03 квітня 2024 року справа №200/868/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 р. у справі № 200/868/23 (головуючий І інстанції Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської міської ради (далі - відповідач, міська рада), в якому просив:
- визнати противоправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради № 23/18 від 01.09.2022 року про відмову у наданні дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0754 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:124:0023 в межах земель садибної забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов'язати Вишгородську міську раду, на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0754 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:124:0023 в межах земель садибної забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Позивач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права просив, скасувати судове рішення та задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування скарги зазначено, що на підставі положень законодавства і висновків судів у інших справах подібними до цієї, не дивлячись на наявність тимчасової заборони на надання дозволу на розробку проекту відповідач повинен був перевірити клопотання на відповідність вимогам ст. 118 ЗКУ і винести рішення, а суд повинен був дослідити правомірність рішення відповідача вимогам ст. 118 ЗКУ і дотримуючись принципу обґрунтованості, зробити висновки у відповідності до встановлених обставин справи.
Скаржник посилається на висновки судів у інших справах де зазначено, що відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не встановив у клопотанні позивача та наданих ним документах наявності або відсутності обставин, які у розумінні статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Відповідачем не досліджувалося клопотання позивача на відповідність його ст.118 ЗК України, а прийнято рішення про відмову у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану.
Також скаржник зазначає, що питання початку виникнення правовідносин, при поданні клопотання про надання дозволу на розробку і дата їх закінчення є одним з ключових для правильного вирішення спору.
Позивач наводив у позові, що правовідносини пов'язанні з клопотанням, виникли з моменту подання клопотання 07.10.2020 і закінчилися, враховуючи вимоги ст. 118 ЗКУ, якою зобов'язано відповідача розглянути таке клопотання 1 місяць, 07.11.2020. Суд в свою чергу робить висновок, що на момент оскаржуваного рішення відповідача правовідносини, з розглядом клопотання, ще не закінчилися.
Скаржник зазначає, що вказати лише про те що відносини не закінчилася, в той час коли у позивача протилежна думка, не може вважатися такою, на підставі якої суд має право робити висновки. Суд повинен обґрунтувати свою думку на підставі обставин в сукупності з нормами права і спростувати позицію позивача, що ним зроблено не було.
Так, строк для розгляду клопотання в 1 місяць є присікальним строком і поновленню не підлягає. Після проходження 1 місяця у заявника з'являється право на подана позову і оскарження дій відповідача. Розгляд відповідачем клопотання, поза строком в 1 місяць, є самостійної підставою для визнання такого рішення незаконним.
Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 (провадження 11-986апп18)).
Також скаржник зазначає, що перехідними положеннями ЗК України не було визначено порядку та способу його застосування до правовідносин, що виникли до моменту набрання ним чинності, а тому вони не можуть розглядатися як право для особи яка подала клопотання про дання дозволу на розробку проекту до набрання закону в силу. В свою чергу саме суд повинен виправити цю помилку з врахуванням і в сукупності обставин справи, норм Конституції України і головного завдання адміністративного суду, що до вибору ефективного способу захисту, а не просто дивитися на статтю закону і стверджувати про її виконання.
Визначення процедури такого переходу повинно бути безпосередньо застережене у тому нормативно-правовому акті, який запроваджує нову форму регулювання суспільних відносин. У разі ж відсутності прямої вказівки у нормативно-правовому акті про надання його нормам зворотної дії в часі, презюмується, що останні мають загальний порядок, тобто пряму дію норм в часі, які повинні застосовуватись виключно до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.
Оскільки, Верховна Рада не передбачила перехідного періоду для застосування законодавства по клопотанням, по яким не прийнято остаточного і законного рішення про надання дозволу на розробку проекту або у відмові в наданні такого дозволу, допустив тим самим правову не визначеність, в зв'язку з чим, враховуючи, що одна із функцій, яка покладена на суд, полягає у подолані сумнівів щодо тлумачення, та приймаючи до уваги ефективність захисту, як одне з головних завдань адміністративного судочинства, єдиним вірним рішенням з боку суду буде прийняти рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача та відстрочити виконання такого рішення до закінчення воєнного стану.
Скаржник посилається на висновки судів першої інстанції у подібних правовідносинах, зокрема № 380/14856/22, 120/11000/22, 120/9827/22, 120/1589/23, 140/2239/23, 200/5132/2, 320/10875/22, 400/5800/22.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
06.10.2020 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідно до якого просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,0754 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:124:0023, в межах земель садибної забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 року у справі № 320/3729/21, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 06.10.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0754 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:124:0023 в межах земель садибної забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти; Зобов'язано Вишгородську міську раду на найближчому пленарному засіданні ради розглянути клопотання позивача від 06.10.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0754 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:124:0023 в межах земель садибної забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та прийняти рішення за результатами розгляду клопотання у відповідності до чинного законодавства. У задоволенні іншої частини позовних відмовлено.
Вказані обставини не є спірними та сторонами не заперечуються.
Відповідачем, на виконання вказаного рішення суду, на 23-ій сесії Вишгородської ради VIІІ скликання 01.09.2022 року прийнято спірне рішення № 23/18, відповідно до якого зазначено: “...Відмовити гр. ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,0754 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:124:0023 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, у зв'язку з тим, що відповідно п.п. 5, п. 27, розділу X “Перехідні положення” Земельного кодексу України безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється...”
Зі змісту спірного рішення судом встановлено, що воно має назву “Про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ”, а у його вступній частині зазначено: “На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2022 у справі № 320/3729/21, повторно розглянувши звернення ОСОБА_1 від 06.10.2020 (зареєстроване 07.10.2020). Тобто наявність описки у спірному рішення, що не заперечується сторонами та не є спірним.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд виходив з того, що приймаючи спірне рішення 01.09.2022 про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки, у період дії підпункт 5 пункту 27 розділу Х “Перехідні положення” ЗК України, у редакції, чинній станом на 01.09.2022, відповідач діяв правомірно.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За змістом статті 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі.
Так, згідно з частинами першою - третьою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Повноваження у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, визначені ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в України».
Відповідно до вимог ч.1-3, 5, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Таким чином волевиявленням ради, щодо надання права власності від імені відповідної територіальної громади в сфері регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.
Відповідно до п. «а», «б» частини першої статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Частинами 1,2,5 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб'єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18, від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18, від 8 вересня 2020 року у справі № 812/1450/17, від 26 жовтня 2021 року у справі №160/5982/19 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19.
Проте, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, як на дату прийняття спірного рішення відповідача так і на час розгляду цієї справи у суді в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.
За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У зв'язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власні фізичним або юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах. Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом у постановах від 27 січня 2023 року у справі №120/19319/21-а та від 23 червня 2023 року у справі № 160/6214/21.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року № 2145-IX (далі - Закон № 2145-IX) внесено зміни, серед іншого, до ЗК України. Так, Розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктами 27 і 28. У підпункті 5 пункту 27 Розділу X «Перехідних положень» ЗК України зазначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 7 квітня 2022 року.
З огляду на зміни, які внесені до ЗК України Законом № 2145-IX, із 7 квітня 2022 року до припинення (скасування) воєнного стану в Україні органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.
При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Водночас суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
У постанові Верховний Суд від 03.08.2023 у справі №300/3771/22 вже сформулював правову позицію, відповідно до якої рішення сільської ради про відмову в наданні дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є законним, якщо підставою для його прийняття є п. п. 5 п. 27 Розділу X «Перехідних положень» ЗК України.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду 05 березня 2024 року справа № 160/7801/22.
Відтак, приймаючи спірне рішення відповідач діяв у відповідності до положень підпункту 5 пункту 27 розділу «Перехідні положення» ЗК України, оскільки інших альтернативних дій вказана місцева рада не вправі була вчиняти.
Щодо посилання скаржника на необхідність застосування вимог законодавства в редакції чинній на час подання клопотання та закінчення місячного його розгляду визначеного ст. 118 ЗК України, колегія суддів зазначає, що норми матеріального права у цій справі суд застосовує у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме прийняття спірного рішення. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №300/3771/22.
Крім того суд звертає увагу, що порушення місячного строку розгляду заяви про надання дозволу не може свідчити про фактичний не розгляд відповідачем цієї заяви за наявності прийнятого рішення, а може свідчити лише про порушення цього строку.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на висновки Верховного Суду які викладені у скарзі, оскільки вини стосувались правовідносин у період до прийняття п.п. 5 п. 27 Розділу X «Перехідних положень» ЗК України.
Стосовно посилання скаржника на правові висновки судів першої інстанції у інших справах, колегія суддів зазначає, що за положенням процесуального законодавства вони не є обов'язковими для врахування. Так, за приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 р. у справі № 200/868/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 р. у справі № 200/868/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 03 квітня 2024 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.В. Геращенко
А.А. Блохін