ЄУН 193/1766/23
Провадження № 2/193/86/24
іменем України
26 березня 2024 року сел.Софіївка
Софіївський районний суд Дніпропетровської області у складі
головуючого судді Кравченко Н.О.,
секретаря судового засідання Ратушної В.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
представника третьої особи Розбицької С.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду сел. Софіївка цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав,-
Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав по відношенню до їх неповнолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України. Обґрунтовує свої вимоги тим, що від шлюбу вони мають двох неповнолітніх дітей , які перебувають на його утриманні і проживають разом з ним. Відповідачка не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей з березня 2021 року. З березня 2022 року він із дітьми проживає у Словаччині. Відповідач не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти.
Справа надійшла 14 листопада 2023 року.
Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові.
Відповідачка ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову та позбавлення її батьківських прав, вважала, що відсутні підстави для прийняття такого рішення. В судовому засіданні пояснила, що після розлучення пішла з сумісно нажитого будинку, оскільки сумісне проживання з чоловіком стало неможливим, сварки не сприяли гарному вихованню дітей. Також пояснила, що дітей троє, на той момент всі були неповнолітніми, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вже виповнилося 14 років, та вони самостійно прийняли рішення про місце проживання з батьком. Після розлучення колишній чоловік залишився проживати із дітьми у сумісно нажитому будинку. Вона проживала у подруги, потім поїхала до сестри у Чернігівську область. Аліменти сплачує регулярно, але не в повному обсязі, тому існує заборгованість. З дітьми спілкується телефоном, старші діти не хочуть спілкуватись, особливо останнім часом. ОСОБА_10 , після її відмови погодитись з позовом, взагалі припинив спілкування з нею. На сьогодення вона спілкується із молодшим сином ОСОБА_11 , але батько налаштовує його проти неї. Син ОСОБА_10 вважає, про що повідомив її, що із-за того, що вона не позбавлена батьківських прав у нього можуть бути проблеми у вигляді їхньої депортації, а його можуть поставити на облік у військоматі та забрати на війну. Вважає позов необґрунтованим, тому відповідач просить відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог. Також пояснила, що колишній чоловік до Словаччини у березні 2022 року виїхав з цивільною дружиною і наразі вони проживають разом. Матеріальної можливості виїхати до дітей за кордон у неї немає, вона намагається сплачувати аліменти, але є заборгованість.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримала думку відповідача, вважала, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки суду не доведено винну поведінку відповідачки. Також пояснила, що із молодшим сином відповідачка має дружні стосунки, спілкується телефоном, після образ ОСОБА_10 все одно намагається спілкуватись із ним, зі скріншотів переписки вона цікавиться життям дітей, є ініціатором розмов та переписок, що доводить, що відповідачка не бажає втратити родинний та правовий зв'язок із дітьми , прохала відмовити у задоволенні позову.
Третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Софіївської селищної ради Дніпропетровської області в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, до суду направлено висновок про не доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 по відношенню до неповнолітніх дітей (а.с.77-78).
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що є старшою дитиною ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Мати не виконувала свої батьківські обов'язки, після розлучення у березні 2021 року мати пішла від них і їй прийшлося виконувати хатні обов'язки. Мати проживала до листопада 2021 року у подруги в смт. Софіївка і до них не приходила. На цей час свідок є повнолітньою, проживає у Словаччині разом з батьком , молодшими братами ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та батьковою співмешканкою. З 2024 року працює, але забезпечити себе не може, тому знаходиться на утриманні батька. Також пояснила, що їх вихованням займався батько, мати не приймала участі у їхньому житті. Спілкування з дітьми завжди ініціює мати. Вважає, що позов необхідно задовольнити. В Україну повертатися категорично не бажає. Підтвердила, що з власної ініціативи залишилася проживати з батьком у березні 2021 року, коли мати залишала місце проживання, причина розлучення їй невідома.
Свідок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в судовому засіданні пояснив, що він є середнім сином ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .. Пояснив, що мати - ОСОБА_6 не виконувала свої батьківських обов'язки по вихованню дітей та завжди діє у своїх інтересах, а не в інтересах дітей. У яких своїх інтересах - пояснити не зміг. Також пояснив, що під час спільного життя, мати працювала, прала речі, готувала їжу, доглядала господарство. Після того, як мати пішла, вона прийшла до них один раз. Також пояснив, що мати перешкоджає отриманню документів у Словаччині, яких - пояснити не зміг. Телефонні розмови підтвердив, ініціатором визначив - мати. Наразі свідок навчається, бажає отримати громадянство Словаччини, в Україну повертатися категорично не бажає. На питання матері щодо документу, копію якого він особисто прохав у неї, повідомив, що вона прохання виконала. Повідомив, що особисто вирішив залишитися проживати з батьком. Також повідомив, що хвилюється, що його повернуть в Україну, бо на адресу реєстрації надходять повістки і його можуть призвати до лав ЗСУ. Вважав, що позов підлягає задоволенню.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила, що більше 10 років товаришує з даною сім'єю. До розлучення, ОСОБА_6 виконувала всі материнські обов'язки, гарно вела господарство. Після розлучення, приблизно з травня 2021 року по листопад 2021 року ОСОБА_6 проживала у неї. Потім поїхала до своєї сестри. Піч час проживання у неї, ОСОБА_6 купувала подарунки дітям, відносила їх дітям. Часто колишній чоловік повідомляв, що дітей немає вдома. Подарунок один раз, навіть, прийшлося передати сусідкою, бо від ОСОБА_6 та від неї він подарунки не хотів передавати дітям. Перешкоджав спілкуванню ОСОБА_6 із дітьми. Приходив зі скандалом навіть до неї, вимагав, щоб вони вигнала ОСОБА_6 зі свого будинку. Також пояснила, що діти - ОСОБА_16 та ОСОБА_9 неодноразово приходили до матері в обідню перерву за місцем роботи - магазин « Жук », спілкувалися. Також, зі слів ОСОБА_18 , знає, що діти не схотіли йти з нею від батька та зі своєї хати.
Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснила, що проживає більше 10 років по сусідству із родиною ОСОБА_20 . ОСОБА_6 знає з гарної сторони, вона- дбайлива мати, ставлення до батьківства -відповідальне. Після розлучення вона пішла з родини, підстави розлучення свідку не відомі. Дітей ніколи не ображала. Старша донька ОСОБА_9 свідку повідомила, що оскільки мати пішла, то хай і не приходить. Бачила, як ОСОБА_6 спочатку приходила до дітей кожен день. Напередодні 1 вересня 2021 року ОСОБА_5 приходив до свідка, прохав привести у лад шкільну форму дітей. У ОСОБА_20 було велике господарство і вони обидва його доглядали. Була гарна родина. Чому так сталося, не знає.
Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні пояснила, що проживає по сусідству з родиною ОСОБА_20 та знає їх більше 15 років, з моменту придбання будинку. До розлучення родина була хороша, працювали, дітей виховували, все робили разом. Після розлучення, ОСОБА_6 пішла, ОСОБА_9 їй казала, що мати бачить вона не бажає. Два рази свідок бачила, як приходила ОСОБА_6 до дітей.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі. Заочним рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 06.12.2021 року у справі №193/926/21 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 10,11). Сторони у справі є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с.12,14). Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 06.12.2021 року у справі №193/920/21, визначено місце проживання дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_8 разом з з батьком ОСОБА_5 , стягнуто аліменти на утримання дітей в розмірі 2000 грн на кожну дитину (а.с. 16,18).
У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують , та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав, необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько чи мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Жодної з цих обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.
Посилання позивача на те, що відповідачка самоусунулася від виконання батьківських обов'язків, не приймає участь у вихованні дитини в судовому засіданні не було встановлено, не доведено ухилення від батьківських обов'язків, а також не підтверджено належними доказами, що до відповідачки застосовувалися будь-які заходи впливу.
Наявність часткової заборгованості по сплаті аліментів не може бути беззаперечною підставою для позбавлення батьківських прав.
Крім того, в матеріалах справи наявний висновок компетентного органу про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав по відношенню до дітей ОСОБА_6 (а.с. 76-78).
Суд критично відноситься до показів свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , вважає, що вони можуть бути прийняті судом частково, оскільки дані особи наразі проживають із позивачем за кордоном, є матеріально залежними від нього та мають дуже велике емоційне обтяження у вигляді засудження ситуації з розлученням та прийнятим рішенням батьків, вину за розлучення покладають на матір. Окрім того, покази мають оціночне тлумачення поведінки матері та батька на власний розсуд. Натомість, фактично ними було підтверджено самостійне рішення проживати з батьком, намагання матері спілкуватись із ними та їхнє неприязне відношення до цього та ухилення від спілкування з їхнього боку.
Покази свідків з боку позивача ОСОБА_19 , ОСОБА_22 не довели, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дітей ОСОБА_6 є наслідком винної поведінки матері, як і свідомого нехтування нею своїми обов'язками. Показами свідка з боку відповідача - ОСОБА_15 доведено відсутність винної поведінки ОСОБА_6 у відношенні виконання батьківських обов'язків .
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно дітей в матеріалах справи відсутні.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
В судовому засіданні так і не було встановлено, що відповідачка є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Не підтверджено належними доказами те, що до відповідачки застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вищий спеціалізований суд України у справі № 211/559/16-ц від 01 листопада 2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. При позбавленні батьківських прав суду слід не тільки встановити ухилення батька від виконання батьківських обов'язків, а також чи попереджувалася мати офіційно про необхідність змінити ставлення до дитини. Позиція Верховного Суду у даній справі базується, серед іншого, на рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України».
Приймаючи до уваги, що відповідачка виявляє бажання піклуватися про своїх дітей та судом не встановлено фактів умисного її ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей, вчинення нею будь-якого негативного психологічного тиску, спричинення їм будь-якої моральної чи фізичної шкоди, суд не знаходить достатніх підстав, передбачених ст. 164 СК України для позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав.
Враховуючи, що дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків та аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд повинен зважити на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
В п.п. 47, 49 рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Савіни проти України» від 18.12.2008 року зазначено, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Конвенції. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у п.2 ст.8 Конвенції, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві». Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин; отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались та встановлені судом, застосовувати не можна, не було достовірно доведено, що відповідач свідомо, внаслідок винної поведінки, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідачки батьківських прав, у зв'язку з чим, слід відмовити в задоволенні позову.
Отже, з наданих позивачем доказів не вбачається наявність підстав, передбачених ст.164 СК України, а тому застосування до відповідачки такого виняткового заходу як позбавлення батьківських прав, в умовах запровадження в Україні правосуддя, дружнього до дитини, суд вирішує питання виключно в інтересах дитини та, вважає недоцільним.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, сплачена сума судових витрат, які складаються з судового збору не відшкодовується позивачеві.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 9, 83, 229, 235, 247, 258-259, 265, 268 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Софіївський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів після проголошення рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено 04.04.2024
Суддя: Н.О.Кравченко