02 квітня 2024 року м.Чернігів Справа № 620/426/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Клопота С.Л.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області та просить: визнати протиправною бездіяльність Територіального управління служби судової охорони у Чернігівській області щодо не проведення своєчасного остаточного розрахунку з ОСОБА_1 , станом на день звільнення зі служби та стягнути з Територіального управління служби судової охорони у Чернігівській області (м. Чернігів, вул. Княжа, 26 код ЄДРПОУ 43559575) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 109116 грн 00 коп (сто дев'ять тисяч сто шістнадцять гривень 00 коп).
Ухвалою судді від 24.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.
Представник відповідача у встановлений ухвалою суду строк подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.
З 25 травня 2020 року по 08 травня 2023 року, ОСОБА_1 проходила службу в територіальному управлінні Служби судової охорони у Чернігівській області на посаді начальника юридичної служби територіального управління та мені було присвоєно спеціальне звання «підполковник Служби судової охорони».
Наказом територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області від 08 травня 2023 року № 190 о/с я була звільнена зі служби в Службі судової охорони за підпунктом 7 пункту 2 розділу XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони (за власним бажанням).
Разом з цим, при звільненні позивачки зі служби в Службі судової охорони Відповідачем по справі не було проведено розрахунок та виплачені грошові кошти за час служби в територіальному управлінні, а саме не виплачено додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
З метою захисту свого порушеного права, позивачка звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду із відповідною позовною заявою, справа 620/7276/23.
За результатами розгляду цієї справи рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду, визнано протиправним не проведення повного розрахунку при звільненні зі служби в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Чернігівській області, а саме невиплату мені додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період служби з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року у розмірі 324711,98 (триста двадцять чотири тисячі сімсот одинадцять грн, 98 коп.) грн. та вирішено стягнути на її користь вказану додаткову винагороду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2023 року вказане рішення Чернігівського окружного адміністративного суду залишено без змін.
Вказана постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2023 року була отримана позивачкою 05.12.2023 року.
У позовній заяві позивачка не зазначає про виконання вказаного вище рішення суду, тобто про виплату їй заборгованості по не проведенню остаточного розрахунку при звільненні.
У відзиві на позов представник відповідача вказує на проведення такої виплати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 116 КЗпП України При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Спеціальним законодавством, яке регулює нарахування та виплату грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні зі служби, а тому застосуванню підлягають норми статей 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, що виникають під час звільнення зі служби в Служби судової охорони.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас, спеціальними нормативними актами щодо співробітників Служби судової охорони не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні співробітників Служби судової охорони (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Але, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Так, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює нарахування та виплату грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, застосуванню підлягають норми КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Службі судової охорони.
За відсутності спеціальних норм права, якими б врегульовувалися правовідносини проведення розрахунку середньоденного грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, застосуванню підлягають загальні норми права.
Як зазначалось судом вище, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З наведеного вбачається, що умовою застосування санкції передбаченої ст. 117 КЗпП України до роботодавця є встановлені факти невиплати належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
При цьому, вказана норма закону визначає момент, з якого такі санкції можуть бути застосовані судом, а саме з моменту проведення роботодавцем повного розрахунку.
Як вже зазначалось судом, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду № 620/7276/23, у частині стягнення на користь позивачки додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період служби з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року у розмірі 324711,98 грн., не виконано, тобто, остаточний розрахунок відповідачем не здійснено.
За таких підстав застосування до нього санкцій передбачених ст. 117 КЗпП України є передчасним.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Чернігівській області (вул. Княжа, 16, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 02 квітня 2024 року.
Суддя Сергій КЛОПОТ