185 КУпАП, є помилковими.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17 (провадження № 61-10582св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 591/1001/17 (провадження № 61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження № 61-5136св22), від 14 грудня 2022 року у справі № 201/7848/21 (провадження № 61-5118св22), та інших.
Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що моральна шкода виникає внаслідок правопорушення (в тому числі порушення прав людини і основних свобод), а тому ухвалюючи рішення щодо порушення цих прав і свобод, суд одразу визначає можливість відшкодування моральної шкоди та її розміри, якщо про це просить заявник.
У справі «Мельниченко проти України» (заява № 17707/02) від 19.10.2004 року, суд повторює, «що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Таким чином, оскільки постановою Хортицького районного суду міста Запоріжжя у справі ЄУН № 337/3653/23, провадження №3/337/1449/2023 від 08.09.2023 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 161-1КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що у зв'язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Суд першої інстанції, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), дійшов обґрунтованого висновку, що закриття справ про адміністративне правопорушення через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно; позивачем доведено факт завдання йому моральної шкоди таким переслідуванням, яка полягає у приниженні його честі, гідності, моральних переживаннях, які викликані відсутністю справедливого провадження при порушенні питання про складання протоколу про адміністративне правопорушення, що потребувало встановлення справедливості, доведення його невинуватості. Крім того, санкція статті 161-1 КУпАП передбачає штраф у розмірі від 17000 грн до 34000 грн, що є значною сумою. Цей факт викликав постійні переживання та занепокоєння позивача.
Колегія суддів погоджується із розміром, визначеним судом першої інстанції, для відшкодування моральної шкоди в 10000 грн, така сума є цілком адекватною завданій позивачу шкоді та водночас справедливою.
Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), згідно з яким розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен проводити до її безпідставного збагачення.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відшкодування витрат на юридичну допомогу.
За змістом статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Отже, встановивши факт понесення витрат у зв'язку із поданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку із наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22).
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Визначаючи розмір вказаних витрат в 12000 гривень, суд першої інстанції врахував складність справи, суть позовних вимог, виходив із критерію реальності адвокатських послуг.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, адже матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції надані послуги професійної правничої допомоги адвокатом Стариченком М.П.
Так, представник позивача до матеріалів позовної заяви додав копію Договору про надання правової допомоги №б/н від 19.07.2023 року, який був укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Стариченком Миколою Петровичем. (а.с.10)
Додатковою угодою №1 до Договору про надання правничої допомоги №б/н від 19.07.2023 року, а саме пунктом 2 визначена вартість послуг за консультацію, підготовку клопотання про закриття справи про адміністративне правопорушення - 8000 грн. (а.с.11)
Згідно з актом виконаних робіт від 08.09.2023 ОСОБА_1 прийняв від адвоката Стариченка М.П. роботу, відповідно до переліку та оплачує її в повному розмірі у загальній сумі 12000 грн, а саме: за консультацію, підготовку клопотання про закриття справи про адміністративне правопорушення 8000 грн та участь у 2-х судових засіданнях - 4000 грн. (а.с.12).
Відповідно до розрахункової квитанції Серії СЖТІ №898354, 08.09.2023 року проведено розрахунок за надані послуги у сумі 12000 грн. (а.с.15)
Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відшкодування ОСОБА_1 12000 грн, які він витратив на юридичну допомогу, з Державного бюджету України.
Згідно положень ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції стороною позивача надано: договір про надання правової допомоги №б/н від 19.07.2023; Додаткову угоду №2 до Договору про надання правничої допомоги №б/н від 19.07.2023, Ордер на надання правничої допомоги №1046676 від 02.10.2023; Акт виконаних робіт від 02.10.2023 на суму 3500 грн.; Розрахункову квитанцію Серії СЖТІ №898355 від 02.10.2023 на суму 3500 грн.
Оцінивши надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції та врахувавши зміст та обсяг наданих робіт, а також фактичний об'єм виконаної роботи, місцевий суд правильно вважав заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги у розмірі 3500 грн обґрунтованим та таким, що відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, а також критеріям розумності та справедливості.
Крім того, згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого само врядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 35, 38 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Верховний Суд зауважує, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Казначейства чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Казначейство чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою, а також понесені судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Із урахуванням зазначеного, рішення суду першої інстанції в частині відшкодування витрат на правничу допомогу відповідає нормам матеріального та процесуального права, принципам і завданням цивільного судочинства, вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
Вказаний підхід до стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок коштів Державного бюджету України відповідає усталеній практиці Верховного Суду, сформованій, зокрема, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21) від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 (провадження № 61-7077св21), від 11 серпня 2022 року у справі № 703/468/21 (провадження № 61-3251св22).
Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянтів та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять. Доводи апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційні скарги ГУНП в Запорізькій області та ДКСУ слід залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2024 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2024 року у цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 04 квітня 2024 року.
Головуючий:
Судді: